Постанова від 05.07.2021 по справі 915/1732/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1732/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Високий врожай", м. Київ - Хекало О.О.;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с.Пересадівка Вітовського району Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021 року, м. Миколаїв, суддя Ткаченко О.В., повний текст рішення складено та підписано 19.04.2021 року

у справі № 915/1732/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Високий врожай", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області

про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 452 829,78 грн. основного боргу, 49156,04 грн. інфляційних втрат та 16 004,12 грн. - 3 % річних.,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Високий врожай", м.Київ звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Високий врожай", м. Київ основний борг у сумі 452 829,78 грн., 3% річних в сумі 16 004,12 грн., інфляційні втрати в сумі 49 156,04 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем відповідачу за видатковими накладними було поставлено товар на загальну суму 704 077,80 грн., який відповідачем було оплачено лише частково, з огляду на що утворилась заборгованість в розмірі 452 829,78 грн., на яку позивачем також було нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021 року у справі №915/1732/19 (суддя Ткаченко О.В.) позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Високий врожай", м. Київ заборгованість за поставлений товар у розмірі 452 829,78 грн. основного боргу, 49 156,04 грн. інфляційних втрат та 16 004,12 грн. - 3 % річних та 7 800,45 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності свідчать про виникнення між сторонами правовідносин поставки, з огляду на що суд дійшов висновок про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача залишку заборгованості за поставлений товар у розмірі 452 829,78 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021 року у справі №915/1732/19 та прийняте нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник, яз посиланням на чисельні норми права, зазначає, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем були надані копії податкових накладних та документи нібито про перевезення товару, між ти, податкові накладні можуть бути складені лише у випадку здійснення реальних господарських операцій. За відсутності змін (руху активів) в бухгалтерському обліку первинні документи не можуть братись до уваги та відображатися в обліку. Серед документів про перевезення товару взагалі відсутні товарно-транспортні накладні, які є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку по дорозі їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного і бухгалтерського обліку. Крім того, надані позивачем документи не дають змоги ідентифікувати, що саме перевозилось транспортною компанією.

Також скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі товару та інші докази, які б дозволили зробити висновок про фактичне постачання товару на адресу відповідача. Сукупність наведених обставин свідчить, що позивачем не доведено факт поставки та передачі товару відповідачу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021 року у справі №915/1732/19, справу призначено до судового розгляду.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції з`явився представник позивача, який заперечував проти вимог, викладених скаржником в апеляційній скарзі, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с.Пересадівка Вітовського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021 року у справі № 915/1732/19 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Представник скаржника в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить наявний у матеріалах справи звіт про відправку ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 року про відкриття провадження у справі №915/1732/19 на електронну адресу відповідача, якою останнього повідомлено про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду.

05.07.2021 року, скаржник подав до Південно-західного апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи за вх. 1949/21/Д4, обґрунтовуючи його хворобою представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с.Пересадівка Вітовського району Миколаївської області Чебана Володимира Олександровича.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що у клопотанні скаржника щодо відкладення розгляду його апеляційної скарги на іншу дату належить відмовити, оскільки до нього не надано належних та допустимих доказів зазначених ним обставин, а у випадку неможливості прибути в судове засідання конкретного представника скаржника, останній мав право направити для участі в судових засіданнях іншу уповноважену особу, або керівника юридичної особи, як і не був позбавлений права надати суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, як то в межах іншого суду, чи поза межами суду, на підставі чинної редакції ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, чого скаржником зроблено не було. До того ж, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі від 31.05.2021 року явка сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для апеляційного перегляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021 року у справі № 915/1732/19 - не потруби скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Високий врожай", м. Київ, як постачальником Товариству з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області, як покупцю було передано товар (агрохімікати та регулятори рости) на загальну суму 704 007,80 грн. за підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними:

- № 25 від 20.02.2018 року на суму 473,02 грн.;

- № 26 від 20.02.2018 року на суму 16 524,00 грн.;

- № 27 від 20.02.2018 року на суму 153 765,00 грн.;

- № 73 від 01.04.2018 року на суму 177 451,94 грн.;

- № 74 від 01.04.2018 року на суму 48 263,84 грн.;

- № 75 від 01.04.2018 року на суму 307 530,00 грн.

За вказаними операціями поставки позивачем були оформлені відповідно податкові накладні № 20027 від 20.02.2018 року, № 20028 від 20.02.2018 року, № 20029 від 20.02.2018 року, № 1042 від 01.04.2018 року, № 1043 від 01.04.2018 року, № 1044 від 01.04.2018 року, які відповідно до листа Очаківського відділу ГУ ДПС у Миколаївській області від 03.09.2020 року №241/9/14-29-53-04-07 включені Товариством з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с.Пересадівка Вітовського району Миколаївської області до податкових декларацій з податку на додану вартість за лютий та квітень 2018 року.

Також матеріли справи містять виставлені позивачем відповідачу рахунки:

- № 12/01-1 від 12.01.2018 року на суму 473,02 грн.;

- № 12/01-2 від 12.01.2018 року на суму 177 451,94 грн.;

- № 10/01-3 від 12.01.2018 року на суму 16 524,00 грн.;

- № 12/01-4 від 12.01.2018 року на суму 48 263,84 грн.;

- № 12/01-5 від 12.01.2018 року на суму 153 765,00 грн.;

- № 12/01-6 від 12.01.2018 року на суму 307 530,00 грн.

13.04.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с.Пересадівка Вітовського району Миколаївської області перерахувало на рахунок позивача 100 000,00 грн. відповідно рахунку № 12/01-5 від 12.01.2018 року, що підтверджується копією банківської виписки позивача. Також сторонами не заперечується, що 20.03.2018 року відповідачем позивачу було сплачено 473,02 грн.

30.04.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с.Пересадівка Вітовського району Миколаївської області за накладною на повернення №ВН-0000006 від 30.04.2018 року було повернуто позивачу товар на суму 150 705,00 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи (т. 1 а.с. 234) акту звірки взаємних розрахунків між сторонами у справі станом на 30.04.2018 року, який підписано та скріплено печатками сторін, за відповідачем обліковується заборгованість на суму 452 829,78 грн.

15.08.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Високий врожай", м.Київ направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с.Пересадівка Вітовського району Миколаївської області лист про оплату товару вихідний № 92 від 14.08.2018 року, яким вимагало погашення заборгованості у розмірі 452 829,78 грн.

03.10.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Високий врожай", м.Київ повторно направило на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості у сумі 452 829,78 грн.

Відповідей на вказані листи, як і доказів сплати коштів відповідачем на суму 452 829,78 грн. матеріали справи не містять.

Крім того, на підтвердження факту поставок позивачем матеріали справи містять:

- заявка-договір № 1856 від 20.02.2018 року, за яким ТОВ Р.К.ГРУП зобов`язалось за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю "Високий врожай", м. Київ здійснити доставку вантажу на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с.Пересадівка Вітовського району Миколаївської області;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 50/1856 від 21.02.2018 року;

- рахунок-фактуру № 50/1856 від 21.02.2018 року;

- платіжного доручення №119 від 22.02.2018 року з відміткою банку про оплату;

- заявка-договір № 1886 від 30.03.2018 року, за яким ТОВ Р.К.ГРУП зобов`язалось за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю "Високий врожай", м. Київ здійснити доставку вантажу на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с.Пересадівка Вітовського району Миколаївської області;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 85/1886 від 02.04.2018 року;

- рахунок-фактура № 85/1886 від 02.04.2018 року;

- платіжне доручення № 196 від 03.04.2018 року з відміткою банку про оплату.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Приписами ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч . 1 ст . 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма (ст. 208 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Так, акцепт оферти у формі єдиного документа робиться шляхом підписання договору та проставлення печатки на обох екземплярах договору, один з яких повертається контрагенту. Оферта, зроблена у спрощений спосіб, акцептується у той самий спосіб, в якому була зроблена пропозиція про вступ у договірні відносини: листом, факсограмою тощо.

Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч . 1 ст . 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В даному випадку матеріали справи належних та допустимих доказів на підтвердження укладання між сторонами у справі письмового договору поставки не містять, а тому для з`ясування факту вчинення правочину та його змісту слід виходити з приписів частини другої ст. 205 Цивільного кодексу України, яка регламентує, що поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін.

Судова колегія наголошує, що у ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 року у справі №916/401/17).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів у даній справі звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.03.2021 року зі справи № 908/1879/17, згідно з якою: "із внесенням 17.10.2019 року змін до Господарського процесуального кодексу України його ст. 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Іншими словами тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були".

Одночасно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Так, в даному випадку сторонами по справі фактично не заперечується, що у лютому та квітні 2018 року позивач поставляв відповідачу агрохімікати та регулятори рости, тобто, між сторонами виникли правовідносини з купівлі-продажу товару, які підтверджені первинними документами, оформленими належним чином.

За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Високий врожай", м. Київ, як продавцем, Товариству з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області, як покупцю, було передано товар (агрохімікати та регулятори рости) на загальну суму 704 007,80 грн. за підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними: № 25 від 20.02.2018 року на суму 473,02 грн.; № 26 від 20.02.2018 року на суму 16 524,00 грн.; № 27 від 20.02.2018 року на суму 153 765,00 грн.; № 73 від 01.04.2018 року на суму 177 451,94 грн.; № 74 від 01.04.2018 року на суму 48 263,84 грн.; № 75 від 01.04.2018 року на суму 307 530,00 грн.

При цьому, частина отриманого товару відповідачем була оплачена, а саме у розмірі 100 473,02 грн., а частина товару була повернута, а саме на суму 150 705,00 грн., тобто залишок неоплаченого товару складає 452 829,78 грн.

Позиція відповідача ґрунтується на тому, що товар за накладними № 73 від 01.04.2018 року на суму 177 451,94 грн.; № 74 від 01.04.2018 року на суму 48 263,84 грн.; №75 від 01.04.2018 року на суму 307 530,00 грн. він взагалі не отримував, а тому і підстави для оплати вартості товару відсутні.

Дослідивши вказані твердження, судова колегія зауважує на їх безпідставності, оскільки по-перше, вказані видаткові накладні підписані в добровільному порядку належним чином та скріплені печаткою відповідача, з відміткою про отримання товару ОСОБА_1 , яка/який також отримав товар за іншими накладними, отримання товару за якими відповідачем не заперечується.

По-друге, матеріали справи містять акт звірки взаємних розрахунків між сторонами у справі станом на 30.04.2018 року, який також підписано та скріплено печатками сторін та за яким за відповідачем в його бухгалтерському обліку обліковується заборгованість перед позивачем на суму 452 829,78 грн.

По-третє, за вищевказаними господарськими операціями поставки позивачем були оформлені податкові накладні № 20027 від 20.02.2018 року, № 20028 від 20.02.2018 року, №20029 від 20.02.2018 року, № 1042 від 01.04.2018 року, № 1043 від 01.04.2018 року, №1044 від 01.04.2018 року, які відповідно до листа Очаківського відділу ГУ ДПС у Миколаївській області від 03.09.2020 року №241/9/14-29-53-04-07 включені Товариством з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області до податкових декларацій з податку на додану вартість за лютий та квітень 2018 року, тобто, відповідач, включивши податкові накладні позивача до своєї податкової декларації, фактично підтвердив факт отримання товару від позивача згідно всіх видаткових накладних.

Крім того, в матеріалах справи наявні також інші докази на підтвердження факту поставки, зокрема, первинна документація, складена між позивачем та ТОВ Р.К.ГРУП , як перевізником, що здійснював доставку товару на адресу відповідача.

З урахуванням викладеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази на підтвердження позиції кожної із сторін у справі в їх сукупності, судова колегія зазначає, що позивачем у справі належними, достатніми та допустимими доказами у справі підтверджено факт передачі товару відповідачу за всіма вищевказаними накладними, з огляду на що судова колегія вважає переконливими доводи позивача про те, що у відповідача виник обов`язок оплатити отриманий товар в повному обсязі. Разом з тим, як вже зазначалось, доказів оплати отриманого товару на суму 452 829,78 грн. матеріали справи не містять, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що потребують задоволення, з огляду на що судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині.

Що стосується позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 16 004,12 грн. та інфляційних втрат в сумі 49 156,04 грн., судова колегія зазначає таке.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому нарахування 3% річних прямо передбачено Цивільним кодексом України та не вимагає додаткового зазначення про можливість такого нарахуванням в господарському договорі, а мод бути нараховано та стягнуто безпосередньо на підставі вищевказаної норми права, з огляду на що доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині судовою колегією до уваги не приймаються.

Проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних негативних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним узятих за договором зобов`язань.

Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс.

При зверненні до суду з такими вимогами, саме позивач самостійно обирає як суму боргу, так і період нарахування інфляційних (прострочку боржника), оскільки це відноситься до предмету позову, і ці суми та дати можуть не співпадати з повною сумою боргу та повним періодом прострочки. Це є правом кредитора, а суд тільки перевіряє обґрунтованість наданого розрахунку та його відповідність як нормам права, так і конкретним фактичним обставинам кожної справи.

Так, позивачем в даному випадку було заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних за загальний період з 21.02.2018 року по 03.07.2019 року (з врахуванням дат отримання товару та здійсненої відповідачем часткової оплати), розмір яких становить 16004,12 грн., а також втрати від інфляції за березень 2018 року - травень 2019 року у сумі 49 156,04 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про його обґрунтованість, оскільки позивачем суми та періоди нарахувань визначені вірно (з урахуванням ст. 692 Цивільного кодексу України), розрахунок не містить арифметичних помилок, а тому висновок суду першої інстанції про стягнення вищевказаних сум в повному обсязі є правомірним.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо повного задоволення позовних вимог, рішення суду відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, а мотиви та доводи апеляційної скарги відповідача є такими, що не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с. Пересадівка Вітовського району Миколаївської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021 року у справі № 915/1732/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна-Агро", с.Пересадівка Вітовського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021 року у справі № 915/1732/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021 року у справі №915/1732/19 - залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 05.07.2021 року.

Повний текст постанови складено 06 липня 2021 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош