Ухвала

від 07.07.2021 по справі 911/550/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/550/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвоздів - Агро"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 .0 1.2021 (суддя Ходаківська І .П . - головуючий, Євсіков О.О., Владимиренко С .В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвоздів - Агро"

до Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача : 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція спортивних розваг", 2. ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування рішення

за участю:

позивача: Мірошник С.Б. (адвокат)

третьої особи-1: Смулянський О.В (керівник)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Гвоздів - Агро" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області (далі - відповідач) згідно з яким, просило визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області від 15.09.2015 № 1 (далі - Рішення).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішення прийнято з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим воно є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку, оскільки порушує права та інтереси позивача.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 14.07.2020 (суддя Саванчук С.О.) позов задоволено.

2.2. Свій висновок суд мотивував тим, що Рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню, оскільки при його винесенні порушено процедуру прийняття, яка визначена частиною 8 статті 51, частиною 6 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , та воно не розглядалось, не приймалось і не затверджувалось на сесіях Гвоздівської сільської ради, що визнається відповідачем.

2.3. Оскарженою постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021, з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 03.02.2021, вище вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

2.4. Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заявлені позивачем вимоги не впливають на законність правовстановлюючих документів щодо права власності, що унеможливлює захист права позивача в обраний ним спосіб. При цьому зазначено, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 зі справи № 911/3086/17, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі, оскільки ним встановлено, що права та законні інтереси позивача не були порушені відповідним свідоцтвом.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі, з урахуванням її уточнення, заявник просить скасувати вказану постанову суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Заявник касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 182/2428/16-а, від 14.01.2020 у справі № 910/15058/18, від 31.01.2018 у справі № 911/1563/17.

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.2. При цьому під висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду слід розуміти такий, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

4.3. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, а згідно пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку) .

4.4. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що з метою впорядкування поштових адрес, Рішенням було присвоєно поштові адреси нежитловим приміщенням, які входять до складу майнових паїв членів КСП "Агрофірма Данко", яке є ненормативним актом органу місцевого самоврядування та вичерпало свою дію внаслідок його виконання.

Також апеляційний суд вказав на те, що Рішення не може і не могло бути підставою для реєстрації за третьою особою-1 права власності на нерухоме майно, оскільки воно не має посилань на цю особу або належність їй будь-якого майна.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач фактично оспорює правомірність набуття третьою особою-1 речових прав на нерухоме майно, тобто існує спір про право власності між цими особами, який має вирішуватися в окремому позовному провадженні.

За цих обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання незаконним та скасування Рішення не забезпечить реального захисту його права, тобто не призведе до поновлення його прав, які він вважає порушеними.

4.5. У касаційній скарзі, з урахуванням її уточнення, скаржник зазначає, що в оскаржуваній постанові апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

4.6. Приймаючи постанову від 24.07.2019 у справі № 182/2428/16-а, якою скаржник обґрунтовує касаційну скаргу, Верховний Суд виходив з того, що підставою для ухвалення рішення Менжинської сільської ради Нікопольського Дніпропетровської області від 14.05.2013 № 331-30/VІ Про погодження Проекту внесення змін до Генерального плану м. Нікополь , яке було скасоване оскарженим рішенням, було звернення Нікопольскої міської ради від 20.03.2013 № 10/13/0218-1291 до Менжинської сільської ради, що мало на меті одержання відповідного погодження від сільської ради, щоб збільшити територію міста для його розвитку в майбутньому; після погодження відповідачем Генерального плану м. Нікополя була розроблена містобудівна документація Про зонування території м. Нікополь Дніпропетровської області , яка затверджена рішенням Нікопольської міської ради 30.01.2015 № 14-57/VІ та містобудівна документація м. Нікополь. План червоних ліній магістральних вулиць загальноміського значення регульованого руху, яка затверджена рішенням Нікопольської міської ради 27.03.2015 № 49-60/VІ, що свідчить про реалізацію спірного рішення відповідача.

Отже, рішення Менжинської сільської ради Нікопольського Дніпропетровської області від 05.04.2016 № 66-8/VІІ Про скасування рішення Менжинської сільської ради Нікопольського Дніпропетровської області від 14.05.2013 № 331-30/VІ Про погодження Проекту внесення змін до Генерального плану м. Нікополь є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, оскільки: 1) адресатом відповідного рішення є чітко визначений суб`єкт - Нікопольська міська рада, яка на підставі цього рішення реалізувала своє право на розширення меж міста. Це рішення породило певні права та обов`язки щодо управління комунальним майном тільки для Нікопольської міської ради як його адресата; 2) Нікопольською міською радою було розроблено містобудівну документацію задля розширення меж міста (позивач розпочав реалізовувати своє право), а також у зв`язку із його реалізацією виникли права та обов`язки у видавника відповідного індивідуального акта, це рішення не може бути надалі скасоване органом місцевого самоврядування.

На підставі наведеного, Верховний Суд вважав правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що на підставі рішення виникли правовідносини, пов`язані із реалізацію суб`єктивного права Нікопольської міської ради як суб`єкта управління на розширення меж міста. Відтак, оскаржене рішення, ухвалене Менжинською сільською радою Нікопольського району Дніпропетровської області не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже , висновок щодо застосування норми права, який викладений у наведеній постанові Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними із тими, що встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі, що переглядається у касаційному порядку.

4.7. У справі № 910/15058/18, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі як на підставу для оскарження постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд, так як суди не врахували, що першою частиною рішення відповідач погодив звернення орендаря на продовження строку дії договору оренди, що є волевиявленням власника майна, у зв`язку з чим відповідно до рішення виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією позивачем його права на продовження орендних відносин, що є також його законними інтересами, і позивач заперечує проти їх припинення, отже правовідносини також не є подібними.

4.8. У справі № 911/1563/17 переглядаючи судові рішення зі спору про визнання незаконними та скасування рішень Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області Верховний Суд зазначив, що розглядаючи заявлені позовні вимоги про скасування рішення відповідача № 198 та приймаючи рішення по суті спору в цій частині з підстав, наведених у пункті 11 цієї Постанови, суди не врахували характеру спірних правовідносин, не взяли до уваги те, що розгляд заявлених позовних вимог не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності, що у свою чергу унеможливлює захист права позивача, яке він вважає порушеним, саме в обраний ним спосіб. Тобто, обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання незаконним та скасування рішення відповідача № 198 не забезпечує реального захисту порушеного права власника майна, тобто у будь-якому випадку не призведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними внаслідок прийняття спірного рішення.

Що стосується позовних вимог в частині скасування рішення відповідача № 199, як встановлено судами, станом на момент звернення з даним позовом ТОВ "Ревне" вказане рішення відповідача не реалізувало та первинних документів про право власності на відповідне майно не зареєструвало, як цього вимагає стаття 182 Цивільного кодексу України.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції, викладені в оскарженій постанові частково узгоджуються із висновками Верховного Суду в частині способу захисту, а в іншій наведеній частині правовідносини також не є подібними.

4.9. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників судового процесу.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

4.10. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.

За вказаних обставин, згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою позивача.

4.11. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвоздів - Агро" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 у справі № 911/550/20 закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

В.Ю. Уркевич