Постанова

від 13.07.2021 по справі 906/106/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року Справа № 906/106/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 р. у справі № 906/106/20 (суддя Тимошенко О.М., повний текст рішення складено 25.02.2021 р.)

за позовом Керівника Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Коростишівської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни

про стягнення 365 263 грн,

за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни

до Коростишівської міської ради

про визнання договору оренди частково недійсним

за участю представників:

прокурор - Гарбарук В.А.;

позивача - Новік О.І.;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Коростишівської міської ради звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни 256 150, 74 грн - заборгованості з орендної плати за землю, 22 818, 89 грн - пені, 12 959, 10 грн - 3 % річних та 73 334, 76 грн - інфляційних втрат

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди № 217 від 07.11.2013 р. в частині зобов`язання щодо сплати орендної плати.

Фізична особа - підприємець Кукса Ганна Федорівна звернулася до Господарського суду Житомирської області із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним п. 9 договору оренди № 217 від 07.11.2013 р.

Зустрічні позовні вимоги ґрунтуються на тому, що під час укладення договору оренди № 217 від 07.11.2013 р. орендодавець приховав ту обставину, що вказану земельну ділянку використовують треті особи, позивачу не було відомо про те, що земельну ділянку крім позивача використовують треті особи, договір не містить відомостей про укладення договорів оренди, сервітутів з третіми особами; договір не містить застережень про обмеження у використанні земельної ділянки, позивачу не було відомо про те, що на вказаній земельній ділянці неможливе будівництво; не зазначено про наявність на земельній ділянці об`єктів зв`язку та енергетичної системи, які належать АТ "Укртелекому" та АТ "Житомиробленерго". За наявності такої інформації ФОП Кукса Г.Ф. не укладала б цей договір, оскільки мала намір здійснити забудову вказаної земельної ділянки, а отримання такої інформації від орендодавця під час дії договору дало б змогу підприємцю вимагати від третіх осіб звільнити вказану земельну ділянку або укласти договори земельного сервітуту, що знизило б навантаження по сплаті орендної плати. Вказане є підставою для визнання недійсним договору оренди на підставі ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 р. у справі № 906/106/20 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни на користь Коростишівської міської ради 218 362, 14 грн - боргу, 105, 48 грн - 3 % річних, 68 790, 15 грн - інфляційних втрат. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 44 774, 77 грн - пені. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни на користь прокуратури Житомирської області 4 308, 87 грн судового збору. Закрито провадження у справі в частині зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни до Коростишівської міської ради про визнання договору оренди № 217 від 07.11.2013 р. частково недійсним.

Приймаючи рішення в частині зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що судом вже прийнято рішення між тими ж сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав у справі № 906/987/17, яке набрало законної сили, тому дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині зустрічного позову ФОП Кукси Г.Ф. до Коростишівської міської ради про визнання договору оренди частково недійсним на підставі п.3ч.1 ст. 231 ГПК України.

В частині первісних позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що ФОП Кукса Г.Ф. користувалася орендованою земельною ділянкою у період з 11.11.2013 р. по 15.06.2017 р., доказів сплати боргу (орендної плати) чи контррозрахунку суми боргу відповідач суду не надав, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу обґрунтовані та підставні. При цьому, суд першої інстанції вказав, що Коростишівська міська рада могла довідатися про порушення свого права з моменту виникнення заборгованості, однак позовну заяву подано до суду з пропуском строку позовної давності для вимоги про стягнення боргу. Однак, місцевий господарський суд, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.01.2021 р. у справі №1140/2209/18 повважав поважними причинами пропуску строку позовної давності щодо стягнення основного боргу, а відтак захистив права позивача та задоволив позов в частині стягнення заборгованості.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовив в стягненні пені за період з 15.12.2016 р. по 15.06.2017 р. у зв`язку зі пропуском строку позовної давності.Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа - підприємець Кукса Ганна Федорівна звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, застосувати позовну давність до правовідносин сторін щодо стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3 % річних у даній справі; скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові повністю; скасувати рішення суду в частині закриття провадження у справі про визнання договору оренди частково недійсним та направити справу в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаржник також просить суд витребувати в АТ "Укрпошта" (м. Київ, вул. Хрещатик, 22) матеріали результатів перевірки по його зверненню від 19.01.2021 р.;

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що судом першої інстанції в порушення вимог ГПК України прийнято "уточнений розрахунок заборгованості", поданий Коростишівською міською радою 22.01.2021 року, який є фактично заявою про зменшення позовних вимог та зміною предмету позову.

Також скаржник вказує, що в силу ч. 2 ст. 219 ГПК заява від 22.01.2021 р. (уточнений розрахунок заборгованості) про зменшення позовних вимог та зміну предмету позову є доказом, який частково досліджений судом, тому в іншій недослідженій частині не може бути покладений в основу ухваленого судового рішення. Окрім того, апелянт вказує, що розрахунки, здійсненні позивачем (за первісним позовом) в "уточненому розрахунку заборгованості" невірно та з порушення вимог чинного законодавства, а судом першої інстанції не надано скаржнику строку на подання заперечень на цей розрахунок.

Апелянт посилається на лист ГУ ДФС у Житомирській області від 23.02.2018 року, в якому вказано, що Кукса Г.Ф. , станом на 23.02.2018 року має заборгованість по орендній платі в сумі 170283,81 грн, тобто набагато менше від суми розрахованої міською радою в усіх трьох розрахунках. Також факт сплати скаржником коштів за користування земельною ділянкою підтверджується документами наданими позивачем, зокрема претензіями від 12.03.2014 року та від 14.04.2016 року, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 року у справі № 906/987/17.

Крім того, апелянт вказує, що місцевим господарським судом не було розглянуте його клопотання від 05.03.2020 року про зменшення в два рази розміру орендної плати від 05.03.2020 року про перевірку розрахунків, від 08.02.2021 року про відмову в прийомі до розгляду уточненого розрахунку суми боргу, який фактично є заявою про зменшення позовних вимог.

Скаржник зазначає, що основний борг, інфляційні втрати та 3% річних мають стягуватись з 17.08.2014 року. При поданні позовної заяви позивач надав розрахунок заборгованості, починаючи з серпня 2014 року. При цьому правило ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права покладається на позивача.

Апелянт звертає увагу суду на те, що оскільки вона не була АТ "Укрпошта" повідомлена в період часу з 17.12.2020 року по 04.01.2021 року про наявність листа господарського суду з ухвалою про повідомлення прибути в судове засідання, яке мало відбутися 19.01.2021 року, а мова йде про помилку працівників АТ "Укрпошти", за яку скаржник не повинен нести негативні наслідки, а відтак п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України не повинен застосовуватися до скаржника, оскільки ознака повторності неявки в господарський суд з її боку відсутня.

Скаржник також не погоджується з висновками Господарського суду Житомирської області стосовно закриття провадження у справі в частині зустрічного позову до Коростишівської міської ради про визнання договору оренди частково недійсним. Вважає, що предмет, підстави та правове обґрунтування позовів у справах № 906/106/20 та № 906/987/17 є різними. Так, у справі № 906/987/17 позов обґрунтовується, зокрема, ст. 229 ЦК України, п. 8 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", а в справі № 906/106/20 - ч. 2 ст. 769, ч. 1 ст. 230 ЦК України, ст. 403 ЦК України, ч. 1 ст. 2 Закону України "Про плату за землю". Також зустрічна позовна заява обґрунтовується, в тому числі, і документами, які видані або складені після постановлення постанови апеляційного суду 21.11.2018 року.

Таким чином, в зустрічній позовній заяві викладені інші предмет та підстави позову, тому рішення господарського суду стосовно закриття провадження у справі в частині зустрічного позову про визнання договору оренди №217 від 07.11.13 року частково недійсним внаслідок обману необхідно скасувати.

Також скаржник подав до суду клопотання, в якому просить призначити у справі судово-економічну експертизу на вирішення якої поставити питання:

1) Чи відображено в розрахунку заборгованості, який надійшов до Господарського суду Житомирської області 25.01.2021 року, суми сплачених Куксою Г.Ф. грошових коштів за користування земельною ділянкою по вулиці Київській, 87 в м. Коростишеві , які відображені в претензіях Коростишівської міської ради від 12.03.2014 року та від 14.04.2016 року, в постанові Північно - західного апеляційного суду від 21.11.18 року у справі 906/987/17, та в інших матеріалах справи ? Якщо такі суми в названих документах відображено, то назвати які саме суми відображено в кожному документі ?

Проведення експертизи просить доручити експертній організації на розсуд суду. Оплату експертизи покласти на ФОП Куксу Г.Ф. На час проведення експертизи просить зупинити провадження в справі.

Скаржник також просить суд долучити до матеріалів справи додаткові документи, а саме: копію листа з АТ "Укрпошта" від 01.04.2021 року, копію постанови державного виконавця Коростишівського районного відділу державної виконавчої служби від 02.04.2021 року про відкриття виконавчого провадження, копію наказу господарського суду від 22.03.2021 року, копію постанови державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 15.04.2021 року, виготовлена із автоматизованої системи виконавчого провадження, довідку з АТ "Приватбанк" від 27.04.2021 року, довідку з АТ "Приватбанк" від 27.04.2021 року, ухвалу Господарського суду Житомирської області про відмову у відкритті провадження у справі за її заявою про визнання наказу суду від 22.03 21 року таким, що не підлягає виконанню, конверт з господарського суду з рішенням по справі № 906/106/20, рекомендоване поштове повідомлення про вручення скаржнику поштою 12.03.21 року листа господарського суду з рішенням по справі № 906/106/20, довідку про доходи з податкової інспекції від 29.03.2021 р. № 9591/6, довідку про доходи з Коростишівської ДПІ від 29.03.2021 р. № 9593/6, конверт з ухвалою апеляційного суду від 26.04.2021 року про залишення апеляційної скарги без руху, поштове повідомлення від 11.05.21 року про отримання листа з ухвалою апеляційного суду від 26.04.21 року про залишення апеляційної скарги без руху.

Коростишівська міська рада надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Стосовно закриття провадження у справі в частині зустрічної позовної заяви ФОП Кукси Г.Ф. до Коростишівської міської ради про визнання договору оренди частково недійсним, міська рада погоджується, що в рішенні Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 р. вірно зазначено, що Північно-Західним апеляційним господарським судом вже прийнято рішення між тими ж сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав у справі №906/987/17, яке набрало законної сили.

Стосовно уточненого розрахунку заборгованості, який поданий Коростишівською міською радою, міська рада погоджується, що в рішенні Господарського суду вірно вказано, що 25.01.2021 року від Коростишівської міської ради надійшов уточнений розрахунок боргу за період з 11.11.2013 року по 15.06.2017 року, у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача 332 032, 54 грн, з яких: 218 362, 14 грн - боргу, 44 774, 77 грн - пені, 105, 48 грн - 3 % річних, 68 790, 15 грн - інфляційних втрат. Вказана заява фактично є заявою про зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання. Суд правомірно прийняв заяву Коростишівської міської ради про зменшення розміру позовних вимог, яка подана на стадії розгляду справи по суті, оскільки це не порушує права сторін, відповідач обізнаний про вказану заяву. Подальший розгляд справи здійснювався з врахуванням цієї заяви.

Стосовно строку позовної давності, суд першої інстанції вірно вказав, що міська рада увесь час не втрачала інтересу до стягнення боргу з відповідача, оскільки у Господарському суді розглядалися декілька справ, які так чи інакше стосуються наявної заборгованості відповідача по договору оренди та самого договору оренди. Прокурор в інтересах позивач звертався до Коростишівського районного суду Житомирської області з позовом про стягнення боргу по орендній платі. Районний суд закрив провадження у справі в зв`язку з непідвідомчістю. Ця обставина не перериває строку позовної давності, однак свідчить, що позивач вживав заходи на стягнення боргу в судовому порядку, однак суперечлива судова практика щодо підвідомчості подібних спорів призвела до неправильного звернення до суду. Вказані обставини суд визнав поважними причинами пропуску строку позовної давності щодо стягнення основного боргу, і тому права позивача підлягали захисту.

В задоволенні заявленого клопотання про проведення судово-економічної експертизи, Коростишівська міська рада просить відмовити, оскільки в суді першої інстанції було досліджено, що ФОП Кукса Г.Ф. надала лише платіжне доручення про сплату коштів в сумі 4 000 грн, стосовно решти сум, про які нею було поінформовано, міська рада просить не враховувати, оскільки ФОП Кукса Г.Ф. не надала докази на підтвердження їх сплати. Також, Коростишівська міська рада інформує суд, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 14.02.2020 року було відкрито провадження по справі № 906/106/20, а рішення по даній справі було прийнято 10.02.2021 року, тобто за весь цей час ФОП Кукса Г.Ф. ні разу не з`явилася в судове засідання та постійно переносила розгляд справи по різних причинах. Міська рада рахує, що у ФОП Кукси Г.Ф. було вдосталь часу щодо висловлення своїх заперечень. Просить звернути увагу також на те, що ухвалою Коростишівського районного суду від 28.08.2017 року по справі № 280/1122/17 було відкрито провадження за позовною заявою керівника Коростишівської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Коростишівської міської ради до Кукси Г.Ф. про стягнення заборгованості по орендній платі, проте лише в 2021 році було прийнято рішення по справі.

Кукса Ганна Федорівна надіслала до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що всі три розрахунки, включаючи розрахунок від 21.01.20 року, є міською радою надуманими, ніякими належними доказами не підтверджені, а в мотивувальній частині рішення відсутні буд-які докази, які підтверджують заборгованість по орендній платі.

Також відповідач вказує, що Коростишівська міська рада не виконувала свій обов`язок щодо вчасного звернення до суду з даним позовом, відтак, вважає, що є підстави для застосування строку позовної давності.

Відповідач звертає увагу суду на те, що міська рада зобов`язана була повідомити наймача про всі права третіх осіб, які уклали з ним договори про встановлення земельних сервітутів, інформацію щодо укладених договорів, самі договори, а не тільки ту, що відображена в технічній документації.

Стосовно уточненого розрахунку заборгованості, то відповідач вважає, що він є надуманим, оскільки в міській раді відсутні фінансові документи щодо орендної плати за дану ділянку по причині їх знищення, що підтверджується листом міської ради від 28.05.2020 року за № 03-16/к-838, який міститься в матеріалах справи. Так, постійні хаотичні зміни розрахунків свідчать про те, що міська рада не має чіткої позиції щодо загальної суми боргу, оскільки в усіх трьох розрахунках зазначається різна сума боргу та періоди стягнення боргу. До зазначених розрахунків, в тому числі, розрахунку від 25.01.21 року не надано жодних доказів підтвердження зазначених в розрахунку сум, зокрема, не надано до кожного розрахунку довідки з податкової інспекції. Крім того, розрахунок від 25.01.21 року, як і попередній, не є розрахунком зі зменшеними позовними вимогами, а є неіснуючими збільшеними позовними вимогами. Так, якби міська рада зменшила вдвічі в розрахунках позовні вимоги, то це мала би бути менша сума від 170 283, 81 грн, яка розрахована ГУ ДФС у Житомирській області та зазначена у листі від 23.02.2018 року.

Керівник Коростишівської окружної прокуратури надіслав до суду пояснення, в яких зазначає, що Північно-західним апеляційним господарським судом вже прийнято рішення між тими ж сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав у справі № 906/987/17, яке набрало законної сили. Відтак, суд першої інстанції вірно закрив провадження у справі в частині зустрічного позову ФОП Кукси Г.Ф. до Коростишівської міської ради про визнання договору оренди частково недійсним.

Окрім того, встановивши те, що відповідач доказів сплати боргу чи контррозрахунку суми боргу до суду не надав, суд першої інстанції вірно констатував, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргує обґрунтованими та підставними.

Також прокурор вказує, що суд першої інстанції, із урахуванням ст. ст. 2, 14, 42, 46 ГПК України, беручи до уваги думки сторін прийняв до відома зменшення розміру позовних вимог. Більш того, оцінка доказів судом першої інстанції здійснена за своїм внутрішнім переконанням і ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі матеріалів. Порушення прав учасників судового розгляду з боку суду в даному випадку допущено не було.

З приводу застосування до спірних правовідносин позовної давності, то прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 20.01.2021 р. у справі № 1140/2209/18. У справі №906/106/20 суд першої інстанції правильно врахував, що позивач увесь час не втрачав інтересу до стягнення боргу з відповідача, оскільки у Господарському суді розглядалось декілька справ, які так чи інакше стосуються наявної заборгованості відповідача по договору оренди та самого договору оренди. Прокурор в інтересах позивача звертався до Коростишівського районного суду Житомирської області з позовом про стягнення боргу по орендній платі. Районний суд закрив провадження у справі в зв`язку з непідвідомчістю. Ця обставина не перериває строку позовної давності, однак свідчить, що позивач вживав заходи на стягнення боргу в судовому порядку, однак суперечлива судова практика щодо підвідомчості подібних спорів призвела до неправильного звернення до суду.

Кукса Ганна Федорівна надіслала до суду клопотання про приєднання документів до матеріалів справи, а саме: копії листа АТ "Укрпошта" від 25.06.2021 р., копії конверту з ухвалою суду від 08.06.2021 р., докази направлення листа від 25.06.2021 р., копії конверту та цього клопотання сторонам.

Кукса Ганна Федорівна надіслала до суду клопотання про дослідження доказів у справі, а саме: листа Коростишівської міської ради від 28.05.2020 р. № 03-16/к-838, листа ГУ ДФС у Житомирській області від 23.02.2018 р., претензії Коростишівської міської ради до Кукси Г.Ф. від 12.03.2014 року, претензії від 14.04.2016 року, постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 року у справі № 906/987/17, позовної заяви від 17.08.2017 р. та позовної заяви, поданої в Господарський суд Житомирської області у даній справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2021 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 р. було відкрито апеляційне провадження; розгляд справи призначено на 30.06.2021 р. об 14:30 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 29.06.2021 р. № 01-04/367 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії у даній справі - Мельника О.В., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2021 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 р. розгляд скарги відкладено на 13.07.2021 р. о 15:00 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 12.07.2021 р. № 01-04/399 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії у даній справі - Петухова М.Г., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2021 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, розглянувши клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, вважає його таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 177 ГПК України одним і з завдань підготовчого провадження є з`ясування заперечень проти позовних вимог, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Згідно із ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.

Таким чином, питання про призначення судової експертизи має порушуватись стороною на стадії підготовчого засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГПК України розпочавши розгляд справи по суті головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Згідно ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, враховуючи те, що відповідачем порушено порядок та строк подання клопотання про призначення судової експертизи в даній справі, а також при його подані до суду апеляційної інстанції не зазначено будь-яких поважних причин неподання такого клопотання до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції залишає дане клопотання відповідача без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України.

Окрім того, суд вважає за необхідне вказати, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Обґрунтовуючи клопотання про призначення у справі судової експертизи, відповідач жодним чином, в порушення ч. 1 ст. 99 ГПК України, не зазначає необхідність її призначення у справі. В свою чергу, для встановлення обставин щодо здійснення чи нездійснення сплати орендної плати за договором не потрібні спеціальні знання, оскільки вказане є питанням правового характеру, яке віднесене до компетенції суду і саме суд, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, має встановити такі обставини.

Щодо поданих відповідачем до суду апеляційної інстанції клопотань про долучення до матеріалів справи документів, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.

В силу ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, норми процесуального закону регламентують принцип диспозитивності судового процесу, згідно з яким особа самостійно здійснює свої процесуальні права та обов`язки без втручання суду.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналізуючи подані відповідачем до апеляційного господарського суду документи, колегія суддів дійшла висновку, що вони не є додатковими доказами у справі, оскільки вони не мають значення для вирішення даного спору та не дають змоги дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Щодо клопотання скаржника про необхідність витребування в АТ "Укрпошта" (м. Київ, вул. Хрещатик, 22) матеріали результатів перевірки по його зверненню від 19.01.2021 р., колегія суддів вказує, що відповідно до ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, враховуючи те, що відповідачем порушено порядок та строк подання клопотання про витребування в АТ "Укрпошта" результати перевірки по його зверненню від 19.01.2021 р., тому суд залишає його без задоволення.

Прокурор та представник позивача в судових засіданнях 30.06.2021 р. та 13.07.2021 р. заперечили доводи апеляційної скарги, просять відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач (його повноважних представник) в судові засідання 30.06.2021 р. та 13.07.2021 р. не з`явився, причини неявки суд не повідомив, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи, явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 07.11.2013 р. між Коростишівською міською радою (орендодавець) та громадянкою Куксою Г.Ф. (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки № 217, відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку для обслуговування приміщення універмагу " Ювілейний " за адресою: м. Коростишів, вул. Більшовицька, 87 (т. 1, а.с. 9).

Пунктом 2 договору погоджено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,1207 га, кадастровий номер 1822510100:01:01460652.

Пунктом 8 договору сторони погодили, що договір укладений строком на 5 років з дня його укладення, і після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Згідно п. 9 договору, сторонами визначено розмір орендної плати, в грошовій формі в сумі 44055,99 грн в рік, що становить 12 % від нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п. 20 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється в термін 5 днів після реєстрації договору за актом її приймання-передачі.

У п. 26 договору зазначено: на орендовану земельну ділянку встановлено обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб: немає.

Пунктом 30 договору передбачено право орендаря, у тому числі, зводити житлові, виробничі та інші будівлі і споруди за погодженням з орендодавцем.

Відповідно до акту приймання - передачі від 07.11.2013 р., орендодавець передав земельну ділянку для обслуговування приміщення універмагу " Ювілейний " площею 0,1207 га, за адресою: м. Коростишів, вул. Більшовицька, 87 , кадастровий номер:1822510100:01:014:0652, а орендар прийняв зазначену земельну ділянку в оренду (т.1, а.с 13).

Договір оренди був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 11.11.2013 р., номер запису про інше речове право: 3456259.

На виконання умов договору, відповідачем було надано докази сплати орендної плати лише в сумі 4000 грн. Будь-яких інших доказів в підтвердження сплати орендної плати матеріали справи не містять.

17.08.2017 р. Коростишівською місцевою прокуратурою було подано до Коростишівського районного суду позов в інтересах держави в особі територіальної громади м. Коростишева, сіл Теснівка та Бобрика Коростишівського р-ну Житомирської області в особі Коростишівської міської ради до Кукси Ганни Федорівни про стягнення заборгованості по орендній платі.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 05.12.2019 р. у справі № 280/1122/17 закрито провадження у справі, оскільки справа підсудна господарському суду.

Попередньо,фізична особа - підприємець Кукса Г.Ф. звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до Коростишівської міської ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 217 від 07.11.2013 р.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що п. 26 вказаного договору про відсутність на орендованій земельній ділянці обмежень та інших прав третіх осіб не відповідає дійсності; оскільки існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки відносяться до істотних умов договору оренди землі, в цій частині позивачу надано недостовірну інформацію, що позбавило її права на забудову земельної ділянки та використання її за цільовим призначенням; а також внаслідок помилки, з посиланням на ч. 1 ст. 229 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.07.2018 р. у справі № 906/987/17 задоволено позов ФОП Кукси Ганни Федорівни до Коростишівської міської ради про визнання недійсним договору оренди №217 від 07.11.2013р. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №217 від 07.11.2013р., укладений між Коростишівською міською радою та громадянкою Куксою Ганною Федорівною , щодо земельної ділянки площею 0,1207га, кадастровий номер 1822510100:01:014:0652.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду 21.11.2018 р. у справі № 906/987/17 апеляційну скаргу Коростишівської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 11.07.2018 р. у справі № 906/987/17 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано. Прийняти нове рішення у справі, яким у позові відмовлено.

Предметом первісного позову у даній справі є вимога прокурора в інтересах позивача про стягнення з відповідача 256 150, 74 грн - заборгованості з орендної плати за землю, 22 818, 89 грн - пені, 12 959, 10 грн - 3 % річних та 73 334, 76 грн - інфляційних втрат у зв`язку із неналежним виконанням умов договору оренди № 217 від 07.11.2013 р. в частині зобов`язання щодо сплати орендної плати.

Предметом зустрічного позову у даній справі є вимога ФОП Кукси Г.Ф. про визнання недійсним п. 9 договору оренди № 217 від 07.11.2013 р., яким встановлено розмір орендної плати.

Обґрунтовуючи зустрічну позовну заяву, ФОП Кукса Г.Ф. посилається на ч. 1 ст. 229 ЦК України, якою передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором в особі позивача, апеляційний суд враховує наступне.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ч. 3-5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя згідно п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України.

Спеціальним законом, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.20 у справі №912/2385/18 вказано, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Як встановлено судом апеляційної інстанцій, листом від 20.01.2020 р. № 34-92-371вих.20, на виконання вимог ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", прокурор повідомив Коростишівську міську раду, що прокуратурою підготовлено позов до Господарського суду Житомирської області в її інтересах до ФОП Кукси Г.Ф. про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за землю та пені.

Також із фактичних обставин даної справи, судом було встановлено, що Коростишівська міська рада тривалий час не вживала належних заходів з метою захисту інтересів держави, що призвело до ненадходження до бюджету міської ради орендної плати.

Отже, наявні матеріали справи свідчать, що у даному випадку має місце бездіяльність компетентного органу і, оскільки повноважний орган знав про порушення інтересів держави, але достатніх ефективних заходів для захист та відновлення порушеного права не вчиняв, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, та вжиті заходи були очевидно недостатніми і порушення інтересів держави відповідачем не усунуто. Компетентний орган був обізнаний із намірами прокурора щодо звернення до суду з даним позовом, адже зверненню прокурора з позовом до суду передувало листування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі прокурором доведено наявність законних підстав на звернення з цим позовом до суду, оскільки вони зроблені з належним дослідженням обставин дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням встановлених обставин порушення відповідачем інтересів держави, а також наявності бездіяльності органу, уповноваженого ці інтереси захищати, протягом тривалого строку після виявлення порушення відповідачем приписів чинного законодавства.

Щодо зустрічних позовних вимог, колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В ст. 229 ЦК України закладено правові засади визнання недійсним правочину, в якому має місце невідповідність між внутрішньою волею сторони її зовнішнім волевиявленням, спричинена хибним (помилковим) сприйняттям обставин. Згідно положень статті, помилка - це неправильне сприйняття особою істотних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не було вчинено. Оскільки волевиявлення не відповідає справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним.

Як встановлено апеляційним судом, в зустрічній позовній заяві ФОП Кукса Г.Ф. зазначає про помилки наступного змісту: позивачу не було відомо про те, що земельну ділянку крім позивача використовують треті особи, договір не містить відомостей про укладення договорів оренди, сервітутів з третіми особами; договір не містить застережень про обмеження у використанні земельної ділянки, позивачу не було відомо про те, що на вказаній земельній ділянці неможливе будівництво; не зазначено про наявність на земельній ділянці об`єктів зв`язку та енергетичної системи, які належать АТ "Укртелекому", ОСОБА_2 та АТ "Житомиробленерго".

В свою чергу, матеріалами справи стверджується, що в провадженні Господарського суду Житомирської області знаходилася справа № 906/987/17 за позовом ФОП Кукси Г.Ф. до Коростишівської міської ради про визнання недійсним договору оренди № 217 від 07.11.2013 р.

Позивач, у справі № 906/987/17 зазначала наступні підстави для звернення з позовом до суду: пункти договору мають протиріччя, в одному пункті земельна ділянка надана для обслуговування, а в інших - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; на земельній ділянці знаходяться лінії електромереж та об`єкти зв`язку, які належать третім особам, однак договір не містить застережень про обмеження (обтяження) та не зазначено про права третіх осіб на земельну ділянку; до договору не приєднані договори про встановлення земельних сервітутів. При цьому позивач посилалась на ст. 229 ЦК України.

Так, за результатами розгляду справи № 906/987/17 Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову та у своїй постанові від 21.11.2018 р. зазначив, що земельна ділянка надавалася для обслуговування приміщення універмагу " Ювілейний ", а не для забудови, що вбачається із самої заяви ФОП Кукси Г.Ф. від 16.02.2013 р., проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, висновку відділу Держземагенства у Коростишівському районі Житомирської області від 06.07.2013 р. № 27 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та інших доказів у справі. Кукса Г.Ф. була ознайомлена з наявністю обмежень на використання земельної ділянки в межах червоних ліній, про що свідчать її підписи на відповідних актах. ФОП Кукса Г.Ф. орендувала, користувалася земельною ділянкою, сплачувала орендну плату за користування орендованим майном.

Тобто із вказаного можна дійти висновку, що такі обмеження існували на дату укладення договору, продовжують існувати на даний час та сторони з ними були обізнані.

Отже, суд встановив, що волевиявлення позивача було спрямовано на укладення договору оренди земельної ділянки для обслуговування приміщення універмагу " Ювілейний ", позивач отримала те, на що розраховувала під час укладення спірного договору та була ознайомлена з наявністю обмежень на використання земельної ділянки, про розміщення об`єктів зв`язку та електромереж, та про права третіх осіб на земельну ділянку.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що у справі № 906/987/17 судом було прийнято рішення між тими ж сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, яке набрало законної сили, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині зустрічного позову ФОП Кукси Г.Ф. до Коростишівської міської ради про визнання недійсним п. 9 договору оренди № 217 від 07.11.2013 р. на підставі п.3ч.1 ст. 231 ГПК України.

Беручи до уваги викладене, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що в зустрічній позовній заяві викладені інші предмет, підстави та правове обгрунтування позову, ніж у вимоги у справі № 906/987/17 є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо первісних позовних вимог, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду землі", об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом 8 договору оренди № 217 від 07.11.2013 р., сторони погодили, що договір укладений строком на 5 років з дня його укладення, і після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

За п.1 договору, земельна ділянка передається в строкове платне користування на умовах оренди для обслуговування приміщення універмагу " Ювілейний " за адресою: м. Коростишів, вул. Більшовицька, 87 .

Згідно п. 9 договору, сторонами визначено розмір орендної плати, в грошовій формі в сумі 44055,99 грн в рік тобто 3671,33 грн в місяць, що становить 12 % від нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (п.10 договору).

Відповідно до п. 20 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється в термін 5 днів після реєстрації договору за актом її приймання-передачі.

Як вбачається із акту приймання - передачі від 07.11.2013 р., орендодавець передав земельну ділянку для обслуговування приміщення універмагу " Ювілейний " площею 0,1207га, за адресою: м. Коростишів, вул. Більшовицька, 87 , кадастровий номер:1822510100:01:014:0652, а орендар прийняв зазначену земельну ділянку в оренду .

Договір оренди був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 11.11.2013 р.

За договором купівлі-продажу № 854 від 16.06.2017 р. ФОП Кукса Г.Ф. відчужила на користь Катюхи С.А. нежитлове приміщення - універмаг " Ювілейний " за адресою: м. Коростишів, вул. Більшовицька, 87 , яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 1822510100:01:014:0652.

Колегія суддів вказує, що відповідно до ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, оскільки земельна ділянка передавалася для обслуговування будівлі - універмагу " Ювілейний ", тому після відчуження цієї будівлі до нового власника перейшло право користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у ФОП Кукси Г.Ф.

Таким чином, ФОП Кукса Г.Ф. користувалася орендованою земельною ділянкою у період з 11.11.2013 по 15.06.2017 р., тобто від дня реєстрації договору оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня відчуження нерухомого майна, яке розміщене на цій земельній ділянці.

Матеріалами справи стверджується, що річна орендна плата у 2014 році з кумулятивним застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки в розмірі 1,249 становив 44 055, 99 грн, тобто 3 671, 33 грн в місяць.

Річна орендна плата у 2015 році з кумулятивним застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки в розмірі 1,249 (застосовується з 01.01.2015) становив 55 026, 16 грн, тобто 4 585, 51 грн в місяць.

Річна орендна плата у 2016 році з кумулятивним застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки в розмірі 1,249 (застосовується з 01.01.2015) та 1,433 (застосовується з 01.01.2016) становив 78 852, 34 грн, тобто 6 571, 03 грн в місяць.

Річна орендна плата у 2017 році з кумулятивним застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки в розмірі 1,249 (застосовується з 01.01.2015), 1,433 (застосовується з 01.01.2016) та 1,06 (застосовується з 01.01.2017) становить 83 582, 82 грн, тобто 6 965, 24 грн в місяць.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору оренди, відповідачем було надано докази сплати орендної плати лише в сумі 4000 грн. Будь-яких інших доказів в підтвердження сплати орендної плати матеріали справи не містять.

Відповідач контррозрахунку суми боргу суду не надав. Апеляційним господарським судом не встановлено, а відповідачем не доведено того, що розрахунки, здійсненні позивачем в уточненому розрахунку заборгованості не вірні, або ж здійсненні з порушенням вимог чинного законодавства.

Посилання відповідача, як доказ на те, що розрахунок суми боргу позивачем здійснено невірно, на лист ГУ ДФС у Житомирській області від 23.02.2018 року, претензії від 12.03.2014 року та від 14.04.2016 року, не приймаються судом апеляційної інстанції із врахуванням, встановлених судом вище обставин щодо розміру орендної плати за договором оренди № 217 від 07.11.2013 р. та відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів в підтвердження сплати орендної плати відповідачем.

Також суд вважає безпідставним посилання апелянта на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 року у справі № 906/987/17, в якій встановлено, що на виконання умов спірного договору оренди, ФОП Куксою Г.Ф. було сплачено орендну плату в сумі 38 900 грн, оскільки в межах справи № 906/987/17 судом досліджувалися обставини щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №217 від 07.11.2013 р., а не обставини виконання умов договору оренди.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 218 362, 14 грн обґрунтовані та підставні.

Щодо поданої до суду першої інстанції заяви про застосування до спірних правовідносин позовної давності, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. (ст. 267 ЦК України).

За приписами ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Так, п. 11 договору, сторони передбачили, що орендна плата вноситься у строки - до 30 числа щомісяця за попередній місяць на рахунок Коростишівської міської ради.

З огляду на вказане, Коростишівська міська рада могла довідатися про порушення свого права з моменту виникнення заборгованості, однак позовну заяву подано до господарського суду лише 24.01.2020 р., тобто з пропуском строку позовної давності для вимоги про стягнення боргу.

В свою чергу, суд приймає до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 20.01.2021 р. у справі № 1140/2209/18 про те, що суди повинні звертати увагу на усі доводи особи, на тривалість строку, який пропущено, на поведінку такої особи протягом цього строку, на дії, які вона вчиняла, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності; суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк з поважних причин.

Як встановлено апеляційним судом, 17.08.2017 р. Коростишівською місцевою прокуратурою було подано до Коростишівського районного суду позов в інтересах держави в особі територіальної громади м. Коростишева, сіл Теснівка та Бобрика Коростишівського р-ну Житомирської області в особі Коростишівської міської ради до Кукси Ганни Федорівни про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди № 217 від 07.11.2013 р. Провадження № 280/1122/17.

Із пояснень прокурора та позивач у справі судом було встановлено, що провадження у справі № 280/1122/17 було зупинено до вирішення справи № 906/987/17 за позовом ФОП Кукси Г.Ф. до Коростишівської міської ради про визнання недійсним договору оренди № 217 від 07.11.2013 р.

В свою чергу, ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 05.12.2019 р. закрито провадження у справі № 280/1122/17, оскільки справа підсудна господарському суду.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач увесь час не втрачав інтересу до стягнення боргу з відповідача за договором оренди №217 від 07.11.2013 р. , оскільки у господарському суді розглядалися декілька справ, які так чи інакше стосуються наявної заборгованості відповідача по договору оренди та самого договору оренди.

Прокурор в інтересах позивача звертався до Коростишівського районного суду Житомирської області з позовом про стягнення боргу по орендній платі. Однак, суд закрив провадження у справі № 280/1122/17 в зв`язку з непідвідомчістю. Колегія суддів вказує, що дана обставина не перериває строку позовної давності, однак свідчить, що позивач вживав заходи на стягнення боргу в судовому порядку, однак суперечлива судова практика щодо підвідомчості подібних спорів призвела до неправильного звернення до суду.

В свою чергу, суд вказує, що згідно з вимогами п. 10 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

З матеріальної позиції, позов - це право на задоволення своїх позовних вимог. З процесуальної позиції, позов - це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів.

Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Водночас право подання позовної заяви, як будь-яке суб`єктивне право, яким є міра свободи, тобто міра можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах, має межі свого здійснення. Об`єктивним критерієм визначення межі здійснення суб`єктивного права є неможливість використання його на шкоду правам інших осіб. Таке використання свого права вважається зловживанням, застереження щодо неприпустимості такої поведінки містить процесуальний закон.

Згідно з приписами процесуального закону, залежно від конкретних обставин, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню судочинства. До таких дій належить подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання кількох позовів з аналогічним предметом та з аналогічних підстав, або вчинення інших дій.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вказує, що у разі звернення прокурора до господарського суду з позовом, який є предметом розгляду у справі № 906/106/20 раніше, тобто в період коли в провадженні Коростишівського районного суду перебувала справа № 280/1122/17, вказане свідчило б про недотримання ним вимог п. 10 ч. 3 ст. 162 ГПК України.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані обставини є поважними причинами пропуску строку позовної давності щодо стягнення основного боргу, тому права позивача підлягають захисту, а позов в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати задоволенню в розмірі 218 362,14 грн.

Окрім того, суд приймає до уваги, що Європейський Суд з прав людини вже звертав увагу на те, що "застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

Обставини пропуску прокурором строку позовної давності у даній справі є об`єктивними, не залежали від нього, а тому суд вважає ці обставини поважними причинами пропуску строку.

Прокурором також на підставі п. 14 договору оренди просить стягнути з відповідача пеню, що згідно уточненого розрахунку позивача становить 44 774, 77 грн за період з 15.12.2016 р. по 15.06.2017 р. (т. 2, а. с.121).

З урахуванням норм ч. 4 ст. 267, ст. 258 ЦК України, п. 11, 14 договору оренди, суд першої інстанції відмовив в частині вимог про стягнення 44 774, 77 грн пені за період з 15.12.2016 р. по 15.06.2017 р. у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного розгляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмови в задоволенні зустрічного позову, в іншій частині судове рішення не оскаржувається. Відтак, апеляційний суд, враховуючи визначений предмет оскарження судового рішення, приймаючи до уваги межі розгляду справи апеляційним судом, визначені у ст. 269 ГПК України, зазначає, що обумовлений скаржником в апеляційному суді предмет оскарження унеможливлює апеляційний перегляд судового рішення в частині відмови в позові про стягнення з відповідача 44 774, 77 грн пені за період з 15.12.2016 р. по 15.06.2017 р.

Щодо заявлених прокурором вимог про стягнення 105, 48 грн - 3 % річних та 68 790, 15 грн - інфляційних втрат, то суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що він складений правильно у відповідності до норм чинного законодавства, тому позов в частині стягнення 105, 48 грн - 3 % річних та 68 790, 15 грн - інфляційних втрат обґрунтований та підлягає задоволенню.

Доводи відповідача про необхідність застосування до вимог прокурора про стягнення 105, 48 грн - 3 % річних та 68 790, 15 грн - інфляційних втрат строк позовної давності, суд вважає безпідставними, оскільки, як вказувалося судом вище, обставини пропуску строку позовної давності у даній справі є об`єктивними, не залежали від позивача, а тому такі обставини є поважними причинами пропуску строку, а відтак права позивача підлягають захисту також в частині вимог про стягнення 105, 48 грн - 3 % річних та 68 790, 15 грн - інфляційних втрат.

Стосовно доводів апеляційної скарги про необґрунтованість дій суду першої інстанції щодо прийняття уточненого розрахунку заборгованості, колегія суддів вказує наступне.

25.01.2021 р. від Коростишівської міської ради надійшов уточнений розрахунок боргу за період з 11.11.2013 р. по 15.06.2017 р., у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 218 362, 14 грн боргу, 44 774, 77 грн пені, 105, 48 грн 3% річних, 68 790, 15 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання.

Так, дана заява фактично є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

Отже, враховуючи те, що уточнений розрахунок боргу поданий на стадії розгляду справи по суті, його подача не порушує права сторін, а відповідач обізнаний про вказаний розрахунок, суд першої інстанції, з врахуванням ст. 46 ГПК України, обґрунтовано прийняв його до розгляду.

Щодо доводів відповідача про неповідомлення її належним чином про розгляд даної даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Так, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.12.2020 р. суд в порядку ст. 120 ГПК України повідомив відповідача про судове засідання, яке мало відбутися 19.01.2021 р. Ухвала направлена поштою на адресу, яку зазначив відповідач. Вказана ухвала повернулась до суду не врученою по причині "відмови адресата від отримання", про що свідчить відмітка поштового відділення на поштовому конверті.

В судовому засіданні 19.01.2021 р. суд ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 10.02.2021.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.01.2021 р. повідомлено відповідача про судове засідання, яке мало відбутися 10.02.2021 р. Ухвала направлена поштою на адресу, яку зазначив відповідач. Відповідач отримав ухвалу, про що свідчить клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Виходячи зі змісту ст. 120 ч.2, 3,4, ч. 2 ст. 121 ГПК України ухвали від 17.12.2020 р. та 20.01.2021 р. є повідомленнями про призначення судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Отже, враховуючи те, що ухвали про призначення судового засідання направлялися на адресу, яку зазначив сам відповідач, останній був повідомлений про судове засідання, яке мало відбутися 10.02.2021 р., про що свідчить його клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. В свою чергу, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, відсутність відповідача не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності відповідача.

Окрім того, судом апеляційної інстанції приймається до уваги те, що відповідач, який належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції також в судові засідання 30.06.2021 та 13.07.2021 р. не з`явився, причини неявки суд не повідомив.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 41 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, заява № 3236/03).

Окрім того, за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Роль національних судів полягає в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Колегія суддів вказує, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Аналізуючи мотивацію прийнятого місцевим господарським судом рішення крізь призму статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначеної практики ЄСПЛ, апеляційний суд зазначає про належне виконання покладеного на суд обов`язку щодо мотивації прийнятого рішення, оскільки суд повно дослідив фактичні обставини справи та прийняв рішення по суті спору щодо стягнення заборгованості з дотриманням принципів рівності та змагальності сторін у господарському процесі, тому його висновки за результатами розгляду спору по суті є вірними.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 р. у справі № 906/106/20 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни - без задоволення.

Судові витрати покладаються на скаржника згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кукси Ганни Федорівни на рішення Господарського суду Житомирської області від 10.02.2021 р. у справі № 906/106/20 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений 16 липня 2021р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.