Постанова

від 01.07.2021 по справі 454/148/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/148/20 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 22-ц/811/1052/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року м.Львів

Справа № 454/148/20

Провадження № 22ц/811/1052/21

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Сокалі 17 лютого 2021 року у складі судді Адамович М.Я., у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Патронат-Плюс про визнання договорів недійсними, скасування записів про державну реєстрацію речового права,-

встановив:

17 січня 2020 року позивач звернулася з цим позовом. В обґрунтування позову посилається на те, що їй належать земельні ділянки площею 0,8979 га, 0,6566 га та 0,3623 га, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Тартаківської сільської ради. Згідно договорів оренди, в яких містяться підписи від її імені, вона передала вказані земельні ділянки в строкове платне користування на 15 років, що становить 180 місяців. Підписи від її імені також містятьтся в актах прийому-передачі земельних ділянок. Позивач заперечує укладення даних договорів з відповідачем та вчинення нею підписів в договорах та актах прийому-передачі. Вказує, що зазначені в спірних договорах земельні ділянки були надані нею в оренду відповідачу в 2010 році, строком на 10 років. Після закінчення цього строку вона заперечувала проти продовження оренди та настоювала на поверненні їй цих земельних ділянок. Зазначає, що з приводу підроблення її підписів в договорах оренди та актах було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Під час досудового розслідування було проведено судово-почеркознавчу експертизу, якою підтверджено, що підписи у вищевказаних документах виконані не нею, а іншою особою. Просить позов задовольнити.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 17 лютого 2021 року в позові відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 . Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про скасування рішення суду та задоволення її апеляційної скарги, посилаючись на доводи позовної заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.

Встановлено, що позивач є власником земельних ділянок на території Тартаківської сільської ради Сокальського району Львівської області: площею 0,8979 га (кадастровий номер 4624887400:01:000:0273), площею 0,6566 га (кадастровий номер 4624887400:01:000:0219) та площею 0,3623 га (кадастровий номер 4624887400:01:000:0094), що стверджується відповідними державними актами про право власності на землю від 18 квітня 2007 року. Цільове призначення земельних ділянок: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

З договорів оренди від 7 грудня 2015 року вбачається, що ОСОБА_2 передала ТзОВ Патронат-Плюс у строкове платне користування вказані земельні ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва та використання її у своїй господарській діяльності строком на 15 років (180 місяців). Договори в графі орендодавець містять підписи від іменні ОСОБА_2 . Підписи від імені позивача містяться в актах прийому-передачі зазначених земельних ділянок від 7 грудня 2015 року.

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 січня 2020 року вбачається, що у цьому реєстрі на підставі договорів оренди зареєстровано право оренди земельних ділянок.

Судом встановлено, що 2015-2018 роках позивач отримувала орендну плату від відповідача за передані в оренду земельну ділянки, що стверджується відомостями про видачу зерна по оренді земельного паю ТзОВ Патронат Плюс за вказані роки.

З довідки від 24 вересня 2020 року вбачається, що в другому півріччі 2019 року ОСОБА_2 проведено нарахування і виплату орендної плати, згідно договорів оренди, в сумі 1 353,26 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч.1 ст.627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Законом України Про оренду землі визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до ст. 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 14 Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (п.2 ч.2 ст.16 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідній обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Згідно із ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ст. 638 цього Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У разі, якщо сторона договору, такого договору не підписувала, то в такому випадку її воля на укладення такого договору відсутня, що є підставою для визнання його недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1 - 3, 5, 6 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Згідно із ч. 2 ст. 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання його недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 цього Кодексу правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно із ч.1 ст. 241 ЦК України наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

На підставі встановленого суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в позові, оскільки дії позивача з виконання спірних договорів (прийняття щорічної оплати за оренду земельних ділянок) дають підстави вважати правочин схваленим особою, на користь якої його було укладено. Земельні ділянки використовувалися відповідачем, позивач систематично приймала орендну плату за ці земельні ділянки. Зазначене дає підстави вважати, що позивач була обізнана, що належні їй земельні ділянки перебувають в оренді, вона це схвалювала, оскільки систематично отримувала орендну плату.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який правильно визначив характер спірних правовідносин та встановив дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 17 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено і підписано 6 липня 2021 року.

Головуючий

Судді