Постанова

від 13.07.2021 по справі 569/17032/15-ц

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2021 року

м. Рівне

Справа № 569/17032/15-ц

Провадження № 22-ц/4815/709/21

Головуючий в Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Сидорук Є.І.

Рішення суду першої інстанції проголошено

(вступна і резолютивна частини):

о 10 год. 06 хв. 19.02.2021 у м. Рівне

Рівненської області

Повний текст рішення складено: не зазначено

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Боймиструк С.В.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

представники учасників справи:

позивача - адвокат Коркушко Олена Вікторівна;

відповідача - адвокат Пашкевич Ірина Андріївна;

за участі: учасники справи та їх представники не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коркушко Олени Вікторівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики,

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики. Мотивуючи вимоги, вказувалося, що 04 березня 2014 року відповідач позичив у ОСОБА_1 161 000 доларів США, зобов`язавшись повернути їх до 04 вересня 2014 року. Натомість повернув лише 6 000 гривень, а решту - відмовився повертати. Після численних вимог щодо повернення спірних грошових коштів ОСОБА_2 почав уникати спілкування із позивачем. Тому позикодавець просив стягнути із відповідача на його користь еквіваленту 161 000 доларів США в національній валюті суму на день ухвалення судового рішення (станом на день звернення до суду склало 3 854 340 гривень), 143 476, 96 гривень процентів за користування кредитом, а всього станом на 23 грудня 2015 року 3 997 816, 19 гривень. В подальшому, 08 вересня 2017 року, позивачем з урахуванням зміни офіційного курсу долара США щодо гривні збільшено розмір вимог до 4 517 453, 21 гривень, що складається із 4 144 140 гривень заборгованості за договором позики і 373 313, 21 гривень суми трьох процентів річних.

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 01 березня 2016 року позов задоволено і стягнуто із відповідача на користь позивача еквіваленту 161 000 доларів США суму в національній валюті, яка склала 3 854 340 гривень, та три відсотки штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сумі 143 476, 96 гривень, а всього 3 997 816, 19 гривень.

Ухвалою Рівненського міського суду від 20 грудня 2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено, а судове рішення скасовано з призначенням справи до судового розгляду.

Ухвалою Рівненського міського суду від 27 лютого 2017 року позов залишено без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 03 серпня 2017 року апеляційну скаргу представника позивача задоволено: ухвалу суду першої інстанції скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду, що постановив оскаржувану ухвалу.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.

У поданій апеляційній скарзі представник позивача покликається на незаконність і необґрунтованість рішення суду, які полягали у неповноті з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також у невідповідності висновків суду обставинам справи, що призвело до помилкового вирішення справи.

На її обґрунтування зазначалося про неврахування судом вимог ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Залишено без уваги та не відображено в оскаржуваному рішенні і те, що до початку розгляду справи представником позивача було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог до 4 517 453, 21 гривні (4 144 140 гривень основного боргу і 373 313, 21 гривні суми трьох процентів річних від простроченої суми).

Не згоден ОСОБА_1 із висновком експерта у судовій почеркознавчій експертизі, оскільки розписки про повернення спірної позики він не отримував, а також звертав увагу на те, що дата видачі його паспорта, яка вказана у розписці, зазначена неправильно - розписка написана ніби то в 2015 році, а паспорт одержав у 2016 році. Крім того, вважав, що оскільки розписка є надрукованою, то при її складенні він під час зустрічі з відповідачем повинен був брати з собою комп`ютер і принтер. Цим обставинам судом оцінки не було дано взагалі.

Окрім того, висновком у судовій хіміко-технічній експертизі підтверджено, що підпис і запис позивача в розписці від 30 травня 2015 року, якою вказується про повернення спірної заборгованості, виконані не раніше 2016 року, що відрізняється від наведеної в документі дати. Такий самий висновок щодо штучного зістарення розписки і використання стороннього впливу на неї містить і висновок експерта у судово-технічній експертизі документів. Між тим, суд безпідставно розцінив ці висновки експертів як недопустимі докази та відхилив їх.

Вважає, що суд також помилково не застосував норму ст. 545 ЦК України щодо повернення у разі виконання зобов 'язання боргового документа кредиторові або, у разі неможливості цього, обов 'язку кредитора зазначити про це у розписці. При цьому розписка про повернення боргу не має жодних записів про неможливість повернути оригінал боргового документа. Тобто його наявність у ОСОБА_1 свідчить про невиконання боргового зобов`язання.

З викладених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

У поданому відзиві представник відповідача, вважаючи оскаржуване рішення законним і обгрунтованим, просила залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу - відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Відмовляючи ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, суд першої інстанції виходив із відсутності належних і допустимих доказів, які могли би стверджувати про невиконання відповідачем позикових зобов`язань на користь ОСОБА_1 за розпискою від 04 березня 2014 року. Так, відповідно до висновку експерта №1671 від 07 червня 2018 року у криміналістичній експертизі з дослідження підписів та почерку підпис та рукописний запис від імені позивача, розташовані після запису "30.05.2015" в розписці від того ж числа, виконані самим ОСОБА_1 , що ним і не заперечується.

Щодо висновку експерта у фізико-хімічній експертизі матеріалів документів №9205 від 23 листопада 2018 року, то ним підтверджено, що підпис і запис від імені ОСОБА_1 в розписці від 30 травня 2015 року виконано не раніше 2016 року, що не відповідає вказаній у розписці даті; розписка містить ознаки примусового штучного зістарювання. Разом з тим, оскільки експерт, який проводив експертизу і склав висновок, на час її проведення не був акредитованим судовим експертом, інформація про нього у державному Реєстрі атестованих судових експертів відсутня, тому цей висновок визнано недопустимим доказом.

Подібне, а саме відсутність відповідних записів як про судових експертів у державному Реєстрі атестованих судових експертів, стосується і висновку експертів №17736/19-34 від 04.03.2020 у судово-технічній експертизі документів, де зазначено про те, що підпис у розписці, датованій 30 травня 2015 року, виконаний кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору; на розписку, датовану 30 травня 2015 року, здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання; відповісти на решту запитань, в т.ч. чи відповідає давність виконання підпису зазначеній у розписці даті, не виявилося можливим з причин впливу сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Як з`ясовано судом, 04 березня 2014 року позивач надав ОСОБА_2 161 000 доларів США позики, які позичальник зобов`язався повернути до 04 вересня 2014 року, про що представлено відповідну розписку.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу повернення ОСОБА_2 отриманої позики на користь ОСОБА_1 , який наполягав, що відповідач свої зобов`язання за борговою розпискою виконав частково, надавши йому лише 6 000 гривень у рахунок погашення позики.

Між тим, відповідач вказував, що 30 травня 2015 року він повернув ОСОБА_1 161 000 доларів США, що засвідчено розпискою, де основний текст (про виконання зобов`язання) є надрукованим, а підпис і запис прізвища та ініціалів зроблено позикодавцем власноруч кульковою авторучкою.

Згідно зі ст.ст. 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сум або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У судовому засіданні позивач заперечував проти виконання ОСОБА_2 позикових зобов`язань, покликаючись на те, що хоча підпис та запис у розписці, датованій 30 травня 2015 року, і належить йому, однак ця розписка знаходиться у позичальника, а розписка про отримання позики від 04 березня 2014 року, - у позикодавця. Належність йому підпису і запису в розписці пояснював тим, що у відповідача могли зберегтися листи з відповідними підписами (записами).

Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Поготів, розписка, датована 30 травня 2015 року, містить вказівку про те, що паспорт громадянина України ОСОБА_1 видано у 2016 році, тобто раніше, ніж складено сам борговий документ, тоді як цей паспорт видано у 2002 році.

Приходячи до переконання про задоволення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги наведені обставини, а також враховує наявні у матеріалах справи інші докази у їх сукупності.

Так, з висновку експерта №1671 криміналістичної експертизи з дослідження підписів та почерку за матеріалами цивільної справи №569/17032/15-ц, що складений 07 червня 2018 року, вбачається, що підпис та рукописний запис від імені позивача, розташовані після запису "30.05.2015", виконані самим ОСОБА_1 .

На а.с. 228-243, т. 1, міститься висновок №9205 за результатами проведення фізико-хімічної експертизи матеріалів документів у цивільній справі №569/17032/15-ц, який складений 23 листопада 2018 року експертом ОСОБА_3 , він попереджався про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України, а заперечень щодо форми та змісту висновку експерта сторони не висловлювали. В цій експертизі зроблено висновок, що підпис та запис від імені ОСОБА_1 в розписці, датованій 30 травня 2015 року, про підтвердження факту повернення боргу у сумі 161 000 доларів США згідно з написаною ОСОБА_2 розписки від 04 березня 2014 року, виконано не раніше 2016 року, що не відповідає вказаній у документі даті. Розписка містить ознаки примусового штучного зістарення.

Разом з тим, державний Реєстр атестованих судових експертів не має записів про те, що ОСОБА_3 є атестованим на момент проведення експертизи експертом, що також він і сам зазначає у вступній частині свого висновку.

Норми статей 9, 10 Закону України "Про судову експертизу" вказують, що атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. До фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення цього Закону щодо гарантій, прав, обов`язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III цього Закону.

Оскільки при складенні свого висновку ОСОБА_3 не був атестованим судовим експертом в розумінні Закону України "Про судову експертизу", однак будь-яких вимог з приводу його правильності за формою та змістом сторонами висловлено не було, тому його не можна брати до уваги саме як висновок експерта.

Між тим, частини перша і друга ст. 76, частина перша ст. 95 ЦПК України передбачають, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1.)письмовими, речовими і електронними доказами;

2.)висновками експертів;

3.)показаннями свідків.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що складений ОСОБА_3 висновок експерта слід розуміти як письмовий доказ, а тому визнання його судом недопустимим доказом є помилковим.

Окрім того, з висновку експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 04 березня 2020 року №17736/19-34, видно, що підпис в розписці, датованій 30.05.2015, виконаний кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору. На розписку, датовану 30.05.2015, здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів.

На відміну від суду попередньої інстанції, апеляційний суд визнає даний доказ допустимим та належним, оскільки в оскаржуваному рішенні хибно зазначено про відсутність експертів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в державному Реєстрі судових експертів, що підтверджується відповідними витягами, а саме картками атестованого судового експерта.

Колегія суддів бере до уваги, що висновок експерта, складений ОСОБА_3 , як письмовий доказ повністю збігається із висновком експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 04 березня 2020 року №17736/19-34 і підтверджує те, що відповідачем позикові зобов`язання перед ОСОБА_1 не виконані. Також враховується та обставина, що в розписці, датованій 30 травня 2015 року, міститься помилка щодо дати видачі паспорта громадянина України, яка в сукупності з іншими обставинами свідчить про те, що дана розписка не може підтверджувати факт припинення спірних зобов`язань.

Більше того, наявність боргової розписки від 04 березня 2014 року у позивача та відсутність відповідних застережень у розписці, датованій 30 травня 2015 року, також вказує про існування позикових зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Між тим, об`єктивних та переконливих доказів на спростування вимог позивача не було надано ОСОБА_2 , а представлена ним розписка, датована 30 травня 2015 року, є сумнівною і такою, що не може бути покладена в основу обґрунтування судового рішення про відмову в позові.

Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин уваги на викладені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для прийняття постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і стягнення на його користь із ОСОБА_2 4 144 140 гривень заборгованості за договором позики і 373 313, 21 гривні суми трьох процентів річних, а разом 4 517 453, 21 гривню, відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, що спонукало до незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню, а також порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому береться до уваги, що офіційний курс долара США до гривні станом на 08 вересня 2017 року, тобто на час, коли позивач збільшив вимоги і більше їх не змінював, просивши стягнути саме суму за таким курсом Національного банку України, складав 25, 74 гривні (161 000 доларів США Х 25, 74 гривні). З приводу суми трьох процентів річних - 373 313, 21 гривень, то враховано кількість днів прострочення - 1 096 днів, а також 340, 6 гривень річних за один прострочений день (1 096 днів Х 340, 6 гривень).

В силу правил ст. 141 ЦПК України понесені і документально підтверджені судові витрати у розмірі 37 410 гривень (5 000 гривень витрат за судову почеркознавчу експертизу + 18 890 гривень витрат за судову хіміко-технічну експертизу + 2 520 гривень судово-технічної експертизи документів + 8 000 гривень судового збору) підлягають стягненню із відповідача на користь ОСОБА_1 .

На підставі ст.ст. 3, 614, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, абз. десятого п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003, керуючись ст. ст. 368, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коркушко Олени Вікторівни задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2021 року скасувати .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 517 453 (чотири мільйони п`ятсот сімнадцять тисяч чотириста п`ятдесят три) гривні 21 копійку заборгованості за договором позики та суми трьох процентів річних, а також 37 410 (тридцять сім тисяч чотириста десять) гривень понесених судових витрат.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

Н.М.Ковальчук