Постанова

від 23.06.2021 по справі 757/53803/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/53803/19-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/7757/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2021 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гаращенка Д.Р., Журби С.О., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про скасування рішення та витребування майна,

В С Т А Н О В И В :

08 жовтня 2019 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про скасування рішення та витребування майна.

03 липня 2020 року позивач подала заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 до набрання чинності рішенням суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц та заборонити відповідачеві ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо передання третім особам права власності на квартиру АДРЕСА_1 до набрання чинності рішення суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц.

Заява мотивована тим, що предметом цього судового спору є право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На момент подання заяви про забезпечення позову, правовстановлюючі документи на спірну квартиру оформлені на ім'я відповідача ОСОБА_1 .

Позивачці стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_1 готує продаж спірної квартири.

За таких обставин, якщо Печерським районним судом м. Києва буде задоволено позов про скасування рішення та витребування майна з незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 , але до того часу ОСОБА_1 будь-яким чином розпорядиться зазначеним майном, це призведе до порушення прав позивачки, а також зробить неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року заяву позивачки про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішенням суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц та заборонено відповідачеві ОСОБА_1 вчиняти будь- які дії щодо передання третім особам права власності на квартиру АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішення суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц.

Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року мотивована тим, що заявником обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог.

При цьому, на переконання суду першої інстанції, накладення арешту на зазначену квартиру , з забороною вчиняти будь які дії до набрання чинності рішення суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц, не призведе до обмеження прав відповідача та третіх осіб, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача або інших учасників справи.

Враховуючи предмет цього позову, наведені заявником докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві щодо забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.

Правовими підставами для задоволення заявлених вимог суд першої інстанції зазначив положення ст.ст. 149- 15 3 ЦПК України .

Не погоджуючись із ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на її незаконність та необгрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при її ухваленні.

При цьому, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.

Суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується матеріалами справи, позивачподала до Печерського районного суду м. Києва позовну заяву про скасування рішення та витребування майна ( а.с. 6-21 ).

Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2010 року їй належала квартира АДРЕСА_1 .

10 липня 2013 року між позивачкою та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого позивачка отримала у борг 63 944 грн та зобов'язалася повернути гроші до 12.00 години 10 вересня 2013 року.

06 листопада 2013 року між позивачкою та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін до договору позики від 10 липня 2013 року, відповідно до якого позивачка отримала у борг 143 874 грн ( остаточна сума її позики, отриманої від ОСОБА_3 ) та зобов'язалася повернути гроші до 12.00 години 10 грудня 2013 року.

Крім того, позивачка зазначила, що 10 липня 2013 року між нею та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, а 06 листопада 2013 року між позивачкою та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки від 10 липня 2013 року, за якими, на забезпечення належного виконання зобов`язання позивачки за договором позики від 10 липня 2013 року, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 06 листопада 2013 року, позивачка передала ОСОБА_3 в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої, на момент укладення угоди, була визначена в розмірі 479 580 грн.

Також позивачка зазначила, що 25 листопада 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Приваловою Є.Є. внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 7855321 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

27 листопада 2014 року внесено запис про право власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнятого державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно А.М.

13 січня 2015 року укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_3 продала зазначену квартиру ОСОБА_4

10 грудня 2019 року позивачка подала заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішенням суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц, заборонити відповідачеві ОСОБА_4 вчиняти будь- які дії щодо передання третім особам права власності на квартиру АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішення суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц ( а.с. 28-29 ).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на зазначену квартиру до набрання чинності рішенням суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц, заборонено відповідачеві ОСОБА_4 вчиняти будь- які дії щодо передання третім особам права власності на квартиру АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішення суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц ( а.с. 31-35 ).

04 лютого 2020 року позивач подала заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішенням суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц, заборонити відповідачеві ОСОБА_1 вчиняти будь- які дії щодо передання третім особам права власності на квартиру АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішення суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц ( а.с. 40-42 ).

Заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 2019 року, ОСОБА_4 продав спірну квартиру ОСОБА_1 .

Оскільки попередній власник зазначеної квартири відповідач ОСОБА_4 розпорядився правом власності на спірну квартиру до ухвалення цього рішення, та у спірній квартирі новий власник, відмінний від того, що зазначений в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року, тому державним реєстатором прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради прийнято рішення про відмову у державній реєстрації обтяжень на спірну квартиру.Окрім того, позивачці стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_1 готує продаж спірної квартири.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що відповідно до рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 50854156 від 28 січня 2020 року, державним реєстратором прав на нерухоме майно Мовчан А.С. Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації ), м. Київ, враховуючи зміну правонабувача, відмовлено у державній реєстрації обтяження, арешту нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 43 ).

03 липня 2020 року позивач подала заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просила накласти арешт на спірну квартиру до набрання чинності рішенням суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц, заборонити відповідачеві ОСОБА_1 вчиняти будь- які дії щодо передання третім особам права власності на спірну квартиру, до набрання чинності рішення суду по цивільній справі № 757/53803/19-ц, обгрунтування якої аналогічне заяві позивача про забезпечення позову від 04 лютого 2020 року ( а.с. 46-47 ).

При вирішенні заявлених апеляційних вимог суд другої інстанції вважає за необхідне зазначити правове обгрунтування свого судового рішення.

Так, відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача

( заявника ).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

Відповідно до вимог статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та ( або ) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд ( судя ) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. За п. 10 указаної постанови, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, а відповідач фактично не позбавлений користуватись спірним майном за винятком відчуження такого. При цьому, забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд ( суддя ) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу. При здійсненні судочинства, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 ( далі - Конвенція ) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

З урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції, на переклонання апеляційного суду, правильно встановив, що між сторонами у справі виник спір щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Обираючи захід до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, судом першої інстанції правильно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 відноситься до предмета спору за пред`явленим позовомОСОБА_2 .

Право власності на вказану квартиру зареєстровано у встановленому законом порядку за відповідачем ОСОБА_1 .

Врахувавши, що юридично закріплене право власності надає можливість власнику самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо, а тому, з метою забезпечення знаходження майна у відповідача ОСОБА_1 на час судового розгляду позову про право власності на це майно, судом правомірно накладено арешт на спірну квартиру.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими підстави та мотиви ухвали суду першої інстанції для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що відноситься до предмета спору, і відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що оскаржувана ухвала в цій частині постановлена без належної оцінки наданих позивачем доказів та їх належного обґрунтування.

Вимоги заяви про забезпечення позову в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно є співмірними із заявленими позовними вимогами ОСОБА_2 .

Невжиття вказаного виду забезпечення позову може утруднити виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки відсутні будь-які юридичні обмеження щодо відчуження майна, що може призвести до продажу, передачі приміщення у довготривалу оренду третім особам, тощо.

Разом із тим, ухвала суду першої інстанції в частині заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо передання третім особам права власності на квартиру АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішенням суду по справі, на переконання апеляційного суду, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, оскільки зазначений вид забезпечення позову буде порушувати права власника цієї квартири ОСОБА_1 .

Суд також не вбачає підстав для задоволення вимог заяви про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо цього майна, оскільки така вимога не конкретизована, а позов забезпечено шляхом накладення арешту на квартиру, отже в цій частині доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

Відтак, вжиття забезпечення позову у виді арешту на спірне майно забезпечує вимоги позивача та виключає можливість вчинення відповідачем дій, які могли б унеможливити виконання майбутнього рішення суду за позовом ОСОБА_2 .

Таким чином, суд другої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо передання третім особам права власності на спірну квартиру та ухвалення за цими вимогами нового судового рішення, на підставі положень ст. 376 ЦПК України та названих положень матеріального та процесуального права.

При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у

світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року ).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 10, 13 77-82, 149-153 , 263 , 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про скасування рішення та витребування майна, в частині заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо передання третім особам права власності на кв. АДРЕСА_1 , до набрання чинності рішенням суду по справі, скасувати і ухвалити за цими вимогами нове судове рішення про залишення їх без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06 липня 2020 року про накладення арешту на кв. АДРЕСА_1 , залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: Д.Р. Гаращенко

С.О. Журба