Ухвала

від 15.07.2021 по справі 923/158/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 923/158/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І.С. Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі

за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер"

про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки,

(у судовому засіданні взяла участь прокурор - Костюк О.В.)

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року Заступник прокурора Херсонської області звернувся в інтересах держави в особі Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер" (далі - ТОВ Партнер ), в якому просив суд:

- розірвати договір оренди від 28.12.2007 за № 4АА 002162-040772100038, укладений Круглоозерською сільською радою Голопристанського району Херсонської області з ТОВ Партнер, щодо земельної ділянки рекреаційного призначення площею 11,2227 га, кадастровий номер 6522383500:02:002:0104, яка розташована в с. Приморське Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області;

- зобов`язати ТОВ Партнер повернути земельну ділянку рекреаційного призначення площею 11,2227 га, кадастровий номер 6522383500:02:002:0104, яка розташована в с. Приморське (Більшовик) Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, вартістю 19 639 725 грн. до земель комунальної власності Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області.

Прокурор вказує, що орендарем, не зважаючи на щорічне подання звітності з плати за землю та декларування сум податкових зобов`язань, не сплачувалася оренда плата за користування спірною земельною ділянкою за період грудень 2018 - жовтень 2019 року взагалі, а після часткового погашення заборгованості сума недоїмки зі сплати орендної плати станом на 06.12.2019 склала 60362,66 грн. На думку прокурора, вказане свідчить, що відповідач з 30.11.2018 до цього часу не сплачує у передбачені законом та умовами договору строки орендну плату у належному розмірі за користування земельною ділянкою рекреаційного призначення загальною площею 11, 2227 га на території с. Приморське Круглоозерської сільської ради Голопристанського району. Також прокурор звернув увагу суду, що незважаючи на те, що з часу укладення договору минуло вже 11 років, відповідачем не вжито першочергових заходів, які б свідчили про його намір виконувати договір, зокрема, щодо будівництва об`єкту нерухомості на орендованій земельній ділянці.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 12.10.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 923/158/20 у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення аргументовані тим, що станом на 19.12.2019 (на день звернення прокурора до суду) у відповідача відсутня заборгованість, яка склалась за період з 2018 по 2019 включно та штрафні санкції. Також в матеріалах справи містяться докази сплати відповідачем щомісячних платежів з орендної плати за січень-квітень 2020 року. За таких обставин, прокурором при зверненні до суду з позовом не доведено істотності порушення умов договору, у зв`язку з чим доводи апелянта в цій частині судами не приймаються, а підстави для розірвання договору відсутні. Що стосується доводів прокурора стосовно невиконання відповідачем договірного зобов`язання щодо забудови орендованої земельної ділянки, то суд зазначив, що не надає оцінку даному факту, оскільки в позовній заяві прокурором не обґрунтовані позовні вимоги цими обставинами та нормами чинного законодавства.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся із касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.05.2018 у справі № 925/549/17, від 14.11.2018 у справі № 484/301/18, від 10.01.2019 у справі № 904/3953/17, від 10.02.2021 у справі № 923/1001/19.

Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 923/158/20 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі № 923/158/20, яка розглядається, судами встановлено, що оскільки відповідач на день звернення прокурора до суду не мав заборгованості з орендної плати, відсутні підстави для висновку про наявність істотності порушення умов договору та розірвання такого договору. Крім того, судами враховано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17відповідно до якої, оскільки на момент подання міськрадою позову про розірвання договору оренди №80 від 29.05.2015 заборгованості з орендної плати за цим договором не існувало, а навпаки, враховуючи наданий позивачем розрахунок, мала місце переплата, то, ураховуючи викладене, відсутні обставини, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною договору оренди мети договору (отримання плати за оренду земельної ділянки) та неотримання того, на що розраховував орендодавець, укладаючи спірний договір, тобто не вбачається істотного порушення умов договору оренди.

Таким чином, судами у справі № 923/158/20 встановлено обставини, які свідчать про відсутність порушеного права позивача на момент подання позову.

У свою чергу, постанови Верховного Суду у справах № 925/549/17, № 484/301/18, № 904/3953/17, № 923/1001/19, на які посилається заявник, хоча і містять висновки щодо розірвання договору у випадку систематичного порушення умов договору оренди щодо сплати орендної плати та істотності допущеного порушення і прийняті за подібного правового регулювання, однак мають інші обставини справи та зібрані у них докази, ніж у справі № 923/158/20, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

Так, у справі № 925/549/17 Черкаська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Черкаської міської ради звернулася з позовом до Приватного підприємства Інда про стягнення заборгованості у сумі 212 649,64 грн, в тому числі 162 585,04 грн боргу з орендної плати, та розірвання договору оренди землі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та вчасної сплати орендних платежів за спірним договором оренди землі і на час звернення з позовом за ним залишається заборгованість з орендної плати в розмірі 162 585,04 грн. У зв`язку з цим прокурор вважав підставним розірвання спірного договору оренди та повернення земельної ділянки власникові.

Господарський суд Черкаської області рішенням від 07.07.2017 у справі № 925/549/17 позов задовольнив частково, ухвалив розірвати договір оренди землі, в решті позову провадження у справі припинив. Рішення місцевого господарського суду мотивовано встановленням факту систематичного невиконання відповідачем умов договору оренди земельної ділянки в частині несплати орендної плати, що є самостійною підставою для його розірвання. Припиняючи провадження в частині позовної вимоги про стягнення заборгованості на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), суд виходив з того, що станом на момент розгляду справи, наявну заборгованість відповідачем повністю погашено.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 02.11.2017 рішення Господарського суду Черкаської області скасував частково в частині задоволення позову про розірвання договору оренди землі від 24.03.2006, в частині припинення провадження у справі - залишив без змін. Верховний Суд постановою від 02.05.2018 у справі № 925/549/17 скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції у цій справі.

У справі № 484/301/18 за позовом фізичної особи до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Корнацьких (далі - ТОВ Агрофірма Корнацьких ) про розірвання договору оренди земельної ділянки позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідач на порушення укладеного між сторонами договору оренди землі з 2013 року систематично не сплачує орендну плату, що є підставою для розірвання договору. Постановою Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 484/301/18 судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що у зв`язку з систематичною несплатою орендної плати протягом 2013- 2017 років ТОВ Агрофірма Корнацьких порушило умови договору оренди землі, що є підставою для розірвання договору. При цьому орендна плата за 2015- 2017 роки сплачена лише 27.03.2018 під час розгляду справи.

Таким чином, у справах № 925/549/17 та № 484/301/18 заборгованість з орендної плати була наявна на час подання позову про розірвання договору та фактично сплачена відповідачами вже під час розгляду справи.

У справі № 904/3953/17 Дніпропетровська місцева прокуратура № 4 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДКОМ-ІНВЕСТ" (далі - ТОВ "БУДКОМ-ІНВЕСТ") про розірвання договору оренди земельної ділянки від 09.07.2013.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області 18.05.2017 у справі №904/3953/17, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.10.2017, позов задоволено. Судові рішення мотивовано тим, що при розгляді справи було доведено порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо належної та в повному обсязі сплати орендної плати, внаслідок чого позивач позбавлений можливості отримувати орендні платежі, на які він розраховував під час укладення цього договору, зазначені порушення є істотними, що є підставою для розірвання договору в судовому порядку. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 904/3953/17 судові рішення залишено без змін. Крім того, як слідує зі змісту встановлених фактичних обставин у справі № 904/3953/17, відповідачем сплачено суму податкового боргу з орендної плати після прийняття рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, тобто після звернення прокурора із позовом про розірвання договору.

У справі № 923/1001/19 Новогригорівська сільська рада Генічеського району Херсонської області звернулася до господарського суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Новогригорівське" та Генічеської районної державної адміністрації про розірвання договору оренди земельної ділянки від 23.07.2010. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 20.05.2020 позов задоволено. Рішення суду мотивовано тим, що факт систематичного порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо здійснення орендних платежів є доведеним належним чином, що свідчить про наявність правових підстав для дострокового розірвання Договору оренди землі.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 рішення Господарського суду Херсонської області від 20.05.2020 скасовано. В задоволенні позову відмовлено. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено систематичності несплати орендної плати, оскільки матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем-1 сплати орендної плати позивачу в розмірі, що перевищує встановлений умовами договору, тому відсутні підстави для задоволення вимог щодо розірвання договору з підстав наявності заборгованості з орендної плати.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 923/1001/19 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 скасовано, залишено в силі рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд зауважив, що як вірно встановлено судом першої інстанції, орендна плата відповідачем-1 вносилась з порушення пункту 11 Договору оренди, що підтверджується листом Генічеського управління Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 17.02.2020 №1653/9/21-22-52-04-Н про наявність у ПСП "Новогригорівське" станом на 01.02.2020 заборгованості за період жовтень-грудень 2019 року у сумі 188 922,13 грн. здійснений апеляційним господарським судом розрахунок орендної плати, яку повинен сплачувати відповідач-1, не відповідає умовам Договору оренди, зокрема, не враховує положення пункту 10 Договору щодо урахування коефіцієнту індексації, та не спростовує факт наявності заборгованості за вказаний позивачем період встановлений судом першої інстанції, а посилання на здійснення відповідачем-1 переплати та відсутність заборгованості з орендної плати не підтверджено належними доказами, а отже не спростовано факт несплати орендної плати у спірний період. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що сплата орендної плати здійснювалась відповідно до умов Договору оренди, а позивач отримав те, на що розраховував при укладанні договору. Зі змісту встановлених обставин справи № 923/1001/19 вбачається наявність несплаченої заборгованості за договором оренди на момент звернення із позовними вимогами.

Із зазначеного слідує, що у справах № 925/549/17, № 484/301/18, № 904/3953/17, № 923/1001/19 була відсутня така обставина як сплата відповідачем заборгованості до звернення із позовними вимогами про розірвання договору оренди, що навпаки є основною під час розгляду справи № 923/158/20. Тобто у кожній із зазначених справ суди оцінювали та досліджували різні докази, які сторони подавали на обґрунтування своїх вимог та заперечень, та на підставі встановлених судами обставин суди приймали відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у зазначених справах, тому твердження скаржника, що суди під час ухвалення судових рішень у справі № 923/158/20 не врахували висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 у справі № 925/549/17, від 14.11.2018 у справі № 484/301/18, від 10.01.2019 у справі № 904/3953/17, від 10.02.2021 у справі № 923/1001/19, є безпідставними.

Зазначені правові висновки, на які посилається заявник, не доводять неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права, а свідчать лише про наявність різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, залежно від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

Оскільки зміст правовідносин у справі № 923/15/20 та у справах № 925/549/17, № 484/301/18, № 904/3953/17, № 923/1001/19 не є подібним, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 923/158/20.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Херсонської області від 12.10.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 923/158/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

С. К. Могил