Ухвала

від 14.06.2021 по справі 523/16166/18

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/16166/18

Провадження №4-с/523/12/21

У Х В А Л А

"14" червня 2021 р. м. Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Далеко К.О.,

за участю секретаря судового засідання - Сирф Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 в м. Одесі, цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Носенко Сергія Борисовича,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси зі скаргою на дії державного виконавця Носенко Сергія Борисовича, просить суд: визнати дії державного виконавця Носенко Сергія Борисовича Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області протиправними; скасувати постанову про арешт майна боржника, серія і номер: 52075405, видану 14.03.2017 року про арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_2 , окрім житлового будинку площею 279,1 кв.м, загальною площею 1079,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , номер РНВН : 16347085, земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка) площею 0,0934 га, адреса: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:27:011:0181; зобов`язати державного виконавця Носенко Сергія Борисовича Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області або іншу посадову особу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області усунути порушення шляхом скасування (вилучення) запису про припинення обтяження № 16193149 від 02.09.2016 (спеціальний розділ), внесеного 14.03.2017 року ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, індексний номер рішення: 34259290.

Обґрунтовує вимоги скарги стягувач тим, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання виконавчого листа №523/9271/13-ц, виданого 17.06.2014 року Суворовським районним судом м. Одеси, безпідставно скасував 14.03.2017 року обтяження нерухомого майна боржника ОСОБА_2 , внаслідок чого вказане нерухоме майно було відчужене на користь третіх осіб та унеможливило належне виконання судового рішення.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня 2019 року:

- скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Носенко Сергія Борисовича - задоволено;

- визнано дії державного виконавця Носенко Сергія Борисовича Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області протиправними та скасовано постанову про арешт майна боржника, серія і номер: 52075405, видану 14.03.2017 року про арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_2 , окрім житлового будинку площею 279,1 кв.м, загальною площею 1079,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , номер РНВН : 16347085, земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка) площею 0,0934 га, адреса: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:27:011:0181;

- зобов`язано державного виконавця Носенко Сергія Борисовича Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області або іншу посадову особу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області усунути порушення шляхом скасування (вилучення) запису про припинення обтяження № 16193149 від 02.09.2016 (спеціальний розділ), внесеного 14.03.2017 року ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, індексний номер рішення: 34259290.

Постановою Одеського апеляційного суду від 24.12.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеські області задоволено частково. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 березня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставами скасування ухвали, апеляційний суд визначив не залучення до участі в справі боржника ОСОБА_2 та залишення поза увагою вимоги ОСОБА_1 щодо поновлення строку на подання скарги.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 01березня 2021 року прийнято цивільну справу за скаргою стягувача ОСОБА_1 до провадження.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 31.03.2021 року витребувано у Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином завірену копію виконавчого провадження ВП №52075405 з виконання виконавчого листа №523/9271/13-ц, виданого 17.06.2014р. Суворовським районним судом м. Одеса.

Листом від 06.05.2021 року суд повторно надіслав на адресу Відділу примусового виконання рішень УЗПВР в Одеській області ПМУ МЮ копію ухвали від 31.03.2021 року для належного виконання.

Заявник скарги, стягувач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явився, неодноразово належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, в порядку ч.4 ст. 128 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, причин своєї неявки суду не повідомив.

Державний виконавець Носенко С. Б . до судового засідання особисто не з`явився. До суду від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Одеса надійшов відзив на скаргу, яким останній просив відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі. Зазначив, що державним виконавцем вчинено ряд заходів, спрямованих на виконання рішення суду, у тому числі накладено арешти на майно боржника. Звернув увагу на те, що житловий будинок, площею 279,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку за цією же адресою, перебували в іпотеці у ПАТ Укрсиббанк , згідно з договором іпотеки від 18 травня 2007 року. Таким чином, жодного відношення стягувач ОСОБА_1 до вказаного нерухомого майна не має, а державний виконавець діяв у межах встановлених чинним законодавством.

Боржник ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, в порядку ч.4 ст. 128 ЦПК України, що підтверджується розписками представника боржника. Від представника боржника ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення на скаргу, згідно яких він просив суд залишити скаргу ОСОБА_1 без розгляду, у зв`язку з пропуском останнім 10 денного строку звернення до суду. Скарга на дії державного виконавця подана ОСОБА_1 19.11.2018 року, в свою чергу стягувач в скарзі не наводить жодних поважних причин, які перешкоджали йому подати скаргу в період з 27.12.2017 року.Зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що 27.12.2017 року та 27.04.2018 року ОСОБА_1 достовірно знав про те, що обтяження у вигляді арешту будинку та земельної ділянки ОСОБА_2 , зареєстроване в реєстрі № 16193149 від 02.09.2016 року є припиненим, про що він особисто зазначив в позовній заяві від 27.04.2018 року, поданій до Київського районного суду м. Одеси.

Відповідно до ч.2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи зміст ч. 1 ст. 450 ЦПК України, достатність матеріалів для прийняття рішення по скарзі, суд прийшов до висновків про можливість розгляду скарги без участі сторін, які не з`явились до судового засідання і є належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду скарги.

Фіксування судового засідання технічним записом не здійснювалося, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, з`ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду, внаслідок пропуску стягувачем строку для звернення до суду, відсутності підстав для їх поновлення.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення розглядаються за правилами Розділу VІІ ЦПК України.

Згідно частини 1 статті 449 ЦПК скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Частиною 2 статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

За загальним правилом, поважними причинами визнаються такі причини або обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Частиною 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно висновків постанови Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 456/2172/17, поважними причинами пропущення процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення скарги стає неможливим або утрудненим.

При вирішенні питання про поновлення пропущеного строку для оскарження, з урахуванням доводів стягувача та боржника, відповідно до приписів ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя, в тому числі щодо виконання судового рішення, як завершальній стадії судового розгляду. При цьому Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

У справі Делькорт проти Бельгії , рішення від 07.01.1970, ЄСПЛ зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У рішенні Белеш та інші проти Чеської Республіки (п. п. 50-51 і 69), ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав.

Відповідно до практики ЄСПЛ надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. Конвенції, а відмова суду вирішувати фактичні обставини справи, які є значущими у вирішенні спору може спричинити порушення ст. 6 Конвенції ( Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів п. 53-55).

Водночас у рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України (п. 41) зазначено, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.

У рішеннях ЄСПЛ, постановлених за результатами розгляду справ Осман проти Сполученого королівства від 28 жовтня 1998 року та Круз проти Польщі від 19 червня 2001 року, зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулювання з боку держави.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Устименко проти України судом було наголошено на тому, що безпідставне поновлення процесуальних строків судом є протиправним, порушує принцип юридичної визначеності та право на справедливий суд (ст.6 Конвенції ООН Про захист прав людини та основоположних свобод ).

Отже, у кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

Вирішуючи питання поважності причин пропущення процесуального строку на оскарження дій, бездіяльності чи рішень державного (приватного) виконавця, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Принцип пропорційності тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності , натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, необхідно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Судом встановлено, що згідно постанови про відкриття виконавчого провадження №52075405 від 01.09.2016 року ОСОБА_2 є боржником у даному виконавчому провадженні.

01.09.2016 року старшим державним виконавцем Носенком С.Б. прийнята постанова про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження, якою накладений арешт на все його майно та внесено запис 52075405 про обтяження № 16193149.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2017 року задоволено позов ПАТ УкрСиббанк до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції в Одеській області, Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси головного територіального управління юстиції в одеській області , 3-і особи: мале приватне підприємство Контраст про зняття арешту із заставного майна. Скасовано арешт, в тому числі накладений постановою 52075405, виданою 01.09.2016 року Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, номер запису про обтяження Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16193149 (спеціальний розділ) від 02.09.2016 року, в частині арешту земельної ділянки площею 0,0934 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:27:011:0181, та житлового будинку з господарською будівлею, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

14.03.2017 року державним виконавцем Носенком С.Б. вчинений запис про припинення вказаного обтяження №16193149 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (спеціальний розділ), на підставі рішення індексний номер 34259290 а саме:

- житлового будинку площею 279,1 кв.м, загальною площею 1079,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , номер РНВН: 16347085,

- земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка) площею 0,0934 га, адреса: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:27:011:0181.

Спірне майно перебувало в іпотеці у ПАТ Укрсиббанк згідно з договором про іпотеку від 18 травня 2007 року.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 51 Закону України Про виконавче провадження , для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо:

- право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставо держателю;

- наявна письмова згода заставо держателя.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до вимог статті 33 Закону України Про іпотеку , у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під-час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця .

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим .

Першочергово, вирішуючи питання поновлення процесуального строку суд, в тому числі, враховує баланс інтересів стягувача і боржника, а також враховує необхідність вирішення питання про те, якому принципу надати перевагу: принципу правової визначеності чи принципу забезпечення права на судовий захист, оскільки обидва принципи є елементами принципу верховенства права, закріпленими у Конвенції.

Зі змісту наявної в матеріалах справи позовної заяви, яка подавалась ОСОБА_1 до Київського районного суду м. Одеси про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та договору іпотеки (справа № 520/5274/18) вбачається, що останній повинен був дізнатися 27.12.2017 року про порушення своїх прав державним виконавцем Носенком С.Б., вчиненням запису від 14.03.2017 року про припинення обтяження, отримавши Інформаційну довідку №109340970 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, зміст наведеної вище позовної заяви однозначно підтверджує, що станом на 27.04.2018 року - дата позову, ОСОБА_1 однозначно знав про порушення своїх прав державним виконавцем.

Доводи стягувача про те, що він дізнався про порушення його прав 29.10.2018 року, після ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження № 52075405 судом не приймаються, оскільки спростовуються матеріалами справи.

За викладених обставин, ОСОБА_1 не доведено поважності пропуску строку звернення до суду починаючи з дня коли він міг дізнатися про вчинення державним виконавцем Носенком С.Б. запису від 14.03.2017 року про припинення обтяження. Причини пропуску строку з 27.12.2017 по 19.11.2018 року, що складає майже 11 місяців, не підтверджені жодним доказом.

Тому, суд приходить до висновку, що боржником порушено без поважних причин встановлений ст. 449 ЦПК України строк подання скарги до суду, та не знаходить підстав для його поновлення.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму ВСУ від 26.12.2003 №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" № 14 від 26.12.2003, судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено залишається без розгляду.

За вищевикладених обставин, суд вважає що скаргу ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 126, 127, 449 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

У поновленні ОСОБА_1 строку звернення до суду зі скаргою про визнання дій державного виконавця неправомірними та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Скаргу ОСОБА_1 , подану в порядку ст. 447 ЦПК України, про визнання дій державного виконавця Носенко Сергія Борисовича Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області протиправними; скасування постанови про арешт майна боржника, серія і номер: 52075405, виданої 14.03.2017 року про арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_2 , окрім житлового будинку площею 279,1 кв.м, загальною площею 1079,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , номер РНВН : 16347085, земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка) площею 0,0934 га, адреса: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:27:011:0181; зобов`язання державного виконавця Носенко Сергія Борисовича Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області або іншу посадову особу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області усунути порушення шляхом скасування (вилучення) запису про припинення обтяження № 16193149 від 02.09.2016 (спеціальний розділ), внесеного 14.03.2017 року ОСОБА_3 , Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, індексний номер рішення: 34259290 - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст ухвали складено 22.06.2021.

Суддя: К.О. Далеко