Постанова

від 16.06.2021 по справі 440/4871/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 р.Справа № 440/4871/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2020, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 23.11.20 року по справі № 440/4871/20

за позовом ОСОБА_1

до Міського голови міста Кременчука Малецького Віталія Олексійовича , Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області третяі особи Громадська організація "Всеукраїнська організація інвалідів Українське товариство сліпих" , Кременчуцьке учбово-виробниче підприємство Українського Товариства сліпих

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Міського голови міста Кременчука Малецького Віталія Олексійовича , виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області , треті особи: Громадська організація "Всеукраїнська організація інвалідів" Українське товариство сліпих" , Кременчуцьке учбово-виробниче підприємство Українського Товариства сліпих , в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 15.11.2019;

- визнати протиправними дії міського голови міста Кременчука Малецького Віталія Олексійовича щодо видання розпорядження виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 15.11.2019;

- зобов`язати міського голову м. Кременчука ОСОБА_2 утриматися від виконання розпорядження виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 15.11.2019 №428-Р.

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ПЛ №006868, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №684, Кременчуцьке УВП УТОС має у постійному користуванні земельну ділянку площею 0,1841 га (кадастровий номер 5310436500:08:003:1066), що знаходиться у АДРЕСА_1 , на якій розташована будівля гуртожитку, що є приватною власністю ГО "ВОІ "УТОС" та передана у постійне (оперативне) користування Кременчуцькому УВП УТОС. Розпорядженням Кременчуцького міського голови ОСОБА_2 від 15.11.2019 №428-Р утворено та затверджено персональний склад робочої групи з питань визначення можливості прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 , та умов його передачі, а також вирішено врегулювати питання припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 1841 кв.м. (кадастровий номер 5310436500:08:003:1066) у разі вирішення питання передачі будівлі гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука. Позивач вважає спірне рішення протиправним, оскільки в разі його реалізації Кременчуцьке УВП УТОС буде позбавлено права постійного користування земельною ділянкою та йому буде завдано значних матеріальних збитків. Крім того, посилаючись на довідку Кременчуцького УВП УТОС від 27.08.2020 позивача зазначав, що підприємством наразі вживаються усі заходи, направлені на забезпечення його працевлаштування та надання йому і його сім`ї чотирьохкімнатної квартири за адресою по АДРЕСА_1 , відтак позивач вважає, що в разі реалізації розпорядження від 15.11.2019 №428-Р, Кременчуцьке УВП УТОС не зможе забезпечити його належними умовами проживання з наданням квартири.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу , вважає , що рішення суду винесене з порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та в супереч сталій практиці Європейського суду з прав людини, а відтак буде предметом дослідження на Міжнародному рівні Європейським судом з прав людини. Рішення суду є незаконним та необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, адже постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує , що судом першої інстанції не було взято до уваги вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ряд інших обставин, які мають суттєве значення для апелянта, як суб`єкта звернення при встановленні істини та з`ясування всіх обставин справи викладених, як у позові так і поданих заявах суду, але інформація викладена в них, жодним чином не була взята до уваги та не відображена в самому рішенні суду. Вказує , що відповідно до частини першої ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. В пункті другому рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп зазначено, що частина перша ст. 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року , ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, прийняти рішення з урахуванням наданої мною практики Європейського суду з прав людини, вимог Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів та захистити мої порушені права на Національному рівні.

Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області подав до суду відзив на апеляційну скаргу , просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, рішення Полтавського окружного адміністративного суду залишити без змін.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, особою з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи.

Відміткою про зареєстроване місце проживання, проставленою у паспортному документі, підтверджено, що ОСОБА_1 проживає у м. Полтаві Полтавської області (а.с.15 - зворот).

Кременчуцьке УВП УТОС є юридичною особою (ідентифікаційний код 05477505), номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.03.2005 №15851200000000986, основний вид діяльності - виробництво інших металевих баків, резервуарів і контейнерів (код КВЕД 25.29), що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 50).

До матеріалів справи залучено копію Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ №006868 від 28.09.2001, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №684 (а.с. 53), зі змісту якого слідує, що на підставі рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради народних депутатів Полтавської області від 23.08.2001 №1521 Кременчуцькому УВП УТОС надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,1841 га в межах згідно з планом; земельна ділянка розташована на території Кременчуцької міської ради; землю надано для експлуатації і обслуговування гуртожитку.

Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" від 28.12.2007 №17251761 (а.с. 54) та Технічним паспортом на виробничий будинок, виготовленим КП "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" 27.12.2007, копії яких залучені до матеріалів справи (а.с. 55-62), підтверджено, що будівля, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , є приватною власністю Українського товариства сліпих на підставі рішення Господарського суду Полтавської області від 02.10.2007, про що зроблений відповідний запис №1189 в книзі Н-5.

Відповідно до Переліку основних фондів ЦП УТОС, переданих в оперативне користування Кременчуцькому УВП УТОС станом на 31.12.2016, затвердженим головою ЦП УТОС Більчич В.М. (а.с. 63), Кременчуцькому УВП УТОС передано в оперативне користування гуртожиток за адресою: АДРЕСА_2 .

20.08.2019 до Виконкому надійшов лист Центрального управління Всеукраїнської організації інвалідів Українського товариства сліпих (УТОС) від 08.08.2019 №09-3/116 (а.с. 77), у якому повідомлено про те, що питання передачі в комунальну власність гуртожитку Кременчуцького УВП УТОС в АДРЕСА_1 буде винесено для розгляду президією ЦП УТОС 21.08.2019.

21.08.2019 президією Центрального правління Українського товариства сліпих прийнято постанову №09-8 "Про надання дозволу Кременчуцькому УВП УТОС на передачу в комунальну власність місту Кременчуку будівлі гуртожитку", якою вирішено пропозицію міського голови міста Кременчук ОСОБА_2 (лист від 31.07.2019 №01-5-3/1369) щодо передачі будівлі гуртожитку Кременчуцького УВП УТОС, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у комунальну власність територіальної громади міста Кременчук, прийняти до розгляду; створено робочу групу із членів системи УТОС; робочій групі опрацювати разом із міською владою м. Кременчук зазначене питання і свої пропозиції надати на розгляд президії ЦП УТОС; дію постанов ЦП УТОС від 05.06.2018 №06-9, від 18.09.2018 №09-26, від 20.11.2018 №11-27, від 19.03.2019 №03-16-24 призупинити(а.с. 78).

На цій підставі розпорядженням Кременчуцького міського голови ОСОБА_2 від 15.11.2019 №428-Р "Про створення та затвердження персонального складу робочої групи з питання визначення можливості прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука будівлі гуртожитку від Громадської організації "Всеукраїнська організація інвалідів "Українське товариство сліпих" (УТОС) по АДРЕСА_1 та умов його передачі" /а.с. 79/ з метою реалізації права осіб з інвалідністю - членів Кременчуцького УВП УТОС, що проживають в гуртожитку по АДРЕСА_1 , на окреме житло в разі передачі будівлі гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука, керуючись статтею 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішено:

1. Створити та затвердити персональний склад робочої групи з питання визначення можливості прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука будівлі гуртожитку від ГО "ВОІ "УТОС" по АДРЕСА_1 , та умов його передачі згідно з додатком.

2. У разі вирішення питання передачі будівлі гуртожитку від ГО "ВОІ "УТОС" до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука одночасно врегулювати питання припинення Кременчуцькому УВП УТОС права постійного користування земельною ділянкою площею 1841 кв.м. (кадастровий номер 5310436500:08:003:1066) по АДРЕСА_1 за його зверненням відповідно до ст. 142 Земельного кодексу України.

Додатком до вказаного розпорядження визначено Персональний склад робочої групи з питання визначення можливості прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука будівлі гуртожитку (а.с. 79 - зворот).

23.01.2020 президією Центрального правління Українського товариства сліпих прийнято постанову №01-1 "Про розгляд звернення директора Кременчуцького УВП УТОС Гришина Ю.Ю.", якою вирішено погодитися з поданням директора Кременчуцького УВП УТОС ОСОБА_3 на зміну цільового призначення земельної ділянки прилеглої до гуртожитку Кременчуцького УВП УТОС (кадастровий номер 5310436500:08600361066) за адресою АДРЕСА_1 для будівництва Кременчуцьким УВП УТОС і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код КВПЦПЗ В02.07); після зміни цільового призначення земельної ділянки провести переговори з потенційними інвесторами; у разі зміни замовника на будівництво дію постанови призупинити; у разі не зміни Кременчуцькою міською радою цільового призначення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 залишити без змін статус гуртожитку та інших допоміжних споруд, що на ній знаходяться (а.с. 52).

Не погодившись з розпорядженням від 15.11.2019 №428-р та діями міського голови щодо його прийняття, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача оскаржуваним розпорядженням та діями міського голови щодо його видання , що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог,

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР).

Статтею 11 Закону №280/97-ВР передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону №280/97-ВР сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Пунктами 19 та 20 частини четвертої статті 42 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільський, селищний, міський голова (окрім перелічених) здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів та видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Відповідно до положень частини восьмої статті 59 Закону №280/97-ВР сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Предметом цього спору є правомірність розпорядження Кременчуцького міського голови від 15.11.2019 №428-р "Про створення та затвердження персонального складу робочої групи з питання визначення можливості прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука будівлі гуртожитку від Громадської організації "Всеукраїнська організація інвалідів "Українське товариство сліпих" (УТОС) по АДРЕСА_1 та умов його передачі", а також дії міського голови щодо його видання.

За змістом пункту 1 цього розпорядження міським головою вирішено створити та затвердити персональний склад робочої групи з питання визначення можливості прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука будівлі гуртожитку від ГО "ВОІ "УТОС" по АДРЕСА_1 та умов його передачі.

Пунктом 2 оскаржуваного розпорядження визначено подальші дії у разі вирішення питання передачі будівлі гуртожитку від ГО "ВОІ "УТОС" до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука, а саме: зазначено про необхідність врегулювати питання припинення Кременчуцькому УВП УТОС права постійного користування земельною ділянкою площею 1841 кв.м. (кадастровий номер 5310436500:08:003:1066) по АДРЕСА_1 , за його зверненням відповідно до статті 142 Земельного кодексу України.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09.04.2019 у справі №9901/611/18, від 18.09.2019 у справі №9901/801/18.

Колегія суддів звертає увагу на те, що дія розпорядження Кременчуцького міського голови ОСОБА_2 від 15.11.2019 №428-Р стосується прав та законних інтересів ГО "ВОІ "УТОС", яка є власником гуртожитку як об`єкта нерухомого майна, а також Кременчуцького УВП УТОС, яке є користувачем земельної ділянки під гуртожитком.

При цьому , зазначене розпорядження не містить положень, які прямо чи опосередковано стосувались би прав та законних інтересів ОСОБА_1 .

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач є членом ГО "ВОІ "УТОС" чи найманим працівником Кременчуцького УВП УТОС.

Крім того , позивач не є членом територіальної громади міста Кременчука Полтавської області, адже зареєстрований та фактично проживає у м. Полтаві, про що, зокрема, свідчать його паспорт та позовна заява, у якій адресою місця проживання ОСОБА_1 зазначено м. Полтаву Полтавської області.

Поряд із цим, колегія суддів зазначає, що статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Об`єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Отже, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.10.2019 у справі №813/38/16, від 27.02.2020 у справі №440/569/19.

Однак, позивачем наявності таких обставин не доведено, а судом не виявлено.

Крім того спірним розпорядженням лише утворено та затверджено персональний склад робочої групи, сам по собі розгляд питання щодо перевірки та встановлення можливості/неможливості прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука будівлі гуртожитку не створить жодних умов та обставин, за яких на Кременчуцьке УВП УТОС буде покладено додаткові зобов`язання, зокрема щодо надання згоди на передачу такої будівлі гуртожитку у комунальну власність чи вчинення будь-яких інших дій, спрямованих на передачу майна.

Так само, пунктом 2 розпорядження лише встановлений порядок подальших дій та визначено обставину (умову), при настанні якої слід вчинити такі дії, а саме: у разі вирішення питання передачі будівлі гуртожитку від ГО "ВОІ "УТОС" до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука. Крім того, зазначено, що врегулювання питання припинення права постійного користування здійснюватиметься за зверненням Кременчуцького УВП УТОС відповідно до статті 142 Земельного кодексу України.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Зі змісту наведених положень слідує, що припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється за заявою землекористувача до власника земельної ділянки, а відтак право користування земельною ділянкою площею 1841 кв.м. з кадастровим номером 5310436500:08:003:1066, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , може бути припинено за відповідною заявою суб`єкта, в постійному користуванні якого знаходиться така земельна ділянка.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне розпорядження не стосується прав та законних інтересів ОСОБА_1 , а тому жодним чином не порушує його прав та законних інтересів.

Доводи позивача про те, що в разі реалізації розпорядження від 15.11.2019 №428-Р Кременчуцьке УВП УТОС не зможе забезпечити його належними умовами проживання з наданням квартири до увагу судом не приймаються , оскільки суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Відсутність порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача оскаржуваним розпорядженням та діями міського голови щодо його видання є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, однак не може розцінюватись як відсутність у позивача права на звернення до суду та необхідність закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Оскільки підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження від 15.11.2019 №428-р та визнання протиправними дій Кременчуцького міського голови ОСОБА_2 відсутні, то й у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання міського голови утриматись від виконання спірного розпорядження належить відмовити, адже така вимога є похідною від вищеописаних.

Доводи апелянта з посиланням на те , що судом першої інстанції не взято до уваги вимоги статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини щодо «ефективного засобу захисту» , принципу «належного урядування» , рішення Конституційного Суду України щодо гарантій соціального захисту певних категорій громадян з урахуванням встановлених у цій справі обставин колегія суддів відхиляє, оскільки ним не наведено жодних фактичних обставин справ на підтвердження вказаного факту. Крім того, положення вказаних статей ґарантують кожному право подати до суду будь-який позов щодо його прав і обов`язків та на їх ефективний захист, якими апелянт скористався.

Також, такі доводи на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 по справі № 440/4871/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя З.Г. Подобайло Судді А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 29.06.2021 року