Постанова

від 30.06.2021 по справі 540/1180/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 540/1180/19

адміністративне провадження № К/9901/17780/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року (суддя: Кисильова О.Й.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року (судді: Крусян А.В., Градовський Ю.М., Яковлєв О.В.) у справі за позовом приватного підприємства Сіма до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Мале приватне підприємство Сіма (далі - МПП Сіма , позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі- ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, відповідач), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 22.01.2019 №0000231422 та №0000241422.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ Ектовіс Групп та ТОВ "Сапфір ЛТД", оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Як підставу касаційного оскарження відповідач вказав п.1 ч.4 ст 328 КС України, застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 31.01.2020 по справі №840/3461/18, від 11.06.2020 по справі №816/1109/18, від 19.03.2019 по справі №804/15542/13-а. Відповідач також послався на порушення судом апеляційної норм процесуального права, яке полягало у розгляді справи без участі представника податкового органу за відсутності належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. Наголошує, що при формуванні даних бухгалтерського обліку за взаємовідносинами зі спірними контрагентами діяв у відповідності до приписів законодавства і такі дані гуртуються на первинних документах, які підтверджують реальність руху його активів, складених за результатами фактичного (реального) здійснення господарських операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, а, відтак, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку МПП Сіма з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.06.2018.

За наслідками проведеної перевірки складено Акт від 16.11.2018р. №218/21-22-14-01/22734257, яким встановлено порушення позивачем п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету по загальній декларації на загальну суму ПДВ 383003 грн; п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р.21) по спеціальній декларації на загальну суму ПДВ 1627361грн.

22 січня 2019 року на підставі вищеозначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000231422, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 260218 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 65054,50грн; №0000241422, яким зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість за грудень 2016 року на 73049 грн та за червень 2018 року на 1627361грн.

Не погоджуючись із такими рішеннями контролюючого органу позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, однак рішенням ДФС України від 11.04.2019 №17009/6/99-99-18-04-01-15 податкові повідомлення-рішення від 22.01.2019 №0000231422 та №0000241422 були залишені без змін, а скарга МПП Сіма - без задоволення.

В подальшому позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

В свою чергу, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з ТОВ Ектовіс Групп та ТОВ "Сапфір ЛТД" у період, що перевірявся.

Так, судами встановлено, що 07.03.2016, 23.05.2016 та 31.03.2016 між ТОВ "Сапфір ЛТД" (далі -товароволоділець) та МПП "Сіма" (зберігач) укладено договори відповідального зберігання нафтопродуктів № 07/03-16-С, № 23/05-16-С, № 31/03-16-С, відповідно до п.1.1 якого товароволоділець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання нафтопродукти у кількості, асортименті, по ціні, на суму, на термін зберігання та інших обов`язкових умов договору, що визначаються попередньо погодженими сторонами заявками специфікаціями на кожну товарну партію.

Як стверджує позивач, для здійснення своєї господарської діяльності за попередньою згодою з ТОВ "Сапфір ЛТД", підприємством продовж 2016 року використано суміш парафінових вуглеводів стабілізованих та дизельне паливо, що знаходилось на відповідальному зберіганні, що підтверджується актами списання від 30.11.2015 №СпТ-00078 (дизельне паливо у кількості 6928 л на суму 109693,33 грн.), від 31.12.2015 № СпТ-00081 (дизельне паливо у кількості 23107 л на суму 319340 грн.), від 30.11.2016 № СпТ-00098 (суміш парафінових вуглеводів стабілізована у кількості 115260 л на суму 1267860 грн.), у зв`язку з чим підприємство в подальшому придбано аналогічний товар у ТОВ "Сапфір-1".

Придбання сумішей парафінових вуглеводів стабілізованих та дизельного палива та факт їх використання у власній господарській діяльності підтверджено позивачем наступними документами: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, обліковими листами трактористів-машиністів та лімітно-забірними картками.

Проаналізувавши надані МПП Сіма докази, суди дійшли висновку, що списання дизельного пального та суміші парафінових вуглеводнів стабілізованих відбувалося на підставі документів, які у своїй сукупності підтверджують факт використання позивачем палива у межах здійснення господарської діяльності, а тому нарахування МПП Сіма грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 260218 грн, штрафних санкцій у розмірі 65054,50 грн та визначення суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, за грудень 2016 року на суму 73049 грн є протиправним.

Посилання відповідача на те, що окремі з наданих позивачем документів, а саме: Накази від 02.11.2015 №532а, від 12.11.2015 №550б та від 03.01.2016 №554б, якими МПП Сіма були затвердженні норми витрат палива для сільськогосподарської техніки, не надавались позивачем під час проведення перевірки, а, відтак, протиправно були взяті судами до уваги, колегія суддів відхиляє, оскільки означені документи не є такими, що підтверджують показники податкової звітності в розумінні статті 44 ПК України.

Також, у період, який перевірявся, між ТОВ Ектовіс Групп (продавець) та МПП Сіма (покупець) укладено договір від 20.11.2017 № 20/11, згідно умов якого продавець зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця товар (труби сталеві), а покупець - приймати товар та оплачувати продавцю його вартість в порядку та в строки, передбачені договором.

Факт виконання умов вищезазначеного договору підтверджується наступними документами: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями.

Відповідно до актів списання від 30.11.2017 № СпТ-000143, від 30.12.2017 №СпТ-000144, від 31.12.2017 №СпТ-000142, від 31.01.2018 №20, від 28.02.2018 №30, від 31.03.2018 №29, від 30.04.2018 №31, від 31.05.2018 №32 придбані металеві труби використано для реконструкції зрошувальної системи.

Вказані обставини також підтверджуються актом прийому-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів (зрошування) від 30.06.2018.

Всі вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

У свою чергу, контролюючим органом, за висновками судів, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його контрагентів, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення МПП Сіма спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.

Судами також було встановлено, що на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ Ектовіс Групп та ТОВ "Сапфір ЛТД", останні не були визнані банкрутами, відомості про них були наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та такі підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Таким чином, зазначені підприємства не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

При цьому судові інстанції цілком об`єктивно визнали необґрунтованим посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію (результати здійснених контрольних заходів щодо постачальників позивача) як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

В контексті викладеного колегія суддів також зазначає, що твердження відповідача про те, що контрагенти позивача не мали необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності, також були обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення перевірок контрагентів позивача та дослідження первинних документів.

Верховний Суд також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

У зв`язку з викладеним колегія судів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем підтверджено факт реальності господарських операцій з контрагентами у спірні періоди, а наявні в матеріалах справи документи містять достатні дані про зміст наданих послуг та її учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій. Відповідачем не доведено протилежного у судах попередніх інстанцій.

Таким чином, судами повною мірою встановлено фактичні обставини справи, детально досліджено господарські операції позивача із зазначеними вище контрагентами, за результатами проведення яких позивачем було сформовано податковий кредит, надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених контролюючим органом в акті перевірки, в запереченнях на позовну заяву та апеляційній скарзі, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, наведені скаржником доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

Касаційна скарга відповідача не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були наведені відповідачем раніше, та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

Доводи скаржника про те, що оскаржувані рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.01.2020 по справі №840/3461/18, від 11.06.2020 по справі №816/1109/18, від 19.03.2019 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правовідносини у даних справах не є подібними, а тому такі висновки не є релевантними до спірних правовідносин.

Так само не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду справи твердження відповідача про допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, які у відповідності до пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, оскільки як вбачається з матеріалів справи про дату, час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений у порядку та строки, визначені процесуальним законодавством, що підтверджується копією зворотного повідомлення про вручення судової повістки (т.3 а.с.181).

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська