Постанова

від 06.07.2021 по справі 2-15-76-08

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 06.07.2021 Справа № 2-15-76-08

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №2-15-76-08 Головуючий у 1 інстанції: Мануйлова Н.Ю.

Провадження № 22-ц/807/2007/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.,

при секретарі: Бєловій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 березня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Вільнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Сілюкової Ю.В., стягувач: ОСОБА_2 , третя особа: старший державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах м. Харків Головного управління юстиції у Харківській області Лаптікова Г.В. ,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Вільнянського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Сілюкової Ю.В., стягувач: ОСОБА_2 , третя особа: старший державний виконавець Міжрайонного ВДВС по Основ`янському та Слобідському районах м. Харків ГТУЮ у Харківській області Лаптікова Г.В.

В обґрунтування своїх вимог, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2008 року зі скаржника на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 25% з усіх видів доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку починаючи з 22 вересня 2008 року, до повноліття дитини. Судом було видано виконавчий лист № 2-1576-08 від 01 грудня 2008 року. Строк пред`явлення до виконання встановлено до 16 жовтня 2011 року.

ОСОБА_1 зазначав, що між ним та стягувачем було досягнуто компромісу щодо порядку та розміру виплат на аліменти, у зв`язку з чим ОСОБА_2 зазначила. Що не має бажання звертатися до державної виконавчої служби з метою відкриття виконавчого провадження за вищезазначеним виконавчим листом.

Проте, 22 липня 2016 року державним виконавцем Сілюковою Ю.В винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51740402. У постанові державним виконавцем зазначено, що підставою для відкриття провадження є заява стягувача від 21 липня 2016 року про примусове виконання рішення суду а також виконавчий лист. Про вказану постанову ОСОБА_1 відомо не було.

Під час ознайомлення з усіма наявними документами по виконавчому провадженні №51740402 у Міжрайонному ВДВС, ОСОБА_1 було встановлено, що серед матеріалів виконавчого провадження відсутня заява Стягувача про примусове виконання рішення суду. Підтвердженням факту відсутності серед матеріалів виконавчого провадження Заяви Стягувача є відсутність Заяви Стягувача в Описі матеріалів справи виконавчого провадження №51740402, яке було надіслано заступником начальника відділу ДВС у Міжрайонний ВДВС.

Таким чином, оскільки заява стягувача є формою волевиявлення щодо реалізації стягувачем права на відкриття виконавчого провадження, а ОСОБА_2 такої заяви не подавала, дії державного виконавця, ОСОБА_1 вважає незаконними.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним дії державного виконавця Вільнянського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Сілюкової Ю.В.;

- скасувати постанову державного виконавця Вільнянського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Запорізькій області Сілюкової Ю.В. про відкриття виконавчого провадження від 22 липня 2016 року № 51740402;

- визнати незаконними виконавчі дії, які продовжуються відповідно до виконавчого провадження № 51740402;

Судові витрати покласти на Вільнянський районний ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 березня 2021 року відмовлено у задоволенні скарги.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів на підтвердження порушення державним виконавцем чинного на той час законодавства прав боржника як сторони виконавчого провадження щодо виконання рішення суду. При цьому, матеріали виконавчого провадження №10403759 знищені за закінченням терміну їх зберігання. Натомість, Законом України Про виконавче провадження та Інструкцією з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 № 512/5 та будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що діяв на момент направлення виконавчого листа №2-1576 від 22 жовтня 2008 року, не визначено обов`язку державного виконавця при направлені виконавчого документу за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби направляти разом з матеріалами виконавчого провадження заяву стягувача. Крім того, суд звернув увагу, що в матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_2 від 31 травня 2018 року, згідно якої остання звертається до Вільнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про отримання довідки щодо заборгованості зі сплати аліментів, що свідчить про дійсне невиконання боржником рішення суду щодо сплати аліментів.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 березня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції неправильно тлумачив положення статті 58 Конституції України та дійшов висновку, що на час видачі виконавчого листа від 01 грудня 2008 року та здійснення виконавчого провадження №10403759, яке було відкрито 04 грудня 2008 року та закінчено 26 березня 2009 року, діяла Інструкція з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5. На час виникнення спірних правовідносин застосувались положення Закону України Про виконавче провадження № 606- XIV від 21.04.1999 року, Порядок передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 17.05.2004 №38/5, Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. № 74/5 та Порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затверджений Міністерством юстиції України від 25.12.2008 р. № 2274/5.

Так приписами пункту 6.5. Глави VI Інструкції 512/5 (в редакції від 02.04.2012 року) у постанові обов`язково зазначаються обставини, які обумовили передачу виконавчого провадження, особа, якій передаються матеріали виконавчого провадження (керівник виконавчої групи), а також встановлюються строки передачі, які не можуть перевищувати п`яти робочих днів. Також, приписами пункту 3.3. Розділу 3 Порядку з документами в органах державної виконавчої служби , затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 №2274/5 документи виконавчого провадження, в тому числі скарги, заяви клопотання) сторін виконавчого провадження, які подаються відповідно до Закону України Про виконавче провадження , та матеріали за наслідками їх розгляду, є невід`ємною частиною виконавчого провадження і приєднуються до нього. За змістом пункту 8.5. глави VIII цього Порядку 2274/5 Документи всередині справи групуються у хронологічному чи логічному порядку або у їх поєднанні.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, на думку скаржника, повинен був дійти висновків про те, що знищення матеріалів виконавчого провадження є протиправним та незаконним, оскільки вони повинні були бути передані за Актом приймання-передавання; державний виконавець Заводського ВДВС повинен був прийняти матеріали провадження №10403759 та винести постанову про прийняття до виконавчого провадження, натомість у зв`язку з їх незаконним знищенням, останнім була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №13094857; відповідачем не доведено існування письмового доручення начальника відповідного рівня державної виконавчої служби про передачу матеріалів виконавчого провадження з одного відділу ДВС до іншого; відповідачем не доведено відсутність матеріалів виконавчого провадження виключно через його знищення; відповідачем не доведено, що виконавче провадження №10403759 було відкрито за заявою стягувача.

Крім наведеного, ОСОБА_1 також посилається на порушення судом першої інстанції строків розгляду його скарги, видачу двох виконавчих листів на підставі одного рішення, та залишення судом першої інстанції поза увагою поведінки стягувача, зокрема, відсутність будь-якої активної поведінки ОСОБА_2 під час здійснення та переміщення матеріалів виконавчого провадження.

Учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи у судове засідання також не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджується матеріалами справи (т. 3 а.с. 62-64). Судова повістка, направлена на адресу ОСОБА_2 з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, повернулась до апеляційного суду із відміткою адресат відсутній (т. 3 а.с. 65-69). При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Вільнянського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2008 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти в розмірі 25% усіх видів доходу, але не менше 30% від прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 8).

20 жовтня 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про видачу виконавчого листа на підставі вищезазначеного рішення, виконавчий лист № 2-1576 заявницею отримано 22 жовтня 2008 року (т. 1 а.с. 9).

З листа ВДВС Вільнянського районного управління юстиції від 20 листопада 2008 року вбачається, що відділом було направлено виконавчий лист на адресу ОСОБА_2 з копією постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження відповідно до п. 7 ст. 26 ЗУ Про виконавче провадження (т. 1 а.с. 11).

В постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження, причиною відмови зазначено відсутність у виконавчого документі та в заяві стягувача відомостей про те, з якого часу проводити стягнення по аліментам (т. 1 а.с. 12).

Встановлено також, що 01 грудня 2008 року Вільнянським районним судом Запорізької області, повторно видано виконавчий лист № 2-1576/08 із зазначенням з якого часу проводити стягнення по аліментам (т. 1 а.с. 14, 32).

З відповіді ГТУЮ у Харківській області встановлено, що в матеріалах виконавчого провадження № 51700402 відсутні документи, які підтверджують виконавчі дії державних виконавців з 01 грудня 2008 року по травень 2016 року (т. 2 а.с. 96).

Разом з тим, згідно з відомостями ВП-спецрозділ, встановлено, що 01 грудня 2008 року до Вільнянського ВР ДВС ГТУЮ у Запорізькій області вдруге надходив виконавчий документ № 2-1576 від 22 жовтня 2008 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 25% усіх видів доходу, але не менше 30% від прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

04 грудня 2008 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 10403759 з виконання зазначеного листа, та у зв`язку з встановленням, згідно заяви стягувача, місця роботи боржника, 26 березня 2009 року виконавче провадження було закінчено та направлено до Заводського ВДВС ЗМУЮ (т. 2 а.с. 181, 182).

Згідно з відповіддю Вільнянського районного ВДВС виконавче провадження № 10403759 знищено у відповідності до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби (т. 2 а.с. 179).

24 липня 2015 року державним виконавцем Заводського ВДВС ЗМУЮ відкрито виконавче провадження, а 15 червня 2016 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та направлено матеріали до Комунарського ВДВС ЗМУЮ.

Постановою головного державного виконавця Комунарського ВДВС ЗМУЮ від 06 липня 2016 року відмовлено у прийнятті виконавчого провадження документа до виконання у зв`язку з відсутністю у надісланому пакеті документів підтвердження працевлаштування боржника (т. 2 а.с. 88).

Постановою державного виконавця Вільнянського районного ВДВС від 22 липня 2016 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1576 (т. 1 а.с. 32). У постанові також зазначено, що заява про примусове виконання подана 21 липня 2016 року.

З копії матеріалів виконавчого провадження № 51740402 вбачається, що у період з 2016 по 2018 року державним виконавцем Вільнянського районного ВДВС здійснювались заходи щодо примусового виконання рішення Вільнянського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2008 року, зокрема, здійснювались запити, виклики боржника, виносились постанови про арешт майна боржника, складались акти, розрахунки заборгованості (т. 2 а.с. 54-86).

Встановлено також, що під час виконання у вищезазначений період Вільнянським районним ВДВС виконавчого листа, ОСОБА_2 31 травня 2018 року зверталась до виконавчої служби із заявою про надання довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів (т. 2 а.с. 60).

Також, 20 червня 2018 року ОСОБА_1 виконавчому відділу було надано письмові пояснення, в яких він зазначає, що не сплачував аліменти з моменту ухвалення рішення, оскільки не був повідомлений виконавчою службою про розмір таких виплат. Протягом періоду з 2008 року по 2018 року його не було повідомлено про наявність заборгованості за аліментами. ОСОБА_1 також зазначив, що згоден сплачувати аліменти, проте у зв`язку з його матеріальним та сімейним становищем, просив надати можливість погашення заборгованості частинами (т. 2 а.с. 63).

06 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Вільнянського районного ВДВС із заявою про направлення виконавчого провадження за його місцем проживання та реєстрації ( АДРЕСА_1 ) (т. 2 а.с. 62).

Постановою заступника начальника відділу Вільнянського районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області передано виконавчий лист № 2-1576-08 до Міжрайонного ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області (т. 1 а.с. 38).

Постановою старшого державного виконавця Міжрайонного ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області від 14 серпня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1576-08 прийнято (т. 2 а.с. 90).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України Про виконавче провадження ).

Відповідно до положень частини першої статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Аналогічні положення були закріплені у нормах статей 1, 11 Закону України Про виконавче провадження в редакції від 21 квітня 1991 року.

Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність.

За ст. 12 ЦПК України цивільне судочинствоздійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 зокрема, зазначав, що між ним та ОСОБА_2 було досягнуто домовленість щодо порядку виплати ним грошей, у зв`язку з чим, остання повідомила про відсутність наміру звертатися до виконавчої служби з метою відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів на підтвердження зазначеного, окрім того, наведені обставини спростовуються матеріалами виконавчого провадження № 51740402 (які не були знищенні) та письмовими поясненнями скаржника, в яких останній зобов`язався виплатити заборгованість за аліментами. Будь-яких доказів на підтвердження виконання рішення Вільнянського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2008 року у добровільному порядку ОСОБА_1 також не надано.

Доводи апеляційної скарги, в порушення ч. 6 ст. 81 ЦПК України, грунтуються на припущеннях.

При цьому, посилання ОСОБА_1 на те, що виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1576 було відкрито державним виконавцем без заяви стягувача, не заслуговують на увагу, оскільки, як було встановлено, матеріали виконавчого провадження знищені. Разом з цим, зі змісту постанов про відкриття виконавчого провадження вбачається, що заяви ОСОБА_2 подавалась , доказів, які підтверджують зворотного заявником не надано.

Посилання ОСОБА_1 , на те, що до спірних правовідносин, зокрема, порушення, на думку скаржника, державним виконавцем порядку передачі виконавчого провадження від одного органу державної виконавчої служби до іншого, слід застосовувати Порядок передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого, є помилковим, оскільки Наказ про затвердження цього порядку втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції № 512/5 ( z0489-12 ) від 02.04.2012, в той час, коли постанова про передачу виконавчого провадження винесена 03 серпня 2018 року.

Згідно ч. 4 ст. 25 ЗУ Про виконавче провадження передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Так, на час прийняття державним виконавцем постанови про передачу виконавчого провадження, порядок такої передачі регламентовано приписами Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженою Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5).

Згідно абз. 2 п . 6 Інструкції виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби.

Пунктом 7 Інструкції встановлено, що передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 6 цього розділу, - за рішенням державного виконавця, на виконанні у якого перебуває виконавче провадження.

Згідно з пунктом 9 Інструкції про передачу виконавчого провадження іншому органу державної виконавчої служби або до виконавчої групи державний виконавець виносить відповідну постанову, яку разом з матеріалами виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення надсилає до органу державної виконавчої служби, до якого передається виконавче провадження.

У відповідності до пункту 3.16. розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу ДВС відповідно до пункту 10 частини першої статті 49 Закону (в редакцій, дійсній на час видачі виконавчого листа) державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження зазначає причини направлення виконавчого документа за належністю, повідомляє про проведені виконавчі дії (якщо стягнення проведено частково, зазначається про фактично стягнену суму коштів), якщо боржник відсутній, вказується дата складання акта про відсутність боржника. До копії постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець додає також постанови про стягнення виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій, копії постанов про накладення арешту на кошти чи майно боржника, копії документів щодо майнового стану боржника та його доходів у разі їх наявності.

Відповідно до ч. 1 п. 10 ст. 49 Закону України Про виконавче провадження в редакції 2016 року, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до ч. 3 ст.49 Закону України Про виконавче провадження (в редакції закону від 21.04.1999 року) про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення,яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 8.19. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби завершені виконавчі провадження в архів органу юстиції не передаються і підлягають знищенню відповідно до цього Порядку після закінчення строків їх зберігання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду, що Законом України Про виконавче провадження , Інструкцією з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 № 512/5 не визначено обов`язку державного виконавця при направлені виконавчого документу за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби направляти разом з матеріалами виконавчого провадження заяву стягувача.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , щодо порушення судом першої інстанції строків розгляду його скарги, також не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення. Крім того, тривалість розгляду скарги також зумовлена процесуальною по віденкою скаржника, зокрема, подання оновлених скарг та клопотань.

З огляду на встановлені фактичні обставини та вимоги закону колегія суддів не встановила порушень судом першої інстанції під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та не впливають на законність судового рішення у справі, яке ухвалено з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 березня 2021 року у цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 15 липня 2021 року.

Головуючий:

Судді: