Постанова

від 30.06.2021 по справі 280/8885/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 червня 2021 року м. Дніпросправа № 280/8885/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

секретар судового засідання Новошицька О.О.

за участю представника позивача - Доненка В.О.,

третьої особи - Доненка В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.02.2021 року (головуючий суддя Кисіль Р.В.)

у справі №280/8885/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: Любимівської сільської ради (відпловідач-1), Виконавчого комітету Любимівської сільської ради (відповідач-2), Міського голови Вільнянської міської ради Мусієнко Наталії Олександрівни (відповідач-3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 07.12.2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Любимівської сільської ради, зазначивши третьою особою без самостійних вимог ОСОБА_2 (а.с. 1-4).

З урахуванням ухвали суду від 21.12.2020 року у справі № 280/8885/20 подано адміністративний позов, згідно якого зазначено відповідачів: Любимівська сільська рада (відпловідач-1), Виконавчий комітет Любимівської сільської ради (відповідач-2), Міський голова Вільнянської міської ради Мусієнко Наталія Олександрівна (відповідач-3), зазначено третьою особою без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 , якому, просила (а.с. 43-47):

- скасувати рішення відповідача-2 №48 від 24.11.2020, яким відмовлено у заяві позивачки від 21.09.2020, у зв`язку з відсутністю криниць питної води в АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати відповідача-1 та відповідача-3 за бюджет сільради розчистити вказані дві криниці питної води від мулу, які розташовані по схемі села Грізне під №1 і №2, встановити бетонні кільця на джерело, огородити дві криниці захисними санітарними парканами криниці по периметру, забезпечити можливість доступу до питної води мешканців села Грізне Вільнянського району Запорізької області, облаштувати пішохідну доріжку до криниць;

- зобов`язати відповідача-1 і відповідача-3 направити комісію сільради по АДРЕСА_1 для складання акту комісії з участю позивачів, чи їх представників, в якому зазначити наявність чи відсутність центрального водопроводу в АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в 1500 грн. і моральну в 200000 грн. Позов обґрунтований тим, що 01.12.2020, на виконання рішення суду від 02.11.2020 у справі №280/6833/20, від відповідача-1 надійшло рішення Виконавчого комітету Любимівської сільради від 24.11.2020 №48 Про розгляд звернення ОСОБА_1 - Заяви в порядку досудового врегулювання спору від 21.09.2020 яким відмовлено у задоволенні заяві ОСОБА_1 від 21.09.2020 щодо розчищення мулу у двох криницях з питною водою, у зв`язку з відсутністю криниць питної води в АДРЕСА_1 . При цьому позивач зазначає, що голова сільради особисто спускалася у наявні ями криниць, в яких росте комиш, а серед зарослі знаходиться вода, проте продовжує стверджувати, що це не криниці з питною водою. Зауважує, що позивач з сім`єю вже 83 роки користується саме цими джерелами води, в зв`язку з тим, що в селі немає водопроводу.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.02.2021 року позов задоволено частково:

- зобов`язано Любимівську сільську раду вирішити питання щодо забезпечення ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 питним водопостачанням, відповідно до вимог Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення від 10.01.2002 №2918-III, зі змінами та доповненнями.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що рішенням суду від 02.11.2020 у справі №280/6833/20, яке набрала законної сили 05.12.2020, суд зобов`язав Любимівську сільраду повторно розглянути звернення ОСОБА_1 - Заяву в порядку досудового врегулювання спору від 21.09.2020 - з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, та повідомити позивача про результати розгляду його звернення, з урахуванням приписів ст.19 Закону України Про звернення громадян . Проте, Любимівська сільрада вищезазначене рішення суду не виконала, повторно не розглянула звернення ОСОБА_1 (Заяву в порядку досудового врегулювання спору від 21.09.2020), доказів іншого відповідачами суду не надано. Звернення позивача розглянув Виконавчий комітет Любимівської сільради та за результатами розгляду прийняв спірне рішення від 24.11.2020 №48 Про розгляд звернення ОСОБА_1 - Заяви в порядку досудового врегулювання спору від 21.09.2020. При цьому, Любимівська сільрада та Виконавчий комітет Любимівської сільради мають статус юридичної особи (кожен орган місцевого самоврядування окремо) та мають власні коди ЄДРПОУ. Отже, до належного виконання рішення суду від 02.11.2020 у справі №280/6833/20, а саме до розгляду звернення ОСОБА_1 від 21.09.2020 саме Любимівською сільрадою. Суд першої інстанції вважає безпідставними вимоги позивачки щодо зобов`язання відповідача-1 за бюджет сільради розчистити дві криниці питної води від мулу, які розташовані по схемі АДРЕСА_2 , встановити бетонні кільця на джерело, огородити дві криниці захисними санітарними парканами криниці по периметру, забезпечити можливість доступу до питної води мешканців села Грізне Вільнянського району Запорізької області, облаштувати пішохідну доріжку до криниць, оскільки, правова оцінка зазначеним вимогам вже була надана судом в межах розгляду справи №280/6833/20. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що нормативне підтвердження обов`язку сільради на догляд та розчистку криниць питної води на території села - Закон України Про місцеве самоврядування - повноваження сільради- встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність. Щодо розрахунку моральної шкоди, то оцінює її в 200 000 грн., оскільки відповідач діє протиправно, чим травмує її морально. Також позивач вказує, що склала позовну заяву, на що витратила 16 годин - це попереднє опрацювання матеріалів справи, опрацювання законодавчої бази, що регулюють правовідносини, формування правової позиції, необхідності отримання додаткових матеріалів в установі , що складає 16 годин. 2189*40:100 за годину*16=17600 грн. Також просить стягнути судові витрати по складанню апеляційної скарги - 24000 грн. Просить ухвали окрему ухвалу з приводу порушення суддею ОСОБА_3 норм матеріального і процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору.

В судовому засіданні (в режимі відеоконференції) представник позивачки - ОСОБА_2 , який також є третьою особою у справі на стороні позивачки, вимоги апеляційної скарги підтримав. Суду пояснив, що позивні вимоги задоволені частково, однак таке рішення не в повному обсязі захищає порушені права позивачки.

В судове засідання представники відповідачів не з`явилися. Про час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.09.2020 до Запорізького окружного адміністративного звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Любимівської СР, в якій вона просила (справа №280/6833/20):

1) зобов`язати відповідача за бюджет сільради розчистити дві криниці питної води від мулу які розташовані по схемі АДРЕСА_2 , встановити бетоні кільця на джерело, огородити дві криниці захисними санітарними парканами криниці по периметру, забезпечити можливість доступу до питної води мешканців села Грізне Вільнянського району Запорізької області облаштувавши пішохідну доріжку до криниць;

2) зобов`язати відповідача направити комісію сільради по АДРЕСА_1 для складання акту комісії з участю позивача, чи його представників в якому зазначити наявність чи відсутність центрального водопроводу в АДРЕСА_1 ; 3) стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в 1500,00 грн. і моральну - в 200000 грн.(а.с. 9).

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 у справі №280/6833/20 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково.

Зобов`язано Любимівську СР повторно розглянути звернення ОСОБА_1 - Заяву в порядку досудового врегулювання спору від 21.09.2020 - з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, та повідомити позивача про результати розгляду його звернення, з урахуванням приписів ст.19 Закону України Про звернення громадян (а.с. 10-15).

Зазначене судове рішення набрало законної сили - 05.12.2020.

Виконавчим комітетом Любимівської Сільради прийнято рішення від 24.11.2020 №48 Про розгляд звернення ОСОБА_1 - Заяви в порядку досудового врегулювання спору від 21.09.2020 (а.с. 16).

В п.2 вказаного рішення зазначено: Відмовити в задоволенні вимог заяви в порядку досудового врегулювання спору від 21.09.2020, у зв`язку з відсутністю криниць питної води в АДРЕСА_1 , згідно доданого фото .

Супровідним листом від 26.11.2020 за вих.№02-03-11/471 зазначене рішення було направлено на адресу позивача (а.с. 17).

Не погодившись з рішенням Виконавчого комітету Любимівської сільради позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , норми Водного кодексу України, Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення від 10.01.2002 №2918-III.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в силу ст. 383 КАС України передбачена можливість звернення позивача, на користь якого ухвалено рішення суду з заявою про визнання протиправними рішень/дій суб`єкта владних повноважень (відповідача) на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Така заява подається до суду першої інстанції.

Однак, враховуючи вимоги, що викладені в адміністративному позові, згідно якого зазначено відповідачів: Любимівська сільська рада (відпловідач-1), Виконавчий комітет Любимівської сільської ради (відповідач-2), Міський голова Вільнянської міської ради Мусієнко Наталія Олександрівна (відповідач-3), зазначено третьою особою без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 , судом розглянуто новий позов (справа №280/8885/20), учасники якої є іншими ніж у справі №280/6833/20 (а.с. 10-15, 43-47).

Зокрема, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.02.2021 року (справа №280/8885/20) позов задоволено частково: зобов`язано Любимівську сільську раду вирішити питання щодо забезпечення ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 питним водопостачанням, відповідно до вимог Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення від 10.01.2002 №2918-III, зі змінами та доповненнями. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В силу п.44 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як:

- встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 1 ст.70 Бюджетного кодексу України передбачено, що, видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов`язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтями 89-91 цього Кодексу.

Згідно з ст.47 Водного кодексу України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об`єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об`єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів (…).

Відповідно до ст.10 Водного кодексу України до відання сільських , селищних, міських та районних у містах рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:

1) здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

3) встановлення правил загального користування водними об`єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу; (…).

Враховуючи наведені норми права, наявність чи відсутність на балансі криниць у відповідача-1 не впливає на його компетенцію у галузі регулювання водних відносин, визначену у п.1-п.3 ч.1 ст.10 Водного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що Рішенням суду від 02.11.2020 у справі №280/6833/20, яке набрала законної сили 05.12.2020, суд зобов`язав Любимівську сільську раду повторно розглянути звернення ОСОБА_1 - Заяву в порядку досудового врегулювання спору від 21.09.2020 - з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, та повідомити позивача про результати розгляду його звернення, з урахуванням приписів ст.19 Закону України Про звернення громадян .

Однак позивачка не звертається до суду з заявою в порядку статті 383 КАС України щодо оскарження дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 у справі №280/6833/20.

Водночас, на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 у справі №280/6833/20 прийнято Рішення Виконавчим комітетом Любимівської сільської ради від 24.11.2020 року №48, а саме, повторно розглянуто звернення ОСОБА_1 - Заяви в порядку досудового врегулювання спору від 21.09.2020, та відмовлено в задоволенні такої заяви у зв`язку з відсутністю криниць питної води в АДРЕСА_1 (а.с. 16).

Отже, звернення позивачки було розглянуто Виконавчим комітетом Любимівської сільської ради, а не Любимівською сільською радою, як це було зазначено в рішенні Запорізького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 у справі №280/6833/20.

Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з можливістю розгляду нового позову до відповідачів: Любимівської сільської ради (відпловідач-1), Виконавчого комітету Любимівської сільської ради (відповідач-2), Міського голови Вільнянської міської ради ОСОБА_4 (відповідач-3), зокрема, про оскарження рішення Виконавчого комітету Любимівської сільської ради №48 від 24.11.2020 року, а не подачі заяви в порядку ст. 383 КАС України, оскільки у справі №280/8885/20 оскаржується рішення суб`єкта владних повноважень, який не був учасником справи №280/6833/20, та рішення в якій набуло законної сили.

Так, судом першої інстанції досліджено та матеріалами справи підтверджено, що Любимівська сільська рада (код ЄДРПОУ 25483086) та Виконавчий комітет Любимівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04353215), є окремими юридичними особами органу місцевого самоврядування та мають власні коди ЄДРПОУ.

При цьому, в рішенні суду від 02.11.2020 у справі №280/6833/20, щодо зобов`язання відповідача-1 за бюджет сільради розчистити дві криниці питної води від мулу, які розташовані по схемі села Грізне під №1 і №2, встановити бетонні кільця на джерело, огородити дві криниці захисними санітарними парканами криниці по периметру, забезпечити можливість доступу до питної води мешканців села Грізне Вільнянського району Запорізької області, облаштувати пішохідну доріжку до криниць - правова оцінка зазначеним вимогам вже була надана судом в межах розгляду справи №280/6833/20.

Що стосується вимог до відповідача-3, то позивачка з відповідною заявою (зверненням) до Міського голови Вільнянської міської ради ОСОБА_4 не зверталася, позитивного, чи негативного рішення з цього питання не отримувала, отже, відсутнє рішення Міського голови Вільнянської міської ради ОСОБА_4 , яке можна оскаржити в порядку адміністративного судочинства, як наслідок, відсутні і підстави для задоволення позову щодо Міського голови Вільнінської міської ради ОСОБА_4 , оскільки відсутні докази порушення прав та інтересів позивачки з боку відповідача-3.

Що стосується вимоги позивачки про скасування рішення відповідача-2 №48 від 24.11.2020, то колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріали справи не містять доказів наявності або відсутності криниць питної води в АДРЕСА_1 .

Тому не можна розчистити об`єкт від мулу (криниці), якщо відсутні докази наявності такої криниці.

Так, з наданих позивачкою доказів не можливо встановити наявність замулених криниць питної води в АДРЕСА_1 .

В той же час відповідачем-2 не надано суду доказів, що за вказаною адресою ( АДРЕСА_1 ) наявні замулені криниці з питною водою.

Відповідно до преамбули Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення від 10.01.2002 №2918-III, зі змінами та доповненнями, (ЗУ №2918-III) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою.

Статтею 2 зазначеного Закону встановлено, що дія цього Закону поширюється на всіх суб`єктів господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об`єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, надають послуги з водовідведення, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води та/або послуг з водовідведення, станом джерел, систем питного водопостачання та водовідведення, а також споживачів питної води та/або послуг з водовідведення.

Відповідно до абз.3 ст.1 Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення від 10.01.2002 №2918-III питна вода - вода, призначена для споживання людиною (водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), для використання споживачами для задоволення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб, а також для виробництва продукції, що потребує її використання, склад якої за органолептичними, мікробіологічними, паразитологічними, хімічними, фізичними та радіаційними показниками відповідає гігієнічним вимогам.

Суб`єктами відносин у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення є, в тому числі, органи місцевого самоврядування , до сфери управління яких належать об`єкти питного водопостачання та водовідведення, а також споживачі питної води та/або послуг з водовідведення (ст. 4 ЗУ №2918-III)

Абзацами 2 та 7 ст.7 Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення (№2918-III) встановлено, що Держава гарантує захист прав споживачів у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення шляхом:

- забезпечення кожної людини питною водою нормативної якості в межах науково обґрунтованих нормативів питного водопостачання залежно від району та умов проживання;

- зобов`язання центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій дотримуватися екологічних вимог та санітарного законодавства під час проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації систем питного водопостачання та централізованого водовідведення.

Статтею 13 Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення (№2918-III) визначені повноваження органів місцевого самоврядування у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення.

Так, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення належать:

затвердження та реалізація місцевих програм у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення, участь у розробленні та реалізації відповідних державних і місцевих програм;

надання згоди на розміщення на відповідній території нових або реконструкцію діючих об`єктів, діяльність яких може завдати шкоди джерелам та системам питного водопостачання та/або системам водовідведення;

затвердження місцевих правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення відповідних населених пунктів;

впровадження централізованого водовідведення у населених пунктах, популяційний еквівалент яких становить 2 тисячі і більше;

визначення популяційного еквівалента населеного пункту, уразливих та менш уразливих зон відповідно до порядку визначення популяційного еквівалента населеного пункту та критеріїв визначення уразливих та менш уразливих зон, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища;

прийняття рішень з проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи проектів господарської діяльності, що можуть негативно вплинути на якість питної води та системи питного водопостачання;

здійснення контролю за якістю питної води, використанням та охороною джерел і систем питного водопостачання та водовідведення;

забезпечення інформування населення про якість питної води та стан питного водопостачання та водовідведення;

встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення (крім тарифів на ці послуги, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг);

обмеження, тимчасова заборона діяльності підприємств у разі порушення ними вимог законодавства у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення в межах своїх повноважень;

встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення потреб споживачів у питній воді;

встановлення зон санітарної охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання та санітарно-захисних зон об`єктів централізованого водовідведення;

обмеження або заборона використання підприємствами питної води для промислових цілей;

погодження інвестиційних програм стосовно об`єктів водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності;

сприяння провадженню інвестиційної діяльності у сфері централізованого водопостачання та водовідведення;

вирішення інших питань у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення відповідно до законів України.

В позовній заяві позивач стверджує що вона з сім`єю вже 83 роки користується саме цими джерелами води, в зв`язку з тим, що в селі немає водопроводу .

При цьому, органи місцевого самоврядування зобов`язані забезпечувати кожну людини питною водою нормативної якості.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів ч.2 ст.9, ч.2 ст.245 КАС України, з метою захисту прав та інтересів позивачки, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог, та зобов`язав Любимівську сільську раду вирішити питання питного водопостачання ОСОБА_1 , відповідно до вимог Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення (№2918-III).

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий захист прав позивачки ефективним, та таким, що захищає її права щодо забезпечення питною водою нормативної якості.

Позовну вимогу позивача щодо зобов`язання відповідача-1 і відповідача-3 направити комісію сільради по АДРЕСА_1 для складання акту комісії з участю позивачки, чи її представників, в якому зазначити наявність чи відсутність центрального водопроводу в АДРЕСА_1 , є не обґрунтованою, оскільки дане питання не було предметом розгляду відповідачем-2 при зверненні позивачки від 21.09.2020 (а.с. 6).\

При цьому, суб`єкт владних повноважень (органи місцевого самоврядування), що зобов`язаний забезпечувати кожну людини питною водою нормативної якості, має здійснити відповідні дії щодо з`ясування, чи належним чином забезпечена ОСОБА_1 (що проживає по АДРЕСА_1 ) водою?; яким чином слід вирішити питання про забезпечення ОСОБА_1 (по АДРЕСА_1 ) питним водопостачанням, з метою виконання вимог Закону України Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення від 10.01.2002 №2918-III.

В силу ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я , честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю . Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави .

Отже органи місцевого самоврядування, в силу дії зазначеної конституційної норми, зобов`язані докладати всіх зусиль, щоб вказана норма не залишалася декларативною, а в світлі демократичних перетворень, свідчила про дійсну цінність людини та захист її прав в демократичній державі.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як зазначено у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. (…) Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦКУ).

Відповідно до ч.1 ст.1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Позивачка у позові документально не довела завдання їй відповідачами моральної шкоди, тому відсутні підстави для задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди у сумі 200000 грн. Також, позивачкою не надано до суду доказів завдання їй відповідачем матеріальної шкоди у сумі 1500 грн.

Щодо інших посилань позивачки викладених у позовній заяві та уточненому позові, то колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Враховуючи вимоги, що зазначені позивачкою при поданні апеляційної скарги, то колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що вимоги про стягнення судових витрат по складанню апеляційної скарги в розмірі 24000 грн., стягнення матеріальної шкоди судові витрати в розмірі 84000грн, та моральної шкоди в розмірі 200 000грн. є необґрунтованими, не підтверджуються документально, тому відсутні підстави для їх задоволення.

Крім того позивачка при подачі апеляційної скарги просить прийняти окрему ухвалу з приводу порушення суддею Р.В.Кисіль норм матеріального і процесуального права, ухвалу направити до ВРП і КДКС.

Однак, в ході розгляду апеляційної скарги, не встановлено порушень, допущених суддею Р.В.Кисіль, тому відсутні підстави щодо постановлення окремої ухвали.

У рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивачки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26.02.2021 року - залишити без змін.

У задоволенні вимоги про стягнення судових витрат по складанню апеляційної скарги у розмірі 24000 грн., матеріальної шкоди в розмірі 84000грн., моральної шкоди в розмірі 200000грн. - відмовити.

В задоволенні вимоги про постановлення окремої ухвали щодо судді Р.В.Кисіль - відмовити.

Постанова набирає законної сили 30.06.2021 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: а , б , в , г пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

В повному обсязі постанова виготовлена 07.07.2021.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова