Постанова

від 29.06.2021 по справі 601/1680/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 червня 2021 року

м. Київ

справа № 601/1680/19

провадження № 61-13529св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Почаївська міська рада Кременецького району - об`єднана територіальна громада,

треті особи : Відкрите акціонерне товариство Тернопільобленерго , Філія державного підприємства Укрдержбудекспертиза у Тернопільській області, фізична особа - підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Почаївської міської ради Кременецького району - об`єднаної територіальної громади, треті особи: Відкрите акціонерне товариство Тернопільобленерго , Філія державного підприємства Укрдержбудекспертиза у Тернопільській області, фізична особа - підприємець ОСОБА_2 , про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2020 року у складі судді Білосевич Г. С. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б. Костів О. З., Сташків Б. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними укладені між ним та відповідачем договір позики та тристоронній договір про фінансові зобов`язання; застосувати наслідки недійсності оспорюваних правочинів шляхом повернення йому 477 468, 42 грн, а саме: 10 199,22 грн оплати за виготовлення проєктної документації та експертизи проекту; 750,00 грн комісії банку за перерахування грошових коштів у безготівковому порядку; 466 519, 20 грн вартості приєднання до електромереж; стягнути з відповідача на його користь штрафні санкції у вигляді неустойки (пені) у розмірі 107 292,95 грн, збитки - 31 417,39 грн (збитки від інфляції) та 3 % річних - 9 104,60 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що на початку жовтня 2018 року на прохання Почаївської міської ради він погодився позичити їй грошові кошти в сумі орієнтовно 500 000,00 грн з умовою, що ця сума позики може коригуватися в сторону збільшення чи зменшення при безпосередній сплаті ним рахунків на виконання укладеного між Відкритим акціонерним товариством Тернопільобленерго (далі - ВАТ Тернопільобленерго ) та Старотаразькою сільською радою Кременецького району Тернопільської області договору від 01 грудня 2015 року № 36-15/9 про приєднання до електричних мереж і буде спрямована на рахунки організацій, перед якими є зобов`язання у відповідача в процесі виконання умов договору. На підставі укладеного договору позики, він замість Почаївської міської ради перерахував такі платежі: 12 жовтня 2018 року за виготовлення проєктної документації у розмірі 6 635,22 грн на рахунок філії Державного підприємства Укрдержбудекспертиза у Тернопільській області; 29 жовтня 2018 року за експертизу проєкту у розмірі 3 564,00 грн на рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 . Крім цього, 21 грудня 2018 року він як третя сторона договору від 10 грудня 2018 року про виконання фінансового зобов`язання також сплатив вартість приєднання замовника до електроустановок у сумі 466 519,20 грн за укладеною між Почаївською міською радою - об`єднаною територіальною громадою та ВАТ Тернопільобленерго додатковою угодою від 10 грудня 2018 року № 17/9 до договору від 01 грудня 2015 року № 36-15/9. Незважаючи на усну домовленість з Почаївською міською радою про повернення йому зазначених грошових коштів у 2019 році шляхом закладення таких сум у бюджет органу місцевого самоврядування, він дізнався, що відповідна стаття витрат до бюджету 2019 року закладена не була, а затрачена ним сума коштів у частині оплати приєднання до електричних мереж буде повернена ВАТ Тернопільобленерго відповідачу протягом п`яти років. Вважаючи укладений між ним і відповідачем договір позики та договір про виконання зобов`язань, у якому він є третьою стороною, такими, що суперечать вимогам закону, та беручи до уваги відсутність між ним і відповідачем договору про спільну діяльність, просив визнати недійсними укладені між ним та відповідачем договір позики та тристоронній договір про фінансові зобов`язання; застосувати наслідки недійсності таких оспорюваних правочинів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Кременецький районний суд Тернопільської області рішенням від 03 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими, оскільки при укладенні договору про приєднання до електричних мереж від 01 грудня 2015 року № 36-15/9 та договору про виконання фінансового зобов`язання від 10 грудня 2018 року сторони вимог законодавства не порушували.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Тернопільський апеляційний суд постановою від 06 серпня 2020 року рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2020 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд зазначив, що сам по собі факт передання позивачем грошових коштів на реалізацію укладених з Почаївською міською радою правочинів, без умови про повернення цих грошових коштів, не може бути достатнім доказом на підтвердження факту укладення договору позики. Будь-якої інформації про те, що сплачені ОСОБА_1 грошові кошти мають бути поверненими договір про зобов`язання не містить.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 910/19020/17, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 та від 09 липня 2020 року у справі № 910/9641/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини 4 статті 411, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд всупереч вимогам процесуального закону самостійно змінив підстави, які тягнуть за собою обов`язкове скасування рішення суду першої інстанції, тобто вийшов за межі апеляційної скарги. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги підпункт 7 пункту а статті 27 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статтю 33 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності . Безпідставним є висновок судів про те, що позивач належними доказами не довів факт надання позики відповідачу. При цьому суди не взяли до уваги того, що договір про виконання фінансових зобов`язань від 10 грудня 2018 року в силу закону є нікчемним, однак він виконує функцію договору позики, оскільки відбулося реальне настання події, а саме на його виконання позивач позичив грошові кошти відповідачу для виконання його фінансових зобов`язань як замовника за договором шляхом перерахунку відповідних сум коштів підрядникам, які виконували роботи за умовами договору та робочого проєкту будівництва електричних мереж, доказом чому є відповідні платіжні доручення, робочий проєкт, де замовником безпосередньо зазначений відповідач, що містяться у матеріалах справи.

У листопаді 2021 року Почаївська міська радаподала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

28 жовтня 2020 року справа № 601/1680/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 22 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Почаївського міського голови із заявою щодо реалізації робочого проєкту Будівництво електричних мереж 10-0,4 кВ ТП 10/0,4 кВ зовнішнього забезпечення до точки приєднання для електрифікації частин існуючих вулиць, які будуть продовжені за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок його коштів та з одночасним проханням про надання йому копії цього проєкту з іншими спровідними документами.

Роком раніше, після звернення ОСОБА_1 на Урядову лінію щодо електрифікації вулиці Молодіжна в селі Старий Тараж ВАТ Тернопільобленерго зверталося до Почаївської об`єднаної територіальної громади щодо можливості надання поворотної фінансової допомоги згідно з Порядком фінансування послуг з приєднання електроустановок до електричних мереж.

Листом від 23 липня 2018 року Почаївська міська рада повідомила ВАТ Тернопільобленерго , що спеціалісти міської ради вивчають питання можливості виділення коштів, передбачених кошторисом проєкту для надання поворотної фінансової допомоги ВАТ Тернопільобленерго на фінансування відповідних робіт.

Почаївська міська рада листом від 14 серпня 2018 року № 947 звернулася до ВАТ Тернопільобленерго , в якому просила закріпити технічні умови від 01 грудня 2015 року № 36-15/9 за Почаївською міською радою внаслідок добровільного об`єднання територіальних громад.

21 серпня 2018 року Почаївська міська рада надіслала ВАТ Тернопільобленерго лист, у якому просила встановити точку приєднання на вхідних клемах приладів обліку у ВРП 0,4 кВ у зв`язку з проведенням робіт за кошти жителів сіл Старий Тараж та ОСОБА_3 .

22 серпня 2018 року були укладені додаткові угоди № 1 та № 2 до договору про приєднання до електричних мереж від 01 грудня 2015 року № 36-15/9. За додатковою угодою № 1 змінено сторону договору про приєднання, за додатковою угодою № 2 точка приєднання (межа балансової належності об`єкта) встановлювалась на вихідних клемах приладів обліку, змонтованих у ввідно-розподільних пристроях 0,4 кВ замовників.

Згідно з додатковою угодою від 10 грудня 2018 року № 17/09 до договору від 01 грудня 2015 року № 36-15/9 про приєднання до електричних мереж, укладеною між ВАТ Тернопільобленерго і Почаївською міською радою, сторони узгодили вартість приєднання до електричних мереж в сумі 466 519,20 грн.

12 жовтня 2018 року ОСОБА_1 здійснив оплату за виготовлення проєктної документації у сумі 6 635,22 грн на рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , а 29 жовтня 2018 року здійснив оплату експертизи проєкту в сумі 3 564,00 грн на рахунок філії державного підприємства Укрдержбудекспертиза у Тернопільській області.

19 листопада 2018 року до ВАТ Тернопільобленерго надійшла спільна заява Почаївської міської ради та ОСОБА_1 від 14 листопада 2018 року № 1483, в якій Почаївська міська рада просила розпочати роботи з будівництва електричних мереж 10-0,4 кВ та ТП 10/0,4 кВ для електрифікації АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 гарантував оплату за виконані роботи.

Згідно з робочим проєктом будівництва електричних мереж 10-0.4 кВ та ТП 10/0.4 кВ зовнішнього забезпечення до точки приєднання для електрифікації частин існуючих вулиць, які будуть продовжені за адресою: АДРЕСА_1 , замовником проєкту є Почаївська міська рада, проєктуюча організація - фізична особа - підприємець ОСОБА_2 . Проєкт становлять: технічні умови приєднання, яке не є стандартним, до електричних мереж електроустановок, видані ВАТ Тернопільобленерго 01 грудня 2015 року № 36-15/9, додаткова угода № 1 до договору про приєднання від 22 серпня 2018 року, додаткова угода № 2 до договору про приєднання від 22 серпня 2018 року.

Згідно з експертним звітом щодо розгляду кошторисної частини проєктної документації за робочим проєктом Будівництво електричних мереж 10-0.4 кВ та ТП 10/0.4 кВ зовнішнього забезпечення до точки приєднання для електрифікації частини існуючих вулиць, які будуть продовжені за адресою: АДРЕСА_1 замовником будівництва є Почаївська міська рада, генеральний проєктувальник ОСОБА_2 . Загальна кошторисна вартість будівництва у поточних цінах станом на 01 жовтня 2018 року - 488 940,00 грн, у тому числі будівельні роботи - 358 067,00 грн, інші витрати - 130 873,00 грн.

Рішенням виконавчого комітету Почаївської міської ради від 29 листопада 2018 року № 208 затверджено проєктно-кошторисну документацію щодо робочого проєкту Будівництво електричних мереж 10-0.4 кВ та ТП 10/0.4 кВ зовнішнього забезпечення до точки приєднання для електрифікації частини існуючих вулиць, які будуть продовжені за адресою: АДРЕСА_1 загальною вартістю 488 940,00 грн.

10 грудня 2018 року між ВАТ Тернопільобленерго , Почаївською міською радою та ОСОБА_1 був укладений договір про виконання фінансового зобов`язання згідно з договором про приєднання до електричних мереж від 01 грудня 2015 року № 36-15/9 за яким всі фінансові зобов`язання бере на себе ОСОБА_1 на умовах, викладених в договорі про приєднання.

21 грудня 2018 року ОСОБА_1 вніс на відкритий ним рахунок 467 268,00 грн. У подальшому оплата була здійснена на рахунок ВАТ Тернопільобленерго .

31 травня 2019 року у зв`язку із закінченням будівництва для кварталу забудови відгалуження від опори 287 лінії № 10 напругою 10 кВ та частини лінії напругою 0,4 кВ на вулицях Колгоспна та Молодіжна в селі Старий Тараж була включена під напругу лінія та підстанція. Новозбудованій трансформаторній підстанції присвоєний диспетчерський номер 453.

Згідно з актами технічного обстеження (допуску) вузла обліку об`єктів заявників, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 підключені до електричних мереж ВАТ Тернопільобленерго .

Згідно зі зведеним кошторисним розрахунком вартості об`єкта будівництва Будівництво електричних мереж 10-0.4 кВ та ТП 10/0,4 кВ зовнішнього забезпечення до точки приєднання для електрифікації частини існуючих вулиць, які будуть продовжені за адресою: АДРЕСА_1 загальна сума вартості проведених з електрифікації робіт складає 488 940,00 грн, у тому числі будівельні роботи - 358 067,00 грн, інші витрати - 130 873,00 грн.

Також суди встановили, що договору про приєднання до електричних мереж від 01 грудня 2015 року № 36-15/9, укладений між ВАТ Тернопільобленерго та Старотаразькою сільською радою, у Почаївській міській раді та у ВАТ Тернопільобленерго немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що між ним та Почаївською міською радою був укладений договір позики, за умовами якого він перерахував на рахунок ВАТ Тернопільобленерго грошові кошти, зокрема 21 грудня 2018 року він як третя сторона договору від 10 грудня 2018 року про виконання фінансового зобов`язання сплатив вартість приєднання замовника до електроустановок у сумі 466 519,20 грн.

Частиною першою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Враховуючи вимоги статей 1046, 1047, 1049 ЦК України, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 757/27533/15-ц та постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що договір позики між Почаївською міською радою та ОСОБА_1 не укладався; позивач, будучи заінтерисованим у реалізації питання електрифікації вулиці, на якій знаходиться його земельна ділянка та збудований на ній будинок, реалізуючи передбачене законом право на свободу договору, зобов`язався виконати фінансові зобов`язання Почаївської міської ради щодо оплати проведення електрифікації ВАТ Тернопільобленерго , закріпивши такий обов`язок в окремому договорі про фінансові зобов`язання від 10 грудня 2018 року, а ВАТ Тернопільобленерго у повному обсязі виконано умови договору: в точки приєднання споживачів подано напругу, введено в експлуатацію та поставлено під напругу лінію 10 кВ та лінію 0,4 кВ, а також КТП АДРЕСА_2 . У зв`язку з цим суди дійшли правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання правочинів недійсними та стягнення з Почаївської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачених ним на підставі вищевказаного договору грошових коштів.

Спростовуючи доводи ОСОБА_1 в частині безпідставного незастосування місцевим судом пункту 43 статті 26 та підпункту 7 пункту а статті 27 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , якими передбачено можливість залучення до участі в комплексному соціально-економічному розвитку населеного пункту лише юридичних осіб на договірних засадах, апеляційний суд виходив з того, що позивач є фізичною особою, а тому зазначені норми не поширюються на спірні правовідносини. Крім того, апеляційний суд взяв до уваги й те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту надання Почаївській міській раді позики в розумінні місцевого запозичення, зміст якого визначений у пункті 33 статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні й передбачає операції з отримання, зокрема, до місцевого бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування місцевого бюджету. У зв`язку із цим немає підстав уважати, що укладення договору між сторонами відноситься до виключної компетенції ради, що передбачено пунктом 43 статті 26 вказаного Закону й вимагає затвердження вказаного питання на сесії ради.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що сам по собі факт передання позивачем грошових коштів на реалізацію укладених з Почаївською міською радою правочинів, тоді як відсутні будь-які умови договору про повернення йому вказаних коштів, не може бути достатнім доказом на підтвердження факту укладення договору позики. Будь-якої інформації, що сплачені ОСОБА_1 кошти повинні бути поверненими, договір про зобов`язання не містить. У зв`язку з цим суд не взяв до уваги доводи апеляційної скарги в частині не застосування місцевим судом до спірних правовідносин частини другої статті 640 ЦК України, що визначає момент укладення договору, який вимагає, в тому числі, передання майна або вчинення іншої дії і яким, відповідно, є факт перерахування ним значної суми коштів.

Також апеляційний суд не взяв до уваги доводи позивача про безпідставне незастосування місцевим судом до спірних правовідносин Закону України Про регулювання містобудівної діяльності з посиланням на те, що ОСОБА_1 , будучи фізичною особою, не належить до суб`єктів, уповноважених на виконання функцій замовника електрифікації території, що підлягає комплексній забудові. Також матеріали справи не містять жодних доказів, що ОСОБА_1 є замовником будівництва об`єктів енергетики. Водночас суд встановив, що таким замовником була Почаївська міська рада на підставі укладеного письмового договору з ВАТ Тернопільобленерго , а ОСОБА_1 на підставі іншого письмового договору зобов`язувався виконати лише обов`язки органу місцевого самоврядування щодо фінансування послуг з електропостачання, тобто був лише платником.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог .

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд всупереч вимогам процесуального закону самостійно змінив підстави, які тягнуть за собою обов`язкове скасування рішення суду першої інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд, не встановивши передбачених законом підстав для скасування рішення суду, залишив його без змін.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 910/19020/17, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 та від 09 липня 2020 року у справі № 910/9641/19, є безпідставним з огляду на таке.

У постанові від 25 липня 2018 року у справі № 910/19020/17, предметом розгляду якої було питання визнання недійсними правочинів (договорів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва), Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач і третя особа укладали договори пайової участі під впливом тяжких для них обставин і на вкрай невигідних умовах. Без укладення позивачем оспорюваних договорів неможливо було б ввести об`єкти в експлуатацію чи порушувались би права третіх осіб (інвесторів). Отже, укладаючи оспорювані договори пайової участі, позивач і третя особа не діяли вільно, а укладення таких договорів не відповідало їх волі, а тому наведені обставини у сукупності є підставою для визнання таких договорів пайової участі недійсними.

У постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися в разі: розірвання договору за взаємною домовленістю сторін; розірвання договору в судовому порядку; відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У інших випадках не виконання стороною умов договору вказує на порушення договірних зобов`язань, взятих на себе в момент укладення договору, та може бути предметом судового розгляду.

У постанові від 09 липня 2020 року у справі № 910/9641/19 Верховний Суд встановив, що предметом спору є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю Будеволюція до Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним з моменту укладення договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 03 серпня 2017 року № 280, зокрема на тій підставі, що зміст оспорюваного договору прямо суперечить законодавству, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, адже до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники в разі будівництва об`єктів за умови спорудження на цій же земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури (абзац шостий частини 4 статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та характер спірних правовідносин, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам , викладеним у зазначених постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев В. С. Жданова Є. В. Коротенко