Рішення

від 16.07.2021 по справі 600/331/21-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/331/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецького управління Головного управління Держаної податкової служби України у Чернівецької області в особі Лєсніка Сергія Миколайовича, ОСОБА_2 , Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області в особі Смотра Дмитра Олександровича, ОСОБА_3 , другий відповідач Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців юридичного управління Чернівецької міської ради, співвідповідач Головне управління ДПС у Чернівецької області в особі Шпака Віталія Петровича про визнання протиправним та скасування запису, рішення.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати запис про включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізичну особу - підприємця;

- визнати незаконною та скасувати в цілому вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-102163-56 від 19.07.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржувана вимога сформована помилково, оскільки він не являється фізичною особою-підприємцем та не здійснює підприємницьку діяльність, а єдиний внесок за нього сплачує роботодавець з 2013 року.

Оскаржувану вимогу ним не отримано, а про її існування дізнався після арешту коштів на рахунках.

У позові позивач зазначав, що у 2011 році припинив підприємницьку діяльність шляхом її ліквідації, зняття з обліку та подання відповідних документів держреєстратору.

Позивач вважає, що незаконними діями відповідачів, використовуючи його персональні дані шляхом незаконного здобуття, підробки та створення фіктивного суб`єкта підприємницької, його безпідставно взято на облік як платника податків та платника єдиного внеску, що слугувало винесення оскаржуваної вимоги.

Крім того, позивач стверджував, що реєстраційну картку не заповняв та нікого не уповноважував заповнювати її від свого імені.

На думку позивача, контролюючий орган, як володілець бази персональних даних у складі ІТС ДРФО та АІС Податковий облік , не забезпечив захист його персональних даних відповідно до вимог Законів № 2297 та № 80/94.

Також у позовній заяві позивач наполягав на відсутності повноважень у ГУ ДПС у Чернівецькій області діяти від імені органу державної влади, нараховувати та стягувати заборгованість з ЄСВ.

За наведених обставин, позивач просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.03.2021 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Цією ж ухвалою визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлено такий строк, а також витребувано у відповідачів додаткові докази по справі.

Чернівецьке управління Головне управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому просило у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, оскільки оскаржувана вимога прийнята на підставі чинного законодавства, у зв`язку із несплатою позивачем єдиного соціального внеску.

Ухвалою суду від 09.04.2021 клопотання позивача задоволено. Залучено до участі у справі як співвідповідача Головне управління ДПС у Чернівецької області в особі Шпака Віталія Петровича .

Головне управління ДПС у Чернівецькій області (далі - співвідповідач) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому просило у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, оскільки оскаржувана вимога прийнята на підставі чинного законодавства, у зв`язку із несплатою позивачем єдиного соціального внеску.

Також співвідповідач зазначав, що позивач зареєстрований як фізична особа- підприємець і перебуває на обліку на час розгляду справи, тому має сплачувати єдиний внесок.

На думку співвідповідача, позивач набув статус пенсіонера за віком тільки 17.10.2018 , тому єдиний внесок, який нараховано за періоди 2017 - 2018 років (три квартали і 1 місяць четвертого кварталу 2018 року), підлягає сплаті.

Співвідповідач наполягав на тому, що контролюючим органом дотримано вимоги чинного законодавства і порядку надіслання оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), надіславши її за адресою місце проживання позивача, яку останній отримав.

У відзиві співвідповідач також наголошував на хибності позиції позивача щодо відсутності у ГУ ДПС у Чернівецькій області нараховувати та стягувати заборгованість з ЄСВ, оскільки Головне управління ДПС у Чернівецькій області є правонаступником Головного управління ДФС у Чернівецькій області.

За наведених обставин, співвідповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Позивач скористався правом, передбаченим ст. 163 КАС України, та подав до суду відповідь на відзив Чернівецького управління Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

Перший відділ державної виконавчої служби міста Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), який є правонаступником Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, надав до суду витребувані по справі докази та просив розглянути справу без участі його представника.

Ухвалою суду від 11.05.2021 витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області наступні докази: індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) ОСОБА_1 про сплачені ним страхові внески за період з 01.01.2013 по теперішній час.

Ухвалою суду від 11.05.2021 витребувано з Чернівецької міської ради копію реєстраційної справи ОСОБА_1 у паперовій формі.

Ухвалою суду від 11.05.2021 витребувано з Чернівецької обласної фітосанітарної лабораторії наступні докази: інформацію (відомості) про роботу ОСОБА_1 , а також нарахування йому заробітної плати, в т.ч. з урахуванням податку з доходів фізичних осіб та ЄСВ, за період з 01.01.2013 по теперішній час.

Ухвалою суду від 15.06.2021 залучено до участі у справі як другого відповідача - Відділ державної реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців юридичного управління Чернівецької міської ради.

Відділ державної реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців юридичного управління Чернівецької міської ради (далі - другий відповідач) подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування заперечень другий відповідач зазначав, що 28.04.2011 державному реєстратору уповноваженою особою подано реєстраційну картку Форма №10, копію картки фізичної-особи платника податків, квитанцію про внесення реєстраційного збору та копію довіреності, виданої позивачем. На підставі вказаних документів, 28.04.2011 внесено відповідний запис, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець.

З огляду на наведене, другий відповідач вважає, що відсутні правові підстави для визнання незаконним та скасування запису про включення до ЄДР позивача.

Позивач скористався правом, передбаченим ст. 163 КАС України, та подав до суду відповідь на відзив Відділу державної реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців юридичного управління Чернівецької міської ради.

Ухвалою суду від 16.07.2021 у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовлено.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований 28.04.2011 як фізична особа-підприємець та знаходиться в реєстрі на час розгляду справи по суті, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Ідентифікаційними даними (дані АІС "Податковий блок).

Основними видами діяльності позивача є: технічне обслуговування та ремонт автомобілів; роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами; роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям (Т. 1 а.с. 243, Т. 2 а.с. 34).

Згідно Ідентифікаційних даних (дані АІС "Податковий блок) позивач взятий на облік як платник податків 29.04.2011 (Т. 1 а.с. 203).

Як зазначав співвідповідач у відзиві на позов та підтверджується матеріалами справи, в базі даних контролюючого органу АІС Податковий облік відносно позивача міститься інформація, що ознака ФО-пенсіонер встановлена пенсіонер за віком з 17.10.2018 (а.с. 243).

Як стверджував позивач у заявах по суті, з 2013 року він працює в Чернівецькій обласній фітосанітарній лабораторії на робочій посаді сторожа. На підтвердження наведеної обставини позивач надав до суду довідку видану Чернівецькою обласною фітосанітарною лабораторією за № 07/03-15 від 20.03.2020 (Т. 1 а.с. 76).

Дослідженням листа Чернівецької обласної фітосанітарної лабораторії від 21.05.2021 № 27/02-12, наданого на виконання ухвали суду від 11.05.2021, встановлено, що позивач працює на посаді сторожа з 23.01.2013 (наказ №9-ОС від 23.01.2013) по теперішній час. За вказаний період загальна сума нарахованої заробітної плати позивачу складає 426865,89 грн; утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 72964,52грн; утримано ЄСВ у сумі 3551,12 грн; нараховано ЄСВ 72218,32 грн (Т. 2 а.с. 31-32).

Дослідженням інтегрованої картки платника за спірний період встановлено наступне:

- 09.02.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за 2017 р. терміном сплати 09.02.2018 р. в сумі 8448,00 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.04.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за І квартал 2018 р. терміном сплати 19.04.2018 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.07.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІ квартал 2018 р. терміном сплати 19.07.2018 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 19.10.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за ІІІ квартал 2018 р. терміном сплати 19.10.2018 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму;

- 21.01.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ за жовтень місяць ІV квартал 2018 р. терміном сплати 21.01.2019 р. в сумі 819,06 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку на вказану суму (Т. 1 а.с. 237-238).

Отже, за вказаний період позивачу нараховано ЄСВ на загальну суму 16638,60 грн, в т.ч., за 2017 рік - 8448,00 грн, за 2018 рік (три квартали і 1 місяць четвертого кварталу 2018 року) - 8190,60 грн.

З матеріалів справи видно, що станом на 31.01.2019 недоїмка по сплаті позивачем єдиного соціального внеску склала 16638,58 грн (16638,60 грн - 0,02 грн), враховуючи переплату позивачем до бюджету єдиного соціального внеску станом на 31.12.2017 у розмірі 0,02 грн.

19.07.2019 р. керівником (уповноваженою особою) Головного управління ДФС у Чернівецькій області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Чернівецькій області) Лєсніком Сергієм Миколайовичем, у відповідності до вимог ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу № Ф-102163-56 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено позивача, що станом на 31.01.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 16638,58 грн, в т.ч. недоїмка - у сумі 16638,58 грн (Т. 1 а.с. 186).

Як зазначав позивач у позові, ним було виявлено зменшення суми пенсійних виплат, у зв`язку із чим, 03.09.2020 він звернувся із скаргою до Головного управління Пенсійного фонду у Чернівецькій області (Т. 1 а.с. 81-83).

За результатам розгляду скарги, 10.09.2020 Головне управління Пенсійного фонду у Чернівецькій області листом за № 1706-1571/М-02/8-2400/20 повідомило позивача, що на виконанні у Головному управлінні перебуває постанова від 06.05.2020 (ВП № 61141993) Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про стягнення пенсії на загальну суму боргу 18512,93 грн, у тому числі заборгованість на користь Головного управління ДПС у Чернівецької області в сумі 16638,58 грн (Т. 1 а.с. 84).

Після чого, позивач, звернувся із скаргою до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, в якій просив скасувати в цілому вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф -102163-56 від 19.07.2019 (Т. 1 а.с. 93-95, 96) .

Доказів розгляду вказаної скарги відповідач та співвідповідач до суду не надали, причини не повідомили.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що 27.01.2020 уповноважена особа Чернівецького управління Головного управління ДПС у Чернівецькій області, заступник начальника управління - начальник управління відділу адміністрування податків і зборів фізичних осіб Світовий Андрій Іванович направив на адресу Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) заяву про прийняття до примусового виконання оскаржуваної вимоги № Ф -102163-56 від 19.07.2019 (Т. 1 а.с. 185).

На підставі вказаної заяви, 07.02.2020 старшим державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Мухаєвою Оксаною Маратівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61141993 з примусового виконання оскаржуваної вимоги № Ф -102163-56 від 19.07.2019 (Т. 1 а.с. 184).

Перший відділ державної виконавчої служби міста Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) не надав до суду докази надіслання (вручення) рекомендованим поштовим відправленням з відміткою про вручення позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.02.2020 ВП № 61141993 з примусового виконання оскаржуваної вимоги № Ф -102163-56 від 19.07.2019.

За наведених обставин, ухвалою суду від 09.03.2021 визнано поважними причини пропуску позивачем строки звернення до суду та поновлено такий строк.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, 21.02.2020 р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон - №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 2, 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Перелік платників єдиного внеску наведено в ст. 4 Закону № 2464-VI.

Згідно з п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абз. 1 п.1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, в розумінні Закону № 2464-VI застрахована особа може бути застрахованою один раз, єдиний внесок за себе як фізичну особу-підприємця повинна нараховувати та сплачувати самостійно один раз. Відтак, подвійне нарахування застрахованій особі єдиного внеску є неприпустимим та суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

З матеріалів справи видно, що з 23.01.2013 по час звернення з позовом до суду позивач працює на посаді головного спеціаліста фінансового відділу в Державному архіві Чернівецької області, відтак страхувальник сплачує за нього єдиний соціальний внесок.

За оскаржуваною вимогою № Ф-102163-56 від 19.07.2019, Головне управління ДФС у Чернівецькій області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Чернівецькій області) вимагає від позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску на загальну суму 16638,58 грн.

Таким чином, відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок також за періоди сплати за нього страхувальником страхових внесків, як за найманого працівника.

З наведеною позицією суд не погоджується, з таких міркувань.

Пунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що п. 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 05.12.2019 у справі № 260/358/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18.

Судом встановлено, що з 23.12.2013 позивач є найманим працівником та не провадив протягом спірного періоду підприємницьку діяльність, доходи від такої діяльності не отримував.

З матеріалів справи видно, що позивач працює на посаді сторожа в Чернівецькій обласній фітосанітарній лабораторії з 23.01.2013 (наказ №9-ОС від 23.01.2013) по теперішній час.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) щодо застрахованої особи ОСОБА_1 в період з 2013 р. по березень 2021 року страхувальником - Чернівецькою обласною фітосанітарною лабораторією (код ЄДРПОУ 38452995) сплачувалися страхові внески за позивача (Т. 2 а.с. 25 - 29).

Згідно листа Чернівецької обласної фітосанітарної лабораторії від 21.05.2021 № 27/02-12, позивач працює на посаді сторожа з 23.01.2013 (наказ №9-ОС від 23.01.2013) по теперішній час. За вказаний період загальна сума нарахованої заробітної плати позивачу складає 426865,89 грн; утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 72964,52грн; утримано ЄСВ у сумі 3551,12 грн; нараховано ЄСВ 72218,32 грн (Т. 2 а.с. 31-32).

Отже, в спірний період позивач займався трудовою діяльністю як найманий працівник. За вказаний період за позивача сплачувалися страхові внески його роботодавцем в сумі не менш як мінімальний страховий внесок.

Оскільки, Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та будучи зареєстрованою як фізична особа - підприємець, а із системного аналізу його норм видно, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити підприємницьку діяльність.

Судовим розглядом не встановлено, а відповідачем та співвідповідачем не доведено, що позивач у спірний період по час прийняття оскаржуваної вимоги здійснював підприємницьку діяльність та отримував дохід від її діяльності.

Як зазначалося вище, в оскаржуваній вимозі № Ф-102163-56 від 19.07.2019 відповідач вимагав від позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску всього на загальну суму заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 18276,72 грн, в т.ч. недоїмка - у сумі 18276,72 грн.

Отже, відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок також за періоди сплати за нього страхувальником страхових внесків.

Статтею 21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533-III (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, крім пенсій (за винятком пенсії по інвалідності) та виплат за страхуванням на випадок безробіття, включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску (абз. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття").

Оскільки, позивач в спірний період перебував на обліку в органах ДФС та був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницьку діяльність не здійснював і доходи від такої діяльності не отримував, та одночасно в цей період перебував у трудових відносинах з Чернівецькою обласною фітосанітарною лабораторією (код ЄДРПОУ 38452995), яка сплачувала за нього страхові внески, суд вважає, що необхідність сплати позивачем єдиного соціального внеску за спірний період спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що вимога відповідача про подвійне нарахування позивачу як застрахованій особі єдиного внеску за періоди сплати за нього страхувальником страхових внесків, є протиправною та підлягає скасуванню.

Стосовно дотримання відповідачем порядку та строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.

Підпунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI ).

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п.п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст. 25 Закону № 2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 р. № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених вище положень видно, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

З матеріалів справи видно, що 19.07.2019 відповідач сформував оскаржувану вимогу № Ф-102163-56 станом на 31.01.2019 р., в якій вимагав від позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску всього на суму 16638,58 грн, яка виникла за 2017 та 2018 р.р., що підтверджується розрахунком заборгованості та зворотнім боком інтегрованої картки платника (Т. 1 а.с. 197 - 201, 204).

Судом встановлено, що суму заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальну суму 16638,58 грн сформовано відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів - ГУ ДФС у Чернівецькій області.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що мало місце порушення відповідачем порядку та строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску.

Суд звертає увагу, що в разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, в даному випадку формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), без дотримання порядку та поза межами законодавчо визначених строків, воно не може вважатись правомірним.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до переконання, що недотримання відповідачем порядку та строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно з практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес".

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 та 2 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи практику ЄСПЛ, а також встановлені по справі обставини, суд вважає, що відповідачем та співвідповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, приймаючи оскаржувану вимогу відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваної вимоги та відповідності її критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

Судом встановлено невідповідність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) вимогам, що встановлені Законом № 2464-VI, Інструкцією № 449 та критеріям, що визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відтак, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-102163-56 від 19.07.2019 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Стосовно зарахування в межах виконавчого провадження коштів на підставі оскаржуваної вимоги, суд зазначає наступне.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 26 Закону № 2464-VI встановлено, що суми коштів, безпідставно стягнені податковими органами з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню з рахунків податкового органу в триденний строк з дня прийняття рішення податковими органами або судом про безпідставність їх стягнення з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

З матеріалів справи видно, що в межах виконавчого провадження ВП № 61141993 під час примусового виконання стягнення на підставі оскаржуваної вимоги з позивача стягнуто кошти 07.08.2020 у сумі 190,46 грн, 28.09.2020 у сумі 763,64 грн, 30.12.2020 у сумі 381,82 грн, 26.01.2021у сумі 1802,37 грн та 25.02.2021 у сумі 1882,40 грн (Т. 1 а.с. 200 - 201).

Оскільки оскаржувана вимога скасована, відтак на підставі цього судового рішення відповідач, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний вчинити відповідні дії щодо відображення в обліковій картці про скасування оскаржуваної вимоги та згідно ст. 26 Закону № 2464-VI повернути безпідставно стягнуті кошти на підставі оскаржуваної вимоги з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Стосовно зазначення позивачем в позовній заяві відповідачами (співвідповідачем) посадових осіб Чернівецького управління Головного управління Держаної податкової служби України у Чернівецької області Лєсніка Сергія Миколайовича , ОСОБА_2 , Головного и управління ДПС у Чернівецької області Шпака Віталія Петровича, Першого відділі державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області в особі Смотра Дмитра Олександровича , ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 46 КАС України встановлено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч. 2, 4 ст. 46 КАС України).

Згідно визначень наведених в п. 7, 8 та 9 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Згідно п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відноси, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

За визначенням, наведеним у п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Суд зауважує, що звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача, тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду містить правові наслідки для позивача.

Як видно із змісту позовної заяви, позивач зазначив відповідачами (співвідповідачем) посадових осіб Чернівецького управління Головного управління Держаної податкової служби України у Чернівецької області Лєсніка Сергія Миколайовича , ОСОБА_2 , Головного управління ДПС у Чернівецької області - Шпака Віталія Петровича, Першого відділі державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області - Смотра Дмитра Олександровича, ОСОБА_3 .

При цьому, суд звертає увагу, що позивач оскаржує вимогу про сплату боргу (недоїмки) та запис про включення його до ЄДР, як фізичну особу-підприємця, а не дії посадових особі контролюючого органу та органу державної виконавчої служби.

Однак, під час розгляду справи по суті позивач не обґрунтував свої вимоги на предмет спору в частині звернення до суду з позовом до посадових осіб контролюючого органу та органу державної виконавчої служби.

Більше того, позивачем не обґрунтовано порушення його прав, свобод або інтересів саме посадовими особами контролюючого органу та органу державної виконавчої служби, а також не зазначено докази, що підтверджують вказані обставини.

В той же час, посадові особами контролюючого органу та органу державної виконавчої служби виконували свої посадові обов`язки та діяли від імені та в інтересах відповідного органу.

З огляду на наведене, суд розглядає справу в межах заявлених вимог.

Стосовно позовної вимоги про визнати незаконним та скасувати запис про включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізичну особу - підприємця, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, регулюється Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 № 755-IV (в редакції чинній на день проведення державної реєстрації позивача, як фізичної особи-підприємця - 28.04.2011).

Приписами ст. 42 Закону № 755-IV встановлено, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має реєстраційний номер облікової

картки платника податків, або уповноважена нею особа (далі - заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

копію документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків;

документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред`являється паспорт. Фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади, повинна особисто пред`явити державному реєстратору паспорт із відповідною відміткою.

Уповноважена особа повинна пред`явити свій паспорт та документ, що засвідчує її повноваження.

Документи, які подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

У відповідності до ст. 43 Закону № 755-IV державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду зобов`язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця, які передбачені частиною першою статті 44 цього Закону. Перевірка на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця, які передбачені абзацами третім та четвертим частини першої статті 44 цього Закону, здійснюється з використанням відомостей Єдиного державного реєстру.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

З матеріалів справи видно, що позивач зареєстрований 28.04.2011 як фізична особа-підприємець та знаходиться в реєстрі на час розгляду справи по суті, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Ідентифікаційними даними (дані АІС "Податковий блок).

Судом встановлено, що на підставі довіреності серії ВРК №008205 виданої позивачем 27.04.2011, посвідченої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області та зареєстрованої в реєстрі за № 874, 28.04.2011 ОСОБА_8 до державного реєстратора Виконавчого комітету Чернівецької міської ради подано пакет документів для проведення реєстраційної дії Державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , зокрема: опис; реєстраційну картку на проведення документів державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення позивача до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; копію квитанції про оплату послуг реєстрації; документ, що посвідчує повноваження уповноваженої особи (Т. 2 а.с. 18 - 23).

На підставі вказаних документів, 28.04.2011 державним реєстратором Виконавчого комітету Чернівецької міської ради Чорною Н.Є. внесено запис до ЄДР про проведення державної реєстрації позивача, як фізичної особи - підприємця, номер запису 20380000000030317, а також видано Свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_2 .

Таким чином, суд вважає, що державний реєстратор діяв на підставі, в спосіб, що передбачений Законом № 755-IV, у відповідності до наданих йому повноважень.

Дослідженням реєстраційної справи ОСОБА_1 встановлено, що ні позивачем, ні його уповноваженими особами, не подавалися до державного реєстратора жодні документи щодо внесення запису про припинення його підприємницької діяльності, та, відповідно, не вносилися відомості до ЄДР про внесення відомостей про припинення підприємницької діяльності.

Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, в т.ч: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 1 ст. 9 та ч. 1 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Положеннями ч. 1, п. 4, 5, 9 ч. 5 ст. 160 КАС України встановлено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. В позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи по суті позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми докази протиправність внесення запису до ЄДР про проведення державної реєстрації його, як фізичної особи - підприємця, а судом не встановлено.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог.

Доводи позивача щодо протиправності запису про включення його до ЄДР, як фізичну особу - підприємця, суд відхиляє, оскільки вони не спростовують правомірність внесення запису до ЄДР про проведення державної реєстрації позивача, як фізичної особи - підприємця.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 1812,00 грн.

Оскільки, позов задоволено частково, суд пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-102163-56 від 19.07.2019.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Чернівецьке управління Головного управління Держаної податкової служби України у Чернівецької області (вулиця Героїв Майдану, 200 -А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 43143196);

відповідач - Перший відділ державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області (вул. Руська, 183, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 41659926);

співвідповідач - Головне управління ДПС у Чернівецької області (вул. Героїв Майдану, буд. 200 А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ ВП 44057187);

другий відповідач - Відділ державної реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців юридичного управління Чернівецької міської ради (м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, буд. 7).

Суддя В.К. Левицький