Постанова

від 06.07.2021 по справі 440/2091/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 р.Справа № 440/2091/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А.

представника відповідача: Дмитренко Я.О.

представника апелянта: Красносільського М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт", Міністерства юстиції України та особи, що приєдналася до апеляційної скарги - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт" на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, м. Полтава, повний текст складено 31.03.21 року по справі № 440/2091/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕМІНВЕСТ-2017"

до Міністерства юстиції України

треті особи: Приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Доценко Андрій Миколайович , Державне підприємство "Національні інформаційні системи" , Офіс протидії рейдерству

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 по справі № 440/2091/21 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕМІНВЕСТ-2017" (далі за текстом також позивач, ТОВ "РАЙЗЕМІНВЕСТ-2017") про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 440/2091/21 за позовом ТОВ "РАЙЗЕМІНВЕСТ-2017" до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Доценко Андрій Миколайович (далі за текстом також - приватний нотаріус), Державне підприємство "Національні інформаційні системи", Офіс протидії рейдерству про визнання протиправним та скасування наказу. Зупинено дію пункту 2 наказу Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" від 27.01.2021 № 322/5 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, відповідач - Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволені заяви позивача про забезпечення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним та неповним дослідженням доказів і обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 37-1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами. Вважає, що позивачем не доведено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.

До зазначеної апеляційної скарги приєдналося Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-промислова компанія Полтавазернопродукт (в подальшому також подало і апеляційну скаргу), яке ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 було залучено у справу, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-промислова компанія Полтавазернопродукт (далі також - третя особа, ТОВ ІПК Полтавазернопродкт ) в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 по справі № 440/2091/21 та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволені заяви позивача про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи вимоги заяви про приєднання до апеляційної скарги та апеляційної скарги, третя особа вказує на те, що зупинення дії п. 2 оскаржуваного наказу Мінюсту позбавляє товариство можливості відновлення його порушеного права оренди щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5324583200:00:003:0281, 5324588000:00:005:0062, 5324588000:00:005:0061, 5324583200:00:003:0196, 5324583200:00:002:0097, 5324583200:00:002:0111, 5324583200:00:003:0290, 5324583200:00:002:0154 і тим самим призводить до порушення його речових прав (прав оренди).

Зазначає, що суд не прийняв до уваги інтереси первісного орендаря спірних земельних ділянок та майнові наслідки заборони відповідачу поновити порушене право оренди ТОВ ІПК Полтавазернопродукт . На думку третьої особи, суд не обґрунтував підстав, за яких він надав перевагу майновим інтересам позивача перед аналогічними майновими інтересами іншої особи. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 19.05.2021 року в справі № ЗД/380/54/20, від 23.07.2020 року у справі № 640/12935/19. Вважає, що вжиття заходів забезпечення позову фактично є вирішення спору по суті.

Інші учасники правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористалися.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг і заяви про приєднання до апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав та обов`язків, як заявника - Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕМІНВЕСТ-2017", так і третіх осіб, оскільки у разі задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваного наказу, поновлення порушених прав з тих самих підстав, що були актуальні у минулому, у майбутньому - може бути технічно неможливим та призведе до незворотних наслідків для зазначених осіб.

При цьому, суд першої інстанції зауважив, що вжиття заходів забезпечення позову за цих обставин має на меті виключно збереження існуючого становища до розгляду спору по суті та не зумовлює його фактичне вирішення по суті.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам учасників справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано ст. ст. 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також види забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову може бути наступне:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна з двох названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №8 26/7496/18.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18 та від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19.

За приписами п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 826/13306/18, від 20 травня 2020 року у справі № 640/11330/19.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 826/13306/18, від 20 травня 2020 року у справі № 640/11330/19.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (ч. 6 ст. 154 КАС України).

Тобто, в ухвалі про забезпечення позову в цій справі суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Як убачається з матеріалів справи, в якості доказів необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявником було надано лише Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 22.07.2020 індексний номер 217249164, 217239963, 217239031, 217246214, 217240854, 217243298, 217244586, 217242042 та від 29.07.2020 № № 53345912, 53346429, 53346673, 53346976, 5334734, 53347695, 53347959, 5334934 (а.с. 24-47).

Колегія суддів відзначає, що предметом спору у цій справі, є оскарження ТОВ "РАЙЗЕМІНВЕСТ-2017" законності пункту 2 наказу Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" від 27.01.2021 за № 322/5, за яким скасовано рішення приватного нотаріуса Доценко А. М. Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області від 22.07.2020 та від 29.07.2020.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач зазначив, що 05.03.2021 року йому стало відомо із матеріалів справи № 547/558/20, яка розглядається Хорольським районним судом Полтавської області із поданого ТОВ ІПК Полтавазернопродукт процесуального документу від 15.02.2021, а саме: про існування винесеного 27.01.2021 року наказу Міністерства юстиції України № 322/5 за результатом розгляду скарги ТОВ ІПК Полтавазернопродукт . Однак заявник не надав до заяви судових рішень у наведеній справі.

Судом апеляційної інстанції перевірено наведену інформацію та з даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що Хорольським районним судом Полтавської області розглядається цивільна справа № 547/558/20 за позовом ТОВ ІПК Полтавазернопродукт до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальність Райземінвест-2017 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державного реєстратора Комунального підприємства Реєстр нерухомого майна та бізнесу Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області Онищенко Руслана Миколайовича про визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права оренди землі, визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди землі стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:003:0269, власником якої є ОСОБА_1 .

Таким чином, спір у справі № 547/558/20 не пов`язаний із цією справою.

Із спірного наказу відповідача вбачається, що його мотивовано висновком Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 11.01.2021, із якого слідує, що скасованими відповідачем рішення від 22.07.2020 за № № 53237383, 53237499, 53237623, 53237755, 53237898, 53238073, 53238250, 53238580 зареєстровано припинення іншого речового права - права оренди ТОВ ІПК Полтавазернопродукт на вказані земельні ділянки фізичних осіб, а відповідно до рішень від 29.07.2020 за № № 53345912, 53346429, 53346673, 53346976, 5334734, 53347695, 53347959, 5334934 приватним нотаріусом зареєстровано право оренди на ці земельні ділянки за ТОВ Райземінвест-2017 на підставі договорів про оренду земельних ділянок від 24.07.2020, прийняті приватним нотаріусом на підставі заяв власників земельних ділянок відповідно до укладених між орендарем та орендодавцями угод про дострокове розірвання договору оренди землі.

Вимоги позову та заяви про вжиття заходів забезпечення позову, обґрунтовані тотожними обставинами, що спірний наказ в частині скасування рішень приватного нотаріуса є протиправним, оскільки рішення приватним нотаріусом прийнято на підставі поданих документів, які давали змогу встановити припинення права оренди, правочини були підписані уповноваженими особами. Станом на день вчинення реєстраційних дій відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містили будь-яких обмежень щодо повноважень директорів структурних підрозділів ТОВ ІПК Полтавазернопродукт . Після перевірки поданих документів, за відсутності підстав для відмови у вчиненні реєстраційних дій, приватним нотаріусом були прийняті вище зазначені рішення від 22.07.2020 та від 29.07.2020. Позивач наголосив, що жодних обмежень повноважень підписанта - представника ТОВ ІПК Полтавазернопродукт Сліпаченка П. П. відповідачем встановлено не було.

Однак, у висновку від 11.01.2021 зазначається, що ОСОБА_2 діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 09.09.2016, яку приватний нотаріус не витребував, тобто не перевірив, чи правомочною особа, яка підписала угоди про розірвання договорів оренди, на вчинення таких юридично значимих дій юридичною особою - орендарем.

Позивач зауважив, що відповідачем не витребовувалися пояснення та копії документів в паперовій формі, а також реєстраційні справи у жодних осіб, тому висновок комісії від 11.01.2021 щодо рекомендації скасувати рішення та блокувати доступ нотаріуса до Державного реєстру прав та спірний наказ прийняті за неповного дослідження обставин справи та без дослідження повного пакету документів, що порушує права позивача. Сам спірний наказ не був надісланий позивачу, про його існування позивач дізнався з іншої судової справи № 547/558/20.

Водночас такі ознаки протиправності оскаржуваного в частині наказу відповідача та порушення ним своїх прав позивач обґрунтовує з посиланням на конкретні обставини справи та докази, відтак вони підлягають доведенню у встановленому законом порядку на підставі належних та допустимих доказів, а тому не є очевидними.

З матеріалів справи вбачається, що заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника, оскільки оскаржуване рішення вважатиметься скасованим з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, визначений оскаржуваною ухвалою спосіб забезпечення адміністративного позову зумовлює фактичне вирішення спору по суті, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Колегія суддів приходить до висновку, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб є неможливим, оскільки забезпечення позову до набрання законної сили судовим рішенням у справі фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою зміни таких правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 05 вересня 2019 року по справі № 01-07/12/18 та у постанові від 18.02.2021 року по справі № ЗП/380/35/20.

Правовими положеннями ч. 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у разі внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про скасування права оренди землі за позивачем, зазначене право користування щодо спірних земельних ділянок може перейти до інших осіб, що у майбутньому унеможливить виконання рішення суду в цій справі.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду також на те, що наявність ознак протиправності рішення відповідача та його наслідків може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Відтак, ураховуючи вищенаведені норми закону, зміст позовних вимог та спосіб забезпечення позову, який просив позивач та задовольнив суд, колегія суддів уважає помилковим висновок суду першої інстанції про обґрунтованість даного клопотання, оскільки забезпечення позову у такий спосіб не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Внаслідок вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржників заслуговують уваги, оскільки спростовують висновки суду першої інстанції, отже, апеляційні скарги підлягають задоволенню.

Щодо вжиття заходів забезпечення позову суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформовані в постанові від 04.06.2021 у справі № 160/8226/20, який звернув увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. У разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди. Тому, відсутність особливого порядку відшкодування шкоди внаслідок необґрунтованого зупинення дії спеціального дозволу, на що посилався суд, не може бути підставою вжиття заходів забезпечення позову.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звернув увагу, що відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі (справи № 640/23179/19, № 460/549/20, № 826/16216/18).

Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що судом першої інстанції надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, та відповідність їх вимогам ч. 2 ст. 150 КАС України, а тому оскаржуване рішення прийнято без дотримання норм процесуального права.

Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, у зв`язку з чим, апеляційні скарги підлягають задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви.

У відповідності до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під час прийняття оскаржуваної ухвали неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми процесуального права, що є підставою для її скасування.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт", Міністерства юстиції України та особи, що приєдналася до апеляційної скарги - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт" задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 по справі № 440/2091/21 скасувати.

Прийняти постанову про відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗЕМІНВЕСТ-2017" про вжиття заходів забезпечення позову.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 09.07.2021 року