Постанова

від 15.07.2021 по справі 157/258/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 липня 2021 року

Київ

справа №157/258/19

адміністративне провадження №К/9901/21090/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12.03.2019 (головуючий суддя: Гордійчук В.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2019 (головуючий суддя: Запотічний І.І., судді: Матковська З.М., Довга О.І.) у справі №157/258/19 за позовом ОСОБА_1 до Гуто-Боровенської сільської ради Камінь-Каширського району про визнання протиправними і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У лютому 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася з позовом до Гуто-Боровенської сільської ради Камінь-Каширського району (далі - відповідач), в якому просила:

визнати протиправним і скасувати рішення Гуто-Боровенської сільської ради Камінь-Каширського району від 21.01.2019 № 2/21, яким відмовлено їй у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого господарства по АДРЕСА_1 до винесення рішення суду про визнання власника (власників) на житловий будинок, господарські будівлі і споруди;

зобов`язати відповідача вирішити заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого господарства по АДРЕСА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства.

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12.03.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 05.08.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справи між суддями визначено новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14.07.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.08.2016 позивачка зверталася до відповідача із заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га по АДРЕСА_1 , та для ведення ОСГ орієнтовною площею 0,40 га по АДРЕСА_1 .

Рішенням Гуто-Боровенської сільської ради Камінь-Каширського району від 02.08.2016 №13/5 їй надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, однак відповідач відклав вирішення цього питання до встановлення власника житлового будинку, господарських будівель, що знаходиться на земельній ділянці в АДРЕСА_1 .

За результатами судового оскарження зазначеного рішення від 02.08.2016 №13/5, постановою Камінь-Каширського районного суду від 01.12.2016 у справі №157/1027/16-а таке визнано недійсним та зобов`язано Гуто-Боровенську сільську раду Камінь-Каширського району на найближчій сесії сільської ради розглянути по суті звернення (заяву) ОСОБА_1 про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки у АДРЕСА_1 , відповідно до вимог чинного законодавства.

У січні 2019 року позивачка звернулася до Гуто-Боровенської сільської ради Камінь-Каширського району із заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,60 га по АДРЕСА_1 зазначивши, що бажаною земельною ділянкою вона користується ще з 2000 року.

З посиланням на пункт б статті 12, статті 118, 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пункт 34 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 до винесення рішення суду про визначення власника (власників) на житловий будинок, господарські будівлі і споруди (рішення від 21.01.2019 №2/21).

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася з цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач порушив норми Земельного Кодексу України та принцип розсудливості, оскільки своїми діями перешкоджає в реалізації її конституційного права на отримання у власність земельної ділянки. Зазначає, що рішення про відмову не містить підстав, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України. Також позивачка стверджує, що бажаною земельною ділянкою користується ще з 2000 року, на якій в цілях ведення господарства звела спірний житловий будинок. Крім того, за позицією позивачки, зазначаючи про необхідність вирішення питання права власності на житловий будинок, господарські будівлі і споруди, що знаходяться на бажаній земельній ділянці, відповідач фактично відклав розгляд її звернення на невизначений строк. Вважає, що ефективним способом захисту свого порушеного права є зобов`язання відповідача вирішити її заяву у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на бажаній до відведення у власність земельній ділянці знаходиться самочинно збудований житловий будинок, господарські будівлі і споруди. Суди попередніх інстанцій також встановили, що на розгляді в Касаційному цивільному суді Верховного Суду знаходиться справа №157/1722/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи використані у процесі будівництва житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 . За таких обставин суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованою відмову органу місцевого самоврядування у наданні позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга обґрунтованим тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржниця стверджує, що оскаржувана відмова не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки підстава, на яку послався відповідач при відмові у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відсутня серед підстав, виключний перелік яких наведено у частині сьомій статті 118 ЗК України. Крім того, за позицією скаржниці, посилаючись на необхідність вирішення в судовому порядку питання права власності на самочинно збудований житловий будинок, господарські будівлі і споруди, що знаходяться на бажаній земельній ділянці, відповідач фактично відклав розгляд її звернення на невизначений строк.

Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Положеннями частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

За змістом частин першої - четвертої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади та порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

За змістом частини шостої шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для (…) ведення особистого селянського господарства, (…) обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), (…) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). (…) органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою цієї норми передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №813/481/17, від 18.10.2018 у справі №527/43/17, від 25.02.2019 у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 у справі №263/16221/17.

Так, якщо особою, яка звернулася до відповідного органу місцевого самоврядування виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Водночас, у разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у частині сьомій статті 118 ЗК України, з відповідним вмотивуванням.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Така правова позиція щодо застосування норм права у схожих правовідносинах неодноразово висловлювалася Верховним Судом, і колегія суддів не вбачає підстав відступати від такої.

У контексті встановлених судами обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що підстава, на яку послався відповідач (необхідність вирішення в судову порядку питання права власності на об`єкт самочинного будівництва, що знаходиться по АДРЕСА_1 ), не передбачена ЗК України як підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Також колегія суддів враховує, що передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Водночас, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Інших підстав, визначених у частині сьомій статті 118 ЗК України, для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем не зазначено.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003) .

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі Гурепка проти України (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що обраний у цьому випадку позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення, зобов`язання відповідача вирішити заяву від 15.01.2019 у відповідності до вимог чинного законодавства відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення ОСОБА_1 в правах .

Виходячи з наведеного, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про обґрунтованість оскаржуваної відмови.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою вказаної статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

ІХ. СУДОВИЙ ЗБІР

З огляду на результат касаційного перегляду, наявність документально підтверджених судових витрат, а також те, що справу вирішено на користь позивачки, судові витрати, понесені нею на сплату судового збору мають бути присуджені на її користь розмірі 3 457,80 грн.(768,40 грн + 1 152,60 + 1 536,80 грн)

Керуючись статтями 139, 345, 351, 355, 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 12.03.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2019 у справі №157/258/19 - скасувати і ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Визнати протиправним і скасувати рішення Гуто-Боровенської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 21.01.2019 №2/21, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого господарства по АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Гуто-Боровенську сільську раду Камінь-Каширського району Волинської області розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення особистого господарства по АДРЕСА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків суду, наведених у цій постанові.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Гуто-Боровенської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області (адреса: 44553, Камінь-Каширський район Волинської області с. Малі Голоби; код ЄДРПОУ: 04333508) у розмірі 3 457 (три тисячі чотириста п`ятдесят сім) гривень 80 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

О. П. Стародуб