Постанова

від 29.06.2021 по справі 160/368/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 червня 2021 року м. Дніпросправа № 160/368/21

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Волкової К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року (головуючий суддя Сидоренко Д.В.)

у справі № 160/368/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-12972/15-20/СГ від 09.12.2020 про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою;

-зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, із земель сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га за межами населеного пункту с.Новогригорівка Васильківської селищної громади, Синельниківського району Дніпропетровської області;

-зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваного рішення, оскільки відповідач проігнорував висновки суду у справі №160/3316/20 при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Павлівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області. Також у позові позивач зазначає, про преюдиційність рішення у справі №160/3316/20 та тотожність підстав відмов.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 в задоволенні позову відмовлено.

Суд за встановлених обставин дійшов висновку, що позивач повинен був звертатися до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.

Суд виходив з того, що предмет позову фактично спрямований на визнання протиправним рішення, прийнятого суб`єктом владних повноважень відповідачем, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі №160/3316/20, з підстав ігнорування висновків суду при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач зазначає, що виконавчий лист на виконання рішення у справі №160/3316/20 не пред`являвся, відповідачем добровільно виконано рішення суду у справі №160/3316/20. Зазначає, що звернення з заявою відповідно ст. 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби, отже у позивача не було правових підстав для звернення з заявою в порядку ст. 383 КАС України. Також зазначає, що наказ, який оскаржувався в рамках справи №160/3316/20, мав дві підстави для відмови, а в межах справи № 160/368/21 оскаржується наказ, в якому відповідач зазначив три підстави для відмови.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання відповідач повідомлений судом належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 14.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявою, в якій просив передати у власність безоплатну земельну ділянку орієнтованого розміру до 2.0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (01.03). Бажана земельна ділянка є часткою земельної ділянки 1220787700:10:001:0089.

До заяви було додано: копію всіх сторінок паспорту громадянина України, копію довідки про присвоєння реєстраційного номера платника податків та графічний малюнок із зазначенням місця розташування вибраної ділянки. Означена заява була отримана відповідачем 18.02.2020 (вх. К-1797/0/21-20).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 24.03.2020 № 4-3831/15-20-СГ відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з тих підстав, що:

-пакет документів містить суперечливу інформацію стосовно місцезнаходження земельної ділянки - невідповідність назви адміністративно-територіальної одиниці, яка зазначена у клопотанні, з графічними матеріалами, на яких земельна ділянка представлена за іншим місцем розташування, на території Павлівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області;

-за інформацією відділу у Васильківському районі Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, земельна ділянка, яка зазначена на доданих графічних матеріалах, відводиться за рахунок земель під господарськими будівлями і дворами, проте в пакеті документів відсутня інформація щодо наявності (відсутності) на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна та прав на нього.

Вказаний наказ ОСОБА_1 оскаржений в судовому порядку.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі №160/3316/20, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 24.03.2020 № 4-3831/15-20-СГ про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (вхідний номер К-1797/0/21-20 від 18.02.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Павлівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

При цьому суд встановив, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області згідно наказу від 24.03.2020 № 4-3831/15-20-СГ є неправомірною, оскільки така відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших ніж передбачено законом, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, слід вважати протиправною.

Головне управління Держгеокадастру України у Дніпропетровській області на виконання судового рішення у справі № 160/3316/20 повторно розглянуло заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою і наказом від 09.12.2020 №4-12972/15-20/СГ відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність, розташованої на території с.Новогригорівка Васильківського району Дніпропетровської області, орієнтовною площею 2,0000 га, із цільовим призначенням (01.03) для ведення особистого селянського господарства.

Підставою для відмови стало те, шо:

заявлене у клопотанні місце розташування земельної ділянки не відповідає територіальному устрою України відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ Про утворення та ліквідацію районів ;

графічні матеріали щодо бажаного місця розташування не відповідають поданому клопотанню (у вигляді заяви), а саме:

-в заяві від 14.02.2020 (отримано ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області 18.02.2020 та зареєстровано за №К-1797/0/21-20) зазначено, бажане місце розташування земельної ділянки, що розташована в межах населеного пункту село Новогригорівка Васильківського району Дніпропетровської області (виділення даних земель у власність віднесено до повноважень сільських, селищних міських рад), у той час як в поданих графічних матеріалах вказано інше бажане місце розташування, на території Павлівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області.

До заяви не надано інформації щодо наявності (відсутності) не земельній ділянці об`єктів нерухомого майна та прав на нього.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд не погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на невірно обраний позивачем спосіб захисту порушених прав.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

В абз. 1 пп. 3.2 п. 3 рішення Конституційного Суду України № 16-рп/2009 від 30.06.2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Частиною 6 статті 383 КАС України передбачено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення.

Встановлені у справі обставини свідчать, що за результатами розгляду відповідачем поданої позивачем 14.02.2020 заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Павлівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, позивачу відмовлено в задоволенні його зави з тих підстав, що пакет документів містить суперечливу інформацію стосовно місцезнаходження земельної ділянки і в пакеті документів відсутня інформація щодо наявності (відсутності) на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна та прав на нього.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 рішенням від 03.06.2020 у справі №160/3316/20, Дніпропетровський окружний адміністративний суд виходив із зробленого ним висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з непередбачених законом підстав відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність бажаної позивачем земельної ділянки.

Разом з тим, суд зазначив, що не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень та зобов`язувати чи забороняти вчиняти певні дії при вирішенні питань, які віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, тому суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (вхідний номер К-1797/0/21-20 від 18.02.2020) з урахуванням висновків суду.

Таким чином, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі №160/3316/20 не встановлено обов`язку Головного управління Держгеокадастру України у Дніпропетровській області за результатами розгляду заяви позивача від 14.02.2020 прийняти певне рішення, а лише зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняти рішення в межах його дискреційних повноважень, з урахуванням висновків суду.

Як встановлено вище, відповідач на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі №160/3316/20 повторно розглянув заяву позивача від 14.02.2020 і видав наказ від 09.12.2020 №4-12972/15-20/СГ, яким відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з наведенням тих же підстав, що і в наказі від 24.03.2020 № 4-3831/15-20-СГ, а також додатково зазначивши, що заявлене у клопотанні місце розташування земельної ділянки не відповідає територіальному устрою України відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ Про утворення та ліквідацію районів .

Отже, приймаючи до уваги, що Дніпропетровський окружний адміністративний суд в рішенні від 03.06.2020 у справі №160/3316/20, зобов`язуючи відповідача повторно розглянути заву позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, не зазначив, яке саме рішення має прийняти відповідач, доводи суду першої інстанції, відмова позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, що викладені в наказі Головного управління Держгеокадастру України у Дніпропетровській області від 09.12.2020 №4-12972/15-20/СГ, не свідчить про наявність підстав для застосування ст.383 КАС України, оскільки відповідні підстави для відмови не були предметом розгляду у справі №160/3316/20, а тому їх правомірність та відповідність діючому законодавству не може оцінюватись судом у межах провадження у справі №160/3316/20.

З огляду на вище зазначене, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позивач повинен був звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Щодо протиправності оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 09.12.2020 №4-12972/15-20-СГ суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом б частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За правилами ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно ч.9 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, для отримання у власність бажаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку громадянам необхідно насамперед звернутись з заявою до відповідних органів для отримання дозволу цих органів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому отримання такого дозволу не означає обов`язкове позитивне вирішення питання про надання певної земельної ділянки у власність, оскільки право на земельну ділянку у громадян виникає на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання її у власність, а не на підставі рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За своєю суттю рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням уповноваженого органу про надання права власності на відповідну земельну ділянку, а лише надає можливість розробки технічної документації на цю земельну ділянку як необхідної умови для вирішення питання щодо передачі земельної ділянки у власність зацікавленій особі.

У наданні такого дозволу громадянину може бути відмовлено виключно з підстав, зазначених у ч.7 ст.118 ЗК України, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У спірному випадку, відмовляючи у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач послався на те, що заявлене у клопотанні місце розташування земельної ділянки не відповідає територіальному устрою України відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ Про утворення та ліквідацію районів ; графічні матеріали щодо бажаного місця розташування не відповідають поданому клопотанню (у вигляді заяви), а саме: в заяві від 14.02.2020 (отримано ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області 18.02.2020 та зареєстровано за №К-1797/0/21-20) зазначено, бажане місце розташування земельної ділянки, що розташована в межах населеного пункту село Новогригорівка Васильківського району Дніпропетровської області (виділення даних земель у власність віднесено до повноважень сільських, селищних міських рад), у той час як в поданих графічних матеріалах вказано інше бажане місце розташування, на території Павлівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області.

До заяви не надано інформації щодо наявності (відсутності) не земельній ділянці об`єктів нерухомого майна та прав на нього.

Суд апеляційної інстанції вважає, що наведені відповідачем обставини не підпадають під визначені ч.7 ст.118 ЗК України підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Подані позивачем разом із заявою від 14.02.2020 графічні матеріали із зазначенням кадастрового номеру земельної ділянки і місця розташування земельної ділянки в повній мірі дають можливість визначити бажану позивачем до відведення земельної ділянки.

Також чинне земельне законодавство не передбачає такої підстави відмови у отриманні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності як відсутність інформації щодо наявності (відсутності) не земельній ділянці об`єктів нерухомого майна та прав на нього.

З приводу посилання відповідача на постанову Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ Про утворення та ліквідацію районів суд апеляційної інстанції зазначає, що ліквідація у Дніпропетровській області, зокрема, Васильківського району з одночасним утворенням згідно цієї постанови Верховної Ради України Синельниківського району (з адміністративним центром у місті Синельникове) у складі територій Брагинівської сільської, Васильківської селищної, Великомихайлівської сільської, Дубовиківської сільської, Зайцівської сільської, Іларіонівської селищної, Маломихайлівської сільської, Межівської селищної, Миколаївської сільської, Новопавлівської сільської, Першотравенської міської, Петропавлівської селищної, Покровської селищної, Раївської сільської, Роздорської селищної, Синельниківської міської, Славгородської селищної, Слов`янської сільської, Української сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, не змінює територіальної належності визначеної позивачем земельної ділянки до Дніпропетровської області, отже не вливає на реалізацію наданих Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області повноважень на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці - Дніпропетровської області.

Одночасно судом встановлено, що відповідачем у наказі від 09.12.2020 №4-12972/15-20-СГ не зазначено про невідповідність місця розташування обраної позивачем земельної ділянки певним законам, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Отже, наведені відповідачем у наказі від 09.12.2020 №4-12972/15-20-СГ обставини як підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є незаконними, оскільки суперечать ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Також слід враховувати, що заява позивача від 14.02.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га розглядалась відповідачем повторно з врахуванням висновків Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі №160/3316/20.

Відповідач не довів, що, розглядаючи вдруге заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за результатами розгляду заяви позивача від 14.02.2020 відповідачем надавались необґрунтовані відмови, крім визначених відповідачем і визнаних судом протиправними, інші підстави для відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відсутні, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем правильно обраний спосіб захисту порушеного права про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме: зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

Як вказано Верховним Судом України у рішенні від 24.11.2015 у справі № 816/1229/14, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку не виконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд при перевірці правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, згідно приписів ст.245 КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб`єкта владних повноважень зобов`язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.

Таким чином, виходячи з встановлених у справі фактичних обставин, враховуючи встановлений у судовому порядку факт протиправності рішення відповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що з метою повного захисту прав позивача відповідач має бути зобов`язаний надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства і задоволення позову в цій частині не свідчить про втручання в дискреційні повноваження відповідача.

Суд також враховує положення обов`язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що будь-яка норма не може вважатися законом , якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза передбачено законом не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п.1 статті 8 Конвенції.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті.

Таким чином, суд вважає, що застосування дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень повинно мати чіткі межі застосування. І за наявності правової можливості відповідного органу прийняти одного з двох рішень суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова є неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини, що мають значення для справи, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 160/368/21 скасувати, прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 09.12.2020 № 4-12972/15-20/СГ про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства відповідно до поданої заяви від 14.02.2020 (вхідний номер К-1797/0/21-20 від 18.02.2020).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області подати в місячний строк звіт про виконання судового рішення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк

суддя Н.А. Бишевська

суддя Я.В. Семененко