Постанова

від 07.07.2021 по справі 495/4248/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/8853/21

Номер справи місцевого суду: 495/4248/20

Головуючий у першій інстанції Заверюха В.О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Цюри Т.В.,

за участю:

секретаря Хухрова С.В.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сорокалета С.І.,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Каланжова В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника - ОСОБА_4 , на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

встановив:

21.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, (а.с.1-4), який в подальшому неодноразово уточнював, та в якому просив:

-визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,07 га., яка розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:010:0069, укладений 18.10.2019 року приватним нотаріусом Кушнір І.В. на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 1339, виданий 18.10.2019 року, номер запису про право власності/довірчої власності: 33737773, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49236444 від 18.10.2019 року;

-витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,07 га., яка розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:010:0069;

-скасувати реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,07 га., яка розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:010:0069 у відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 18.10.2019 року приватним нотаріусом Кушнір І.В. на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 1339, виданий 18.10.2019 року, номер запису про право власності/довірчої власності: 33737773, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49236444 від 18.10.2019 року.

Крім того, 21.07.2020 року, а потім 02.11.2020 року представником позивача - адвокатом Сорокалетом С.І. до суду першої інстанції було подано заяву, в якій він просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,07 га., яка розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:010:0069, що належить ОСОБА_2 (а.с.10-12, 43-45).

В обґрунтування заяви посилався на те, що згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 01 серпня 2008 року серія ЯЕ №652259 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , що розташована у АДРЕСА_1 . Вказану земельну ділянку він успадкував від своєї матері та користується нею з метою літнього відпочинку.

Останній раз ОСОБА_1 був в Україні влітку 2013 року разом з дружиною, наприкінці літа, 20 серпня 2013 року поїхали до себе додому, у м. Москву, і більше після цього позивач до України не потрапляв, про що свідчать відмітки про перетинання кордону у його закордонному паспорті.

У лютому 2020 року позивачу зателефонувала голова садівничого кооперативу Суперфосфатчик , ОСОБА_5 , яка повідомила, що невідомі особи заволоділи ділянкою, адже намагалися дістатися до будиночка, поводячи себе як власники. За даним фактом вона повідомила Білгород-Дністровський ВП ГУ НП України в Одеській області, після чого приїхала слідчо-оперативна група і почала проводити слідчі дії. За наслідками її звернення була порушена кримінальна справа №42020161240000032 за фактом незаконного заволодіння земельною ділянкою ОСОБА_1 за ч.2 ст.190 КК України.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 листопада 2020 року заяву представника позивача - адвоката Сорокалета С.І. про забезпечення позову було задоволено (а.с.48-50).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , який був залучений до участі у справі в якості третьої особи ухвалою суду від 05.05.2021 року (а.с.59-60), в особі свого представника - ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 листопада 2020 року, та ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити у повному обсязі (а.с. 62-71).

До суду апеляційної інстанції з`явились лише представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сорокалет С.І. та представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Каланжов В.І., інші учасники справи до суду не з`явились, причини неявки суду не вказали.

Разом з тим, 07.07.2021 року на адресу Одеського апеляційного суду, тобто в день розгляду справи, надійшло клопотання представника заявника апеляційної скарги ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи, з посиланням на те, що він не має можливості прийняти участь у справі в суді апеляційної інстанції, так як 07.07.2021 року о 12.00 год. він буде приймати участь при допиті свідка у кримінальному провадженні РВП ГУ НП в Одеській області, якому він буде надавати правову допомогу (а.с.87-88).

Проте, колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні вказаного клопотання, слухати справу за участю осіб, які з`явились до суду і на підставі наявних у справі доказів.

При цьому колегія суддів виходить із того, що дана справа знаходиться в суді апеляційної інстанції більше місяця, крім того, жодних доказів поважних причин нез`явлення до суду ні заявник апеляційної скарги ОСОБА_3 , ні його представник ОСОБА_4 не надали.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що ч.1 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Суд також зазначив, що пунктами 1 та 2 ч. 1 ст.150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

За змістом ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

В п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Також суд вказав, що відповідно до п. 20 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (статті 151, 152 ЦПК), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр).

При цьому суд обгрунтовано виходив із того, що заява про забезпечення позову подана з додержанням вимог статті 151 ЦПК України, а заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, є видами забезпечення позову, передбаченими ст.150 ЦПК України і відповідають предмету позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Суд також виходив із того, що спірна земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,07 га, яка розташована у садівничому кооперативі (район Лиманський ) Суперфосфатчик , смт.Затока, м.Білгород-Дністровський, Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:010:0069, належить відповідачу ОСОБА_2 , є предметом спору, а тому в разі не вжиття даних заходів відповідачем по справі, в подальшому можуть бути вжиті заходи щодо відчуження цієї земельної ділянки.

Тобто вжиті заходи забезпечення позову є відповідною правовою мірою для забезпечення в подальшому можливого виконання рішення суду та зможуть унеможливити відповідачу здійснити дії щодо відчуження вище зазначеного майна, та інші протиправні дії, які надалі можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по зазначеному спору.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що в даному випадку відповідач ОСОБА_2 не є власником вказаної земельної ділянки, то вони спростовуються Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на неру3хоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, згідно якої власником спірної земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,07 га., яка розташована у садівничому кооперативі (район Лиманський ) Суперфосфатчик , смт.Затока, м.Білгород-Дністровський, Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:010:0069, є саме відповідач ОСОБА_2 (а.с.8-9).

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти заяви, оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, оскільки ухвалу у справі постановлено у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, п.1 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 листопада 2020 року про забезпечення позову залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.07.2021року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

Т.В. Цюра