Постанова

від 05.07.2021 по справі 360/1566/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2021 року справа №360/1566/21

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 р. у справі № 360/1566/21 (головуючий І інстанції суддя О.В. Ірметова) за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, відмови у стягненні упущеної вигоди та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 29.03.2021 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача з приводу не донарахування та не виплати йому в строки встановлені ст. 17-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту доходу (щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік) в розмірі 6800 грн., який би він міг реально одержати за звичайних обставин якби його права на нього не було порушено Управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області;

- визнати протиправною відмову відповідача, викладену в листі від 14 грудня 2020 за № 2/391, щодо відмови у здійсненні нарахування щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік в частині не донарахування відповідного доходу в розмірі 6800,00 грн. та не здійсненні виплати цього доходу в розмірі 6800,00 грн., який би він міг реально одержати за звичайних обставин якби його право на нього не було порушено Управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області.

- стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування упущеної вигоди, завданої протиправною бездіяльністю Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області 6800 грн.;

- стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області 13620 грн. (а.с. 1-22).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 360/1566/21 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області (код ЄДРПОУ 03196860, місце знаходження: 93010, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Руденко, 7) нарахувати щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) та здійснити виплату з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В решті позовних вимог відмовлено (а.с. 62-66).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що на даний час він позбавлений можливості отримати виплату у розмірі 6800, 00 грн., оскільки відповідно до ст. 17-1 Закону особа має право отримати разову грошову допомогу до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Вказаний строк отримання доходу у повному обсязі було порушено з вини відповідача, який не провів його нарахування у строки встановлені на його отримання ст. 17-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Апелянт посилається на ст. ст. 1173, 22 Цивільного кодексу України та зазначає, що якби відповідачем не були вчинені відносно нього протиправні дії, що призвели до порушення його прав, то він міг би реально одержати за звичайних обставин дохід у розмірі 6800, 00 грн.

Таким чином йому була спричинена моральна шкода, яка полягала у душевних стражданнях, хвилюваннях, дискомфорті, порушенні майнових прав та спричиненні збитку у вигляді упущеної вигоди в сумі 6800 грн.

Також апелянт зазначає, що основною умовою відшкодування, зокрема, моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень та полягати у фізичному болю та стражданнях.

Апелянт вважає доведеним завдання йому внаслідок протиправних та незаконних дій відповідача моральних страждань та приниження його гідності, вини відповідача та причинний зв`язок між вказаною шкодою та протиправними діями відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 14.03.2017 серії НОМЕР_2 (а.с. 34).

Із заявою про виплату разової грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1 звернувся 13.07.2020 (а.с. 47)

За 2020 рік позивачу виплачено разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1390,00 грн., що підтверджується довідкою відповідача від 14.04.2021 (а.с. 58).

03.12.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити виплату недоплаченої частини щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік в розмірі 6800 грн. (а.с. 41-43).

На заяву позивача відповідачем було надано відповідь від 14.12.2020 № 2/391, в якій вказано, що позивачу була нарахована грошова допомога в сумі 1390,00 грн. Також зазначено, що бюджетні призначення на виплату допомоги до 5 травня у 2020 році доведені управлінню в розмірі, що забезпечує її виплату у розмірах установлених постановою КМУ від 19.02.2020 № 112 та паспортом бюджетної програми на 2020 рік (а.с. 45-46).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Частиною п`ятою статті 12 Закону України № 3551-ХІІ (в редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25 грудня 1998 року № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Підпунктом б підпункту 1 пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 107-VI від 28 грудня 2007 року частину 5 статті 12 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України .

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту б підпункту 1 пункту розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону № 107-VI.

За змістом пункту 5 вказаного Рішення Конституційного Суду України положення Закону № 107-VI, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що відповідає приписам частини другої статті 152 Конституції України.

Таким чином на момент нарахування і виплати у квітні 2020 року позивачеві одноразової грошової допомоги діяла стаття 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367- XIV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.

Паралельно правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня з 01 січня 2015 року було врегульовано пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України норми і положення […] статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту […] застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На реалізацію приписів цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань від 19 лютого 2020 року № 112, абзацами 2, 7 підпункту 1 пункту 1 якої передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України, окремі положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом пункту 2 вказаного Рішенням Конституційного Суду України положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що відповідає приписам частини другої статті 152 Конституції України.

Таким чином з 27 лютого 2020 року позивач набув право на виплату разової грошової допомоги у розмірах статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367- XIV.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294 установлено, що у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року становить 1638,00 грн.

Отже, розмір разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2020 році становить 8 190,00 грн. (1638,00 грн. х 5).

Відтак, виплата позивачеві в 2020 році разової грошової допомоги в розмірі 1 390 грн. не відповідає вимогам статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367- XIV та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі. Недоплачена сума становить 6 800,00 грн.

Доводи відповідача про здійснення виплат в межах бюджетних асигнувань не приймаються судом до уваги, оскільки гарантовані законом виплати, пільги (тощо) не можуть бути поставлені в залежність від видатків бюджету.

За правилами частини 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Вказана позиція повністю узгоджується зі змістом рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20 (провадження № Пз/9901/14/20), залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року, яка враховується судом при вирішенні даної справи.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі Кечко проти України (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відмова відповідача в перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі Управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області позивачу разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, зобов`язання відповідача нарахувати позивачу разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком та виплатити з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Щодо позовної вимоги про стягнення з держави Україна упущеної вигоди, завданої протиправною бездіяльністю Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області 6800 грн., суд зазначає наступне.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, наслідком такої протиправної поведінки.

Статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Упущена вигода - це доход або прибуток, який міг би одержати суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень.

Враховуючи норми ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином.

Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В матеріалах адміністративної справи відсутнє документальне підтвердження розміру збитків, заподіяних позивачу порушенням зобов`язання у вигляді недоплати частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року.

Як вбачається з позовної заяви позивачем шкода визначена в сумі 6800,00 грн., розрахована як недотримана сума разової грошової допомоги до 5 травня в 2020 році.

При цьому суд зазначає, що одноразова грошова допомога до 5 травня в 2020 році в розумінні вищезазначених приписів законодавства не є шкодою, а є саме зобов`язанням, яке повинно бути виконане у спірних правовідносинах, у разі не виконання якого виникне питання про відшкодування заподіяної відповідачем відповідної матеріальної шкоди позивачу.

Взагалі правовідносини сторін у цій справі не зумовлені приписами Цивільного Кодексу України як боржника і кредитора.

Позивачем не надано доказів заподіяння відповідачем йому шкоди у розмірі 6800,00 грн. та не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень утворювали підстави для стягнення з відповідача зазначеної шкоди у розмірі 6800,00 грн., у зв`язку з чим вказана вимога позивача не підлягає задоволенню, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з держави України моральної шкоди у розмірі 13 620,00грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За змістом частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом, наприклад, у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 57).

Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, позивач зазначив, що "відчував душевні страждання, приниження його гідності, порушення нормальних життєвих зв`язків в побуті та з оточуючими, погіршення його працездатності .

Оцінюючи такі доводи позивача, суд враховує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння щодо її заподіяння, наявність причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні.

Верховний Суд у постанові від 15.04.2020 у справі № 815/63/18 сформулював, що, розглядаючи вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суди повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння особі моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі особа оцінює заподіяну їй шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Своєю чергою, позивач повинен довести зазначені обставини належними, допустимими та достовірними доказами.

Однак позивач не надав доказів в обґрунтування моральних страждань, спричинених бездіяльністю відповідача. При цьому визнання протиправними дій відповідача у судовому порядку, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги, є достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача у спірних відносинах.

Крім того, позивач просить стягнути моральну шкоду з держави України, яка не визначена в якості відповідача, а відповідачем у справі є Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, яке є органом місцевого самоврядування та виконує функції саме з перерахунку коштів, виділених державою.

Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних фізичних страждань та причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 р. - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 р. у справі № 360/1566/21 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 5 липня 2021 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв