Ухвала

від 07.07.2021 по справі 922/2920/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/2920/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 (головуючий суддя Барабашова С. В., судді Пушай В. І., Радіонова О. О.)

у справі № 922/2920/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України"

до Регіонального відділення Фонду держаного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "Український державний проектний інститут "Укрміськбудпроект",

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

09.12.2020 рішенням Господарського суду Харківської області позовні вимоги задоволено повністю.

09.03.2021 постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2020 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

09.06.2021 скаржник надіслав безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 у справі № 922/2920/20.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 17.06.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам статей 288, 290 Господарського процесуального кодексу України, Суд встановив, що подана скарга їм не відповідає з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає, що скаржник подав касаційну скаргу з порушенням вимог, установлених статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 288 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Разом із касаційною скаргою скаржник подав заяву про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2021, в якому зазначає, що вперше подану касаційну скаргу він подав в межах строку, передбаченого Господарським процесуальним кодексом України, проте касаційна скарга була повернута скаржникові у зв`язку з неусуненням недоліків. При цьому, скаржник звертає увагу Суду, що після отримання ухвали про повернення вперше поданої касаційної скарги, скаржник у короткі строки подав повторно аналогічну касаційну скаргу.

Розглянувши заяву про поновлення процесуального строку на подання касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Постанова Східного апеляційного господарського суду була проголошена 09.03.2021, повний текст складено 15.03.2021, тобто останнім днем оскарження зазначеної постанови є 05.04.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 28.05.2021 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 повернуто скаржникові у зв`язку з неусуненням недоліків касаційної скарги.

Скаржник вдруге надіслав касаційну скаргу до Верховного Суду 09.06.2021, при цьому жодним чином не обґрунтовує неможливість неусунення вимог ухвали Верховного Суду від 26.04.2021 про залишення касаційної скарги без руху, що призвело до повернення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Оскільки наведені обставини не обґрунтовані неналежними обґрунтуваннями, вони не можуть вважатися причиною, яка дійсно б перешкоджала звернутися в передбачений законом строк до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у зв`язку з чим наведені підстави для поновлення процесуального строку визнаються неповажними.

Частиною третьою статті 292 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

За змістом пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:

пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;

пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;

пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу (підстави) для касаційного оскарження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі, неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретні підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1-4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У своїй (вдруге поданій) касаційній скарзі скаржник зазначив пункти 1, 3 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, при цьому, взагалі не додав жодних нових обґрунтувань щодо обґрунтувань вказаних скаржником підстав касаційного оскарження, про що і зазначає сам скаржник, що він подав аналогічну касаційну скаргу.

У такому випадку, колегія суддів вважає за необхідне повторно зазначити скаржникові таке.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 922/1512/20 і постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 813/1960/18.

Щодо неврахування висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 922/1512/20, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник має зазначити про неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду , а тому ці доводи не приймаються судом до уваги, оскільки вони не відповідають вимогам пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 813/1960/18, колегія суддів зазначає, що, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19). При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Колегія суддів зазначає, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 31.10.2019 у справі № 813/1960/18, щодо можливості застосування до звернень юридичних осіб положень Закону України "Про звернення громадян" вважає, що у даному спірному випадку є також необхідність застосування визначених цим Законом положень щодо строків розгляду відповідачем спірного звернення, однак судом апеляційної інстанції було проігноровано вказані висновки.

Колегія суддів зазначає, що предмет і підстави позову та фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин у наведеній скаржником справі № 813/1960/18 не є аналогічними, так само і спірні правовідносини не є подібними, виходячи з предмету і підстав позову у даній справі № 922/2920/20, що виключає підстави для врахування висновку, викладеного в постанові від 31.10.2019 у справі № 813/1960/18, апеляційним господарським судом.

У справі № 813/1960/18, на відміну від цієї справи, розглянуто спір за адміністративним позовом голови Громадської організації "Розвиток Городоччини" Галушки Андрія Михайловича до міського голови м. Городок Львівської області Городоцької міської ради Львівської області про визнання протиправними дій (бездіяльності) міського голови м. Городок Львівської області щодо розгляду звернень Громадської організації "Розвиток Городоччини".

При цьому суд касаційної інстанції в адміністративній справі № 813/1960/18, враховуючи, що основними цілями діяльності будь-якої громадської організації в Україні є здійснення та захист прав і свобод громадянами України у відносинах з органами державної влади та місцевого самоврядування, іншими громадськими об`єднаннями, фізичними та юридичними особами, міжнародними організаціями тощо, та зважаючи на відсутність у чинному законодавстві нормативно-правового акту, який би регулював питання щодо розгляду звернень громадських організацій, а також з огляду на те, що громадська організація є інституцією, яка діє від імені та в інтересах своїх членів (зокрема, громадян України), реалізує їхні права, сприяє у захисті прав громадян України та у відновлені таких прав у разі їх порушення, дійшов висновку щодо можливості розгляду звернення Громадської організації до міського голови із відповідним зверненням в рамках Закону України "Про звернення громадян", оскільки Конституція України наділяє всіх правом на звернення.

Позивач у справі № 922/2920/20 не є громадською організацією, а правовідносини сторін зі спору, що розглядається, випливають з укладеного між ними Договору оренди державного майна.

Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України) скаржник повинен довести неправильне застосування апеляційним судам норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Проте, скаржник жодним чином не обґрунтовує подібність правовідносин у справах № 813/1960/18 і № 922/2920/20.

Щодо зазначення скаржником пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як підставу подання касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що скаржник не вказав норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин в яких цей висновок відсутній, скаржник лише зазначає, що станом на день подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування правової норми.

Щодо зазначення скаржником пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що заява про усунення недоліків та уточнена заява до заяви про усунення недоліків не містять зазначення обставин (із відповідним обґрунтуванням), наведених у частинах першій і третій статті 310 Господарського процесуального кодексу України, що не може вважатися належним обґрунтуванням підстави (підстав) передбачену (передбачені) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, на якій (яких) подається касаційна скарга. Посилання на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України теж відхиляються, оскільки відповідно до цього пункту підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 і 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, що порушує пункт 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів звертає увагу, що посилання скаржника на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права під час ухвалення спірних рішень саме по собі ще не вказує на можливість відкриття касаційного провадження. Процесуальне законодавство визначає обов`язковий перелік вимог, яким має відповідати касаційна скарга, зокрема, викладення підстави (підстав) касаційного оскарження. Верховний Суд наголошує, що у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження відноситься до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". З метою виконання зазначених функцій і встановлений виключний перелік підстав оскарження. Водночас дотримання положень частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України полягає не тільки у зазначенні підстави, а і повного розкриття доводів скарги у відповідності до змісту підстави.

Визначення та обґрунтування підстави (підстав) касаційного оскарження є ключовим при зверненні до суду касаційної інстанції, адже має на меті довести вагомість порушень судами попередніх інстанцій, за яких нездійснення розгляду справи не сприятиме сталості практики Верховного Суду.

Таким чином правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" у справі № 922/2920/20 підлягає залишенню без руху із наданням скаржникові строку на (1) наведення інших підстав для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження і (2) приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

При цьому Суд звертає увагу, що уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи, надавши Суду докази такого надіслання.

Керуючись статтями 174, 234, 287, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 у справі № 922/2920/20 залишити без руху.

2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Роз`яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог даної ухвали, касаційна скарга буде повернута скаржникові або у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил