Постанова

від 11.06.2021 по справі 509/3501/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2338/21

Номер справи місцевого суду: 509/3501/19

Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2021 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 509/3501/19

Номер провадження: 22-ц/813/2338/21

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Князюка О.В. Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідач - ОСОБА_2 ,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Овідіопольська райдержадміністрація Одеської області, як орган опіки та піклування,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області, як орган опіки та піклування, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Кириченко П.Л. 15 січня 2020 року,

встановив:

2. Описова частина

2.1 Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області з вищезазначеною первісною позовною заявою, в якій просить: 1) розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Овідіопольським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області № 224 від 28 грудня 2010 року; 2) встановити місце проживання дітей - доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що на час звернення до суду з даним позовом вона знаходиться у шлюбі з відповідачем. Від шлюбу народилося двоє дітей - донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьки та діти проживали разом за адресою - АДРЕСА_1 . Через постійні суперечки, непорозуміння, різні погляди на сімейні відносини та обов`язки з ведення спільного господарства, які відбувалися протягом останніх двох років, спільне життя з відповідачем не склалося. Відповідач нехтує сімейними цінностями, за його ініціативи виникають сварки. Знаходячись у нетверезому стані він допускає рукоприкладство.

Нерідко свідками сварок між батьками були їх діти, що може суттєво вплинути на психіку дітей, їх погляди на життя, відносини між чоловіком та жінкою, формування світогляду. Відповідач ігнорував її зауваження. В результаті вона повністю втратила віру в те, що їх відносини налагодяться, вони будуть виховувати дітей у щасливій сім`ї.

За її глибоким переконанням сенсу в подальшому підтриманні сімейних відносин не має, оскільки між нею та відповідачем розвинулась неприязнь один до одного, втрачено почуття любові та поваги.

08.06.2019 року вона разом з дітьми була вимушена залишити будинок відповідача та найняти інше житло. У найманому житловому будинку створені належні умови для проживання, виховання, навчання дітей. Будинок складається з трьох житлових кімнат, кухні, санвузлу. Житловий будинок облаштований усіма комунікаціями з водо-, газо-, електропостачання, має систему опалення.

Оскільки шлюб фактично розпався, сторони проживають окремо, шлюб має формальний характер, відсутність у позивачки бажання зберегти сім`ю, недоречним є вжиття заходів примирення сторін (а. с. 3 - 9).

2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеною зустрічною позовною заявою, в якій просить: 1) розірвати зареєстрований 28.12.2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Овідіопольським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис за № 224; 2) відібрати малолітню доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від ОСОБА_1 та негайно повернути за попереднім місцем їх проживання у належний йому на праві власності житловий будинок за адресою - АДРЕСА_1 ; 3) визначити місце проживання малолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_2 , який зареєстрований та мешкає за адресою - АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 обґрунтовує свої зустрічні позовні вимоги тим, що він не заперечує проти розірвання шлюбу, оскільки подальше перебування у формальному шлюбі з дружиною, з якою фактично припинені будь-які притаманні подружжю стосунки, є неможливим. Разом з тим, справжньою причиною для розірвання шлюбу є дії самої позивачки по відношенню до родини, ведення спільного господарства, її байдуже ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків. З приводу чого він у 2014 році звертався до служби у справах дітей. У 2016 році ОСОБА_1 , не поставивши нікого до відома, покинула сім`ю та десь зникла. У результаті його звернення до поліції було встановлено, що ОСОБА_1 знаходиться у Російській Федерації. У 2016 році Служба у справах дітей у черговий раз підтвердила створення ним належних умов для утримання та виховання дітей. У зв`язку з вказаними обставинами він у 2016 році звертався з позовом про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Діти з дня народження і до середини липня 2019 року проживали у належному йому житловому будинку. Позивачка забрала дітей самовільно, без його згоди. Він має постійне місце працевлаштування. Тривалий час він самостійно піклувався про дітей. Завдяки його постійній турботі діти забезпечені усім необхідним, вони здорові і дуже гарно розвиваються. Вважає в інтересах дітей визначити місце проживання дітей разом з ним (а. с. 34 - 40).

2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 січня 2020 року вищевказаний первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: орган опіки та піклування Овідіопольської райдержадміністрації Одеської області про розірвання шлюбу та визначання місця проживання дітей задоволено.

Розірвано шлюб між, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Овідіопольським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області № 224 від 28 грудня 2010 року.

Встановлено місце проживання дітей - доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відмовлено у задоволенні вищевказаного зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначання місця проживання дітей.

Стягнуто з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 1 536,80 грн..

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 працює в ТОВ Одеська шоколадна-горіхова компанія водієм. Мешкає за адресою - АДРЕСА_1 . Має постійний дохід, є батьком дітей - малолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти мешкають разом з позивачкою - ОСОБА_1 , яка офіційно працевлаштована.

Сторони по справі проживають у сільської місцевості, рухомого та нерухомого майна у власності не мають.

Відповідач ОСОБА_2 перешкоджає у вихованні і утриманні дітей, при цьому має постійне місця проживання та праці, що сторонами не оскаржується. Згідно письмових пояснень відповідача він не заперечує проти проживання дітей з позивачкою.

Відповідно до вищеназваних документів вбачається, що відповідач, маючи постійне проживання та роботу, фактично вихованням дітей не займається та перешкоджає позивачці у вихованні дітей. Суд вважав, що ці обставини шкідливо впливають на дітей.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування від 18.10.2019 року суд вважав доцільним визначити місце проживання дітей разом з позивачкою - ОСОБА_1 ..

Виходячи з вищевказаного, суд вважав, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню. У свою чергу зустрічні вимоги ОСОБА_2 є недоведеними.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з червня 2019 року сторони спільне проживання припинили, строк на примирення сторони брати не бажають. З позову, який надійшов до суду видно, що спору про поділ майна не має.

При таких обставинах суд прийшов до висновку, що сім`я розпалась остаточно, зберегти її неможливо (а. с. 95 - 96).

2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісних позовних вимог про визначення місця проживання дітей разом з матір`ю та відмови у задоволенні його зустрічних вимог про визначення місця проживання дітей з батьком. Просить рішення суду першої інстанції в оскарженій частині скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення про: 1) визначення місця проживання дітей разом з батьком; 2) зобов`язати виконавчу службу забрати дітей від ОСОБА_1 та передати їх йому.

2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що: 1) суд першої інстанції у своєму рішенні посилається на те, що ОСОБА_2 перешкоджає в утриманні і вихованні дітей, при цьому маючи постійне місце проживання та праці, але не зазначає яким чином ОСОБА_2 перешкоджає в утриманні дітей та їхньому вихованню; 2) судом першої інстанції не було враховано того факту, що ОСОБА_2 є власником будинку із житловими спорудами та господарчими будівлями; 3) судом першої інстанції не враховано того факту, що ОСОБА_1 вчиняла сварки разом із своїм батьком за їхнім спільним місцем мешкання у присутності малолітніх-дітей, про що свідчить талон повідомлення № НОМЕР_2 ; 4) судом першої інстанції не було враховано виробничої характеристики з місця роботи ОСОБА_2 ; 5) судом першої інстанції не враховано того факту, шо при бесіді співробітників служби по ділам у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації діти виявили бажання спілкуватися з ОСОБА_2 ..

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання малолітніх дітей, суд першої інстанції лише обмежився загальними принципами а саме тим, що матеріали справи не містять виняткових обставин для розлучення дітей з матір`ю. Малолітні діти разом проживають з батьком з дня народження та залишалися проживати з батьком після розлучення батьків. Матеріали справи не містять доказів його неналежного ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до малолітніх дітей (а. с. 99 - 102).

2.6 Узагальнені доводи сторін в апеляційному суді

ОСОБА_1 не скористалась правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Орган опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області не скористався правом надання пояснень на апеляційну скаргу. У клопотанні останній зазначив, що підтримує висновок органу опіки та піклування від 18.10.2019 року №01/01-25/3107 про визначення місця проживання малолітніх дітей. Просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовити (а. с. 174).

3. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.03.2020 року апеляційну скаргу адвоката Токарчук Вікторії Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 січня 2020 року залишено без руху (а. с. 116-117).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки (а. с. 119-120).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.03.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Токарчук Вікторії Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 січня 2020 року (а. с. 123 - 125).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.03.2020 року апеляційну скаргу адвоката Токарчук Вікторії Володимирівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 січня 2020 року призначено до розгляду (а. с. 126).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.06.2020 року ухвалено заслухати у судовому засіданні малолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та зобов`язати мати - ОСОБА_1 забезпечити явку малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у судове засідання та участь у судовому засіданні класного керівника або психолога (а. с. 141 - 147).

У судовому засіданні, яке було призначено на 22.10.2020 року, свідок ОСОБА_11 , яка була попереджена про кримінальну відповідальність, пояснила, що спілкування про дітей у неї було більше з татом - ОСОБА_2 (а. с. 160 - 161).

03.12.2020 року від Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, як Органу опіки та піклування, надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника. Рішення суду першої інстанції райдержадміністрація просить залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення (а. с. 174).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.01.2021 року зобов`язано Дальницьку територіальну громаду (67842, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Дальник, вул. Дружби, буд. 126) надати суду письмовий Акт щодо обстеження житлово-побутових умов позивачки - ОСОБА_1 , яка проживає за адресою - АДРЕСА_2 .

Зобов`язано Овідіопольську районну державну адміністрацію Одеської області (67801, Одеська область, Овідіопольський район, смт Овідіополь, вул. Т. Шевченка, 169) надати суду письмовий Акт щодо обстеження житлово-побутових умов відповідача - ОСОБА_2 , який проживає за адресою - АДРЕСА_1 (а. с. 195 - 199).

19.03.2021 року від Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області надійшов акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 (а. с. 210 - 211).

Листом Одеського апеляційного суду від 20.05.2021 року з метою допиту малолітнього ОСОБА_6 зобов`язано з`явитись в наступне судове засідання класного керівника або шкільного психолога Баробоївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів (а. с. 215 - 216).

У судовому засіданні малолітній ОСОБА_6 у присутності класного керівника ОСОБА_12 та соціального педагога ОСОБА_13 , пояснив, що навчається у другому класі. Живе з матір`ю і сестрою. З сестрою у нього хороші відносини. Тато не приїздить та не телефонує, бачиться з ним тільки тоді, коли батько його забирає. Також зазначив, що це було давно. На час коли мати перебуває на роботі він проводить час з дідусем. Малолітній ОСОБА_6 зазначив, що в нього з сестрою одна кімната, але в кожного є своє ліжко, робоче місце для навчання.

У судовому засіданні класний керівник ОСОБА_12 вказала на те, що ОСОБА_6 навчається перший рік у школі. Батька вона жодного разу не бачила. мати привела сина у школу у серпні місяці та він перейшов в другий клас, не читав і літер не знав. Класний керівник ОСОБА_12 зазначила, що ОСОБА_6 відкритий та думає, що поганого впливу з боку матері не має, він завжди охайний та доглянутий.

У судовому засіданні малолітня ОСОБА_5 у присутності соціального педагога ОСОБА_13 та класного керівника ОСОБА_12 , пояснила, що навчається у п`ятому класі. Проживає разом з матір`ю, братом та дідусем в с. Барабой уже півроку. Малолітня ОСОБА_5 зазначила, що батько проживає окремо від них, спілкуються з нею рідко. Батько не телефонує, її з братом до себе не забирає. Також батько не вітав її зі святами. ОСОБА_6 вказує, що в них з братом одна кімната, але в кожного є своє ліжко, робоче місце для навчання. Мати допомагає з навчанням. Їй добре жити з мамою та дідусем.

У судовому засіданні соціальний педагог ОСОБА_13 вказала на те, що ситуація, що склалась у сім`ї впливає на ОСОБА_6 .. Вона хоче жити більш з мамою. ОСОБА_13 зауважила, що діти давали покази свідомо без здійснення тиску на них.

У судовому засіданні ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її заволинити.

Токарчук В.В. , діючий від імені ОСОБА_2 , зауважив, що вчителі, які були допитані спілкуються з дітьми не тривалий час, тільки протягом року.

У судовому засіданні ОСОБА_1 просила залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 ..

Адвокат Білоусова С.Г., діюча від імені ОСОБА_1 , зазначила, що орган опіки та піклування провів детальну перевірку щодо виховання дітей.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

3.1 Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

28.12.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Овідіопольським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис за № 224 зареєстрований шлюб.

Від шлюбу мають дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до Акту обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 від 14.06.2016 року, встановлено, що ОСОБА_2 мешкає за адресою - АДРЕСА_1 разом з двома дітьми. Будинок обладнаний усіма комунікаціями, умови проживання добрі, в приміщеннях на час обстеження чисто та охайно.

Відповідно до довідки №1593 від 13.06.2019 року, виданої Овідіопольською селищною радою Овідіопольського району Одеської області про склад сім`ї, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зареєстровані за адресою - АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , працює на посаді укладальника готових виробів у ТОВ Пластік Груп Україна з 28.11.2018 року. Її посадовий оклад складає - 4 400,00 гривень, відповідно до довідки №202 від 14.06.2019 року.

Відповідно до Акту обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 від 23.06.2019 року, встановлено, що ОСОБА_1 мешкає за адресою - АДРЕСА_3 разом з двома дітьми. Будинок обладнаний усіма комунікаціями, умови проживання добрі, в приміщеннях на час обстеження чисто та охайно.

ОСОБА_2 працює в ТОВ Одеська шоколадна-горіхова компанія (код 41277948), водієм автотранспортних засобів, дохід отриманий у період з 24.05.2019 року по 30.06.2019 року складає 5400 гривень, відповідно до довідки №729 від 10.07.2019 року.

Відповідно до характеристики ОСОБА_2 від 11.07.2019 року, яка була надана ТОВ Одеська шоколадна-горіхова компанія , за весь час роботи на підприємстві ОСОБА_2 зарекомендувала себе позитивно.

Відповідно до характеристики ОСОБА_2 №М-120-635 від 30.07.2019 року, яка була надана Овідіопольскою селищною радою, за час проживання за адресою АДРЕСА_1 в селищі скарг та нарікань з боку сусідів не надходило.

Відповідно до Акту обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 від 19.08.2019 року, встановлено, ОСОБА_2 мешкає за адресою АДРЕСА_1 . Будинок обладнаний усіма комунікаціями, будинок придатний для постійного проживання.

Відповідно до характеристики ОСОБА_1 №210 від 21.09.2019 року, яка була надана ТОВ Пластік Груп Україна , за весь час роботи на підприємстві ОСОБА_1 зарекомендувала себе як відповідальний і сумлінний працівник, свої трудові обов`язки виконує якісно і старанно.

Відповідно до довідки №485 від 30.09.2019 року, виданою КНП Овідіопольська центральна районна лікарня МОЗУ, ОСОБА_1 по даних архіву і картотеки не значиться у наркологічному кабінеті.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області № 01/01-25/3107 від 18.10.2019 року, вирішено залишити проживання дітей з матір`ю - ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки від 20.08.2020 року, виданою КНП Овідіопольська центральна районна лікарня МОЗУ, у ОСОБА_1 не виявлені антитіла до ВІЛ.

Відповідно до Акту обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 , який був наданий на виконання ухвали Одеського апеляційного суду від 28.01.2021 року, встановлено, що ОСОБА_1 мешкає за адресою - АДРЕСА_2 разом з двома дітьми. Будинок обладнаний усіма комунікаціями, для виховання та розвитку дітей облаштовані спальні місця, письмовий стіл. Одяг, взуття є в достатній кількості.

Відповідно до Акту обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 від 05.02.2021 року, встановлено, що ОСОБА_2 мешкає за адресою АДРЕСА_1 разом з двома дітьми.

Відповідно до довідки №12 від 18.05.2021 року, ОСОБА_1 , працює на посаді укладальника готових виробів у ТОВ Пластік Груп Україна з 28.11.2018 року, посадовий оклад складає - 6 400,00 гривень .

Відповідно до договору оренди житлового приміщення від 02.06.2021 року, ОСОБА_15 та ОСОБА_1 склали цей договір про те, що ОСОБА_15 передає безстроково в оренду ОСОБА_1 квартиру, за адресою - АДРЕСА_2 .

Відповідно до характеристики ОСОБА_1 №18 від 09.06.2021 року, яка була надана ТОВ Пластік Груп Україна , за весь час роботи на підприємстві ОСОБА_1 зарекомендувала себе як відповідальний і сумлінний працівник, свої трудові обов`язки виконує якісно і старанно.

3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч. ч. 1, 2, 4 ст. 10 ЦПК України).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 161 ч.1 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглянувши спір, який виник між сторонами у даній справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню. Повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Встановлюючи місце проживання доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , районний суд виходив з принципу збереження якнайкращих інтересів дітей із забезпеченням їх розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Такий висновок суду є обґрунтованим з огляду на наступне.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України Про охорону дитинства ).

Згідно зі статтею 12 Закону України Про охорону дитинства на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі М. С. проти України , заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини Хант проти України від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей .

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

У постанові зазначено, що з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання.

Під час розгляду справи, колегією суддів було заслухано думку малолітнього - ОСОБА_6 та малолітньої - ОСОБА_5 , за участю класного керівника - ОСОБА_12 та соціального педагога - ОСОБА_13 , пояснення яких зводилось до того, що дітям добре жити з мамою та дідусем. Батько з ними спілкується рідко, не телефонує, не вітає зі святами.

Усі зібрані у справі докази, з урахуванням висновку органу опіки та піклування, вказують на те, що проживання дітей з матір`ю найкраще забезпечить інтереси цих дітей.

Отже, виходячи з наявності спору між батьками щодо місця проживання дітей, відсутність заперечень матері щодо проживання дітей разом з нею, думки малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , судова колегія приходить до висновку, що встановлення місяця проживання дітей з матір`ю є обґрунтованим та таким, що відповідає нормам закону.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дітей з батьком, суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням насамперед інтересів дітей, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо суті вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дітей, оскільки зводяться виключно до незгоди з висновком суду про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Апеляційна скарга не місить достатнього обґрунтування, яке б вказало на порушення судом норм процесуального права при проведенні дослідження доказів, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі Бюрг та інші проти Франції (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гору проти Греції №2) [ВП], § 41 (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , відсутні.

3.6 Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 02 липня 2021 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: О. В. Князюк

О. М. Таварткіладзе