Рішення від 09.06.2021 по справі 910/10424/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.06.2021Справа № 910/10424/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І. , за участі секретаря судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, буд.6, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720)

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл. І.ФРАНКА, буд. 5, Київ, 01001, код ЄДРПОУ 40538421)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерне товариство "Київгаз" (вул. Михайла Бойчука, буд. 4-Б, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 03346331)

про стягнення 281 772,83 грн,

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про стягнення суми 111 331,63 грн пені, 19 155,46 грн 3% річних, 12 872,78 грн інфляційних втрат та 138 412,96 грн збитків.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору природного газу №2753/18-РО-41 від 12.10.2018 щодо своєчасної оплати поставленого природного газу та відповідності фактично спожитих обсягів природного газу замовленим обсягам.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

13.08.2020 до відділу діловодства суду представником Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що сам по собі перерозподіл замовленого та спожитого відповідачем обсягу природного газу не завдав позивачу збитків, позивачем не надано достовірних доказів на підтвердження обсягу поставленого газу за договором, та з огляду на це штрафні санкції, нараховані на вказаний облік газу є неправомірними, також, зважаючи на імперативний порядок розрахунків за енергоносії, відповідач не може самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ та послуги з його розподілу.

До поданого відповідачем відзиву долучено, також, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін та клопотання про в залучення третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерного товариства "Київгаз".

01.09.2020 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про визнання причин пропуску строку на подання відзиву поважними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 залучено до участі у справі Акціонерне товариство "Київгаз" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 призначено судове засідання у справі на 16.09.2020.

07.09.2020 представником позивача подано клопотання про продовження строку на подання відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 постановлено здійснювати розгляд справи №910/10424/20 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.10.2020.

28.09.2020 до відділу діловодства суду від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшла відповідь на відзив, у якій позивач навів свою позицію, згідно з якою не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, зокрема, що заявлені до стягнення збитки розраховано за формулою, до якої не включені наслідки небалансу, відтак збитки не є наслідком небалансу, при цьому укладаючи договір, сторони обумовили відповідальність сторін у випадку невиконання або неналежного виконання грошового зобов`язання, в тому числі можливість стягнення збитків.

05.10.2020 до відділу діловодства суду представником позивача подано клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у справі №903/918/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 задоволено клопотання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про зупинення провадження у справі, зупинено провадження у справі №910/10424/20 до вирішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у справі №903/918/19.

27.01.2020 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 поновлено провадження у справі № 910/10424/20, підготовче засідання призначено на 17.02.2021.

17.02.2021 до відділу діловодства суду від Акціонерного товариства "Київгаз" надійшли пояснення, у яких третя особа зокрема зазначає, що не має жодного відношення до господарської діяльності, яка виникла між КП Київтеплоенерго та АТ НАК Нафтогаз України з договору постачання природного газу №2752/18-КП-41 від 12.10.2018, а договірні відносини, що виникли між позивачем та відповідачем з договору постачання природного газу не є тотожними договірним відносинами, що виникли між АТ Київгаз та КП Київтеплоенерго з договору розподілу природного газу, при цьому посилання відповідача на обставини, встановлені у справі №910/4560/19 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки встановлені у даній справі обставини не стосуються підстав та предмету заявлених позовних вимог.

17.02.2021 до відділу діловодства суду представником відповідача подано заяву-клопотання про письмове опитування учасників справи.

У підготовчому засіданні 17.02.2021 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні заяви відповідача про письмове опитування учасників судового процесу.

У підготовчому засіданні 17.02.2021 судом оголошено перерву до 17.03.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/10424/20 до розгляду по суті.

Судове засідання, призначене на 08.04.2021, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Ягічевої Н.І. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 призначено розгляд справи по суті на 13.05.2021.

06.05.2021 представником позивача подано клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та клопотання про зупинення провадження у справі.

06.05.2021 до відділу діловодства суду представником відповідача подано письмові пояснення щодо вимог про стягнення збитків, у яких зазначено, що позивачем не надано суду доказів, якими підтверджено завдання позивачу збитків та їх розмір, у зв`язку з чим вимоги позивача про їх стягнення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

11.05.2021 до відділу діловодства суду представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру штрафних та фінансових санкцій до рівня завданих позивачу збитків.

12.05.2021 представником позивача подано клопотання про забезпечення єдності правозастосування та врахування правових висновків Верховного Суду з долученими копіями постанов Верховного Суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 призначено розгляд справи по суті на 02.06.2021.

У судовому засіданні 02.06.2021 судом оголошено перерву розгляду справи по суті на 09.06.2021.

У судовому засіданні 09.06.2021 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити, представник третьої особи просив врахувати надані ним письмові пояснення, представник позивача у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце засідання повідомлявся належним чином.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 09.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

12.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (нова назва - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (далі - постачальник) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - споживач) укладено договір постачання природного газу №2753/18-РО-41 (далі - договір), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності).

До вказаного договору неодноразово вносилися зміни шляхом укладення між сторонами додаткових угод.

Відповідно до п. 5.1. договору у редакції, викладеній в додатковій угоді №4 до договору від 28.11.2018, оплата за газ здійснюється споживачем включно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Підпунктом 2) пункту 5.3. договору у редакції, викладеній в додатковій угоді №4 до договору від 28.11.2018, сторони погодили, що у будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 5.1. цього договору.

Згідно з пунктом 7.1. договору у редакції, викладеній в додатковій угоді №4 до договору від 28.11.2018, споживач зобов`язаний, зокрема, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6. договору, він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.1., 7.2. договору у редакції, викладеній в додатковій угоді №4 до договору від 28.11.2018)

Пунктом 3.13. договору у редакції, викладеній в додатковій угоді №4 до договору від 28.11.2018, передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період, споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7. цього договору.

При цьому: розмір збитків визначається наступним чином: якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості невикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період (п. 3.13.1. договору).

якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов`язаний відшкодувати збитки за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Vф - Vп) х Ц х К, де Vф - об`єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу; Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений а пункті 2.1. цього договору; Ц - ціна природного газу за цим договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5 (п. 3.13.2. договору).

Відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов пункту 3.13. цього договору, здійснюється наступним чином: постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив пункт 3.9. цього договору та не надав акт приймання-передачі, використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м) за замовлених обсягів, визначених пунтом 2.1. цього договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1. або 3.13.2 пункту 3.13. цього договору; Постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків; споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов`язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії. У разі, якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України (пункт 5.7. договору у редакції, викладеній в додатковій угоді №4 до договору від 28.11.2018).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.09.2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. (пункт 11.1. договору у редакції, викладеній у додатковій угоді №11 до договору від 24.05.2019).

Як встановлено судом, протягом періоду з грудня 2018 по вересень 2019 включно, позивач надав, а відповідач прийняв у власність природний газ на загальну суму 3 318 807, 55 грн, про що свідчать акти приймання-передачі природного газу: від 31.12.2018 на суму 745 223, 26 грн (для ТЕЦ-5 - 430 601, 87 грн; для ТЕЦ-6 - 314 621, 39 грн); від 31.01.2019 на суму 929 048, 59 грн (для ТЕЦ-5 - 531 998, 75 грн; для ТЕЦ-6 - 397 049, 84 грн); від 28.02.2019 на суму 649 183, 94 грн (для ТЕЦ-5 - 370 336, 92 грн; для ТЕЦ-6 - 278 847, 02 грн); від 31.03.2019 на суму 593 887, 42 грн (для ТЕЦ-5 - 331 412, 36 грн; для ТЕЦ-6 - 262 475, 06 грн); від 30.04.2019 на суму 228 870, 65 грн (для ТЕЦ-5 - 115 217, 26 грн; для ТЕЦ-6 - 113 653, 39 грн); від 31.05.2019 на суму 53 052, 70 грн (для ТЕЦ-5 - 21 613, 52 грн; для ТЕЦ-6 - 31 439, 18 грн); від 30.06.2019 на суму 44 354, 53 грн (для ТЕЦ-5 - 19 730,64 грн; для ТЕЦ-6 - 24 623, 89 грн); від 31.07.2019 на суму 28 688, 22 грн (для ТЕЦ-5 - 19 398, 88 грн, для; для ТЕЦ-6 - 9 289, 34 грн); від 31.08.2019 на суму 23 515, 70 грн (для ТЕЦ-5 - 15 823, 46 грн; для ТЕЦ-6 - 7 695, 24 грн); від 30.09.2019 на суму 22 982, 54 грн (для ТЕЦ-5 - 13 333, 00 грн; для ТЕЦ-6 - 9 649, 54 грн), складені та підписані без заперечень відповідачем як споживачем та НАК "Нафтогаз України" як постачальником.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку споживача у спірний період претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Позаяк, відповідач, всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором, розрахунки за отриманий природний газ здійснював несвоєчасно, в останнього виник обов`язок щодо сплати на користь позивача 111 331, 63 грн пені, 19 155, 46 грн 3% річних, 12 872, 78 грн інфляційних втрат, та окрім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині відповідності використаного споживачем природного газу замовленим обсягам, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 138 412, 96 грн збитків, розрахованих відповідно до п. 3.13 договору, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 5.1 договору у редакції, викладеній в додатковій угоді №4 до договору від 28.11.2018 сторони погодили, що оплата за газ здійснюється споживачем включно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Втім, зазначені зобов`язання відповідач виконав несвоєчасно, здійснивши остаточний розрахунок за спожитий природний газ у грудні 2018 року - 29.03.2019, у січні 2019 року - 15.04.2019, у лютому 2019 року - 11.09.2019, у березні 2019 року - 27.09.2019 року, у квітні 2019 року - 21.10.2019, у травні 2019 року - 23.10.2019, у червні 2019 року - 23.10.2019, у липні 2019 - 26.11.2019, у серпні 2019 року - 27.11.2019, у вересні 2019 року - 27.11.2019, що вбачається з наданої позивачем довідки: "Операції по договір "2753/18-РО-41", підприємство "Київтеплоенерго КП ВО Київради (КМДА)" з 01-10-2018 по 31-03-2020, валюта Гривня України".

Доказів належного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого природного газу або в іншому розмірі та строки, ніж зазначені позивачем, матеріли справи не містять.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 7.2 договору у редакції, викладеній в додатковій угоді №4 до договору від 28.11.2018, сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6. договору, він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати поставленого газу, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 7.2 договору, позивачем нарахована пеня у загальному розмірі 111 331, 63 грн за загальний період з 26.01.2019 по 26.11.2019 включно.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховані 3% річних в сумі 19 155, 46 грн, та інфляційні втрати у розмірі 12 872, 78 грн за загальний період з 26.01.2019 по 26.11.2019 включно.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у відповідній частині.

Разом з цим, відповідач заявив клопотання про зменшення розміру пені та розміру штрафних санкцій, а також 3% річних та інфляційних втрат до рівня завданих позивачу збитків.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства також мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

При цьому, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

В той же час, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі 910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Відтак, виходячи з вищевикладеного та враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором у спірний період, в саме повну сплату основної заборгованості, а також специфіку відносин, які існують на ринку природного газу в Україні, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 50%, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 55 665, 82 грн.

Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Аналіз постанов Великої Палати Верховного Суду, в яких застосовувалась частина друга статті 625 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку, що Велика Палата кваліфікує проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, як спеціальну форму відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.

В той же час судом враховано, що у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, у вище вказаному пункті зазначене таке: з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника .

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

В той же час, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, а також інтереси сторін, дії/бездіяльність обох сторін у даному випадку суд не вбачає винятковості обставин для зменшення розміру процентів річних та інфляційних втрат, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків, нарахованих на різницю фактично використаним споживачем природного газу замовленим обсягам, суд зазначає наступне.

Позивач зазначає, що оскільки відповідно до п. 2.1 договору у редакції, викладеній у додатковій угоді № 6 від 26.03.2019, постачальник передає споживачу у березні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 59, 000 тис. куб.м., а фактичний розмір спожитого природного газу становив 79, 369 тис. куб.м., згідно акту приймання-передачі від 31.03.2019, відповідач в березні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі більшому на 17559 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами, про що позивачем складено акт-претензію за вих. №26-1251-19 від 16.05.2019.

Також, оскільки відповідно до п. 2.1 договору у редакції, викладеній у додатковій угоді № 8 від 26.03.2019, постачальник передає споживачу у квітні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 14, 000 тис. куб.м., а фактичний розмір спожитого природного газу становив 30, 587 тис. куб.м., згідно акту приймання-передачі від 30.04.2019, відповідач в квітні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі більшому на 16, 587 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами, про що позивачем складено акт-претензію за вих. №26-1993-19 від 11.06.2019.

Аналогічно оскільки відповідно до п. 2.1 договору у редакції, викладеній у додатковій угоді № 14 від 27.06.2019, постачальник передає споживачу у червні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 7,000 тис. куб.м., а фактичний розмір спожитого природного газу становив 6,472 тис. куб.м., згідно акту приймання-передачі від 30.06.2019, відповідач в червні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 0, 528 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами, про що позивачем складено акт-претензію за вих. №26-4380-19 від 28.11.2019.

Так само, оскільки відповідно до п. 2.1 договору у редакції, викладеній у додатковій угоді № 16 від 31.07.2019, постачальник передає споживачу у липні 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 5,000 тис. куб.м., а фактичний розмір спожитого природного газу становив 4,722 тис. куб.м., згідно акту приймання-передачі від 31.07.2019, відповідач в липні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 0, 528 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами, про що позивачем складено акт-претензію за вих. №26-4375-19 від 28.11.2019.

Відтак, враховуючи, що відповідачем порушено умови договору в частині фактичного споживання природного газу в межах різниці у 5% від від замовленого обсягу газу на відповідний період, позивачем на підставі п. 3.13 та 5.7. договору нараховано до стягення з відповідача збитки у загальному розмірі 138 412, 96 грн.

Стаття 623 ЦК України конкретизує положення по відшкодуванню збитків, завданих порушенням зобов`язання. Так, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Стаття 22 ЦК України дає загальне для цивільного законодавства (як договірного так і деліктного зобов`язання) визначення збитків. Так, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Визначення поняття збитків наводиться також у ч. 2 ст. 224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 225 ГК України конкретизує, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

В той же час, належних та допустимих доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених порушенням відповідачем неналежним виконанням зобов`язань за договором №2753/18-РО-41 від 12.10.2018, суду не надано.

При цьому, сам лише факт порушення відповідачем своїх зобов`язань по договору в частині відповідності фактичного обсягу спожитого природного газу в межах різниці у 5% від від замовленого обсягу газу на відповідний період, в тому числі за умови погодження у договорі формули їх розрахунку, не може бути наслідком для примусового стягнення з відповідача таких збитків за відсутності доказів фактичного понесення їх позивачем.

Відтак, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту понесення ним збитків у заявленому розмірі внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань по договору, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов`язку здійснити оплату пені, 3% річних та інфляційних втрат, в той же час позивачем не надано суду належнних та допустимих доказів понесення ним збитків у зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань по договору.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл. І. ФРАНКА, буд. 5, Київ, 01001, код ЄДРПОУ 40538421) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд.6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720) пеню у розмірі 55 665 (п`ятдесят п`ять тисяч шістсот шістдесят п`ять) грн 82 коп., 3% річних у сумі 19 155 (дев`ятнадцять тисяч сто п`ятдесят п`ять) грн, інфляційні втрати у розмірі 12 872 (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят дві) грн 78 коп. та 1 315 (одну тисячу триста п`ятнадцять) грн 41 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.07.2021

Суддя Н.І. Ягічева