Постанова

від 06.07.2021 по справі 640/12096/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 640/12096/19 Головуючий суддя І інстанції Золотарьова Л. І.

Провадження № 22-ц/818/3485/21 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: надання послуг

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Дар`ї Юріївни на заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 10 січня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Золотарьової Л.І., по цивільній справі за позовом Комунального підприємства Харківводоканал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення,

встановив:

18 червня 2019 року КП Харківводоканал звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Позовна заява мотивована тим, щоКП Харківводоканал надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення до квартири за місцем проживання та реєстрації відповідача. Враховуючи, що послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відповідачами вчасно не оплачувались відповідачем, то за період з 01.02.2009 по 30.04.2019 року виникла заборгованість, з урахуванням інфляційних втрат та 3-х відсотків річних, у сумі 17985 грн. 56 коп.

На підставі вищевикладеного, КП Харківводоканал просив суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення на загальну суму 17985 грн. 56 коп., судові витрати.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 січня 2020 року позов задоволено.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15 березня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд вищевказаного заочного рішення відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Тарасенко Д.Ю. просить скасувати заочне рішення повністю. Вважає за необхідне з передбачених ч. 1 ст. 377 ЦПК України підстав закрити провадження у справі за позовом в частині стягнення заборгованості, а також відповідних інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.02.2009 до 30.09.2017 року - з огляду на те, що в цій частині ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 31 січня 2017 у справі № 640/13560/16-ц був скасований судовий наказ від 20 вересня 2016 року, виданий згаданим судом про стягнення з ОСОБА_1 та інших осіб заборгованості за надані позивачем послуги, а також - рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 травня 2018 року було відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 та інших осіб про стягнення заборгованості за надані позивачем послуги.

Стосовно стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.10.2017 року по 30.04.2019 року просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на те, що відповідач не мешкає останні три роки за адресою надання позивачем своїх послуг та не користується ними.

Просить також за рахунок позивача компенсувати ОСОБА_1 понесені судові витрати, у тому числі - оплатити надані їй адвокатом Тарасенко Д.А. юридичні послуги - правничу допомогу у розмірі 2 000 грн, посилаючись в цій частині на відповідну касаційну практику про можливість такої оплати на підставі норми ст. 137 ЦПК України про компенсацію витрат на правничу допомогу.

Вказує, що суд першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення від 10 січня 2020 року не надав оцінки заяви відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності. У цьому контексті посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 та зазначила , що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції. Аналогічного висновку дійшов КЦС ВС у постановах від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 760/11640/15-ц.

Відтак апелянт повторно заявила про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, що виникла до 30.04.2016 року (за три роки до дати подачі позову), а також відповідних інфляційних втрат та 3% річних, яку не підлягають задоволенню через сплив строку позовної давності.

Також вказала, що ОСОБА_1 звернулася до КП Харківводоканал із заявою про здійснення перерахунку за о/р 24538 у зв`язку із тим, що протягом останніх трьох років не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що відповідач не була судом повідомлена про розгляд цієї справи, вона не отримувала судових повісток та жодних документів по справі. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) яка зазначила, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення за закінченням терміну зберігання є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення за закінченням терміну зберігання не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц) .

У відзиві представник КП ХарківВодоканал Кіпенко О.Є. просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Вказала, що за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється, а тому норма ч. 2 ст. 625 ЦК України у даному випадку є застосованою.

Зазначила, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. (Правовий висновок ВСУ по справі 6-59цс13 від 30.10.2013 р.). Подібна позиція зазначена у правовому висновку ВСУ по справі 6-68цс12 від 20.06.2012 р.

Виходячи з юридичної природи спірних правовідносин на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Закріплена в п. 10 ч. З ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги від 24.06.2004 № 1875-IV правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у ч. 2 ст. 625 ЦК України. Отже 3 % річних та індекс інфляції не є штрафними санкціями та розраховані в межах строків позовної давності.

Вказала, що за нормами ЦПК України скасування судового наказу не перешкоджає зверненню до суду із раніше заявленими вимогами. Позовні вимоги КП Харківводоканал по справі № 640/17353/17 ґрунтувалися на солідарному обов`язку споживачів оплачувати спожиті послуги. Наразі розглядалися вимоги КП Харківводоканал до ОСОБА_1 , як до власника житлового приміщення. Отже твердження представника апелянта щодо часткового вирішення спору судом є необґрунтованим.

Зазначила, що звернення з питання здійснення перерахунку в зв`язку з не проживанням за адресою: АДРЕСА_2 від ОСОБА_1 надійшло до КП Харківводоканал лише 19.04.2021 року, тобто вже після розгляду справи. На момент відкриття провадження у цивільній справі відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується наявними у справі документами: довідкою Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області (довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Харківській області). Додана апелянтом до скарги довідка від 25.03.2021, видана в.о. директора територіального центру соціального обслуговування Берегиня про те, що ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , знаходиться на обліку в даній установі з 24.09.2018 - не є належним доказом постійного місця проживання, вона посвідчує лише її знаходження на обліку в даному центрі, а не факт постійного проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, просить суд враховувати принцип пропорційності, зважити на предмет спору та розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, без повідомлення учасників справи.

Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду у повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позов є повністю доведеним.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до ст. 13 Конституції України та ч. 5 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує до її використання відповідно до загальних засад цивільного законодавства: справедливість, добросовісність та розумність, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку кожен зі співласників багатоквартирного будинку (власник квартири) несе зобов`язання щодо своєчасної оплати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, власниками житла або його користувачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України Про житлово-комунальні послуги .

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги (тут і далі - редакції, що була чинною на час спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 Закону України Про питну воду та питне водопостачання № 2918 від 10 січня 2002 року споживач зобов`язаний своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила), передбачено, що договір про надання послуг укладається між виконавцем послуг і споживачем.

Відсутність укладеного договору не звільняє споживачів від сплати за фактично надані послуги.

Статтею 32 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Пунктом 6 частини першої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено, що споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 29 Правил споживач має право на зменшення розміру плати у разі: надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості, зокрема відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання; тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЗУ Про питну воду та питне водопостачання , споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно з п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі №6-59цс13.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та є споживачами послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, які надає КП Харківводоканал .

Згідно з вимогами статті 20 Закону України від 24 червня 2007 року № 1875 Про житлово комунальні послуги споживач зобов`язаний оплачувати житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідач за спожиті послуги сплачує не у повному обсязі, у зв`язку з чим відповідно до довідки - розрахунку заборгованості за послуги централізованого водопостачання та водовідведення з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат утворилася заборгованість у сумі 17985 грн. 56 коп., а саме: за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 лютого 2009 по 30 квітня 2019 у розмірі 10989 грн. 25 коп.; за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 жовтня 2010 по 30 квітня 2019 у розмірі 5308 грн. 75 коп.: інфляційні витрати - 1333 грн. 69 коп.; 3% річних від простроченої суми - 353 грн. 87 коп.

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 04.01.2016 року, в квартирі АДРЕСА_4 зареєстровані: відповідач ОСОБА_1 (власник), а також - ОСОБА_2 (наймач), ОСОБА_3 (наймач), ОСОБА_4 (син) (а.с.7)

Згідно довідки від 04.05.2018 року за вказаною адресою у житловому приміщенні в квартирі АДРЕСА_4 залишились зареєстрованими: відповідач ОСОБА_1 (власник), а також ОСОБА_2 (наймач) (а.с.6).

У позивача на ім`я відповідача ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

На підтвердження заборгованості та розміру заявлених вимог позивач надав відповідний розрахунок. Свого зустрічного розрахунку відповідач до суду не надала, та заперечувала проти розрахунку позивача із наведених у доводах апеляційної скарги підстав.

За визначенням, наданим у пункті першому статті 1 Закону №1875-ІV, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону №1875-ІV, розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Норми встановлюються відповідно до Методики визначення нормативів постачання питної води населенню, затвердженої наказом Держжитлокомунгоспу України від 27.09.2005 №148, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.10.2005 за №121/11490.

Внаслідок споживання послуг позивача та за змістом ст. 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є інші юридичні факти, - між сторонами виникли правовідносини між надавачем вказаних послуг та їх споживачем, які зобов`язують відповідача до їх вчасної оплати.

Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов`язання, зокрема, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між КП Харківводоканал та відповідачем, як споживачем послуг, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно цивільно - правовий обов`язок з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України ) - сплати грошей за надані послуги.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 31 січня 2017 у справі № 640/13560/16-ц був скасований судовий наказ від 20 вересня 2016 року, виданий цим судом першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 та інших осіб заборгованості за надані позивачем послуги, а також - рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 травня 2018 року у справі № 640/17353/17-ц було відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 та інших осіб про стягнення заборгованості за надані позивачем послуги.

Однак суд апеляційної інстанції не вбачає передбачених вказаними нормами ст.ст. 255, 377 ЦПК України підстав для часткового закриття провадження у справі, на чому наполягає апелянт у доводах скарги, оскільки позов, який наразі перебуває у провадженні суду апеляційної інстанції у цій справі за розглянутими судом першої інстанції підставами не є тотожнім до аналогічного позову, що був розглянутий судом першої інстанції у справі № 640/17353/17-ц, та який рішенням суду від 22 травня 2018 року не був задоволений, за його недоведеністю, що не перешкоджає повторному зверненню з таким же предметом позову з інших підстав, що і відбулося у даному випадку. Видача судового наказу за своїм змістом по суті не є судовим розглядом справи, оскільки такий розгляд має безспірний характер, а скасування наказу не перешкоджає повторному зверненню до суду із відповідним позовом, а тому не впливає на визначення тотожності позову.

Стосовно доводів скарги про безпідставність позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.10.2017 року по 30.04.2019 року з огляду на те, що відповідач не мешкає останні три роки за адресою надання позивачем своїх послуг та не користується ними.

Колегія суддів відхиляє ці доводи скарги за їх недоведеністю, з огляду на те, що відповідно до наведеної норми п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги відповідач має право на несплату вартості наданих позивачем житлово-комунальних послуг за одночасної наявності двох підстав: фактична тимчасова відсутність споживача за адресою надання таких послуг та дотримання споживачем визначеного п. 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення , затверджених постановою КМ України від 21.05.2005 № 630, щодо подання письмової заяви споживача та офіційних документів на підтвердження такої відсутності (довідка з місця проживання, роботи, лікування, навчання тощо). Оскільки відповідач таких Правил не дотрималась і за час нарахування спірної заборгованості з такою заявою до позивача не зверталась, то у нього не виникло законних підстав для її перерахунку і тому суд апеляційної інстанції вважає доведеним заявлені у позові вимоги, які відповідачем всупереч передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України процесуальному обов`язку - не спростовані.

Крім того, непроживання особи у власній квартирі не звільняє її від обов`язку сплачувати житлово-комунальні послуги. До такого висновку щодо застосування відповідних норм права дійшов Верховний Суд у складі КЦС у поставі від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц, яку відповідно до

Разом з тим, у даному випадку є підстави для застосування позовної давності згідно заяви відповідачки , поданої до суду першої інстанції у заяві про перегляд заочного рішення від 01.12.2020 (а.с. 36-37) .

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У статті 264 ЦК України визначені правила для переривання перебігу позовної давності:

1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

2. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У статті 267 визначені наступні наслідки спливу позовної давності:

1. Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З позовом про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.02.2009 по 30.04.2019 року, з урахуванням розрахованих ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3-х відсотків річних, у сумі 17985 грн. 56 коп. позивач звернувся 18.06.2019 (а.с. 1-2).

Разом із заявою про перегляд заочного рішення суду першої інстанції 01 грудня 2020 року відповідач в особі представника адвоката Тарасенко Д.Ю. подала заяву про застосування строку позовної давності на стадії перегляду заочного рішення, тобто - до суду першої інстанції, тому колегія суддів вважає за необхідне її розглянути по суті. Зазначені з цього приводу доводи скарги та посилання на відповідну касаційну практику є обґрунтованими.

Суд першої інстанції не звернув уваги на заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності і всупереч положень ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України не надав з цього приводу мотивів такого рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19) зроблено висновок, що: подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17). Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц) .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до суду із заявою про видачу судового наказу, який ухвалою від 31.01.2017 року був скасований судом, однак звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є вирішенням питанням у безспірному порядку, тому таке звернення не перериває перебіг позовної давності, яка з огляду на обов`язок сплати послуг до 20 числа кожного місця, починає спливати після вказаної дати щомісяця, для кожного платежу окремо.

Суд застосовує позовну давність лише при доведеності позовних вимог. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що у даному випадку підлягає застосуванню строк позовної давності, та оскільки із позовом КП Харківводоканал звернулося 18.06.2019 року, тобто необхідно стягнути заборгованість за період з 01.06.2016 до 30.04.2019 з ОСОБА_1 , а також стягнути з відповідача відповідно ст. 625 ЦК України інфляційні витрати та 3% річних.

За наведених обставин та з урахуванням згаданої заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення зміні, із частковим задоволенням позовних вимог в межах трирічного строку позовної давності, на підставі відповідної заяви відповідача до суду першої інстанції. Відповідно до ст.ст. 257, 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язанням з визначених строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630).

Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.

Між сторонами спірні правовідносини з приводу постачання теплової енергії та її оплати виникли відповідно до ст. 11 ЦК України, яка передбачає виникнення цивільні прав та обов`язків із фактичних дій осіб, які мають юридичне значення - у даному випадку внаслідок фактичного отримання послуг. Тому до спірних правовідносин має застосовуватися норма пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення щодо терміну внесення платежів з 21 числа кожного місяця, наступного за тим, в якому були надані відповідні послуги, починається прострочення оплати цих послуг, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожним місячним платежем.

Позовна давність не спливла до тих щомісячних платежів, від моменту прострочення яких до дня звернення до суду з позовом, 18.06.2019, не минуло 3 роки. Оскільки до заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості до червня 2016 року на день звернення до суду з позовом вже спливла трирічна позовна давність, позивач має право на судовий захист заявлених вимог з червня 2016 по 30 квітня 2019.

Відповідно до наданого позивачем до справи розрахунку заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення з червня 2016 по 30 квітня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість перед КП Харківводоканал за водопостачання 4428,41 грн., за водовідведення - 2365,08, а всього - 6793,49 грн . (а.с. 136-137).

Так, ч. 2 ст. 625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Оскільки індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, то якщо сума боргу сплачується з 16 до останнього дня місяця включно, розрахунок інфляційних втрат починається з наступного за цим місяцем і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 916/1883/16 (пункт 43), від 8 травня 2019 року у справі № 904/2156/18, від 20 вересня 2019 року у справі № 904/4342/18 (пункт 46), від 14 січня 2020 року у справі № 924/532/19 (пункт 23), від 29 квітня 2020 року у справі № 910/1193/19 (пункт 5.2.8), від 18 червня 2020 року у справі № 904/3491/19 (пункт 9.11)).

Враховуючи вищенаведене, відповідно до розрахунку КП Харківводоканал інфляційні втрати за період з червня 2016 по квітень 2019 складають 828,01 грн., а 3% річних - 222,15 грн . (а.с. 15).

З урахуванням вищевикладеного, слід визнати позов КП Харківводоканал підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення заборгованості лише в межах трирічного строку позовної давності за період червня 2016 року по 30 квітня 2019 у сумі 6793,49 грн. - борг за надані послуги, інфляційні втрати у сумі 828,01 грн. та 3% річних у сумі 224,15 грн., а усього - 6793,49 + 828,01 + 222,15 = 7 843,65 грн. Колегія суддів перевірила та погоджується наведений з цього приводу розрахунок позивача, який відповідачем не спростований та відповідає матеріалам справи.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що доводи скарги щодо наслідків спливу позовної давності знайшли своє підтвердження, тому є підстави для зменшення присудженого судом першої інстанції стягнутої заборгованості в межах трирічного строку позовної давності.

Разом з тим, також знайшли підтвердження доводи скарги про те, що судом першої інстанції були порушені права відповідачки, передбачені ст. 43 ЦПК України, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Суд першої інстанції здійснював листування з відповідачкою за вищевказаною належною адресою реєстрації постійного місця проживання відповідачки, яку вона також зазначила у заяві про перегляд заочного рішення суду та у апеляційній скарзі. При цьому копія ухвали про відкриття провадження у справі, а також копія позовної заяви з додатками двічі надсилались судом першої інстанції на вказану адресу відповідачки та повернулися без отримання з відміткою пошти за відсутністю адресата, що за змістом п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України є належним врученням судового рішення адресату (а.с. 25, 26).

Однак у справі відсутні документи на підтвердження дотримання судом передбаченого ст. 128 ЦПК України порядку виклику учасників справи у судове засідання 10 січня 2020 року, в якому судом першої інстанції було ухвалено заочне рішення, яким було розглянуто позов по суті.

Тому суд апеляційної інстанції вбачає підстави для застосування п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України про обов`язкове скасування оскарженого рішення у разі, якщо справу було розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З огляду на вищевикладене оскаржене заочне рішення підлягає скасуванню, із ухваленням нового судового рішення - постанови про часткове задоволення позову та захист порушених прав позивача на отримання оплати за надані послуги відповідачу-власнику квартири в межах трирічного строку позовної давності шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Харківводоканал заборгованості за надані послуги з центрального водопостачання та водовідведення за період з червня 2016 по квітень 2019 у сумі 6793,49 грн., інфляційні втрати у сумі 828,01 грн. та 3% річних 222,15 грн., а усього - 7 843,65 (сім тисяч вісімсот сорок три) гривні 65 коп.

В іншій частині у задоволені позову слід відмовити, за спливом строку позовної давності.

Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення то відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України відповідно пропорційно змінюється розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подачу позову до суду першої інстанції пропорційно задоволеним вимогам.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. 37. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення .

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

У апеляційній скарзі просила стягнути за рахунок позивача витрати, які вона понесли у зв`язку із отриманням правової допомоги при розгляді справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 грн.

Відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Колегія суддів при вирішенні питання про стягнення витрат на правову допомогу відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує позицію Верховного Суду, що висвітлена у постанові КАС ВС від 11.06.2020 по справі №821/227/17.

Так, суд касаційної інстанції встановив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до вимог ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Колегією суддів враховано, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування надані наступні документи: копію Договору про надання правової допомоги адвокатом від 23.11.2020 року, додаток №2 від 19.03.2021 до договору 23/11/20 про надання правової допомоги від 23.11.2020, акт від 06.04.2021 року приймання-передачі наданих послуг до договору №23/11/20 від 23 листопада 2020 року, ордером від 02.04.2021 року, описом послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. від 10 червня 2021 року. Згідно наданих документів, сторони погодили порядок оплати послуг клієнтом протягом 30 днів з моменту винесення апеляційним судом судового рішення.

Отже, юридичні послуги, включені до акту приймання-передачі виконаних робіт є обґрунтованими. При цьому відповідно до змісту заперечень представника позивача та результатів апеляційного розгляду справи, тому колегія суддів вбачає підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу пропорційно задоволеному позову та характеру і змісту наданої адвокатом допомоги - на суму 1130 грн.

Керуючись ст.ст.259, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Дар`ї Юріївни - задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 січня 2020 року- скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов КП Харківводоканал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Комунального підприємства Харківводоканал заборгованість за надані послуги з центрального водопостачання та водовідведення за період з червня 2016 по квітень 2019 у сумі 6793,49 грн., інфляційні втрати у сумі 828,01 грн. та 3% річних 222,15 грн., а усього - 7 843,65 (сім тисяч вісімсот сорок три) гривні 65 коп.

В іншій частині у задоволені позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Комунального підприємства Харківводоканал судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції в сумі 837,75 грн.

Стягнути з КП Харківводоканал на користь ОСОБА_1 понесені у суді апеляційної інстанції судові витрати на правову допомогу у розмірі 1130 (одну тисячу) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 06 липня 2021 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді І.В.Бурлака.

О.М.Хорошевський.