ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2021 року
м. Харків
справа № 627/157/20
провадження № 22ц/818/2529/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.,
учасники справи:
позивач за зустрічним позовом - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , представник позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
відповідач за зустрічним позовом - приватна агрофірма Ватал , представниця відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_3
треті особи за зустрічним позовом - ОСОБА_4 , державний реєстратор виконавчого комітету Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області Овчаренко В.О., Головне управління Держгеокадастру у Харківській області
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_4 , на заочне рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 11 січня 2021 року в складі судді Каліберда В.А.
в с т а н о в и в:
У лютому 2020 року Приватна агрофірма Ватал звернувся до суду з позовом до державного реєстратора виконавчого комітету Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області Овчаренко Валентини Олексіївни, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру в Харківській області про визнання договору оренди недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень та зобов`язання, звільнення земельної ділянки та стягнення збитків, в якому просив визнати недійсним договір оренди землі № 0084 від 23 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 про передачу в строкове платне користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 6323583200:02:000:0125; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 116443598 від 03 березня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6323583200:02:000:0125, номер запису про інше речове право, орендар ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самозахвачену земельну ділянку, що розташована на території Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, кадастровий номер 6323583200:02:000:0125; стягнути солідарно з державного реєстратора виконавчого комітету Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області Овчаренко В.О., фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь приватної агрофірми Ватал судові витрати в сумі 14 763,00 грн та збитки в сумі 79 952,71 грн.
Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 07 грудня 2020 року заяву Приватної агрофірми Ватал про залишення позову без розгляду - задоволено, первісний позов Приватної агрофірми Ватал до державного реєстратора виконавчого комітету Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області Овчаренко В.О., фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру в Харківській області про визнання договору оренди недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень та зобов`язання, звільнення земельної ділянки та стягнення збитків - залишено без розгляду.
Не погоджуючись з позовними вимогами у вересні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до приватної агрофірми Ватал , треті особи: ОСОБА_4 , державний реєстратор виконавчого комітету Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області Овчаренко Валентина Олексіївна, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним договору оренди землі.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 13 лютого 2018 року між ним та законною власницею земельної ділянки площею 3,4060 га, кадастровий номер 6323583200:02:000:0125, ОСОБА_4 укладено договір оренди земельної ділянки № 0125, який 01 березня 2018 року зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області за № 25162889.
Зазначив, що згідно Державного акту на право приватної власності ОСОБА_5 на землю серії Р3 № 786339 у 2003 році державою встановлено обмеження прав власника на використання земельної ділянки з кадастровим номером 6323583200:02:000:0125 (охоронна лінія ЛЕП 0,0012 га), однак зі змісту пункту 26 договору оренди землі № 294/1381-к від 28 березня 2005 року між ОСОБА_5 та Приватною агрофірмою Ватал вбачається, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб.
Вказав, що зроблені секретарем Приватної агрофірми Ватал виправлення дати у акті приймання-передачі земельної ділянки особисто власницею землі не посвідчені, що вказує на відсутність волі орендодавця на передачу 11 травня 2006 року земельної ділянки та невід`ємної частини договору оренди землі № 294/1381-к від 28 березня 2005 року.
Вважав, що наявна у Приватної агрофірми Ватал додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 12 вересня 2008 року підлягала обов`язковій державній реєстрації. Із відповіді ДП ЦДЗК від 13 квітня 2020 року № 5/1075 вбачається, що з 01 січня 2011 року підприємство не виконує функцій реєстрації земельних ділянок, а повноваження передані до органів Держземагенства.
Просив визнати недійсним договір оренди землі № 294/1381-к від 28 березня 2005 року між ОСОБА_5 та Приватною агрофірмою Ватал , який зареєстрований Краснокутським районним відділом Харківської регіональної філії ДП Центр ДК 04 травня 2006 року за № 040669900150, вирішити питання щодо судових витрат.
Заочним рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 11 січня 2021 року в задоволенні зустрічних позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини у справі, не звернув увагу на те, що під час розгляду справи факт оренди земельної ділянки судом не підтверджено, рішень про перехід до нього прав та обов`язків, пов`язаних з орендою цих земельних ділянок не приймалось. Розробленою землевпорядником фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 ще у 2008 році технічною документацією із землеустрою на земельні ділянки, відомостей про оренду не встановлено. Під час проведення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 робіт із землеустрою, у тому числі на місцевості та у відділі Держгеокадастру у Краснокутському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області не встановлено відомостей про оренду земельної ділянки з кадастровим номером 6323583200:02:000:0125, але одночасно підтверджено обмеження прав власника на використання земельної ділянки, суб`єктом речового права визначено АК Харківобленерго . Укладенням додаткової угоди від 12 вересня 2008 року між ОСОБА_8 та Приватною агрофірмою Ватал , якою змінено сторони договору оренди землі, фактично втратив чинність сам договір оренди землі, укладений між ОСОБА_5 та Приватною агрофірмою Ватал , однак ця додаткова угода не була у відповідному порядку зареєстрована, а тому незареєстрований договір оренди не породжує будь-яких правових наслідків. Додаткова угода від 12 вересня 2008 року дотепер не пройшла державну реєстрацію.
У квітні 2021 року ОСОБА_4 до суду апеляційної інстанції подала заяву про приєднання до апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якій просила апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог.
Заява мотивована тим, що під час проведення робіт із землеустрою не встановлено відомостей про оренду земельної ділянки з кадастровим номером 6323583200:02:000:0125 площею 3,4060 га, одночасно підтверджено обмеження прав власника на використання земельної ділянки з кадастровим номером 6323583200:02:000:0125 (охоронна лінія ЛЕП) 0,0012 га, яке встановлено державою у 2003 році згідно Державного акту на право приватної власності ОСОБА_5 на землю серії РЗ № 786339. Зазначила, що у неї викликає сумнів справжність підпису ОСОБА_5 у спірному договорі оренди та у акті приймання-передачі земельної ділянки. Вважала, що істотні умови договору в частині строку передачі земельної ділянки орендарю не дотримані, а зроблені секретарем підприємства виправлення щодо дати в акті приймання-передачі земельної ділянки, особисто власником землі та орендодавцем ОСОБА_5 не посвідчені, що прямо вказує на відсутність волі орендодавця на передачу 11 травня 2006 року земельної ділянки, тобто земельна ділянка власницею не передавалася. Посилалася на те, що зі змісту пункту 26 спірного договору вбачається, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб, тобто істотні мови (існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки), не дотримані. У зв`язку з чим вважала реєстрацію спірного договору незаконною. Зазначила, що додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 12 вересня 2008 року підпадала обов`язковій державній реєстрації, але цього досі не відбулося, тобто ця угода не породжує будь-яких правових наслідків.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року прийнято заяву ОСОБА_4 про приєднання до апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на заочне рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 11 січня 2021 року в складі судді Каліберда В.А. по справі за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Приватної агрофірми Ватал , треті особи: ОСОБА_4 , державний реєстратор виконавчого комітету Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області Овчаренко В.О., Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним договору оренди землі.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.
31 травня 2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_4 надійшли додаткові пояснення, з яких вбачається, що вона підтримала апеляційну скаргу.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду - залишити без змін.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір оренди земельної ділянки укладено з дотриманням вимог закону, підписаний сторонами, отже, укладений на підставі вільного волевиявлення та зареєстрований у встановленому законом порядку. Відтак, підстави для визнання договору оренди землі недійсним відсутні.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ № 786339 ОСОБА_5 належала земельна ділянка площею 3,5041 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 6323583200:04:000:1355 та 6323583200:02:000:0125 на підставі розпорядження голови Краснокутської райдержадміністрації від 26 травня 2003 року № 164, що розташована на території Козіївської сільської ради, Колективного сільськогосподарського підприємства Козіївське , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 105 (а.с.12-13 том 1).
28 березня 2005 року між ОСОБА_5 та Приватною агрофірмою Ватал укладено договір № 294/1381-к оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 3,5041 га, в тому числі 3,406 га, розташовані на території колишньої виробничої дільниці № 1 Товариства з обмеженою відповідальністю Козіївське , сіножатей 0,0981 га, розташованих в заплаві ріки Мерла, сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Козіївської сільської ради.
Відповідно до пункту 8 цього договору договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Згідно з пунктами 9-14 цього договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 700,00 грн в рік в грошовій формі або рослинницькою продукцією, яка вирощується орендарем, за її собівартістю, але не вище державних закупівельних цін, чи послугами. Номенклатура, кількість та вартість продукції, яка поставляється орендарем орендодавцю в рахунок орендної плати, зазначається в окремій угоді, що в кожному окремому випадку у вигляді додатку укладається між сторонами цього договору та є невід`ємною його частиною.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Орендна плата вноситься до 20 числа останнього у звітному році місяця.
Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.
Розмір орендної плати переглядається один раз у 2 роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі, внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 0,2% несплаченої суми за кожний день прострочення.
Пунктами 34-38 цього договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.
Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також і в інших випадках, передбачених законом.
Дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.
Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізації юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни або розірвання цього договору.
Даний договір зареєстрований у Краснокутському районному відділі Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04 травня 2006 року за № 040669900150 (а.с.25-27 том 1).
Між ОСОБА_5 та Приватною агрофірмою Ватал складено акт приймання-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором № 294/1381-к оренди землі від 28 березня 2005 року. При цьому спочатку датою складання цього акту вказано 28 березня 2005 року, але цю дату закреслено та проставлено дату 11 травня 2006 року з поміткою виправленому вірити секретар Л. Кушнір (а.с.28 том 1).
Як вбачається з Державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 вересня 2008 року за № 2865 належить земельна ділянка площею 0,0981 га у межах згідно з планом, кадастровий номер 6323583200:04:000:1355 та 6323583200:02:000:0125, що розташована на території Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області ділянка № НОМЕР_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Даний державний акт записано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 632358321003019 (а.с.17-19 том 1).
12 вересня 2008 року між ОСОБА_8 та Приватною агрофірмою Ватал укладено додаткову угоду до договору № 294/1381-к оренди землі, у зв`язку з прийняттям орендодавцем спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину від 02 вересня 2008 року, та сторони погодили внесення змін до договору, зокрема, у вступну частину договору (а.с.29 том 1).
Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 20 березня 2017 року у справі № 627/1625/16-ц за позовом ОСОБА_4 до Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_4 право приватної власності в порядку спадкування за законом після смерті тітки ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0981 га, кадастровий номер 6323583200:04:000:1352, що розташована на території Козіївської сільської ради, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НАН № 759980, виданого Краснокутською державною нотаріальною конторою 08 липня 2015 року; земельну ділянку площею 3,1783 га, кадастровий номер 6323583200:02:000:0122, що розташована на території Козіївської сільської ради, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НАН № 759979, виданого Краснокутською державною нотаріальною конторою 08 липня 2015 року; земельну ділянку площею 0,0981 га, кадастровий номер 6323583200:04:000:1355, що розташована на території Козіївської сільської ради, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 997153 від 29 грудня 2012 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 вересня 2008 року серії ВКР № 329025, яке видане на земельну ділянку площею 3,5041 га; земельну ділянку площею 3,4060 га, кадастровий номер 6323583200:02:000:0125, що розташована на території Козіївської сільської ради, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 997152 від 29.12.2012 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 вересня 2008 року серії ВКР № 329025, яке видане на земельну ділянку площею 3,5041 га (а.с.30-32 том 1).
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 116443598 від 06 березня 2018 року вбачається, що право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6323583200:02:000:0125 площею 3,406 га 01 березня 2018 року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі, серія та номер 0125 від 13 лютого 2018 року (а.с.33-34 том 1).
З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12 лютого 2018 року вбачається, що земельна ділянка площею 3,406 га з кадастровим номером 6323583200:02:000:0125 зареєстрована за ОСОБА_4 та належить їй на праві приватної власності (а.с.74-77 том 1).
Аналогічна інформація вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 116440680 від 03 березня 2018 року (а.с.78 том 1).
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Як вбачається з законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Разом з тим, визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України Про оренду землі .
Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У статті 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно з вимогами статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною першою статті 19 Закону України Про оренду землі передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.
Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.
Істотні умови договору оренди землі визначені у статті 15 Закону України Про оренду землі , відповідно до частини першої якої істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Частиною другою статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі) передбачено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Статтею 18 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18) викладений правовий висновок, згідно з яким, визнаючи недійсним договір, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори.
Також Верховний Суд України неодноразово висловлював підхід, згідно якого відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом.
Так, у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-88цс14 вказано, що: відповідно до вимог статті З ЦПК України й статті 15 ЦК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту порушене право, а тому при розгляді справи про визнання недійсним договору оренди землі, з підстав відсутності у договорі передбаченої статтею 15 Закону України Про оренду землі такої істотної умови, як умова передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, суду слід з`ясувати чи дійсно порушено права орендодавця відсутністю такої умови, її істотність та в чому полягає порушення законних прав позивача .
У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 зазначено, що: правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема, в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав .
Виходячи з того, що відповідно до статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити, чи дійсно порушує право орендодавця відсутність у договорі оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення законних прав орендодавця.
Матеріали справи свідчать про те, що, укладаючи 28 березня 2005 року договір № 294/1381-к оренди землі, Приватна агрофірма Ватал та ОСОБА_5 погодили всі умови, необхідні для такого правочину, даний договір скріплений підписами сторін, у визначеному порядку пройшов державну реєстрацію.
Пунктом 20 оспорюваного договору сторони визначили, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.
В даному акті приймання - передачі оренди (земельної ділянки) за договором №294/1381-к від 28 березня 2005 року мається виправлення дати його складання, а саме: з 28 березня 2005 року на 11 травня 2006 року. Вказане виправлення засвідчене секретарем Л. Кушнір.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сам по собі акт приймання-передачі в оренду земельної ділянки є окремим документом, що лише підтверджує виконання орендодавцем умов договору оренди землі з передачі її в користування орендаря. Визнавати тотожним виправлення в акті прийому - передачі земельної ділянки як факт відсутності волевиявлення ОСОБА_5 на укладення правочину, а через це і як наслідок на підставі частини 1 статті 215 ЦК України визнавати недійсним договір оренди землі в цілому немає жодних правових підстав.
З моменту укладення договору оренди землі за життя ОСОБА_5 зазначений договір жодною із сторін не оспорювався, питання неправомірності використання Приватною агрофірмою Ватал орендованої земельної ділянки не порушувалося та орендодавцем ОСОБА_5 , а в подальшому і ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , які успадкували спірні земельні ділянки, отримувалася орендна плата, що свідчить про фактичне визнання і виконання обома сторонами умов вчиненого правочину.
Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки судом не встановлено в чому саме полягає порушення прав позивача з огляду на те, що орендодавець отримував орендну плату.
Посилання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на відсутність у договорі істотної умови не унеможливила виконання договору, і ОСОБА_4 не заперечувала про отримання орендної плати, тому незгода позивача з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання його прав порушеними.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 540/971/18 (провадження № 61-5485св20).
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1217 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Окрім цього, частиною 4 статті 32 Закону України Про оренди землі визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Пунктом 38 спірного договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_5 та Приватною агрофірмою Ватал передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни або розірвання договору.
Матеріали справи свідчать про те, що до ОСОБА_4 є спадкоємицею всіх прав та обов`язків після ОСОБА_8 , яка є спадкоємицею всіх прав та обов`язків після ОСОБА_5 .
Таким чином, на даний час ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки за спірним договором оренди, до якої перейшли всі права на обов`язки за спірним договором оренди землі, які вона прийняла та виконувала.
Проте, звертаючись до суду з даним позовом позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 заявив вимоги щодо визнання недійсним договору оренди землі, права та обов`язки за яким в порядку спадкування перейшли до ОСОБА_4 , тобто ОСОБА_4 на даний час є стороною спірного договору оренди землі, при цьому до участі у справі у якості відповідача (співвідповідача) залучена не була.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.
Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19), а також у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 707/2-1006/2011 (провадження № 61-5425св20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, а саме те, що ОСОБА_8 була спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , а спадкоємцем після ОСОБА_8 є ОСОБА_4 , яка не була залучена до участі у справі, однак рішенням суду можуть бути порушені її законні права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.
Доводи фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про те, що укладенням додаткової угоди від 12 вересня 2008 року між ОСОБА_8 та Приватною агрофірмою Ватал , якою змінено сторони договору оренди землі, фактично втратив чинність сам договір оренди землі, укладений між ОСОБА_5 та Приватною агрофірмою Ватал , однак ця додаткова угода не була у відповідному порядку зареєстрована, а тому незареєстрований договір оренди не породжує будь-яких правових наслідків, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) вказано, що: момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства. У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).
Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.
Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.
Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.
Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), у мотивувальній частині якої міститься роз`яснення аналогічного розуміння правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13). […] Велика Палата Верховного Суду погоджується з цією правовою позицією та зазначає таке. Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним.
Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України .
При цьому, з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України Про оренду землі були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року позивач не міг зареєструвати договір оренди землі.
Водночас проведення 02 листопада 2013 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 21 листопада 2012 року не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01 січня 2013 року.
Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
Укладений між ОСОБА_5 та Приватною агрофірмою Ватал укладено договір № 294/1381-к оренди землі від 28 березня 2005 року зареєстрований у Краснокутському районному відділі Харківської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04 травня 2006 року за № 040669900150, строк якого становить 15 років. Тобто 04 травня 2021 року строк дії договору оренди землі сплинув.
Разом з тим, 12 вересня 2008 року між ОСОБА_8 та Приватною агрофірмою Ватал укладено додаткову угоду до договору № 294/1381-к оренди землі, у зв`язку з прийняттям орендодавцем спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину від 02 вересня 2008 року, та сторони погодили внесення змін до договору, зокрема, у вступну частину договору.
Приватна агрофірма Ватал не здійснила державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, як це передбачено умовами договору, тому ця угода чинності не набрала. Однак, на підставі вказаної вище додаткової угоди не відбулось фактичної втрати чинності самого договору оренди землі.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги та приєднаної до неї заяви не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Докази та обставини, на які посилається фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, до якої приєдналася ОСОБА_4 , були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги та приєднаної до неї заяви без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу та заяву про приєднання до апеляційної скарги залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_4 , - залишити без задоволення.
Заочне рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 11 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді О.М. Хорошевський
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 15 липня 2021 року.
Суд | Харківський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 13.07.2021 |
Оприлюднено | 18.07.2021 |
Номер документу | 98373305 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Харківський апеляційний суд
Бурлака І. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні