Ухвала

від 01.07.2021 по справі 685/1384/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

01 липня 2021 року

м. Київ

справа № 685/1384/20

провадження № 61-9960 ск 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу Теофіпольської селищної ради на постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 травня 2021 року всправі за позовом ОСОБА_1 до Теофіпольської селищної ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування розпоряджень, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В с т а н о в и в:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Теофіпольського районного суду Хмельницької області з позовом до Теофіпольської селищної ради, третя особа - ОСОБА_2 , в якому просив ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Теофіпольської районної ради Хмельницької області від 12 жовтня 2020 року № 39-р про відкликання з відпустки позивача, як директора Комунального некомерційного підприємства Теофіпольська центральна районна лікарня Теофіпольської районної ради Хмельницької області (далі - КНП Теофіпольська центральна районна лікарня Теофіпольської районної ради Хмельницької області), визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Теофіпольської районної ради Хмельницької області від 13 жовтня 2020 року № 40-р про звільнення позивача з займаної посади та припинення контракту на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Теофіпольської районної ради Хмельницької області від 13 жовтня 2020 року № 41-р про призначення ОСОБА_2 виконуючою обов`язки директора даного підприємства; поновити позивача на посаді директора КНП Теофіпольська ЦРЛ ; стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14 жовтня 2020 року до дня ухвалення рішення.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 19 січня 2021 року вказаний позов було задоволено частково; змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора КНП Теофіпольська центральна районна лікарня Теофіпольської районної ради Хмельницької області відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, з 13 жовтня 2020 року на 13 листопада 2020 року; в решті позову відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано рішення Теофіпольського районного від 19 січня 2021 року та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Теофіпольської районної ради № 40 від 13 жовтня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КНП Теофіпольська центральна районна лікарня на підставі пункту 8 статті 36 Кодексу Законів про працю України з 13 жовтня 2020 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора КНП Теофіпольська центральна районна лікарня ; стягнено з Теофіпольської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 153 829,94 грн, з яких необхідно провести утримання податку з доходу фізичних осіб й інших обов`язкових платежів; в решті позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

16 червня 2021 року Теофіпольська селищна раданадіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 травня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 травня 2021 року в частині стягнення з Теофіпольської селищної ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 153 829,94 грн та розподілу судових витрат, і передати справу на новий розгляд в цій частині.

Дослідивши касаційну скаргу Теофіпольської селищної ради , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову в справах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується.

Як убачається з матеріалів касаційного провадження, предметом позову є визнання незаконними та скасування розпоряджень, поновлення на роботі та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 153 829,94 грн.

Ціна позову в даній справі становить 153 829,94 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( 2 270,00*100=227 000,00 грн).

Верховний Суд урахував ціну, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Разом із цим, касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Наведені заявником у касаційній скарзі аргументи суд вважає необґрунтованими, оскільки вони є виключно його суб`єктивними судженнями та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій та які не впливають на законність оскаржуваного судового рішення.

Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в даній справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням указаного, оскільки Теофіпольська селищна рада подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

У х в а л и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Теофіпольської селищної ради на постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 травня 2021 року всправі за позовом ОСОБА_1 до Теофіпольської селищної ради, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування розпоряджень, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу .

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук