Постанова

від 12.07.2021 по справі 910/4054/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2021 р. Справа№ 910/4054/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі судового засідання Позюбан А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021

у справі № 910/4054/20 (суддя: Морозов С.М.)

за позовом ОСОБА_1

до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1) Голова комісії з припинення Обслуговуючого гаражного автокооперативу "Науковець" Журавель Олександр Вікторович

2) Обслуговуючий гаражний автокооператив "Науковець"

про скасування реєстраційного запису

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про скасування реєстраційного запису.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 у справі № 910/4054/20 позов задоволено повністю.

Скасовано проведену Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційну дію від 11.12.2013 року, номер 10721390011003745 про державну реєстрацію припинення юридичної особи - Обслуговуючого гаражного автокооперативу Науковець .

Стягнуто з Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на користь позивача суму судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 у справі № 910/4054/20 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Так, відповідач зазначає, що вирішуючи спір суд першої інстанції у своєму рішенні встановив факт пропуску позивачем строку позовної давності, але дійшов безпідставного висновку про поважність причин його пропуску, оскільки позивачем не доведено наявність об`єктивної неможливості звернення до суду в межах трьохрічного строку давності. Апелянт вважає, що після ухвалення Шевченківським районним судом міста Києва рішення від 01.02.2016 у справі № 761/23135/15-ц позивач мав змогу в межах строків позовної давності звернутись до суду за захистом його прав. Також скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції залишив поза увагою аргументи відповідача про те, що позивач намагається вдруге, шляхом подання цього позову, але в порядку господарського судочинства, досягнути розгляду справи щодо скасування реєстраційного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідач зазначає, що спірний запис про припинення юридичної особи внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підставі судового рішення - постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2013 у справі № 826/2986/13-а, залишеної без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 та Вищого адміністративного суду України від 17.12.2013. При цьому, факт законності дій державного реєстратора під час проведення ним державної реєстрації припинення юридичної особи було досліджено та встановлено в рамках адміністративної справи № 826/2986/13-а при перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2021, апеляційна скарга у справі № 910/4054/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали; розгляд справи призначено на 05.07.2021.

В межах встановлених судом процесуальних строків від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято на підставні повного, всебічного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи з вірним застосуванням норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Позивач вказує на безпідставність доводів відповідача щодо відсутності поважності причин пропуску строку позовної давності, оскільки протягом трьох місяців він був непрацездатним. Також, на думку позивача, судом першої інстанції вірно встановлено, що стороною вчинялись дії із захисту своїх прав, а саме звернення до апеляційного адміністративного суду в межах справи № 826/2986/13-а про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. За доводами позивача, твердження апелянта щодо повторного подання позивачем відповідного позову є помилковими, оскільки предмет і підстави позовів у цій справі та адміністративній є різними.

Представники третіх осіб в судове засідання 05.07.2021 не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення третьою особою-1 отримано рекомендовану кореспонденцію суду 31.05.2021.

Процесуальні документи, що направлялись на адресу третьої особи-2 повернуті відділенням поштового зв`язку з відміткою про відсутність адресата.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно п. п. 3, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що явка представників сторін та третіх осіб судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб, які належним чином повідомлялись про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Присутніми представниками позивача та відповідача в засіданні суду 05.07.2021 надано усні пояснення.

В судових засіданнях оголошувались перерви, про що представники сторін повідомлені під розписку.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.07.2021 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 12.07.2021 заперечив проти доводів апелянта та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 17818978 від 19.12.2013 головою комісії з припинення, ліквідатором Обслуговуючого гаражного автокооперативу Науковець з 23.09.2013 визначено Журавель О.В.

18 листопада 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б. посвідчено справжність підпису Журавля О.В. та зареєстровано в реєстрі за №1618, на Реєстраційній картці на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації або на підставі судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов`язане з банкрутством (форма 7).

На підставі вказаної Реєстраційної картки (форма 7) державним реєстратором Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Святошинського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві 11.12.2013 року було проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи на підставі судового рішення, що не пов`язане з банкрутством юридичної особи, номер запису 10721390011003745.

Журавель О.В. звернувся з заявою про вчинене кримінальне правопорушення, за якою старшим слідчим СВ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 грудня 2013 року за № 12013110100018837 та розпочато досудове розслідування.

В рамках досудового розслідування кримінального правопорушення, слідчим винесено постанову про призначення почеркознавчої експертизи від 25.02.2014, проведення якої доручено експертам КНДІСЕ Міністерства юстиції України.

Висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 11.04.2014 № 2331/2332/14-32 встановлено, що підписи від імені Журавля О.В. у графах Картку заповнив Журавель Олександр Вікторович та Журавель Олександр Вікторович у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації або на підставі судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством (форма № 7), яка датована 18.11.2013 та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б. (зареєстровано в реєстрі за № 1618), - виконані не Журавлем Олександром Вікторовичем , а іншою особою з наслідування підпису Журавля О.В .

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказує на те, що реєстраційний запис не відповідає вимогам норм Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у зв`язку з відсутністю належного волевиявлення Обслуговуючого гаражного автокооперативу "Науковець" на внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки підпис Журавля О.В. як ліквідатора Обслуговуючого гаражного автокооперативу Науковець є підробленим.

Зазначені обставини встановлені рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01.02.2016 року №761/23135/15-ц, яким визнано протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гнідюка О.Б., вчинені при нотаріальному посвідченні справжності підпису Журавля О.В. на Реєстраційній картці (форма № 7) та проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації або на підставі судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов`язане з банкрутством від 18.11.2013, про що вчинено запис в реєстрі за №1618. Також вказаним рішення визнано незаконною та скасовано нотаріальну дію, вчинену 18.11.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б. шляхом посвідчення справжності підпису Журавля О.В. на Реєстраційній картці (форма № 7) на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації або на підставі судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов`язане з банкрутством від 18.11.2013, про що вчинено запис в реєстрі за № 1618.

За доводами позивача наявність внесеного з порушенням закону запису про припинення юридичної особи порушує його корпоративні права як члена кооперативу, оскільки припинення Обслуговуючого гаражного автокооперативу Науковець є підставою для припинення членства в кооперативі. Також позивач вказує на те, що непроведення ліквідаційної процедури у встановленому законом порядку та передчасна державна реєстрація припинення кооперативу унеможливлює задоволення його майново-грошових вимог та речових прав на гаражний бокс № НОМЕР_1 , а також фактично позбавляє права на отримання майна кооперативу, що залишилось після його ліквідації та погашення кредитної заборгованості з повернення зарахованих пайових внесків.

Дослідивши матеріали справи, а також з огляду на заявлений предмет та підстави позову, суд апеляційної інстанції вважає, що спірні правовідносини регламентуються наступними нормами матеріального права.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 167 ГК України корпоративні права -це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації.

Відповідно під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

Громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, є учасниками відносин у сфері господарювання, а відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю належать до господарських відносин (ст. 2, ч. 6 ст. 3 ГК України).

Питання господарської діяльності кооперативів врегульовано ст. 94 ГК України, яка визначає кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, які можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Кооперативи здійснюють свою господарську діяльність відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів.

Зазначені вище норми ГК України кореспондуються із приписами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України Про кооперацію .

За змістом положень ст. ст. 2, 6, 9 вказаного вище Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах (ч. 1 ст. 7 Закону України Про кооперацію ).

Згідно з положеннями ст. 12 Закону України Про кооперацію основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про кооперацію для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Статтею 20 Закону України Про кооперацію визначено, що для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, передбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди. Пайовий фонд - майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу. Неподільний фонд створюється в обов`язковому порядку і формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу. Цей фонд не може бути розподілений між членами кооперативу, крім випадків, передбачених законом. Порядок відрахувань до неподільного фонду частини доходу визначається статутом кооперативу. Резервний фонд створюється за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для покриття можливих втрат (збитків). Спеціальний фонд створюється за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших передбачених законом надходжень для забезпечення його статутної діяльності і використовується за рішенням органів управління кооперативу.

В ст. 21 названого закону унормовано, що пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї, в тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфікованими і у сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу у майні кооперативу. У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України Про кооперацію , кооператив ліквідується: за рішенням загальних зборів членів кооперативу або зборів уповноважених чи за рішенням суду.

У випадку ліквідації кооперативу майно кооперативу, що залишилося після задоволення вимог кредиторів кооперативу, здійснення виплат членам кооперативу паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків з кооперативним об`єднанням, членом якого він є, розподіляється між членами кооперативу у порядку, визначеному статутом. Майно неподільного фонду не підлягає поділу між його членами і передається за рішенням ліквідаційної комісії іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним організаціям) або зараховується до доходу бюджету. При цьому у рішенні повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна (ч. ч. 6, 7 ст. 29 Закону України Про кооперацію .

Членство в кооперативі, зокрема, припиняється у разі припинення діяльності кооперативу (ч. 1 ст. 29 Закону України Про кооперацію ).

Особливості діяльності обслуговуючих кооперативів наведено в нормах статей 2, 23, 26 Закону України Про кооперацію .

Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку. Норма про кооперативні виплати не поширюється на сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи.

Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

Особи, які є членами створеного ним обслуговуючого кооперативу, є правомочними брати участь в управлінні обслуговуючим кооперативом, отримувати певну частку активів обслуговуючого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі.

За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Аналогічний за змістом висновок у відповідних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19).

Регламентація підстав та порядку державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, що не пов`язане з банкрутством юридичної особи, а також строків здійснення державним реєстратором певних юридично значимих дій, пов`язаних з припиненням юридичної особи, здійснювалась відповідно до ст.ст. 38, 36 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців , в редакції, чинній на момент виникнення спірних на думку позивача правовідносин, пов`язаних з ліквідацією Обслуговуючого гаражного автокооперативу Науковець . Оцінка вказаним правовідносинам, як вже зазначалось судом апеляційної інстанції, вже надавалась судами в межах розгляду адміністративної справи № 826/2986/13-а.

Матеріалами справи підтверджується, що 22.07.2002 між позивачем та Обслуговуючим гаражним автокооперативом Науковець укладено угоду № 242, згідно умов якої громадянина ОСОБА_1 зараховано до кооперативу.

Згідно п. 2 угоди кооператив погоджується, що виконані роботи по покрівлі гаражів на суму 21 320,00 грн зарахувати як пайовий внесок до кооперативу.

Обслуговуючий гаражний автокооператив Науковець за пайові внески ОСОБА_1 надав йому бокс № НОМЕР_1 для користування та зберігання власного автомобіля.

В разі приватизації, бокс, який займає ОСОБА_1 , оформлюється йому у приватну власність, а собівартість гаража складається з пайових внесків в розмірі 21 320,00 грн (п. 4 угоди).

Таким чином, позивач згідно долучених до матеріалів справи документів був учасником (членом) Обслуговуючого гаражного автокооперативу Науковець , а тому вимоги щодо скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційного запису про державну реєстрацію припинення названого кооперативу з огляду на посилання позивача про необхідність захисту порушеного корпоративного права підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки спір є найбільш наближеним до корпоративного спору.

Матеріалами справи підтверджується, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2013 у справі № 826/2986/13-а, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.12.2013, позовні вимоги Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби задоволено. Припинено юридичну особу Обслуговуючий гаражний автокооператив Науковець у зв`язку з тим, що кооператив не подавав більше року до контролюючого органу за місцем реєстрації податкових декларацій, документів фінансової звітності, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, передбачених чинним законодавством (п. 2 абз. 5 п. 2 ст. 38 Податкового кодексу України).

Згідно ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду . У рішенні від 17.05.2005р. по справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 у справі "Півень проти України" судом вказано, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Янголенко проти України ).

Беручи до уваги те, що вищенаведене судове рішення в адміністративній справі № 826/2986/13-а набрало законної сили, є чинним та у встановленому законом порядку не скасовано, то воно підлягає обов`язковому виконанню. Питання щодо правомірності припинення юридичної особи не може піддаватися повторній оцінці судовими юрисдикціями. Відтак аргументація щодо незаконності внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи на підставі рішення суду, що зумовило припинення членства позивача в кооперативі, не можуть бути підставою для задоволення позову в рамках розгляду цього спору.

Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , пред`явлення даного позову серед іншого також було зумовлено й неможливістю задоволення його майново-грошових вимог та речових прав на гаражний бокс № НОМЕР_1 , який згідно угоди № 242 від 22.07.2002 перебував у користуванні позивача та який він вправі був приватизувати.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа, згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16; від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18; від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Отже, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Таким чином, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги ч. ч. 2-5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, суд, вирішуючи спір по суті повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Тобто, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Саме ефективність способу захисту є основоположним принципом, який має враховуватись судом при ухваленні рішення.

При цьому, судова колегія констатує, що обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Як вже зазначалось у цій постанові позивачем заявлено позов про скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційного запису про державну реєстрацію припинення Обслуговуючого гаражного автокооперативу Науковець , що була проведена на виконання судового рішення в адміністративній справі № 826/2986/13-а.

Вказаний позов, як стверджує позивач, було пред`явлено саме на захист порушених, на його думку, прав на задоволення визначених чинним законодавством способів захисту прав та інтересів щодо отримання майна кооперативу, що залишилось після його ліквідації, а також погашення кредиторської заборгованості з повернення зарахованих пайових внесків; неможливість отримання речових прав на майно - гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Натомість задоволення вказаних вимог з огляду на приписи ч. 1 ст. 29 Закону України Про кооперацію у взаємозв`язку із рішенням в адміністративній справі № 826/2986/13-а, а відтак й обмежену, на думку суду апеляційної інстанції, правосуб`єктність позивача щодо всіх заявлених ним вимог в наближеному до корпоративному спорі, не забезпечить реального поновлення прав та інтересів позивача, зокрема й в частині отримання речових прав на майно - гаражний бокс № НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_1 згідно угоди № 242 від 22.07.2002.

Насамкінець з огляду на заявлені позовні вимоги та зібрані у справі матеріали, позивач не навів підстав та/або не зазначив суб`єктів, що унеможливлюють реалізацію отримання ним й зокрема речових прав на відповідне майно, що перебуває у його користуванні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що заявлені вимоги позивача не здатні забезпечити реального поновлення прав позивача, на захист яких подано цей позов, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстави для задоволення позову у даній справі відсутні.

Відносно застосування положень цивільного законодавства про позовну давність слід зазначити, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Даної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.12.2018 у справі № 911/1437/17.

Зважаючи на те, що судовою колегією не встановлено підстав для задоволення позову, то, відповідно, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 - скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України. Суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та прийняття нового рішення у даній справі, судовий збір, що був сплачений учасниками справи у зв`язку з розглядом справи в місцевому господарському суді та суді апеляційної інстанції, згідно приписів ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва 20.04.2021 у справі №910/4054/20 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 у справі №910/4054/20 скасувати, ухвали нове рішення.

3. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про скасування реєстраційного запису, - відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03115, м. Київ, пр-т Перемоги, 97; ідентифікаційний код 37395418) 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн 00 коп. судового збору, сплаченого стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.

6. Справу №910/4054/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець

Повний текст постанови складено 15.07.2021