Ухвала

від 16.06.2021 по справі 912/895/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 912/895/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого , Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Баклан Н.Ю.,

Східного офісу Державної аудиторської служби України - не з`явився,

Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця Савченко Юлії Миколаївни - Ковальова А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Савченко Юлії Миколаївни

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2020 (у складі колегії суддів: Дармін М.О. (головуючий), Антонік С.Г., Чус О.В.)

та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.09.2020 (суддя Бестаченко О.Л.)

у справі № 912/895/18

за позовом Заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Східного офісу державної аудиторської служби, Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Савченко Юлії Миколаївни

про визнання недійсними додаткових угод і стягнення 163 533,71 грн,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року заступник прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Позивач-1) та Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради (далі - Позивач-2) звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи - підприємця Савченко Юлії Миколаївни (далі - ФОП Савченко Ю.М., Відповідач) про визнання недійсними Додаткових угод №1 від 20.03.2017, №2 від 21.03.2017, №3 від 22.03.2017, №4 від 23.03.2017, №5 від 24.03.2017, №6 від 27.03.2017, №7 від 28.03.2017, №8 від 29.03.2017, №9 від 30.03.2017, №10 від 17.04.2017 (далі - Додаткові угоди №№1-10) до Договору №144-Т про закупівлю товарів за державні кошти від 14.03.2017 (далі - Договір №144-Т від 14.03.2017), укладених між Позивачем-2 та Відповідачем, та про стягнення з ФОП Савченко Ю.М. на користь Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради безпідставно сплачених коштів у сумі 163 533,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні оспорюваних Додаткових угод до Договору №144-Т від 14.03.2017 не було дотримано вимог пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" та безпідставно змінено істотні умови договору (збільшено ціну за одиницю товару шляхом зменшення кількості товару, що закуповується), що призвело до переплати бюджетних коштів на суму 163 533,71 грн. Вказане, за доводами прокурора, є підставою для визнання вказаних додаткових угод недійсними згідно з положеннями статті 203, частини 1 статті 215, 216 Цивільного кодексу України, та стягнення безпідставно отриманих коштів.

Справа розглядалась неодноразово.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 23.09.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2020, позов задоволено повністю. Визнано недійсними Додаткові угоди: №1 від 20.03.2017, №2 від 21.03.2017, №3 від 22.03.2017, №4 від 23.03.2017, №5 від 24.03.2017, №6 від 27.03.2017, №7 від 28.03.2017, №8 від 29.03.2017, №9 від 30.03.2017, №10 від 17.04.2017 до Договору №144-Т про закупівлю товарів від 14.03.2017, укладені між Управлінням освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради та ФОП Савченко Ю.М. Стягнуто з ФОП Савченко Ю.М. на користь Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради кошти в сумі 163 533,71 грн. Стягнуто з ФОП Савченко Ю.М. на користь Кіровоградської обласної прокуратури 20 073,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ФОП Савченко Ю.М. подала до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просила скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2020 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.09.2020, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 912/895/18 за касаційною скаргою ФОП Савченко Ю.М. з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.06.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 02.06.2021.

У відзиві на касаційну скаргу прокурор наголошує, що уповноваженим державним органом - Східним офісом Державної аудиторської служби України та підконтрольним органом - Управлінням освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради не здійснювався захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тому звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави відповідає вимогам частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, прокурор просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом відповідно до статті 295 ГПК України та не подали до суду касаційної інстанції письмових відзивів на касаційну скаргу.

Східний офіс Державної аудиторської служби України та Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представника у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників вказаних учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, представника Відповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Управлінням освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради проведено відкриті торги щодо закупівлі продукції - "Масло вершкове в пачках (200 гр) ДСТУ 4399:2005 72,5-79,9); 6 000 кілограм ДК 021:2015, 15530000-2" з очікуваною вартістю 630 000,00 грн, що становить 105 грн за 1 кг.

Оголошення про проведення відкритих торгів оприлюднено в мережі Інтернет на вебсайті "Prozorro-публічні закупівлі" за UA-2017-01-30-001743-b. Основним критерієм оцінки пропозицій та вибору переможця є ціна.

За результатом проведення торгів переможцем вказаного аукціону визначено ФОП Савченко Ю.В. з ціновою пропозицією 286 620,00 грн (ціна за вершкове масло 47,77 грн за 1 кг).

14.03.2017 між Управлінням освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради (Замовник) та ФОП Савченко Ю.М. (Постачальник) укладено Договір №144-Т на закупівлю товарів (далі - Договір), за умовами якого предметом поставки (закупівлі) є масло вершкове в пачках (200 гр) 1 кг - 47,77 грн. Кількість товару, що підлягає поставці - 6 000 кг. Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків. Ціна Договору становить 286 620,00 грн, масло 6 000 кг. Ціна Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (пункти 1.2, 3.1, 3.3 Договору).

В подальшому, протягом вісімнадцяти днів (з 20.03.2017 по 17.04.2017) між Управлінням освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради та Відповідачем було укладено 10 Додаткових угод до Договору №144-Т від 14.03.2017, якими ціна за одиницю товару збільшена без зміни суми договору, тобто, із одночасним зменшенням кількості одиниць продукту закупівлі.

Відповідно до пунктів 1 Додаткових угод №№1-10, внесення змін до пункту 3.1 Договору №144-Т від 14.03.2017, здійснювалося у зв`язку зі змінами ринкової кон`юнктури та росту цін в торговельній мережі.

Укладенню вищенаведених Додаткових угод передували листи ФОП Савченко на ім`я Голови тендерного комітету Управління освіти молоді та спорту Олександрівської міської ради, в яких містилася пропозиція збільшити ціну на предмет закупівлі "Вершкове масло", без надання адресату додаткових доказів на підтвердження підстав для встановлення нової ціни, та проведення засідань тендерного комітету Управління освіти молоді та спорту Олександрійської міської ради, які оформлені протоколами від 20.03.2017 № 54; від 21.03.2017 № 57; від 22.03.2017 № 59; від 23.03.2017 № 61; від 24.03.2017 № 63; від 27.03.2017 № 65; від 28.03.2017 № 65; від 29.03.2017 № 70; від 30.03.2017 № 72; від 17.04.2017 № 82.

Зміст протоколів засідання тендерного комітету Управління освіти молоді та спорту Олександрійської міської ради, окрім посилань на вищенаведені листи не містить доказів на підтвердження факту дослідження тендерним комітетом доказів, які б підтверджували встановлення нової ціни.

Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора з даним позовом, який обґрунтовано тим, що Додаткові угоди №№1-10 укладено з порушенням пункту 2 частини 4 статті статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки Постачальником не надано документального підтвердження зміни ринкової ціни на масло вершкове у зазначений період.

Судами встановлено, що прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі уповноважених органів, а саме: Східного офісу Державної аудиторської служби України та Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради.

До звернення до суду з зазначеним позовом, прокурор направив Управлінню освіти, молоді та спорту Олександрівської міської ради листа від 10.10.2017 № 08-380 вих.17 щодо вивчення стану законності у сфері освіти, у тому числі, порушення законодавства при забезпеченні харчуванням дітей у навчальних закладах.

Управлінням освіти, молоді та спорту у відповідь листом № 13-21/08 від 19.10.2017 направлено на адресу прокуратури області копії витребуваних документів. Проте зазначеним органом не було вчинено дії для виправлення ситуації, в тому числі шляхом подання відповідного позову протягом розумного строку.

На підтвердження повідомлення та бездіяльності Східного офісу Державної аудиторської служби України прокурором надано лист-повідомлення від 06.04.2018 № 08-128 вих.18 у порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та лист-відповідь від 10.10.2018 № 04.11.25-17/3987 Східного офісу Державної аудиторської служби України щодо неможливості проведення фінансового контрою у 2018 році підконтрольних суб`єктів.

Апеляційний господарський суд, погодився з висновком суду першої інстанції, який задовольнив заявлені позовні вимоги, виходячи з того, що укладення Позивачем-2 та Відповідачем спірних Додаткових угод №№ 1-10 в період з 20.03.2017 по 17.04.2017, без документального підтвердження підвищення цін на товар (масло вершкове), суперечить вимогам пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" та призвело до порушення інтересів держави шляхом зменшення обсягів закупівель товару за погодженою тендерною документацією ціною.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з Відповідача 163 533,71 грн, який встановив, що Управлінням освіти молоді та спорту Олександрівської міської ради на виконання Додаткових угод №№1-10 безпідставно здійснено перерахунок бюджетних коштів у зазначеній сумі.

При цьому суд апеляційної інстанції, погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та правильного подання ним позову в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України як органу, уповноваженого державою на виконання функцій фінансового контролю за використанням коштів державного та місцевих бюджетів на території Кіровоградської області, та в особі Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської як органу, уповноваженого здійснювати функції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на утримання Управління.

Суд апеляційної інстанції також погодився з висновком суду першої інстанції про дотримання прокурором процедури, передбаченої абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки прокурор попередньо, до звернення до суду, повідомив про порушення законодавства компетентні органи, які протягом розумного строку після отримання таких повідомлень, самостійно не звернулися з позовом до суду, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловили, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявили, водночас і не спростували твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії Позивачів розцінені як бездіяльність органів, уповноважених на виконання контрольних функцій за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, що надало обґрунтовані підстави для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді.

При цьому судом враховано, що захист інтересів держави спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання правомірності використання бюджетних коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування закладів освіти територіальної громади.

У поданій касаційній скарзі ФОП Савченко Ю.М. посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, зокрема, положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру", спір вирішено без урахування висновку про застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.01.2021 у справі № 912/894/18, від 02.04.2019 у справі № 904/2336/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden").

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які послалась скаржниця у касаційній скарзі як на висновки, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі № 912/895/18, яка розглядається, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

У постанові від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17 за позовом Північного офісу Держаудитслужби до Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України про стягнення збитків Великою Палатою Верховного Суду вирішено питання щодо юрисдикції цього спору за касаційною скаргою учасника справи поданої з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

У постанові від 19.01.2021 у справі № 912/894/18 за позовом заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Східного офісу Державної аудиторської служби України та Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Оксамит" про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення суми, Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано рішення суду першої інстанції про залишення позову прокурора без розгляду, та передав справу на новий апеляційний розгляд, вказавши на те, що апеляційний господарський суд, здійснивши апеляційний перегляд справи, не перевірив обставини дотримання чи не дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом.

У постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради до Державної служби геології та надр України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Райт Солюшн", про визнання протиправним та скасування спеціального дозволу на користування надрами № 4785, виданого 26.08.2016 ТОВ "Райт Солюшн" з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовища бурштину, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та ухвалив рішення про відмову у їх задоволенні. При цьому Верховний Суд, вирішуючи питання щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави, вказав на те, що прокурор не з`ясував та не повідомив суду причин, які перешкоджають зверненню до суду органу, в інтересах якого подано позов, і не повідомив їх суду. Відтак, прокурор не підтвердив підстав представництва.

Постановою від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18 за позовом заступника керівника Києво - Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Бучанської міської ради та Північного офісу Держаудитслужби до Комунального підприємства "Бучанське управління житлово-комунального господарства" Бучанської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Утілсервіс" про визнання недійсними результатів проведення процедури закупівлі та договору про надання послуг з розміщення побутових відходів, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, вказавши на те, що суди не встановили на підставі належних доказів причини, які перешкоджали захисту інтересів держави належним суб`єктом; не встановили, чим підтверджується надсилання прокурором повідомлення позивачам про звернення його з цим позовом відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; не встановили, чи було звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби.

У постанові 02.04.2019 у справі № 904/2336/18 за позовом першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області до Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВД СТАР" про визнання недійсним рішення тендерного комітету та визнання недійсним договору про закупівлю послуг, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд, виходячи з того, що ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій не встановили, чи існують у прокурора підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді у цій справі та у чому саме полягає порушення інтересів держави у спірних правовідносинах; не з`ясували, в чому полягають причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом; не надали оцінку доказам у справі; не розглянули заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 за позовом заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі: Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Східного офісу Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп", відділу освіти, молоді та спорту Устинівської РДА про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів, Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову суду апеляційної інстанції про залишення позову прокурора без розгляду, а справу направила до апеляційного суду для продовження розгляду. При цьому Велика Палата Верховного Суду конкретизувала власний правовий висновок та висновки Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, визначивши, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про порушення відповідний компетентний орган, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Водночас, у зазначеній справі Великою Палатою Верховного Суду визнано неактуальною правову позицію, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів держави в особі відповідних органів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом; саме лише посилання в позовній заяві на те, що компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посади державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для таких посад повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Положеннями статей 13, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 302 ГПК України визначено, що Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У справі № 912/895/18, яка розглядається, судами попередніх інстанцій, з урахуванням останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, надано належну оцінку обставинам справи, встановлено дотримання прокурором процедури, визначеної у положеннях частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки прокурором здійснено повідомлення Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської та Східного офісу Державної аудиторської служби України, які протягом розумного строку після отримання таких повідомлень самостійно не здійснили дій щодо звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржених судових рішеннях щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", здійснено з урахуванням правової позиції щодо застосування цієї норми, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, правовідносини у яких, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин та встановлені фактичні обставини справ, є подібними.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на наведене вище Верховний Суд вважає, що правовідносини у справах № 826/9672/17 і № 912/894/18 не є подібними до правовідносин у справі № 912/895/18, яка розглядається.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 відступила від правових висновків, наведених у справах № № 806/1000/17, 911/1497/18, 904/2336/18, а висновки суду апеляційної інстанції у справі № 912/895/18, яка розглядається, відповідають висновкам Великої Палати у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстав, передбачених пунктами 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Савченко Юлії Миколаївни на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2020 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.09.2020 у справі № 912/895/18.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко