Постанова

від 30.06.2021 по справі 761/8829/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/8829/21 Головуючий у суді І інстанції Мальцев Д.О.

Провадження № 22-ц/824/7914/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 9 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної Марини Анатоліївни, товариства з обмеженою відповідальністю Карпатська енергетична компанія , державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової Ангеліни Олександрівни, треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерство юстиції України, товариство з обмеженою відповідальністю Неопол-Ваші меблі , ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

У березні 2021 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Грабовського О.О. звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк в особі уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію Славкіної М.А., ТОВ Карпатська енергетична компанія , державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Мін`юсту України Нілової А.О., треті особи: ФГВФО, Мін`юст України, ТОВ Неопол-Ваші меблі , ОСОБА_4 , про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 9 березня 2021 року позовну заяву передано на розгляд Ірпінському міському суду Київської області.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом спірних правовідносин є нерухоме майно, більша частина якого, а саме два об`єкти з трьох, знаходиться поза межами територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва, а з урахуванням того, що вказаний спір має розглядатись за правилами виключної підсудності в порядку, передбаченому частиною першої статті 30 ЦПК України, позов підлягає передачі на розгляд Ірпінському міському суду Київської області, тобто за місцезнаходженням основної частини спірного майна.

Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Грабовського О.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо визначення підсудності справи, які призвели до постановлення помилкової ухвали, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд дійшов необґрунтованого висновку про пред`явлення позову з порушенням правил підсудності та передачу справи на розгляд за територіальною юрисдикцією до іншого суду, адже правильно зазначивши процесуальну норму, що визначає підсудність справ, пов`язаних з нерухомим майном у випадку наявності декількох об`єктів нерухомості щодо яких виник спір, суд невірно розтлумачив поняття основна частина майна та найвища вартість майна , які не є тотожними.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

За правилом пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції передачі справи на розгляд іншого суду.

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 27 травня 2021 року розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Згідно із частиною першою статі 8 Закону України Про судоустрій та статус суддів ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 187 ЦПК України, якою врегульовано порядок відкриття провадження у справі, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).

Судом встановлено, що у березні 2021 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Грабовського О.О. звернувся до суду з позовом до ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк в особі уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію Славкіної М.А., ТОВ Карпатська енергетична компанія , державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Мін`юсту України Нілової А.О., треті особи: ФГВФО, Мін`юст України, ТОВ Неопол-Ваші меблі , ОСОБА_4 , про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права спільної сумісної власності на нерухоме майно.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спірних правовідносин є нерухоме майно, а саме: трикімнатна квартира, загальною площею 74,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею 370, 8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, площею 0,2317 га, кадастровий номер 3210945900:01:075:0539, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно із частиною першою статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 442/4490/18 (провадження № 14-158цс19), вимоги про визнання протиправними дій з прийняття рішень державного реєстратора чи нотаріуса про державну реєстрацію речових прав і обтяжень на нерухоме майно та про скасування цих рішень має розглядати суд, до компетенції якого належить розгляд позовів, які виникають з приводу нерухомого майна, щодо якого державний реєстратор чи нотаріус прийняли вказані рішення.

За положеннями статті 181 ЦК України, до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Правовий стан нерухомості ґрунтується на необхідності забезпечення особливого стану цих речей, стійкість правовідносин з їх обігу задля чого застосовується окрема реєстрація прав на нерухоме майно та нотаріальна форма правочинів щодо нерухомості.

Із метою реалізації забезпечення сталості правовідносин щодо нерухомого майна приймалось декілька законодавчих актів і один з останніх є Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги (частина восьма статті 30 ЦПК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ від 1 березня 2013 року № 3, виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Зокрема, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним ; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Отже, позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов`язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин пов`язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Разом з тим правила про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо). Виходячи з аналізу вищезазначеного, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо.

Оскільки предметом спору у даній справі є визнання протиправними дій щодо обмеження права вільно розпоряджатись нерухомим майном, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об`єктів нерухомого майна та визнання права спільної сумісної власності на це майно, то вимоги ОСОБА_1 мають розглядатися за правилом виключної підсудності, передбаченим частиною першою статті 30 ЦПК України, за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно наявних в матеріалах справи звітів про оцінку майна від 5 лютого 2021 року, ринкова вартість трикімнатної квартири АДРЕСА_3 становить 2 574 532,00 грн, а ринкова вартість домоволодіння, до складу якого входять житловий будинок, загальною площею 370, 8 кв. м, з надвірними господарськими будівлями і спорудами та земельна ділянка, площею 0,2317 га, кадастровий номер 3210945900:01:075:0539, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , становить 2 543 498,00 грн.

Таким чином, у даному випадку на спірні правовідносини розповсюджуються правила виключної підсудності (територіальної юрисдикції), а вищезазначене знаходження нерухомого майна - квартири, вартість якої є вищою, а ніж вартість житлового будинку і земельної ділянки, згідно адміністративно-територіального поділу м. Києва територіально відноситься до Шевченківського районного суду м. Києва.

Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про те, що позов пред`явлено з порушенням правил підсудності, тобто не за місцезнаходженням основної частини спірного майна є таким, що не ґрунтується на нормах матеріального і процесуального закону, оскільки у випадку пов`язаності між собою позовних вимог, пред`явлених одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою, а не місцезнаходженням більшої (основної) частини об`єктів нерухомості.

Суд при цьому не звернув уваги на те, що розгляд справи судами з порушенням правил виключної підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо передачі позовної заяви за підсудністю на розгляд Ірпінському міському суду Київської області є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до вимог статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 9 березня 2021 року скасувати, справу № 761/8829/21 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: Н.В. Ігнатченко

С.А. Голуб

Д.О. Таргоній