Постанова

від 01.07.2021 по справі 825/2393/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року

м. Київ

справа № 825/2393/18

адміністративне провадження № К/9901/67884/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 червня 2018 року (суддя Тихоненко О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року (головуючий суддя Земляна Г.В., судді: Ісаєнко Ю.А., Лічевецький І.О.) у справі №825/2393/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Електротехнічна компанія Інтерком до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Електротехнічна компанія Інтерком (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 6 червня 2018 року №00001791400, №00001801400.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняті за результатами перевірки оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки реальність господарських операцій позивача з його контрагентом підтверджується відповідними первинними документами. Посилання відповідача на порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо завищення собівартості та податкового кредиту внаслідок відсутності розрахункових чеків не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки при купівлі паливно-мастильних матеріалів з використанням талонів, основним доказом оплати за такі паливно-мастильні матеріали є платіжне доручення, а не розрахунковий чек. Вважає невірними висновки податкового органу про порушення ним приписів закону щодо списання безнадійної кредиторської заборгованості по контрагентам позивача, оскільки термін позовної давності не закінчився. Вважає безпідставними твердження податкового органу про необхідність коригування податкового кредиту в зв`язку із списанням безнадійної кредиторської заборгованості, оскільки Податковим кодексом України не передбачено такої підстави для коригування податкового кредиту.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 6 червня 2018 року №00001791400 та №00001801400. В решті позову відмовлено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суди виходили з того, що факт виконання господарських зобов`язань за укладеними договорами між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися. Фактичні розрахунки за паливно-мастильні матеріали було здійснено позивачем через банк та підтверджено відповідними платіжними дорученнями. Підстави, зазначені в ухвалі Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 березня 2017 року не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій саме між вказаними суб`єктами господарської діяльності. Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт наявності вказаної ухвали суду не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваної господарської операції та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності здійснення господарських операцій, та непідтвердження таких операцій відповідними первинними документами. Зазначає про відсутність документального підтвердження оплати отриманих паливно-мастильних матеріалів. Зауважує про наявність кримінального провадження відносно посадових осіб контрагента позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс .

Від позивача 8 січня 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства щодо дотримання податкового законодавства, валютного за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено акт від 11 квітня 2018 року №258/14/35884361 (надалі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 15 П(С)БО 15, пункту 5 П(С)БО 11 та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 3 151 016 грн; пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201, пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 1774448 грн.

Підприємством до акту перевірки подано заперечення від 17 квітня 2018 року № 17-04/2018, за наслідками розгляду яких листом податкового органу від 26 квітня 2018 року № 4884/10/25-01-14-01-06 повідомлено про проведення документальної позапланової виїзної перевірки щодо правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року.

Податковим органом в період з 14 травня 2018 року по 22 травня 2018 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток, податку на додану вартість за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року в частині питань, викладених у запереченні від 17 квітня 2018 року № 17-04/2018, за результатами якої складено акт від 30 травня 2018 року №389/14/25884361 (надалі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення підприємством вимог пункту 15 П(С)БО 15, пункту 5 П(С)БО 11 та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств всього в сумі 84646 грн; пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 171582 грн.

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 6 червня 2018 року № 00001791400, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 105808 грн, в тому числі, за податковим зобов`язанням в сумі 84646 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 21162 грн; №00001801400, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 214478 грн, в тому числі, за податковим зобов`язанням в сумі 171582 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 42896 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на неможливості підтвердження фактів поставок товару. В ході проведення перевірки та згідно з наданими на перевірку документів, зокрема, рах.631 Розрахунки з постачальниками та підрядниками встановлено, що станом на 1 січня 2015 року по рахунку 631 Розрахунки з постачальниками та підрядчиками обліковується кредиторська заборгованість за отриманими товарами (послугами) по контрагентам позивача на загальну суму 240042 грн, у тому числі по Приватному підприємству Газполімеркомплект у сумі 18592,55 грн; Товариству з обмеженою відповідальністю Екосистема плюс у сумі 167876,28 грн; Приватному підприєсмтву Євробудкомплектація у сумі 53573,17 грн.

Станом на 31 грудня 2017 року зазначена заборгованість не погашена, кредитове сальдо по вказаним контрагентам складає: по Приватному підприємству Газполімеркомплект у сумі 18592,55 грн, по Товариству з обмеженою відповідальністю Екосистема плюс у сумі 167876,28 грн, по Приватному підприємству Євробудкомплектація у сумі 53573,17 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Екосистема плюс (постачальник) укладено договір поставки від 24 січня 2011 року №24-01/11. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткові накладні та податкові накладні.

Між позивачем (покупець) та Приватним підприємством Євробудкомплектація (постачальник) укладено договір постачання від 1 червня 2011 року № 01-06/2011, предметом якого є постачання будівельних матеріалів, комплектуючих, обладнання та супутніх товарів. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткові та податкові накладні. Судами встановлено, що товари придбавалися позивачем до 2015 року і були використані в господарській діяльності підприємства.

В акті перевірки відповідач, як на підставу завищення собівартості, та завищення податкового кредиту за 2016 - 2017 роки посилається на відсутність у позивача касових чеків, які підтверджують факт купівлі пального під час заправки на АЗС фіксованої кількості пального, наявність ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 березня 2017 року, в якій зазначено, що в слідчому управлінні фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Черкаській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню №32016250000000051, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 жовтня 2016 року за фактами сприяння в ухиленню від сплати податків до державного бюджету в особливо великих розмірах та фіктивного підприємництва, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 205, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 112 Кримінального кодексу України.

Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс (постачальник) укладено договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками від 19 вересня 2016 року № 4/г. На виконання договору позивачем надано картки рахунку №631 за вересень-грудень 2016 року, видаткові накладні та податкові накладні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Питання коригування податкового кредиту врегульовано пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, який вказує, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи, що контролюючим органом під час перевірки не встановлено будь-яких порушень щодо постачання товарів по взаємовідносинам позивача з контрагентами, зокрема, Приватним підприємством Газполімеркомплект , Товариством з обмеженою відповідальністю Екосистема плюс та Приватним підприємством Євробудкомплектація , фактично розрахунки за паливно мастильні матеріали, вже було здійснено позивачем через банк, підтвердженням чого є належним чином оформлені платіжні доручення та оплата підтверджується відповідачем під час проведення перевірки, та встановлення судами попередніх інстанцій підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, встановлення відповідного руху активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій позивача з наведеними контрагентами.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у постачальників товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і докази податкового органу про не підтвердження господарських операцій зустрічними перевірками контрагентів досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв`язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок витрат та податкового кредиту.

Дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, судами встановлено, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, який саме товар придбавався, які роботи замовлялись, за якою ціною, між якими контрагентами, також встановлено підтвердження використання товарів у господарській діяльності позивача.

Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що укладені між позивачем та переліченими вище контрагентами правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, своїми наслідками спричинили зміни у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та цими контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на неправомірність формування податкового кредиту та завищення собівартості по операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю Пром Гарант Плюс з огляду на наявність ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 березня 2017 року у справі №712/3033/17, з якої вбачається, що у слідчому управлінні фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Черкаській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню №32016250000000051, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 жовтня 2016 року за фактами сприяння в ухиленню від сплати податків до державного бюджету в особливо великих розмірах та фіктивного підприємництва, за ознаками кримінальних правопорушень, оскільки судами наведені доводи досліджено та встановлено, що це не є доказом протиправного формування податкового кредиту в розумінні статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Підстави, зазначені в зазначеній ухвалі не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій саме між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Верховний Суд визнає, що доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а сам по собі факт наявності вказаної ухвали не може бути належним доказом фіктивності розглядуваної господарської операції та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з наведеними вище контрагентами.

Суд зазначає, що відповідачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року у справі №825/2393/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник