Постанова

від 15.07.2021 по справі 753/6063/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 липня 2021 року

м. Київ

справа №753/6063/17

провадження №61-7765св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Таскомбанк ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Н2О ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2020 року у складі судді Даниленко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у складі колегії суддів Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Поливач Л. Д.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2011 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк Бізнес Стандарт (далі - ПАТ Бізнес Стандарт , банк), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство Таскомбанк (далі - ПАТ Таскомбанк , банк) звернулося до суду до ОСОБА_1 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Н2О (далі - ТОВ Н2О , товариство), з позовом, вимоги якого уточнило під час розгляду справи та просило: звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: адміністративно-побутовий корпус з ремонтними боксами щоденного обслуговування автомобілів (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 887,30 кв.м), що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом реалізації на прилюдних торгах за ціною не нижче, що буде визначена в процесі виконавчого провадження згідно з Законом України Про виконавче провадження , а грошові кошти, отримані від реалізації вказаного предмету іпотеки, спрямувати на погашення заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2007 року у розмірі 6 095 242,18 грн на користь ПАТ Таскомбанк , з яких: заборгованість по тілу кредиту - 4 623 669 грн; заборгованість за нарахованими відсотками - 900 733,34 грн; пеня, нарахована на суму простроченої заборгованості - 570 839,84 грн.

Позов мотивовано тим, що 28 грудня 2007 року між акціонерним банком ТАС-Бізнесбанк , правонаступником якого є ПАТ Бізнес Стандарт , та ТОВ Н2О укладено кредитний договір із договорами про внесення змін до нього, відповідно до якого позивач надав товариству кредит у розмірі 2 995 000 грн та 205 900 доларів США під 14,5% річних (згідно п.3.2. кредитного договору), на поповнення обігових коштів, з кінцевим терміном погашення кредиту не пізніше 25 грудня 2009 року, в тому числі придбання обладнання (пункт 2 кредитного договору).

28 грудня 2007 року у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно: адміністративно-побутовий корпус з ремонтними боксами щоденного обслуговування автомобілів (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 887,30 кв.м.).

Цим договором забезпечено вимоги іпотекодержателя (позивача) до ТОВ Н2О , що випливають з кредитного договору від 28 грудня 2007 року (а також усіх договорів про внесення змін до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, в тому числі про збільшення суми основного боргу та/або процентів).

Відповідно до пункту 1.4. іпотечного договору, заставна вартість предмету іпотеки, що визначена за згодою сторін, становить 4 359 000 грн.

В порушення умов кредитного договору позичальник у строк до 25 грудня 2009 року кредит банку не повернув.

30 березня 2010 року боржнику направлено лист з вимогою погашення заборгованості в строк до 24 квітня 2010 року, проте станом на поточну дату відповіді, в тому числі і оплати, не надходило.

30 березня 2010 року відповідачу, як іпотекодавцю та відмінною від позичальника особі, направлено лист, у якому повідомлялось, що якщо в строк до 24 квітня 2010 року заборгованість боржника перед банком не буде погашена, останній буде вживати заходи по стягненню заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно відповідача. На дане звернення відповідач не відреагувала.

У зв`язку з порушенням кредитних зобов`язань ТОВ Н2О щодо повернення кредиту та сплати відсотків утворилася заборгованість, розмір якої станом на 01 жовтня 2010 року складав 6 095 242,18 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 4 623 669,00 грн; заборгованість за нарахованими відсотками - 900 733,34 грн; пеня, нарахована на суму простроченої заборгованості - 570 839,84 грн.

Згідно з пунктом 3.1.5. іпотечного договору, у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його. Звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, переходу до позивача права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку , та на підставі продажу позивачем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку , згідно пунктом 5.2 іпотечного договору.

Звернувшись до суду з даним позовом, банк обрав спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 березня 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року залишено без змін.

Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 01 березня 2017 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 березня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, позов задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: адміністративно-побутовий корпус з ремонтними боксами щоденного обслуговування автомобілів (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 887,30 кв.м), що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом реалізації на прилюдних торгах за ціною не нижче, що буде визначена в процесі виконавчого провадження згідно із Законом України Про виконавче провадження .

Грошові кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки, а саме: адміністративно-побутового корпусу з ремонтними боксами щоденного обслуговування автомобілів (літ.А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 887,30 кв.м) та належить на праві власності ОСОБА_1 (відповідно до іпотечного договору від 28 грудня 2007 року) вирішено спрямувати на погашення заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2007 року у розмірі 6 095 242,18 грн на користь ПАТ Таскомбанк , з яких: заборгованість по тілу кредиту - 4 623 669 грн; заборгованість за нарахованими відсотками - 900 733,34 грн; пеня, нарахована на суму простроченої заборгованості - 570 839,84 грн.

Вирішено питання щодо судового збору.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що наявними у справі належними і допустимими доказами підтверджується факт невиконання боржником ТОВ Н2О своїх зобов`язань за кредитним договором, укладеним між ним та банком 28 грудня 2007 року, у зв`язку із чим за договором утворилась заборгованість. Позивач, як іпотекодержатель, набув права на задоволення своїх вимог за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, власником якого є відповідач ОСОБА_1 , а отже позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню в обраний банком спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за ціною не нижче, визначеної в процесі виконавчого провадження згідно із Законом України Про виконавче провадження .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодилась з висновками судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій вирішено спір з порушенням правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України, та не враховано, що сторонами основного зобов`язання (кредитного договору від 28 грудня 2007 року) були юридичні особи ВАТ Бизнес Стандарт (з 09 червня 2011 року правонаступником є ПАТ АБ ТАСкомбанк ) і ТОВ Н2О , а отже, виходячи зі змісту та підстав поданого позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, спір у цій справі між позивачем та відповідачем виник з правовідносин, що стосуються правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15 (провадження № 14-409цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18), від 20 листопада 2019 року у справі №910/9362/19 (провадження №12-180гс19), від 05 травня 2020 року у справі №161/6253/15 (провадження №14-32цс20), проте не враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Судами неправильно визначено предметну юрисдикцію спору та помилково розглянуто спір в порядку цивільного судочинства.

Посилання судів попередніх інстанцій на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження, суперечить вимогам статей 39, 43 Закону Про іпотеку . Початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації судами не визначена, що не відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-61цс15 .

Судами не надано належної оцінки тим обставинам, що кредитний договір від 28 грудня 2007 року є нікчемним, оскільки зміна установчих документів юридичної особи АБ ТАС-Бізнесбанк на ВАТ АБ Бізнес стандарт здійснена лише 28 січня 2008 року, тобто пізніше ніж укладено кредитний договір від 28 грудня 2007 року. 28 грудня 2007 року існувала інша печатка АБ ТАС Бізнесбанк , яка зазначена у договір про розрахункове обслуговування шляхом здійснення електронних платежів від 27 грудня 2007 року. На кредитному договорі, який знаходиться в матеріалах справи, знаходиться відбиток печатки іншої юридичної особи, яка відрізняється від відбитку печатки АБ ТАС-Бізнесбанк станом на 28 грудня 2007 року.

Також судами не враховано, що ОСОБА_1 відповідно до пункту 3.1.5, пункту 7.6 іпотечного договору не була повідомлена рекомендованим листом про невиконання позичальником (ТОВ Н2О ) зобов`язань за кредитним договором. ОСОБА_1 могла вважатися належним чином повідомлена про невиконання позичальником (ТОВ Н2О ) зобов`язань за кредитним договором у тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ Таскомбанк заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

28 грудня 2007 року між акціонерним банком ТАС-Бізнесбанк , правонаступником якого є ПАТ АБ Бізнес Стандарт , правонаступником якого в свою чергу є ПАТ Таскомбанк , та ТОВ Н2О укладено кредитний договір із договорами про внесення змін до нього, відповідно до умов якого товариством отримано кредит у розмірі 2 995 000 грн та 205 900 доларів США зі сплатою 14,5% річних на поповнення обігових коштів, з кінцевим терміном погашення кредиту не пізніше 25 грудня 2009 року, в тому числі на придбання обладнання.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 28 грудня 2007 року укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно: адміністративно-побутовий корпус з ремонтними боксами щоденного обслуговування автомобілів (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 887,30 кв.м).

Цим договором забезпечено вимоги іпотекодержателя (позивача) до ТОВ Н2О , що випливають з кредитного договору від 28 грудня 2007 року (а також усіх договорів про внесення змін до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, в тому числі про збільшення суми основного боргу та/або процентів).

Відповідно до пункту 1.4. іпотечного договору, заставна вартість предмету іпотеки, що визначена за згодою сторін, становить 4 359 000 грн.

Відповідач, як майновий поручитель, відповідає по зобов`язаннях боржника в повному обсязі, а саме: за повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, в т.ч. процентів за неправомірне користування коштами та сплату неустойки, а також відшкодування збитків, завданих позивачу невиконанням чи неналежним виконанням боржником умов кредитного договору на підставі пункту 1.9. іпотечного договору. Відповідальність відповідача настає у випадку, коли боржник не виконає або неналежним чином виконає свої зобов`язання за вищезазначеним кредитним договором та договорами про внесення змін до нього (пункт 1.8. іпотечного договору).

В обумовлений у договорі строк - 25 грудня 2009 року, позичальник ТОВ Н2О кредит не повернув, чим порушив пункт 5.2.1. кредитного договору, відповідно до якого зобов`язався остаточний розрахунок за кредитом, відсотками за користування кредитом, неустойкою у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором, здійснити не пізніше строку, зазначеного у кредитному договорі, на відповідні рахунки позивача.

30 березня 2010 року боржнику направлено лист з вимогою погашення заборгованості в строк до 24 квітня 2010 року, проте станом на поточну дату відповіді, в тому числі і оплати, не надходило.

30 березня 2010 року відповідачу, як іпотекодавцю та відмінною від позичальника особі, направлено лист, у якому повідомлялось, що у випадку непогашення заборгованості по кредитному договору перед банком в строк до 24 квітня 2010 року, банк буде ініціювати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості. На дане звернення відповідач не відреагувала.

У зв`язку з порушенням кредитних зобов`язань ТОВ Н2О щодо повернення кредиту та сплати відсотків утворилася заборгованість, розмір якої станом на 01 жовтня 2010 року становить 6 095 242,18 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 4 623 669,00 грн; заборгованість за нарахованими відсотками - 900 733,34 грн; пеня, нарахована на суму простроченої заборгованості - 570 839,84 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 1054 ЦК Українивизначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК Українивстановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК Україниякщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 546 ЦК Українипередбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК Україниіпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 589 ЦК Україниу разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 7 Закону України Про іпотеку передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 41 Закону України Про іпотеку реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження , з дотриманням вимог цього Закону.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України Про іпотеку передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установив, що розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується наданим позивачем розрахунком, у якому зазначено розмір виданого кредиту, суми сплачених позичальником платежів на виконання кредитного зобов`язання, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, періоди і суми виникнення заборгованості. При цьому відповідач вказаних розрахунків не спростувала, власного розрахунку боргу не надала.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором та факт порушення взятих на себе зобов`язань позичальником, його майновим поручителем - іпотекодавцем, який є відмінною від позичальника особою та не виконала вимог банку про усунення порушень зобов`язання, дійшов обґрунтованого висновку про набуття банком права на звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням процедури, передбаченої статтею 41 Закону України Про іпотеку , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, визначеної Законом України Про виконавче провадження .

При цьому суд у рішенні зазначив усі складові, які, відповідно до статті 39 Закону України Про іпотеку , мають міститись у ньому, зокрема усі складові заборгованості, опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя, спосіб реалізації предмета іпотеки та початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, зокрема на рівні не нижче ціни, яка буде встановлена в межах процедури виконавчого провадження (частина друга статті 43 Закону України Про іпотеку ).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неправильного визначення початкової ціни реалізації предмета іпотеки з огляду на наступне.

Виходячи зі змісту поняття ціна , як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38 , 39 Закону України Про іпотеку можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України Про іпотеку встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19 , 57 Закону України Про виконавче провадження сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

З урахуванням наведеного, у спорах цієї категорії зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, оскільки судовим рішенням допускається можливість зміни вартості, в тому числі у бік її збільшення, а іпотекодавець наділений правом заявити клопотання про визначення вартості зазначеного майна під час примусового виконання рішення суду.

Аналогічна правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (№ 14-11цс18).

З огляду на зазначене Верховний Суд вважає доводи заявника у наведеній частині необґрунтованими.

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року №6-61цс15, відповідно до якого, виходячи зі змісту поняття ціна , як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону Про іпотеку , розумінні норми статті 39 Закону Про іпотеку встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Аналізуючи обґрунтованість підстав для відступлення від вказаного висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права (стаття 39 Закону України Про іпотеку ) у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15 (№14-11цс18), хоча і конкретно не зазначила про відступ від вказаної правової позиції, проте дійшла висновку, що у спорах цієї категорії лише незазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Відтак, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (№ 14-11цс18)у даному випадку є пріоритетною для застосування порівняно з позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 27 травня 2015 року №6-61цс15 .

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача у касаційній скарзі про її неповідомлення у належний спосіб про невиконання позичальником (ТОВ Н2О ) зобов`язань за кредитним договором, зокрема, недоведеність факту вручення відповідного повідомлення адресату під розписку, оскільки аналогічні доводи були предметом перевірки апеляційного суду, який, відхиляючи їх, установив наявність у матеріалах справи доказів направлення банком іпотекодавцю ОСОБА_1 іпотечної вимоги від 30 березня 2010 року, що підтверджується реєстром Державного спеціального зв`язку з відповідною відміткою.

Крім того, суд правильно виходив з того, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов`язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, на відміну від інших способів звернення стягнення, зокрема, у позасудовому порядку, оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя.

Так, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України Про іпотеку реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконано чи виконано неналежно, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звернути стягнення на предмет іпотеки.

Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України Про іпотеку , відповідно до якої положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі №520/7281/15 (провадження №14-49цс19), від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (провадження №14-397цс19).

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на нікчемність кредитного договору, оскільки під час розгляду справи, на підставі належних і допустимих доказів судами установлено отримання ТОВ Н2О кредитних коштів від кредитора у розмірі, визначеному умовами договору, в тому числі в іноземній валюті, а також дотримання сторонами письмової форми кредитного договору, презумпція якого встановлена статтею 204 ЦК України, у цій справі не спростована.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на порушення судами правил юрисдикційності даного спору та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18), від 20 листопада 2019 року у справі №910/9362/19 (провадження №12-180гс19), від 05 травня 2020 року у справі №161/6253/15 (провадження №14-32цс20).

Так, у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12916/15 (провадження №14-409цс18) Велика Палата Верховного Суду з урахуванням, що спір був переданий на розгляд суду за процесуальним законом, який діяв до 15 грудня 2017 року, вважала необґрунтованими висновки судів про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до позичальника, який є юридичною особою.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду, встановила, що позов поданий у липні 2015 року, керувалась процесуальним законом, який діяв до 15 грудня 2017 року, та дійшла висновку, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором заявлена до позичальника (юридичної особи) за кредитним договором, а також до його поручителів, кожен з яких за умовами договорів поруки погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов`язання за кредитним договором. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов`язаними з обов`язком належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом.

При цьому, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не встановлював обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі №161/6253/15 (провадження №14-32цс20) суд закрив провадження у цивільній справі в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, пред`явлених до особи, яка на момент звернення до суду (2015 року) набула право власності на іпотечне майно як фізична особа-підприємець і у результаті здійснення підприємницької діяльності. Заявлений юридичною особою спір до вказаної особи, за своїм суб`єктним складом і відповідно до вимог ЦПК України та ГПК України, що були чинними на час відкриття провадження у справі (станом на квітень 2015 рік), мав розглядатися за правилами господарського судочинства. При цьому у задоволенні позову до позичальника та первісного власника предмета іпотеки - фізичної особи відмовлено, оскільки спір з нею вже вирішено, а солідарна відповідальність з іпотекодавцем у боржника за основним договором відсутня.

У вказаній постанові Великої Палати Верховного суду зазначено, що оскільки юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, то і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на вказаний час. Ухвала про відкриття провадження у справі постановлена суддею 27 квітня 2015 року. Тому і ЦПК України та ГПК України підлягають застосуванню із врахування вимог частини третьої статті 2 ЦПК України про те, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У справі, яка переглядається, позов про звернення стягнення на предмет іпотеки пред`явлено банком у березні 2011 року до іпотекодавця ОСОБА_1 , як фізичної особи. Після скасування 01 березня 2017 року Верховним Судом України рішень судів усіх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, справу прийнято до провадження ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 квітня 2017 року, тобто юрисдикція спору мала визначатися за процесуальним законодавством, чинним саме на вказаний час.

Спір з ОСОБА_1 , як фізичною особою - іпотекодавцем, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, заявлений банком - юридичною особою , за своїм суб`єктним складом і відповідно до вимог ЦПК України та ГПК України, що були чинними на час відкриття провадження у справі, підлягав розгляду за правилами цивільного судочинства, а отже доводи касаційної скарги щодо порушення судами правил юрисдикційності спору та неврахування висновків, викладених у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, є безпідставними.

Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18), від 20 листопада 2019 року у справі №910/9362/19 (провадження №12-180гс19), оскільки висновки у цих постановах стосуються позовів, поданих у квітні 2018 року та липні 2019 року, тобто після набрання 15 грудня 2017 року чинності Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та ухвалено рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків судів.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко