Рішення

від 01.07.2021 по справі 902/309/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" липня 2021 р. Cправа № 902/309/21

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В. , при секретарі судового засідання Шушковій А.П.

За участю представники сторін:

позивача Вовна І.В., довіреність №11/4513 від 20.04.2021;

відповідача Герасимчук О.О., ордер ВН №175884 від 11.05.2021;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом :Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21001)

до :Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" (вул. Хмельницьке шосе, 82/538, м. Вінниця, 21036)

про розірвання договору

В С Т А Н О В И В :

Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" про розірвання договорів про спільний обробіток землі №1 та №2 від 11.02.2020.

Ухвалою від 31.03.2021 позовну заяву Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" №11/3100 від 30.03.2021 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви: 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

Одночасно з поданням позовної заяви позивачем подано заяву про забезпечення доказів.

Ухвалою від 31.03.2021 у задоволенні заяви №1/3099 від 30.03.2021 Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про забезпечення доказів відмовлено.

13.04.2021 на адресу суду від позивача надійшов супровідний лист №11/4209 від 12.04.2021, яким на виконання ухвали суду надано платіжне доручення №760 від 08.04.2021 про сплату судового збору у розмірі 4 540,00 грн. та чек поштового відправлення.

16.04.2021 на адресу суду від позивача надійшов супровідний лист №11/4407 від 16.04.2021, яким на виконання ухвали суду надано опис-вкладення, чек поштового відправлення та поштову накладну, які підтверджують направлення позивачем на адресу відповідача позовної заяви з додатками.

Ухвалою суду від 19.04.2021 відкрито провадження у справі №902/309/21. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 18.05.2021.

Не погоджуючись із ухвалою суду від 31.03.2021 р. про відмову в забезпеченні доказів позивач подав до Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу.

Листом №902/309/21/2678/21 від 23 квітня 2021 р. апеляційний господарський суд витребував матеріали справи №902/309/21 з Господарського суду Вінницької області.

Супровідним листом від 26 квітня 2021 р. № 902/309/21/1004/21 матеріали оскарження ухвали №902/309/21 від 31.03.2021 надіслані до Північно-західного апеляційного господарського суду.

11.05.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній проти задоволення позову заперечує, з підстав у ньому викладених.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 р. апеляційну скаргу Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 31.03.2021 р. у справі №902/309/21 залишено без руху.

В судовому засіданні 18.05.2021, за участі представників сторін, судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 08.06.2021 (Протокольна ухвала).

01.06.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій викладені заперечення на відзив.

В судовому засіданні 08.06.2021 за участі представників сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2021.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 апеляційну скаргу Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 31.03.2021 р. у справі №902/309/21 - повернуто скаржнику.

На визначену судом дату 01.07.2021 в судове засідання з`явились представники сторін.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовільнити, з підстав викладених у позовній заяві да у відповіді на відзив.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив у позові відмовити, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 01.07.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Згідно із Державними актами на право постійного користування земельними ділянками І-ВН №001374 від 28.03.1995 року, яка складається з трьох ділянок, що знаходиться на території Жахнівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області загальною площею 86.41 га. Кадастрові номера: 0524583200:01:001:0069; 0524583200:03:001:0091; 0524583200:01:001:0070 та ВН№000051 від 07.06.1995 року, що знаходиться на території Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області загальною площею 39,46 га. кадастровий номер 0523084600:01:001:0751. Цільове призначення земельних ділянок - 01.04 Для ведення підсобного сільського господарства.

Між державною установою Вінницька установа виконання покарань (№1) (позивач в договорах Сторона-1) та ТОВ "Вінницяагропроектбуд" (відповідач, в договорах Сторона-2) було укладено два договори про спільний обробіток землі від 11.02.2020 року за №1 та № 2 (договори ідентичні).

З метою інтенсифікації сільськогосподарського товарного виробництва в регіоні та підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення, Сторони домовились про спільний обробіток земельних ділянок та вирощування на них сільськогосподарських культур (продукції) (п.1.1. Договорів).

Сторони зобов`язуються надавати одна одній фінансову, технологічну або організаційну допомоги, пов`язані із виконанням цього Договору, в тому числі, але не обмежуючись: Сторона - 1 зобов`язується, за умови сприяння та підтримки Сторони - 2, протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці, що належить Стороні - 1 на праві постійного користування згідно Державного акту на право постійного користування землею серія І-ВН №001374 від 22.03.1995 року, виданого Жахнівською сільською Радою народних депутатів Тиврівського району Вінницької області (Договір №1); серія ВН №000051 від 07.06.1995 року, виданого Кудлаївською сільською Радою народних депутатів Немирівського району Вінницької області. (Договір №2). З метою виконання умов даного договору та з метою розподілу праці та спеціалізації на земельній ділянці зазначеній у п. 1.3.1. цього Договору Сторона - 1 у разі необхідності: приймає участь у навантажно - розвантажувальних роботах; забезпечує ручний обробіток сільськогосподарських культур; використовує наявну сільськогосподарську техніку; надає можливість у використанні складських приміщень для зберігання сільськогосподарського насіння, добрив та зібраного на цій земельній ділянці урожаю сільськогосподарських культур; здійснює охорону складських приміщень в яких зберігається насіння та урожай сільськогосподарських культур. Сторона - 2 зобов`язується оплачувати надані Стороною - 1 послуги, а також здійснювати діяльність по вирощуванню врожаю сільськогосподарських культур у відповідності до цільового використання наданих Стороною - 1 земель сільськогосподарського призначення шляхом залучення власних ресурсів: - насіннєвої продукції, її обробки, посіву та збору; - добрив, засобів захисту рослин та інших засобів, необхідних для вирощування сільськогосподарських культур та їх застосування, а також для здійснення підготовки грунту для проведення сільськогосподарських робіт; - сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) (п. 1.3. Договорів).

Територія спільного обробітку землі - земельні ділянки загальною площею 86,41 гектарів, в т.ч. ріллі 69,3693 га, пасовища 17,0407 га (Договір№1) - земельна ділянка загальною площею 39,46 гектарів (Договір №2) що належить Стороні - 1 (п. 1.4. Договорів).

З дати укладання цього Договору Сторона-2 отримує право використання вказаних земель на умовах даного договору (п. 1.5. Договорів).

Відносини Сторін за цим Договором спрямовані на надання послуг за взаємної підтримки та допомоги в щоденній діяльності. Розрахунок проводиться за рахунок трудової участі Сторін. Ціна послуг встановлюється з урахуванням вимог цього Договору та норм Цивільного кодексу України, кон`юнктури ринку та сплати встановлених законодавством податків, інших обов`язкових платежів і зборів, та є звичайною ціною в розумінні Податкового кодексу України. Загальна вартість послуг по договору складає: 354281 (триста п`ятдесят чотири тисячі двісті вісімдесят одна) гривень 00 копійок на рік (Договір№1), 161786 (сто шістдесят одна тисяч сімсот вісімдесят шість) гривень 00 копійок на рік (Договір№2). Погоджені грошові суми Сторона - 2 перераховує Стороні-1 за надані послуги на підставі виставлених рахунків та наданих актів виконаних робіт (наданих послуг). Оплата по цьому Договору проводиться Строною-2 у наступному порядку: по мірі виконання робіт (надання послуг) Стороною - 1 та згідно наданих оригіналів документів, зазначених у п.2.1.3, протягом 5 (п`яти) банківських днів. Грошова сума, що визначена у п.2.1.3. даного договору може не частіше одного разу протягом календарного року переглядатися Сторонами, у випадку зміни ставок податків і зборів (п. 2.1. Договорів).

В розділі 3 Договорів сторони визначили права та обов`язки сторін. У 4 розділі визначили відповідальність.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2028 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором (п. 7.1. Договорів).

В пункті 7.2. Договорів сторони передбачили, що цей Договір може бути розірваний за взаємною згодою Сторін, що оформлюється додатковою угс/дою до цього Договору. У разі недосягнення згоди між Сторонами спір розв`язується у судовому порядку.

Сторони досягли згоди за всіма істотними умовами Договору, всі умови їм зрозумілі, у Сторін немає суперечок щодо тлумачення будь-якої з умов Договору. Всі додатки до Договору, що підписані Сторонами, є його невід`ємними частинами (п. 7.3. та п. 7.4. Договорів).

Як зазначено позивачем в позовній заяві, проведеним аналізом укладених довгострокових договорів було виявлено їх невідповідність вимогам чинного законодавства, а саме, всупереч положенням статті 1130 Цивільного кодексу України спірні Договори не містить умов про спільні діяння, об`єднання вкладів учасників (майна, майнових прав тощо), досягнення загальних інтересів, в зв`язку з чим він за своєю юридичною природою не може вважатись договором про спільну діяльність.

В розділі 3 пункт 3.3.10 оспорюваних договорів зазначено, що Сільськогосподарська продукція та доходи, одержані в результаті спільного обробітку, що є предметом цього Договору, належать в повному обсязі Стороні-2 (ТОВ Вінницяагропроектбуд ) як господарюючому суб`єкту, що здійснює вирощування сільськогосподарських культур на землях, що є об`єктом спільного обробітку . Вказаний пункт характеризує дані Договори, як договори оренди, так як відповідач за договором одноособово отримує благо (доходи, продукція), що суперечить самій природі правочину.

В той же час за нормою статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідач виконував усі роботи по отриманню врожаю практично без участі позивача на землях , які належать останньому на праві постійного користування землею, а всі блага отримував одноособово.

За твердженням позивача, оспорювані правочини фактично є договорами оренди земельної ділянки, на укладення яких у позивача були відсутні достатні правові підстави в силу положень ст.92 Земельного кодексу України та ст.4 Закону України Про оренду землі . Договори фактично підтверджують передачу права користування земельною ділянкою, що порушує чинне законодавство.

Зазначені договори, на думку позивача, підлягають припиненню, як такі що укладені у невідповідності до законів.

За таких обставин позивачем було направлено листа - повідомлення від 02.07.2020 року до відповідача щодо намірів розірвання договорів про спільний обробіток відповідно до розділу 7, пунктів 7.2 та 7.3 даних договорів.

Проте ТОВ Вінницяагропроектбуд листом №03/08-1 від 03.08.2020 року повідомило, що відмовляється розривати договори за взаємною згодою.

Данні обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогою про розірвання Договорів про спільний обробіток землі №1 та №2 від 11.02.2020 року.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечив, зазначивши, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

При цьому, правові засади оренди землі регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України Про оренду землі , іншими нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За твердженням відповідача, відповідно до умов Договору №1 та Договору №2 від 11.02.2020 року їх метою є інтенсифікація сільськогосподарського товарного виробництва в регіоні та підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення. Наявність у Договорі №1 та Договорі №2 умов про строковість та платність, не змінює правової природи такого договору, як договору про спільну діяльність, оскільки ці умови договору не є тотожними до істотних умов договору оренди й не передбачають отримання Позивачем орендної плати - прибутку за надання земельних ділянок у користування Відповідачу.

Відповідач наголошує, на помилковість та алогічність доводів позивача щодо укладання між сторонами договорів оренди земельної ділянки, а не договорів про спільний обробіток землі, на укладання яких, як зазначає позивач у Державної установи Вінницька установа виконання покарань (№1) були відсутні достатні правові підстави в силу положень ст. 92 ЗК України та ст. 4 Закону України Про оренду землі , хоча при укладанні оспорюваних договорів позивач виразив власне волевиявлення і на момент такого вираження про жодні сумніви не зазначав.

Відповідач виконує належним чином взяті на себе зобов`язання за Договором №1 та Договором №2. При цьому, як вказує Позивач, ТОВ Вінницяагропроектбуд нібито виконувала всі роботи по отриманню врожаю практично без участі установи на землях, які належать установі на праві постійного користування землею, а всі блага отримувала одноособово.

На противагу цьому, відповідач звертає увагу суду на той факт, що позивач жодних підтверджуючих доказів щодо вищевказаного не надає, а такі твердження позивача є голослівними, бо як визначено умовами Договору №1 та №2 між Сторонами здійснено розподіл праці та спеціалізації виробництва та кожна із Сторін зобов`язуються надавати одна одній фінансову, технологічну або організаційну допомогу на виконання умов вказаних договорів, тобто в будь-якому випадку Сторони діють спільно, з метою досягнення мети укладених договорів.

Крім того, ціною Договору №1 та Договору №2 є плата за послуги, надані позивачем відповідачу в межах виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань за спірними договорами.

Тобто, сторони досягають визначеної спірними договорами мети спільно, а вказана плата є платою за отримання відповідних послуг, а не безпосереднього користування земельними ділянками, що знову ж таки спростовує позицію позивача, що Договір №1 та Договір №2 за своєю природою є договорами оренди земельної ділянки.

З огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку .

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір, який за своєю правовою природою є правочином.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Як вбачається зі змісту оспорюваних договорів про спільний обробіток землі, дані договори укладались з метою інтенсифікації сільськогосподарського товарного виробництва в регіоні та підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення, Сторони домовились про спільний обробіток земельних ділянок та вирощування на них сільськогосподарських культур (продукції) (п.1.1. Договорів).

Загальні умови здійснення спільної діяльності визначені Главою 77 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

У відповідності до ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

При цьому, правові засади оренди землі регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України Про оренду землі , іншими нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Стаття 13 Закону України Про оренду землі встановлює, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Вимоги до умов такого договору передбачені ст. 15 Закону України Про оренду землі . Істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності-земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Здійснивши аналіз вище зазначених норм законодавства, суд дійшов висновку, що наявність у Договорі №1 та Договорі №2 умов про строковість та платність, не змінює правової природи таких договорів, як договорів про спільну діяльність, оскільки ці умови договору не є тотожними до істотних умов договору оренди й не передбачають отримання позивачем орендної плати - прибутку за надання земельних ділянок у користування відповідачу.

З огляду на викладене твердження позивача, що укладені договори про спільний обробіток земель є фактично договорами оренди земельних ділянок, оцінюються судом критично, оскільки при укладанні оспорюваних договорів позивач виразив власне волевиявлення про укладення саме договорів на спільний обробіток земель, а не надання в оренду земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1 і 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно із ст. 6, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК України закріплено, що свобода договору є загальною засадою цивільного законодавства.

Верховний Суду України в постанові від 28.01.2015 по справі № 6- 230цс14 надав наступний правовий висновок: Отже принцип свободи договору відповідно до статей. 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по- друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом .

У ч. 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначено, що для чинності правочину волевиявлення його учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями ч. 4 ст. 179 ГК України.

Статтею 598 ЦК України встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

З аналізу норм ст. 651 ЦК України та ст. 188 ГК України вбачається, що за загальним правилом, встановленим чинним як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

Зі змісту оспорюваних договорів вбачається, що сторони, врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії цих договорів, що не суперечить вимогам статей 6, 525, 598, 627, 651 ЦК України та статей 179, 188 ГК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За твердженням відповідача, останній виконує належним чином взяті на себе зобов`язання за Договором №1 та Договором №2. На підтвердження чого надано суду платіжні доручення згідно яких відповідач сплачував позивачу надані останнім послуги.

Позивач у відповіді на відзив, зазначив, що послуги за які сплатив відповідач не надавав, оскільки між сторонами відсутні підписані акти виконаних робіт, а самі по собі такі платежі не є доказом надання таких послуг.

Разом з тим твердження позивача судом оцінюються критично, оскільки, матеріали справи не містять жодних доказів щодо виконання відповідачем всіх робіт по отриманню врожаю без участі позивача та про отриманням відповідачем всіх благ одноособово.

Як встановлено судом ціною оспорюваних договорів є плата за послуги, надані позивачем відповідачу в межах виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за спірними договорами. Так, до вказаних послуг позивача, що є оплатними зі сторони відповідача є: прийняття участі у навантажно-розвантажувальних роботах; забезпечення ручного обробітку сільськогосподарських культур; використання наявної сільськогосподарської техніки; надання можливості у використанні складських приміщень для зберігання сільськогосподарського насіння, добрив та зібраного на цій земельній ділянці урожаю сільськогосподарських культур; здійснення охорони складських приміщень, в яких зберігається насіння та урожай сільськогосподарських культур.

Тобто, сторони досягають визначеної спірними договорами мети спільно, а вказана плата є платою за отримання відповідних послуг, а не безпосереднього користування земельними ділянками, дане спростовує позицію позивача, що оспорювані договори за своєю природою є договорами оренди земельних ділянок.

В матеріалах справи, відсутні докази повернення позивачем коштів сплачених відповідачем за надані послуги та будь яких письмових заперечень позивача про те що кошти сплачені йому помилково за послуги які останнім не надавались.

Як визначено умовами Договору №1 та №2 між сторонами здійснено розподіл праці та спеціалізації виробництва та кожна із Сторін зобов`язуються надавати одна одній фінансову, технологічну або організаційну допомогу на виконання умов вказаних договорів, тобто в будь-якому випадку Сторони діють спільно, з метою досягнення мети укладених договорів.

Крім того, ст. 652 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу розірвання договорів, визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази одночасної наявності визначених, в вище зазначеній статті, умов.

Крім того, оскільки у даному випадку позивачами не доведено наявність істотного порушення Договору та реальної шкоди, завданої будь якій із сторін Договору, за якої ця сторона позбавлена можливості отримати очікуване при укладенні Договору, вимога позивача про розірвання Договорів задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, а також заперечень відповідача, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи неведене, господарський суд дійшов висновку про безпідставність пред`явленого позову та відсутність правових підстав для задоволення позову. В позові слід відмовити повністю.

В зв`язку з відмовою в задоволені позову витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Понесені позивачем судові витрати залишити за позивачем.

3. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на відомі суду адреси електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 09 липня 2021 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21001)

3 - відповідачу (вул. Хмельницьке шосе, 82/538, м. Вінниця, 21036)