Рішення

від 03.06.2010 по справі 2-453-1/10

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №2-453-1/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    03 червня 2010 року                             місто Київ

Солом’янський районний суд м. Києва під головуванням судді Мельника В.В. при секретарі Глушко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

    У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути на її користь з відповідача 1114, 65 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50.000 грн. моральної шкоди, а також покласти на відповідача обов’язок відшкодувати судові витрати по сплаті судового збору у сумі 67 грн. і 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, посилаючись на те, що вироком Солом’янського районного суду міста Києва від 04.02.2009 р. її колишнього чоловіка ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст. 122 КК України та призначено йому покарання у вигляді 1 року і 6 місяців позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК засудженого ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на 1 рік. Під час досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи позивачкою цивільний позов не заявлявся.

    Позивачка зазначала, що вироком суду ОСОБА_2 було засуджено за вчинення ним 17.10.2008 р. у приміщенні Солом’янського районного суду міста Києва, яке розташоване у місті Києві по вулиці Полковника Шутова, 1,  умисних дій, які виразилися у спричиненні позивачці умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження - умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я.

    У зв’язку із отриманими травмами, позивачка перебувала у період з 20.10.2008 р. по 06.12.2008 р. на лікарняному та не отримувала заробітну плату, внаслідок чого їй заподіяно матеріальні збитки у сумі 1114, 65 грн., розмір яких позивачка обґрунтувала тим, що з 01.10.2008 р. розмір мінімальної заробітної плати становив 545 грн., відповідно розмір мінімального середньоденного заробітку складав 24, 77 грн.

    Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона перенесла значний нервовий та психологічний стрес, була дуже знервована та залякана, позбавилась постійного місця роботи, у зв’язку з чим змушена була за таких обставин змінити спосіб свого життя, витрачати час та особисті кошти на юридичні консультації для захисту своїх прав. Вчинення відповідачем відносно позивачки злочину відіграло негативну роль у її житті, внаслідок умисних і протиправних дій відповідача заподіяно шкоди її здоров’ю. Розмір відшкодування моральної шкоди у грошовому виразі позивачка оцінила у сумі 50.000 грн. (а.с.а.с. 1-3).

    Ухвалою Солом’янського районного суду міста Києва від          09.11.2009 р. по справі було призначено судову психологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Центру правової допомоги «Правозахист», провадження у справі на час проведення експертизи зупинено (а.с.а.с. 32-33).

    Під час розгляду справи позивачка збільшила розмір позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди та просила стягнути на її користь з відповідача 140.778 грн., вимоги про відшкодування матеріальної шкоди були підтримані позивачкою у такому ж розмірі, що заявлялися при подачі позовної заяви. Крім витрат по сплаті судового збору та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, позивачка додатково просила стягнути на її користь з відповідача вартість робіт по проведенню судової психологічної експертизи у сумі 2500 грн. (а.с.а.с. 42-43).

    У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала свій позов та пояснила, що з травня 1979 р. вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають повнолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після тривалої хвороби влітку 2008 року помер їх син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивачка пояснювала, що після смерті сина її чоловік – відповідач у справі подав до неї позов до Солом’янського районного суду міста Києва про розірвання шлюбу, однак вона заперечувала проти цього, оскільки бажала зберегти родину, боялася залишитися одна та почувалася самотньою, так як їх донька мала свою сім’ю. Крім того, залишалося невирішеним питання про поділ між подружжям дачного будиночку у с. Узин Київської області. 17.10.2008 р. після закінчення судом розгляду справи та видалення суду до нарадчої кімнати для постановлення рішення у справі про розірвання шлюбу, позивачка, знаходячись на другому поверсі Солом’янського районного суду міста Києва за адресою:  м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1, підійшла до відповідача та заговорила з ним про поділ зазначеного будиночку, на що той схопив її руками за одяг і почав сіпати в різні боки, а потім з силою штовхнув її, від чого позивачка впала на підлогу і спиною вдарилася о дерев’яну лавку, яка стояла в коридорі суду, отримавши тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки у вигляді перелому 5-7 ребер зліва по задньо-паховій лінії, синця на лівій задньо-бічній поверхні грудної клітки проекції 5-7 ребер від середньо-до-задньо-пахової лінії. Після падіння позивачка почувалася скривдженою та наляканою, не могла встати з лавки, оскільки їй важко було ворушитися.

    Після надання працівникам міліції пояснень, позивачка була госпіталізована до лікарні, де після відповідного обстеження їй був поставлений діагноз - травма грудної клітки у вигляді перелому 5-7 ребер зліва по задньо-паховій лінії та лікарями їй було запропоновано стаціонарне лікування, від якого позивачка відмовилася та проходила амбулаторне лікування вдома. Весь найближчий місяць практично не спала та не могла лежати, сиділа напівлежачи в кріслі та нічого не їла. Знеболюючі препарати допомагали ненадовго, а заспокійливі не допомагали зовсім. Позивачка бажала якнайшвидше одужати, оскільки тривалий час не могла знаходитися у квартирі, в якій нещодавно помер її син. Під час досудового слідства по кримінальній справі їй довелося декілька разів приїздити до слідчого, який допитував її  як потерпілу, позивачка вимушена була робити повторні рентген-знімки переломів та приїздити до лікарні. За весь цей час відповідач не запропонував навіть своєї допомоги для її одужання.

    Представник ОСОБА_1 підтримав позов та просив про його задоволення, посилаючись на те, що під час отримання тілесних ушкоджень позивачка перенесла фізичний біль, пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттями страху за своє здоров’я, приниженої гідності, образи, обурення та фізичної безпорадності. Внаслідок отримання тілесних ушкоджень позивачка знаходилася 45 днів на лікарняному, який не був оплачений власником підприємства, на якому позивачка працювала. Внаслідок тривалого лікування позивачка втратила можливість вдалого працевлаштування та нових перспектив покращення родинного добробуту.

    Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що задовго до розірвання шлюбу між ним та позивачкою склалися неприязні відносини, оскільки позивачка своїми діями та поведінкою всіляко його ображала та принижувала його гідність, влаштовувала безпричинні сварки. Знаючи конфліктний характер позивачки та відчуваючи її недобрі наміри відносно відповідача, останній уникав зустрічей з нею, з 2006 р. подружжя проживало окремо, весь цей час відповідач мешкав у м. Біла Церква. Під час шлюбу з ОСОБА_1, остання пред’явила до нього позов про стягнення аліментів на користь дорослого сина, незважаючи на те, що відповідач матеріально забезпечував сім’ю та дбав про добробут сім’ї. Неадекватна поведінка позивачки змусила відповідача звернутися у 2008 р. з відповідним позовом до Солом’янського районного суду міста Києва про розірвання шлюбу. Знаходячись 17.10.2008 р. у приміщенні Солом’янського районного суду міста Києва та очікуючи вихід суду із нарадчої кімнати для проголошення рішення по цивільній справі за його позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, остання своєю нестримною поведінкою створила конфліктну ситуацію, в результаті чого відповідач намагався уникнути спілкування з позивачкою. Однак, позивачка знову підійшла до відповідача, стала до нього чіплятися та замахнулася на нього сумкою, і він, розізлившись, схопив позивачку за одяг і з силою її відштовхнув, від чого позивачка впала на підлогу та отримала тілесні ушкодження. Умислу на заподіяння тілесних ушкоджень позивачці відповідач не мав, оскільки намагався такими діями припинити агресивну поведінку позивачки.

    Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, а також матеріали кримінальної справи              №1-624\09 по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122 КК України та матеріали цивільної справи №2-3457-1\08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу і технічний запис судового засідання по даній справі від 17.10.2008 р., суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

    Відповідно до вимог частин першої і другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

    Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди не завдано з її вини.

    У судовому засіданні встановлено, що з травня 1979 року ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилося двоє дітей – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер у серпні 2008 року від тяжкої хвороби.

    Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

    Як вбачається із досліджених у судовому засіданні матеріалів цивільної справи №2-3457-1\08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, у липні 2008 р. ОСОБА_2 звернувся до Солом’янського районного суду міста Києва з позовом, в якому просив розірвати шлюб, зареєстрований між ним та ОСОБА_1           17.05.1979 р. відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції міста Києва, актовий запис №870.

    У позовній заяві про розірвання шлюбу підставами для задоволення позову ОСОБА_2 було зазначено про те, що починаючи з 1990 р. погіршилися його сімейні стосунки з дружиною, яка була незадоволена спільним життям, влаштовувала безпричинні сварки та проявляла до нього неповагу. Останніх два з половиною роки, тобто з 2006 р., подружжя проживає окремо, сім’я повністю розпалася та шлюб носить формальний характер.

    Ухвалою Солом’янського районного суду міста Києва від        08.08.2008 р. сторонам у справі був наданий строк до 08.09.2008 р. для примирення. 08.09.2008 р. розгляд справи про розірвання шлюбу між сторонами у справі було відкладено на 17.10.2008 р. на 12-00 год.

    Рішенням Солом’янського районного суду міста Києва від         17.10.2008 р., яке не оскаржувалося сторонами в апеляційному порядку та набрало законної сили, шлюб, який був зареєстрований 17.10.1979 р. відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, актовий запис №870, - був розірваний

Зазначеним судовим рішенням були встановлені обставини, згідно яких у 2006 році сторони припинили шлюбні стосунки, спільного господарства не ведуть саме внаслідок існуючих між ними неприязних стосунків.

    Таким чином, суд вважає, що не підлягають доказуванню при розгляді даної справи факт неприязних стосунків між сторонами у справі, який існував на час вирішення спору судом про розірвання шлюбу та вчинення в цей день відповідачем злочину за наступних обставин.

    17.10.2008 р. біля 12-30 год. ОСОБА_2, перебуваючи на другому поверсі коридору в приміщенні Солом’янського районного суду міста Києва, розташованого у місті Києві по вулиці Полковника Шутова, 1, в ході раптово виниклих неприязних стосунків зі своєю бувшою дружиною ОСОБА_1, схопив її руками за одяг і почав сіпати в різні боки, а потім з силою штовхнув її, від чого ОСОБА_1 впала на підлогу і вдарилася о дерев’яну лавку, яка стояла в коридорі суду, отримавши тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки у вигляді перелому 5-7 ребер зліва по задньо-паховій лінії, синця на лівій задньо-бічній поверхні грудної клітки проекції 5-7 ребер від середньо-до-задньо-пахової лінії.

    Згідно висновку судово-медичної експертизи №1805\Є від    10.12.2008 р. за ступенем тяжкості закрита травма грудної клітки відноситься до середньої тяжкості (за критерієм тривалості розладу здоров’я).

    Вироком Солом’янського районного суду міста Києва від     04.02.2009 р., який набрав законної сили та був звернутий до виконання, ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України та призначено йому покарання у вигляді 1 року і 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК засудженого ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на 1 рік. Під час досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи цивільний позов потерпілою ОСОБА_1 не заявлявся.

Відповідно до частини 4 статті 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанова суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою.

Згідно вироку суду, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки він вчинив умисні  дії, які виразилися у спричиненні потерпілій ОСОБА_1 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я.

    З урахуванням викладеного, суд вважає безпідставними доводи відповідача відносно того, що він не мав умислу на заподіяння позивачці тілесних ушкоджень, а його дії були направлені на припинення протиправної поведінки потерпілої. Зазначені доводи відповідача спростовуються вищезазначеним вироком суду.

    Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

    Згідно роз’яснень, викладених у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. №5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

    У судовому засіданні  встановлено, що внаслідок винних дій відповідача, які полягали в умисному нанесенні позивачці середньої тяжкості тілесних ушкоджень, позивачці було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у тому, що наслідки ситуації вчинення 17.10.2008 р. ОСОБА_2 злочину постали для позивачки як психотравмуючі, обумовили порушення фізичної, психоемоційної та соціальної сфер існування особистості, перешкоджали можливості активної та повноцінної життєдіяльності, викликали формування негативних психологічних переживань.

    Зокрема, під час отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 перенесла фізичний біль, пережила емоційний стрес, що супроводжувався почуттями страху за своє здоров’я, приниження гідності, образи, обурення і фізичної безпорадності.

    Впродовж періоду лікування позивачка зазнавала фізичних страждань та переносила болісні відчуття, несприятливі діагностичні процедури, у зв’язку з чим виникала необхідність адаптуватися до нових, дискомфортних умов існування та життєдіяльності, зокрема, постільний режим, обмеженість рухів, залежність від зовнішньої допомоги. Впродовж періоду лікування позивачка почувалася як джерело клопоту та обмежень життя для близьких родичів, які допомагали в одужанні та витрачали власний час і сили на турботу щодо позивачки.

    Після одужання у ОСОБА_1 залишалися певні фізичні обмеження у проведенні активних форм фізичної діяльності, у виконанні поточних обов’язків з необхідністю зберегти здоров’я та уникати можливого погіршення фізичного стану.

    Внаслідок подій, що сталися, у позивачки сформувався стан психоемоційної напруги, трималися знижений настрій, дратівливість, образливість та тривожність щодо майбутнього стану здоров’я. Байдуже ставлення відповідача до постраждалої викликало у позивачки почуття обурення, образи, приниження гідності та зневажливого до себе ставлення. Внаслідок перенесеного стресу появився страх зустрічі з колишнім чоловіком, сформувалося почуття напруги та тривоги в ході участі у судових засіданнях, побоювання щодо можливого повторення подій.

    Наслідки спричинення тілесних ушкоджень перешкодили здійсненню існуючих планів, побудові та реалізації нових, індивідуальних, професійних та сімейних планів. Негативні наслідки вчинення відповідачем відносно позивачки злочину потягли за собою тривале нераціональне витрачання життєвого часу, обумовили необхідність залучення фізичних, душевних та матеріальних ресурсів на їх подолання і компенсацію.

Відповідно до вимог статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Факт заподіяння позивачеві з вини відповідача моральних страждань підтверджується поясненнями позивачки ОСОБА_1, частково поясненнями і самого відповідача, а також дослідженими у судовому засіданні висновком №8 судово-психологічної експертизи від 02.02.2010 р., проведеної експертом Центру правової допомоги «Правозахист» (а.с.а.с. 35-39), вироком Солом’янського районного суду міста Києва від 04.02.2009 р. по кримінальній справі №1-264\09, а також наявними у зазначеній кримінальній справі іншими письмовими доказами, зокрема, даними протоколу усної заяви ОСОБА_1 про злочин від 17.10.2008 р. (а.с. 11), даними, що містяться у висновку судово-медичної експертизи №1805\Е від 10.12.2008 р., (а.с.а.с. 16-19), даними протоколу очної ставки між потерпілою ОСОБА_1 і обвинуваченим ОСОБА_2 (а.с. 24), даними протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_2 від 08.12.2008 р. (а.с. 28), даними протоколу допиту обвинуваченого ОСОБА_2 від 15.12.2008 р. (а.с. 38) та іншими письмовими доказами, яким судом дана належна оцінка у відповідності до статті 212 ЦПК України.

    Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає відшкодування відповідачем на користь позивачки, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує характер та обсяг фізичних і душевних страждань, яких зазнала позивачка, характеру немайнових втрат (їх тривалості і можливості відновлення), стану здоров’я позивачки, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та визначає його у розмірі 20.000 грн.

Відповідно до вимог ч. 2 статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, – також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом

    При цьому, суд  не приймає до уваги висновок судово-психологічної експертизи від 02.02.2010 р., проведеної експертом Центру правової допомоги «Правозахист», в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка на думку експерта орієнтовно складає 162 мінімальні заробітні плати, оскільки зазначена експертиза по визначенню розміру відшкодування шкоди була проведена лише за участі позивачки та у відсутності відповідача, без дослідження судом відповідної медичної документації.

 Також при проведенні судової психологічної експертизи експертом не досліджувалися матеріали кримінальної справи №1-624\09 по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122 КК України та матеріали цивільної справи №2-3457-1\08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу і технічний запис судового засідання по даній справі від 17.10.2008 р. (зазначені матеріали були витребувані судом за клопотанням позивачки і її представника після проведення експертизи), які містять дані про те, що груба необережність потерпілої ОСОБА_1 фактично сприяла збільшенню шкоди.

Зокрема,  досліджений шляхом прослуховування у судовому засіданні технічний запис судового засідання від 17.10.2008 р. підтверджує агресивну та збуджену поведінку позивачки під час надання ОСОБА_2 пояснень по суті позову про розірвання шлюбу, висловлювання на його адресу образливих слів та надуманих звинувачень у вчиненні дій щодо незаконного обігу наркотичних засобів, викрикуванням без дозволу суду реплік тощо. Аналіз поведінки ОСОБА_1 дає суду підстави вважати, що остання була незадоволена пред’явленням до неї позову про розірвання шлюбу та саме за ініціативою позивачки виник конфлікт під час розгляду справи. Така поведінка ОСОБА_1 тривала і під час дослідження судом доказів у справі та на стадії судових дебатів, під час яких з промовою виступали сторони.

    Як вбачається із матеріалів кримінальної справи та матеріалів цивільної справи про розірвання шлюбу, після видалення суду до нарадчої кімнати для постановлення рішення, сторони у справі вийшли із залу судового засідання очікувати на проголошення рішення у коридор, в якому відповідач зайшов в закуток, що розташований біля кабінету №15 та в цей час до нього підійшла ОСОБА_1 та хотіла поставити на лавку свою сумку і присісти поруч, при цьому, почала звинувачувати свого чоловіка у наданні ним неправдивих, на думку позивачки, пояснень суду під  час розгляду справи. Під час допиту у якості потерпілої та під час очної ставки з обвинуваченим, сама потерпіла (позивачка) підтвердила вищенаведене, що підтверджується даними протоколів допиту потерпілої від 24.11.2008 р. і очної ставки від  15.12.2008 р.

    Наведене дає суду підстави вважати, що ОСОБА_1 розуміла, що її поведінка під час судового засідання та наступні дії, що продовжувалися у коридорі під час очікування проголошення рішення суду до моменту вчинення відповідачем злочинних дій, тільки призведуть до поглиблення наростаючого між сторонами конфлікту.

    Крім того, висновок експерта у цивільній справі згідно статтей 57, 66 ЦПК України є лише одним із самостійних засобів доказування та не має для суду наперед встановленого значення, а оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

    Не підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, з наступних підстав.

    Відповідно до вимог частини першої статті 1195 ЦК України фізична  або  юридична особа,  яка завдала шкоди каліцтвом або  іншим  ушкодженням  здоров'я  фізичній   особі,   зобов'язана

відшкодувати   потерпілому   заробіток   (дохід),   втрачений  ним

внаслідок  втрати   чи   зменшення   професійної   або   загальної

працездатності,  а також відшкодувати додаткові витрати, викликані

необхідністю    посиленого    харчування,     санаторно-курортного

лікування,  придбання  ліків,  протезування,  стороннього  догляду тощо.

    Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.

    У судовому засіданні позивачка пояснювала, що на момент скоєння відносно неї злочину, вона працювала на підставі усної домовленості з роботодавцем, без укладення трудового договору, та трудові відносини не оформлялися відповідним наказом (розпорядженням) уповноваженого органу власника підприємства.

    Оскільки позивачкою не доведено факту втрати нею заробітку, належних та допустимих доказів на підтвердження цього суду не надано, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов’язку відшкодувати позивачці матеріальні збитки у сумі 1114, 65 грн.

    Згідно підпункту «ж» пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» ставка державного мита із позовних      заяв      немайнового характеру складає 1 неоподатковуваний мінімум  доходів громадян.

    При подачі позовної заяви позивачкою було сплачено судовий збір на загальну суму 67 грн. згідно квитанцій від 27.02.2009 р. (а.с.а.с. 5, 6), тоді як позивачка повинна була сплатити лише 17 грн. за позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, зайво сплачена сума складає 50 грн. За позовні вимоги про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, позивачка звільняється згідно пункту 8 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

    Таким чином, у відповідності до положень статті 88 ЦПК України відповідачем підлягає відшкодуванню позивачці судовий збір у сумі лише 17 грн., а також витрати на проведення судової психологічної експертизи у сумі 2500 грн., сплачені позивачкою  на рахунок ТОВ «Центр правової допомоги «Правозахист» згідно квитанції від 01.02.2010 р. (а.с. 44).

    Також позивачкою згідно квитанцій від 27.02.2009 р. (а.с. 4) та від 03.09.2009 р. (а.с. 15) були сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на загальну суму 120 грн.. які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки у відповідності до статті 88 ЦПК України.

    Загальна сума судових витрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки складає 2.637 грн. (17 грн. + 120 грн. + 2.500 грн.).

    Керуючись статтями 1166, 1167, 1188, 1193, 1195 ЦК України,  статтями 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

    Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди задовольнити частково.

    Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20.000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 2637 грн. судових витрат, а всього на загальну суму 22637 грн.

    В решті позову ОСОБА_1 відмовити.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано Апеляційному суду міста Києва через Солом’янський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

     Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду міста Києва через Солом’янський районний суд міста Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя                         Мельник В.В.