Постанова

від 30.06.2021 по справі 2-2523/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6973/21

Номер справи місцевого суду: 2-2523/11

Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів Гірняк Л.А., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Воронової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2021 року , постановлену під головуванням судді Кисельова В.К., у цивільній справі за заявою ОСОБА_3 про видачу дубліката виконавчого листа по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно утриманих коштів, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа, в якій просив відновити процесуальний строк для подання заяви про видачу дубліката виконавчого документа, а також видати дублікат виконавчого листа по рішенню Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2011 року у справі № 2-2523/11.

В обґрунтування своєї заяви зазначив, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16.06.2011 року з боржника ОСОБА_2 стягнуто на його користь 1 586 140 грн. та судові витрати у розмірі 1820 грн.

03 жовтня 2011 року судом видано виконавчий лист, який неодноразово був пред`явлений до Першого Суворовського відділу ДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області.

21 жовтня 2019 року йому стало відомо, що виконавчий документ повернутий у 2014 році. 25 жовтня 2019 року його представник ОСОБА_4 звернувся із заявою до Першого Суворовського відділу ДВС м. Одеси для з`ясування інформації про отримання виконавчого документу та постанови про закриття виконавчого провадження, а 11 листопада 2019 року він отримав відповідь, з якої було з`ясовано, що жодного доказу про отримання виконавчого документу не існує. Всі дані свідчать про те, що виконавчий документ втрачений не з його вини, а з провини службових осіб відділу.

У зв`язку з невиконанням судового рішення було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 382 КК України за №12013170490008013.

У зв`язку з вищевикладеним, у стягувача виникли необхідність у зверненні до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2021 року заява ОСОБА_3 про видачу дубліката виконавчого листа задоволена.

Виданий дублікат виконавчого листа відповідно рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2011 року по цивільній справі № 2-2523/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно утриманих коштів.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нову, якою відмовити у поновлені строку на подачу заяви про видачу дубліката виконавчого листа та про видачу дубліката виконавчого листа, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими .

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскільки заявником до суду не було надано доказів поважних причин для поновлення строку та для видачі дубліката виконавчого листа, суд у порушення вимог закону безпідставно поновив строк та задовольнив заяву.

Відзиву до суду надано не було.

В судове засідання, призначене на 30 червня 2021 року ОСОБА_2 , його представник ОСОБА_1 , представник Першого Суворовського відділу ДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській областіне з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 151-155).

Від адвоката Судакова В.В., представника ОСОБА_2 , 25 червня 2021 року надійшла заява про відкладення розгляду справу на іншу дату, в зв`язку з зайнятістю в іншому судовому процесі (а.с. 156-159).

Вирішуючи питання про слухання справи у відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховуючи складність справи, готовність сторони до самостійного захисту своїх інтересів, добросовісність дій сторін, а також, що явка до суду апеляційної інстанції є необов`язковою, дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_4 , представника ОСОБА_3 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, ухвала суду скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Задовольняючи заяву ОСОБА_3 про видачу дубліката виконавчого листа , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 доведено належним чином, що виконавчий лист втрачений з вини державної виконавчої служби, а оскільки заборгованість не погашена, рішення суду не виконане, та виконавчі документи підлягають подальшому примусовому виконанню, що стало підставою для видачі дубліката виконавчого листа.

Однак, з вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції ґарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі Шмалько проти України ).

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Згідно підпункту 17.4 п.1 розділу VIII Перехідних положень ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до положень ч.1 ст.433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону України Про виконавче провадження від 04 листопада 2010 року №2677-VI, що набрав чинності з 08 березня 2011 року, в редакції чинної на час надання виконавчого листа, передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

У пункті 1 частини 2 статті 22 Закону України Про виконавче провадження зазначено, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

У пунктах 44 - 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) міститься висновок про те, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (ч.1 ст.433 ЦПК України). Відповідно до підпункту 17.4 п.1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.

Отже, закон пов`язує видачу дубліката виконавчого листа не тільки із його втратою, а в тому числі із дотриманням строку подання відповідної заяви про видачу дубліката або у зв`язку із поновленням такого строку, що відповідає наведеному вище правовому висновку Великої Палати, а також правовій позиції Верховного Суду в постановах від 26 грудня 2019 року у справі № 10/339/10 та від 28 травня 2020 року у справі № 1003/6035/12.

Судом встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2011 року по справі №2-2523/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно утримуваних коштів, позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 586 140 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 820 грн. (а.с. 4).

Рішення суду набрало законної сили 30 червня 2011 року.

03 жовтня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси був виданий виконавчий лист (а.с. 5).

Постановою головного державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Одеського управління юстиції від 29 грудня 2012 року виконавчий документ був повернутий стягувачеві (а.с. 38).

06 червня 2013 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 звернувся до начальника Управління державної виконавчої служби головного управління юстиції в м. Одесі зі скаргою про відновлення виконавчого провадження (а.с. 39).

09 липня 2013 року на скаргу ОСОБА_4 начальником управління державної виконавчої служби було повідомлено, що 08 липня 2013 року була здійснена перевірка виконавчого провадження в порядку ст. 83 Закону Про виконавче провадження за результатами якої постанову про повернення виконавчого документа стягувачу скасовано та виконавче провадження відновлено в порядку ст. 51 Закону (а.с. 40).

23 серпня 2013 року старшим державним виконавцем Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Одеського управління юстиції Зубко Р.М. відкрито виконавче провадження №39466734 про примусове виконання виконавчого листа №2-2523/11, виданого 03 жовтня 2011 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 1 586 140 грн. (а.с. 41).

20 листопада 2013 року старший державний виконавець Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Одеського управління юстиції Зубко Р.М. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у виїзді за межі України в порядку статті 377-1 ЦПК України (а.с. 42).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2013 року по справі №523/18555/13 подання Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Одеського управління юстиції про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у виїзді за межі України в порядку статті 377-1 ЦПК України задоволено (а.с. 43).

24 грудня 2013 року до Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області надійшло подання Суворовського відділу державної виконавчої служби про те, що ОСОБА_2 умисно не виконує рішення Суворовського районного суду м. Одеси, що набрало законної сили, щодо повернення боргу в сумі 1 587 960 грн. на користь ОСОБА_3 , яке внесено до ЄДР 25 грудня 2013 року (а.с. 10).

Постановою від 13 листопада 2014 року старший державний виконавець Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Одеського управління юстиції Зубко Р.М. повернув виконавчий лист стягучеві на підставі пункту 7 частини 1 статті 47 ЦПК України у зв`язку з тим, що боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2019 року по справі 523/15485/19 за заявою боржника ОСОБА_2 тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у виїзді за межі України скасовано (а.с. 6-7).

З листа Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області від 17 вересня 2019 року вбачається, що у 2011 році до виконавчої служби надійшов виконавчий лист від 03.10.2011 №2-2523/11, також у 2013 році до виконавчої служби надійшов повторно вказаний виконавчий лист та станом на 17.09.2019 року виконавчий лист у відділі не перебуває (а.с. 47).

Також з листа головного державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області від 11 листопада 2019 року №48066 наданого на ім`я ОСОБА_4 , представника ОСОБА_5 вбачається відсутність інформації щодо отримання стягувачем виконавчого листа через закінчення строку зберігання виконавчого провадження та реєстру поштових відправлень (а.с. 9).

Звертаючись до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа ОСОБА_3 зазначив, що виконавчий лист був втрачений не з його вини, а з вини службових осіб Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси, про втрату якого він дізнався 21 жовтня 2019 року, а оскільки втрата виконавчого документу відбулась не з його вини, строк звернення до суду з підстав видачі дублікату виконавчого документа має бути поновлений.

Згідно п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. А згідно ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя, в тому числі щодо виконання судового рішення, як завершальній стадії судового розгляду.При цьому Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, неодноразово наголошував, що право на доступ до правосуддя, закріплене у ст.6 Конвенції, не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України , рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашінгдейн проти Великої Британії , рішення від 30 травня 2013 року у справі Наталія Михайленко проти України ).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (п.27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі Олександр Шевченко проти України , рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року Трух проти України ).

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, буде свідчити про його безпідставність та необґрунтованість і порушувати законні права та інтереси сторін і суперечити принципу юридичної визначеності (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України , п. 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі Устименко проти України ).

Аналіз наведених рішень ЄСПЛ свідчить про те, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує справедливий судовий розгляд не тільки позивачу (стягувачу), а й іншій стороні - відповідачу (боржнику), в тому числі при вирішенні питання про поновлення пропущених учасником строків для пред`явлення до виконання судового рішення.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 пропустив строк для подання заяви про видачу дубліката виконавчого документа з поважних причин, та ним не доведені поважні причини його пропуску у відповідності до вимог Закону України Про виконавче провадження .

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 23 серпня 2013 року на підставі виконавчого листа № 2523/11 відкрите виконавче провадження № 39466734, а постановою від 13 листопада 2014 року виконавчий лист повернуто стягувачу.

За таких обставин, з огляду на те, що стягувач подав заяву про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, та недоведеність стягувачем поважності причин пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання і відсутністю підстав для його поновлення, заява задоволенню не підлягає (правова позиція Верховного Суду у постанові від 11 серпня 2020 року у справі № 2-2017/10 та в ухвалі від 19 жовтня 2020 року у справі № 2-1559/12).

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції вищевказаного не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа для виконання.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та допустився порушення норм процесуального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України, є підставою для скасування ухвали суду з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2021 року - скасувати.

Прийняти постанову, якою в задоволені заяви ОСОБА_3 про відновлення процесуального строку для подання заяви про видачу дубліката виконавчого листа та видачу виконавчого листа - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 02 липня 2021 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.А. Гірняк

---

Т.В. Цюра