Постанова

від 23.09.2021 по справі 902/309/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2021 року Справа № 902/309/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Дика А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" на рішення Господарського суду Вінницької області від 01.07.2021 (суддя Маслій І.В.) у справі № 902/309/21

за позовом : Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21001)

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" (вул. Хмельницьке шосе, 82/538, м. Вінниця, 21036)

про розірвання договорів

за участю представників сторін:

позивача - Дудоладов А.А.

відповідача - Герасимчук О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.07.2021 у справі №902/309/21 відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 01.07.2021 у справі №902/309/21 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договорів №1 та №2 від 11.02.2020.

Вважає рішення суду незаконним і таким що підлягає скасуванню на підставі недотримання судом вимог щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, неповного з`ясування та недоведеності судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального і матеріального права.

Доводить, що договори на спільний обробіток землі за №1 та №2 не відповідають вимогам чинного законодавства.

Зазначає, що основною підставою звернення до суду державна установа вбачала невідповідність укладених договорів вимогам Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" - вимогам закону, як це визначено ч.1 ст. 188 Господарського кодексу України.

Вважає, що суд дійшов помилкового висновку що оспорювані договори не містять ознак договорів оренди, а є договорами спільного обробітку землі - договором спільної діяльності, які регулюються нормами ст. 1130-1131 Цивільного кодексу України.

Так, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, у т.ч. надання її в оренду.

Зазначає, що при укладанні оспорюваних договорів не був дотриманий Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затверджений Постановою Кабінету Міністрів від 11.04.2012 № 296.

Отже, фактична передача державною установою в користування відповідачу земельної ділянки державної форми власності і укладення оспорюваних договорів суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки вчинені за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності і за своєю суттю є прихованим правочином, тому укладені між сторонами спірні договори підлягають розірванню.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" на рішення Господарського суду Вінницької області від 01.07.2021 у справі № 902/309/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 23.09.2021 об 16:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №1. Запропоновано відповідачу у строк до 15.09.2021 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії цього відзиву та доданих до нього документів позивачу.

Також, роз`яснено сторонам по справі право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно з правилами статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано сторонами у справі, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

15.09.2021 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд", в якому з підстав викладених у ньому просить суд у задоволенні апеляційної скарги Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" на рішення Господарського суду Вінницької області від 01.07.2021 у справі № 902/309/21 відмовити повністю.

Відповідно до ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 клопотання позивача та відповідача про участь в судовому засіданні 23.09.2021 о 16:30 год. у справі №902/309/21 в режимі відеоконференції - задоволено; доручено забезпечення проведення відеоконференції судового засідання 23.09.2021 Господарському суду Вінницької області.

У судовому засіданні 23.09.2021 представник позивача повністю підтримав доводи апеляційної скарги, а представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Відповідно до ст. ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та заперечення до неї, стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне .

Матеріали справи містять Державні акти на право постійного користування земельними ділянками:

- Серії І-ВН №001374 від 28.03.1995, яка складається з трьох ділянок, що знаходяться на території Жахнівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області загальною площею 86.41 га. Кадастрові номера: 0524583200:01:001:0069; 0524583200:03:001:0091; 0524583200:01:001:0070;

- Серії ВН№000051 від 07.06.1995, що знаходиться на території Кудлаївської сільської ради Немирівського району Вінницької області загальною площею 39,46 га. кадастровий номер 0523084600:01:001:0751.

Цільове призначення земельних ділянок 01.04 Для ведення підсобного сільського господарства /а.с. 10-14/.

11.02.2020 між державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (позивач) та ТОВ "Вінницяагропроектбуд" (відповідач) було укладено два договори про спільний обробіток землі за №1 та №2. З метою інтенсифікації сільськогосподарського товарного виробництва в регіоні та підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення Сторони домовились про спільний обробіток земельних ділянок та вирощування на них сільськогосподарських культур (продукції) /а.с. 6-9/.

Відповідно до п. 1.3.1 договорів сторони зобов`язуються надавати одна одній фінансову, технологічну або організаційну допомоги, пов`язані із виконанням цих договорів, в тому числі, але не обмежуючись: Сторона-1 зобов`язується, за умови сприяння та підтримки Сторони-2, протягом визначеного строку надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці, що належить Стороні-1 на праві постійного користування згідно Державних актів на право постійного користування землею серія І-ВН №001374 від 22.03.1995, виданого Жахнівською сільською Радою народних депутатів Тиврівського району Вінницької області (договір №1); серія ВН №000051 від 07.06.1995, виданого Кудлаївською сільською Радою народних депутатів Немирівського району Вінницької області (договір №2).

З метою виконання умов даних договорів та з метою розподілу праці та спеціалізації на земельних ділянках зазначених у п. 1.3.1. цього договору Сторона-1 у разі необхідності: приймає участь у навантажно-розвантажувальних роботах; забезпечує ручний обробіток сільськогосподарських культур; використовує наявну сільськогосподарську техніку; надає можливість у використанні складських приміщень для зберігання сільськогосподарського насіння, добрив та зібраного на цій земельній ділянці урожаю сільськогосподарських культур; здійснює охорону складських приміщень в яких зберігається насіння та урожай сільськогосподарських культур (п. 1.3.2).

Згідно з п. 1.3.2 договорів Сторона-2 зобов`язується оплачувати надані Стороною-1 послуги, а також здійснювати діяльність по вирощуванню врожаю сільськогосподарських культур у відповідності до цільового використання наданих Стороною-1 земель сільськогосподарського призначення шляхом залучення власних ресурсів: - насіннєвої продукції, її обробки, посіву та збору; - добрив, засобів захисту рослин та інших засобів, необхідних для вирощування сільськогосподарських культур та їх застосування, а також для здійснення підготовки ґрунту для проведення сільськогосподарських робіт; - сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями).

Пунктом п. 1.4. договорів визначено, що територія спільного обробітку землі - земельні ділянки загальною площею 86,41 гектарів, в т.ч. рілля 69,3693 га, пасовища 17,0407 га (договір№1) - земельна ділянка загальною площею 39,46 гектарів (договір №2), що належать Стороні- 1.

У відповідності до п. 1.5. договорів з дати їх укладання Сторона-2 отримує право використання вказаних земель на умовах даних договорів.

Згідно з п. 2.1.1 договорів відносини Сторін за цими договорамим спрямовані на надання послуг за взаємної підтримки та допомоги в щоденній діяльності. Розрахунок проводиться за рахунок трудової участі Сторін.

Ціна послуг встановлюється з урахуванням вимог цих договорів та норм Цивільного кодексу України, кон`юнктури ринку та сплати встановлених законодавством податків, інших обов`язкових платежів і зборів, та є звичайною ціною в розумінні Податкового кодексу України (п.2.1.2).

Відповідно до п. 2.1.3 договорів загальна вартість послуг складає: 354281 гривень 00 копійок на рік (Договір№1), 161786 гривень 00 копійок на рік (Договір№2). Погоджені грошові суми Сторона-2 перераховує Стороні-1 за надані послуги на підставі виставлених рахунків та наданих актів виконаних робіт (наданих послуг).

Підпунктом 2.1.4 визначено, що оплата по цих договорах проводиться Стороною-2 у наступному порядку: по мірі виконання робіт (надання послуг) Стороною - 1 та згідно наданих оригіналів документів, зазначених у п.2.1.3, протягом 5 банківських днів.

Грошова сума, що визначена у п.2.1.3. даного договору може не частіше одного разу протягом календарного року переглядатися Сторонами, у випадку зміни ставок податків і зборів (п. 2.1.5).

В розділі 3 договорів сторони визначили права та обов`язки сторін.

Пунктами 3.3.10 договорів визначено, що сільськогосподарська продукція та доходи, одержані в результаті спільного обробітку, належать в повному обсязі Стороні-2, як господарюючому суб`єкту, що здійснює вирощування сільськогосподарських культур на землях, що є об`єктом спільного обробітку.

Розділом 4 сторони визначили їх відповідальність.

Пунктами 7.1. договорів визначено, що вони вважаються укладеними і набирають чинності з моменту підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками Сторін та діють до 31.12.2028, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за договорами.

В пункті 7.2. договорів сторони передбачили, що договора можуть бути розірваними за взаємною згодою Сторін, що оформлюється додатковою угодою до цих договорів. У разі недосягнення згоди між Сторонами спір розв`язується у судовому порядку.

Сторони досягли згоди за всіма істотними умовами договорів, всі умови їм зрозумілі, у Сторін немає суперечок щодо тлумачення будь-якої з умов договорів. Всі додатки до договорів, що підписані Сторонами, є його невід`ємними частинами (п. 7.3. та п. 7.4. договорів).

02.07.2020 позивач направив відповідачу повідомлення про намір розірвати договори про спільний обробіток відповідно до розділу 7, пунктів 7.2 та 7.3 /а.с. 15/.

Листом №03/08-1 від 03.08.2020 відповідач повідомив, що відмовляється розривати договори за взаємною згодою /а.с. 16/.

Звертаючись із позовом про розірвання договорів про спільний обробіток землі №1 та №2 від 11.02.2020 позивач доводить, що останні не відповідають вимогам чинного законодавства, укладені всупереч статті 1130 Цивільного кодексу України та не можуть вважатись договорами про спільну діяльність та фактично є договорами оренди земельних ділянок, на укладення яких у позивача були відсутні достатні правові підстави в силу ст.92 Земельного кодексу України та ст.4 Закону України "Про оренду землі".

Зазначені договори, на думку позивача, підлягають припиненню, як такі, що укладені у невідповідності до законів.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що при укладанні оспорюваних договорів позивач виразив власне волевиявлення про укладення саме договорів на спільний обробіток земель, а не надання в оренду земельних ділянок; позивачем не доведено наявність істотного порушення договорів та реальної шкоди, завданої будь якій із сторін, за якої ця сторона позбавлена можливості отримати очікуване при укладенні договору.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками Господарського суду Вінницької області з урахуванням наступного.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір, який за своєю правовою природою є правочином.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що 11.02.2020 між державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (позивач) та ТОВ "Вінницяагропроектбуд" (відповідач) було укладено два договори про спільний обробіток землі за №1 та №2. З метою інтенсифікації сільськогосподарського товарного виробництва в регіоні та підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення Сторони домовились про спільний обробіток земельних ділянок та вирощування на них сільськогосподарських культур (продукції) /а.с. 6-9/.

Відповідно до п. 1.3.1 договорів сторони зобов`язуються надавати одна одній фінансову, технологічну або організаційну допомоги, пов`язані із виконанням цих договорів, в тому числі, але не обмежуючись: Сторона-1 зобов`язується, за умови сприяння та підтримки Сторони-2, протягом визначеного в договорах строку надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать Стороні-1 на праві постійного користування.

Статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до частини 2 статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Cтаттею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом положень частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Відповідно до статті 22 Закону України "Про оренду землі" орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Положеннями частин 1, 8 статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів враховує правові висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 920/22/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19 де зазначено, що Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (позивачу) надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею в тому числі шляхом надання в оренду чи у спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Колегія суддів зауважує, що зазначеному правовому висновку Верховного Суду не відповідає висновок місцевого суду покладений в основу оскаржуваного судового рішення про те, що оспорюваний договір містить всі істотні умови договору про спільну діяльність і виконувався сторонами саме, як договір про сумісну діяльність.

Згідно з частиною 1 статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що фактична передача державною установою в користування відповідачу земельних ділянок державної форми власності і укладення щодо них договорів про спільну діяльність суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки вчинені за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності і за своєю суттю є удаваними правочинами.

Суд апеляційної інстанції вважає, що договори за №1 та №2 укладені 11.02.2020 між державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№1)" та ТОВ "Вінницяагропроектбуд" не містять ознак договору про спільну діяльність, оскільки їх умови свідчать про виникнення між сторонами відносин з оренди землі, за якими одна сторона фактично передала іншій стороні на платній основі земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні державної установи, а інша сторона має кореспондуючий обов`язок сплачувати за неї кошти.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено неналежне оформлення між сторонами відносин оренди земельних ділянок, що і є тим способом, завдяки якому сторонами удаваних правочинів досягається прихована мета передачі у користування земельних ділянок.

Так, укладені 11.02.2020 між державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№1)" та ТОВ "Вінницяагропроектбуд" договори про спільний обробіток землі за №1 та №2 за своїм змістом суперечать нормам закону.

Якщо зміст договору суперечить законодавству, такі правочини не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від волі сторін. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Колегія суддів звертає увагу сторін, що такі договори не можуть бути розірваними з підстав невиконання або неналежного виконання їх умов, так як вони укладені всупереч закону, а тому підлягають визнанню недійсними.

Разом з тим, вимога про визнання недійсними договорів є окремим способом захисту порушених прав і здійснюється шляхом звернення зацікавленої особи до суду.

У зв`язку із вищевикладеним колегія суддів погоджується з відмовою у задоволенні позову, однак з мотивів викладених у даній постанові, тому мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні відповідно до ч. 4 ст. 277 ГПК України.

Відповідно до ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

За змістом ч.1, 2 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 01.07.2021 у справі № 902/309/21, виклавши її в редакції даної постанови, а резолютивну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 01.07.2021 у справі № 902/309/21 залишити без змін.

На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 227, 229, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" на рішення Господарського суду Вінницької області від 01.07.2021 у справі № 902/309/21 залишити без задоволення.

Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 01.07.2021 у справі № 902/309/21, виклавши її в редакції даної постанови.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 01.07.2021 у справі № 902/309/21 залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений 28.09.2021

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.