Постанова

від 15.09.2021 по справі 757/53803/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 757/53803/19 Головуючий у суді першої інстанції - Ільєва Т.Г. Номер провадження № 22-ц/824/12732/2021 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішення та витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішення та витребування майна, та з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 15 січня 2020 року (т.1 , а.с. 60-79), просила суд: визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 листопада 2014 року № 17539717 та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на її користь квартиру АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2010 року їй належала квартира АДРЕСА_1 .

Позивач вказувала, що 10 липня 2013 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого вона отримала від ОСОБА_2 у борг 63944 грн. та зобов`язалася повернути вказані грошові кошти до 12 год. 00 хв. 10 вересня 2013 року.

Пізніше, 06 листопада 2013 року, між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору позики від 10 липня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала у борг 143 874 грн. (остаточна сума її позики, отриманої від ОСОБА_2 ) та зобов`язалася повернути його до 12 год. 00 хв. 10 грудня 2013 року.

Крім того, позивач зазначала, що 10 липня 2013 року між нею та ОСОБА_2 також було укладено договір іпотеки, а 06 листопада 2013 року між ними було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки від 10 липня 2013 року, за якими на забезпечення належного виконання свого зобов`язання за договором позики від 10 липня 2013 року, з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою від 06 листопада 2013 року, позивач передала ОСОБА_2 в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої на момент укладення угоди була визначена в розмірі 479 580 грн.

25 листопада 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Приваловою Є.Є. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно А.М. за № 17539717 про що 27 листопада 2014 року було внесений запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 7855321 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказану вище квартиру.

На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 13 січня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О. 13 січня 2015 року та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за реєстраційним номером 08 ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 та в подальшому, а саме 07 грудня 2019 року вказану квартиру було продано ОСОБА_4 .

Позивач зазначає також, що станом на день звернення до суду з даним позовом відповідач ОСОБА_4 силою заволодів вказаною квартирою та фактично проживає у спірному житловому приміщенні.

Одночасно ОСОБА_1 зазначає, що рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 листопада 2014 року № 17539717 є незаконним, оскільки було прийняте без достатніх правових підстав та з суттєвим порушенням порядку, встановленого законом та підзаконними нормативно-правовими актами.

Цим незаконним рішенням фактично легалізований перехід до відповідача ОСОБА_2 права власності на належну позивачу квартиру АДРЕСА_1 , що, в свою чергу, дало їй змогу розпорядитися вказаною квартирою, шляхом її продажу відповідачу ОСОБА_3 та в подальшому ОСОБА_4 .

Таким чином, позивач вказує, що квартира АДРЕСА_1 вибула з її власності поза її волею та з порушенням встановленого законом порядку, що і послугувало підставою для звернення до суду.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, вважаючи його незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального та з неправильним застосуванням норм матеріального права, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що були відсутні підстави для реєстрації права власності на квартиру за відповідачем ОСОБА_2 у позасудовому порядку, оскільки правовою підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 стало застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі від 10 липня 2013 року.

Проте, ні договір іпотеки, ні додаткова угода, що були укладені між сторонами не передбачають умов та погодженого сторонами порядку переходу права власності на предмет іпотеки, а містять лише застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому вважає, що відсутні правові підстави для позасудового звернення стягнення шляхом реєстрації права власності за ОСОБА_2

ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що між сторонами у договорі іпотеки чітко і недвозначно обумовлено існування іпотечного застереження і порядок його застосування, адже умови переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та порядок застосування іпотечного застереження , на думку апелянта, різні поняття.

Разом з тим, апелянт ОСОБА_1 в обґрунтування незаконності проведення реєстрації права власності за ОСОБА_2 вказує, що реєстратором не було перевірено, а відповідачем не було надано жодних документів, що підтверджували факт невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем ОСОБА_1 своїх зобов`язань, документів щодо вартості предмету іпотеки, документу, що підтверджував би сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя,

Вважає, що судом не надано належної оцінки зазначеному, а лише формально вказано в оскаржуваному рішенні перелік документів, які мають бути подані для реєстрації прав на нерухоме майно та відправлення стягувачем й не отримання боржником відповідної кореспонденції.

Щодо залучення до участі у справі Міністерства юстиції України апелянт ОСОБА_1 вказує, що обрала як захист свого порушеного права оскарження рішення державного реєстратора, а Міністерство юстиції України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року №17 є правонаступником Державної реєстраційної служби України та є центральним органом виконавчої влади, отже має бути залучено у спорах щодо оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України.

Відтак, апелянт вважає, що спірне майно вибуло з її володіння поза її волею, а ОСОБА_4 , що є власником майна на даний момент, незаконно набув права власності на житлове приміщення.

Також ОСОБА_1 наголошує, що про порушення своїх прав дізналась 14 вересня 2015 року та звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно А.М., Головного територіального управління юстиції у м. Києві щодо оскарження рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 листопада 2014 року №17539717. Судовий розгляд у вказаній справі завершився постановленням ухвали про закриття провадження від 11 червня 2018 року з тієї підстави, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, строк позовної давності перервався 02 листопада 2015 року пред`явленням позову в порядку адміністративного судочинства та розпочався заново в день набрання законної сили ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва про закриття провадження - 28 червня 2018 року. Тому, строк позовної давності позивачем пропущено не було.

На адресу апеляційного суду надійшов відзив від Міністерства юстиції України, відповідно до якого вказано, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення правильно застосовано норми законодавства, повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а підстави для його скасування відсутні.

Так, у відзиві посилаються зокрема на те, що судом вірно встановлено, що в положенні про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, Міністерство юстиції України не має таких повноважень як - розгляд заяв у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Отже, після 30 квітня 2016 року Міністерство юстиції України не є суб`єктом державної реєстрації та не має повноважень щодо вчинення будь-яких реєстраційних дій, зокрема, на підставі рішення суду. Разом з тим, розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, однак ОСОБА_1 не зверталась із такою скаргою та не отримувала відмови. Саме тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог до Міністерства юстиції України.

Враховуючи вищевикладене, Міністерство юстиції України просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Також на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_4 , відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим із правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права, прийнятим при недоведеності позивачем обставин, що мають значення для справи, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у ньому.

Зазначає у відзиві, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності законних підстав для реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем ОСОБА_2 в позасудовому порядку, порушення державним реєстратором вимог законодавства щодо не встановлення факту невиконання позичальником договору позики при проведенні державної реєстрації переходу прав на предмет іпотеки, незгоди із сумою заборгованості, про яку суд зазначив як існуючу - ОСОБА_4 вважає таке викривленим тлумаченням змісту договору іпотеки та законодавства зі сторони ОСОБА_1 .

У відзиві також зазначено, що оцінку вартості предмету іпотеки сторони узгодили в розмірі еквівалентному 60 000 доларів США, а розмір заборгованості позивача на момент звернення стягнення на предмет іпотеки згідно вимоги від 13 жовтня 2014 року бук еквівалентний 67 860 доларів США. Тобто, наведених даних було достатньо для встановлення державним реєстратором співмірності боргових вимог, в рахунок яких зверталось стягнення, із його вартістю, яка попередньо була обумовлена сторонами.

Крім того, ОСОБА_4 у відзиві наголошує на тому, що він є добросовісним набувачем та не має нести несприятливих наслідків викликаних фактом можливих незаконних дій інших осіб із нерухомістю, квартира придбана ним за договором купівлі-продажу у власника, який до моменту відчуження володів нею майже 5 років, придбавши її так само за договором купівлі-продажу, тобто який також був належним набувачем.

Разом з тим, ОСОБА_4 у своєму відзиві повторно вказує на пропущення ОСОБА_1 строку позовної давності, вказує, що позивач і раніше ініціювала судові процеси, що стосувались спірного майна, проте їх предметом жодного разу не була вимога про витребування такої квартири у її власника.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_4 просив відхилити апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просили її задовольнити.

Представник відповідача у справі ОСОБА_4 , адвокат Кінах Я.В. заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення.

Представник Міністерства юстиції України Мусійчук Ю.С. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи позивача у справі ОСОБА_1 її представника ОСОБА_5 , представників відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , дослідивши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що позивачу - ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 лютого 2010 року належала квартира АДРЕСА_1 (а.с. 22 т.1).

10 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого позичальник надала в борг 63 944 грн. 00 коп., що було еквівалентно на дату укладення договору за курсом НБУ 8000, 00 (вісім тисяч) дол. США (а.с.39, т.1).

Відповідно до п. 3 Договору позики, Позичальник зобов`язувався повернути Позикодавцю борг до 12 години ранку десятого вересня 2013 року. Відповідно до умов п. 4, у разі прострочення позичальником термінів повернення позики, він зобов`язаний сплатити позикодавцеві суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також неустойку у розмірі 1 % від суми позики за кожен день прострочення починаючи з першого дня. А відповідно до п. 5 передбачено, що якщо борг не буде повернуто Позичальником до визначеного цим договором строку, позикодавець має право стягнути борг шляхом звернення стягнення на будь-яке майно Позичальника, на яке згідно з чинним законодавством може бути звернуто стягнення, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося.

Цього ж числа, а саме: 10 липня 2013 року, між ОСОБА_1 (Іпотекодавцем) та ОСОБА_2 (Іпотекодержателем) на виконання договору позики було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дерев`янко В.В. за реєстровим номером 3081. Відповідно до п. 2.1 цього Договору Іпотекодавець передає в іпотеку належне їй на праві приватної власності нерухоме майно (надалі Предмет іпотеки ), а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Сторони встановили, що оцінюють предмет іпотеки на суму 479580, 00 грн., що становить на дату укладення договору за курсом НБУ 60 000 (шістдесят тисяч) дол. США, відповідно до висновку про вартість майна, видано суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_8 .

Відповідно до розділу п`ятого Договору іпотеки, сторони дійшли згоди щодо підстав звернення стягнення на предмет Іпотеки і порядок звернення стягнення, а також відобразили застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з умовами п.п. 5.2.7 Договору іпотеки, сторони дійшли згоди у разі невиконання умов Основного договору, вирішити питання про звернення стягнення на предмет Іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, що міститься в цьому договорі.

Відповідно до п.п. 5.2.9. Договору Іпотеки, сторони дійшли згоди, що задоволення вимог Іпотекодержателя може здійснюватися шляхом : передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов`язання у порядку встановленому статтею 37 Закону України Про Іпотеку ; продажу Іпотекодержателем від свого імені Предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України Про іпотеку та направлення вирученої суми на погашення заборгованості за Основним зобов`язанням; набуття права власності на Предмет іпотеки.

Пунктом 5.3 у випадку прийняття рішення Іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом набуття права власності на Предмет іпотеки , застереження в цьому Договорі є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет Іпотеки (а.с. 26 т.1).

Відповідно до умов абзацу 2 п.п. 5.3.2 Договору іпотеки, у випадку прийняття рішення Іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, Іпотекодержатель має право отримувати витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо Предмету іпотеки, довідки про сплату платежів, а також представляти інтереси Іпотекодавця в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, БТІ, установах та організаціях на підприємствах незалежно від їх форм власності , ЖКУ, підписувати відповідні запити, а також отримувати будь-які документи відповідно до Предмету іпотеки. При цьому, Іпотекодавець свідчить, що для виконання Іпотекодержателем дій визначених попереднім абзацом п.п. 5.2.4 цього Договору, будь-якої окремої довіреності не вимагається.

Так, згідно з умовами п. 5.2.4 Договору іпотеки, у разі порушення умов Основного зобов`язання та/або умов цього Договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцеві письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом установленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки, відповідно до цього Договору та Закону України Про іпотеку .

06 листопада 2013 року сторонами Договору були внесені зміни до п. 1 Договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 10 липня 2013 року, щодо збільшення суми позики, а саме: Позикодавець надає у борг 143874 грн. 00 коп., що на день укладення цього Договору за курсом НБУ становить 18000 (вісімнадцять тис.) дол. США. Окрім того, вносяться зміни до п.3 щодо зобов`язання Позичальника повернути Позикодавцеві борг, зазначений у п. 1 цього Договору до 12 години ранку 10 грудня 2013 року.

Також, 06 листопада 2013 року, вносено зміни і до Договору іпотеки, а саме: параграф 1.1. Розділу І Договору іпотеки, зазначається щодо збільшення розміру позики, що становить 143 874, грн. 00 коп., що еквівалентно на дату отримання цієї позики за курсом НБУ - 18 000 (вісімнадцять тисяч) дол. США.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 як позичальник за договором позики від 10 липня 2013 року умов Договору позики та внесених змін до нього не виконала внаслідок чого у неї виникла заборгованість за вказаним договором позики, яка станом на 13 жовтня 2014 року становить 878787 грн. 00 коп. з урахування усіх пунктів Договору.

За вказаних підстав, ОСОБА_2 скористалася свої правом, передбаченим у розділі п`ятому Договору іпотеки та внесених змін до нього щодо звернення стягнення на Предмет іпотеки згідно з умовами статті 37 Закону України Про іпотеку та застереження в цьому Договорі.

Так, 25 листопада 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Приваловою Є.Є. внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 7855321 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Внесення запису про право власності здійснено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнятого державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно А.М. за № 17539717 від 27 листопада 2014 року.

На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 13 січня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О. 13 січня 2015 року та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за реєстраційним номером 08, ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 07 грудня 2019 соку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. 07 грудня 2019 року та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за реєстраційним номером 3880, ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_4 .

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, дійшов висновку про їх необґрунтованість та недоведеність належними та допустимими доказами.

Доходячи вказаного висновку, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 , отримавши у ОСОБА_2 у борг грошові кошти взяла на себе зобов`язання повернути вказані кошти в термін до 10 грудня 2013 року, та з метою забезпечення виконання взятого на себе зобов`язання передала в іпотеку ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Враховуючи, що позивачка у визначений договором час не виконала взяті на себе зобов`язання по поверненню позики, відповідачка ОСОБА_2 обґрунтовано звернулася до державного реєстратора та зареєструвала за собою право власності на предмет іпотеки. Вказані дії ОСОБА_2 та державного реєстратора суд визнав правомірними і такими, що вчиненні у відповідності до положень п .п. 5.2.3, 5.2.7, 5.2.9, 5.3 договору Іпотеки від 10 липня 2013 року із відповідними змінами до вказаного договору від 06 листопада 2013 року, а також у відповідності до норм ст. 33, 37 Закону України Іпотеку .

Крім того, дійшовши висновку про законність набуття ОСОБА_2 права власності на вказану вище квартиру, суд першої інстанції визнав необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 щодо витребування вказаного нерухомого майна із володіння ОСОБА_4 , оскільки останній набув право власності у порядку, визначеному законом у особи, яка мала повноваження на його відчуження. При цьому, посилання позивачки на вибуття вказаного майна із її власності поза її волею суд визнав безпідставними та недоведеними.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Вказаним положенням закону рішення суду відповідає.

Згідно із ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що між позивачкою у справі ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 виникли правовідносини з приводу договору позики за умовами якого позивачка у справі ОСОБА_1 отримала у відповідачки ОСОБА_2 грошові кошти, які зобов`язалася повернути до 10 грудня 2013 року.

Доказів того, що вказаний договір не був укладений чи визнавався у встановленому чинним законодавством порядку недійсним сторони до суду не подали, а тому з врахуванням положень ст. 204 ЦК України даний договір від 10 липня 2013 року із змінами внесеними 06 листопада 2013 року є чинним та підлягав виконання відповідно до умов договору позики, укладеного 10 липня 2013 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 .

Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (ст.575 ЦК України) .

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України Про іпотеку (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження у іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України Про іпотеку (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Судом при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 як позичальник за договором позики від 10 липня 2013 року взяті на себе зобов`язання в частині повернення позикодавцю коштів не виконала, доказів суду в цій частині не подала, тому відповідачка у справі ОСОБА_2 як сторона договору позики та іпотекодержатель за договором іпотеки з дотриманням процедури звернення стягнення на майно іпотекодавця визначеної ст. 35 Закону України Про іпотеку та п. 5.2.4 Договору іпотеки укладеного 10 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслала через приватного нотаріуса КМНО Дерев`янко В.В. заяву-вимогу про повернення отриманих в позику коштів та нарахованих відповідно до умов договору штрафних санкцій коштів на суму 878787 грн, що за курсом на день надсилання заяви становило еквівалент 67860 доларів США. Зазначена заява вимога та відповідний лист нотаріуса КМНО Дерев`янко В.В. був вручений боржнику у справі ОСОБА_1 14 жовтня 2013 року, що підтверджується, зворотнім повідомленням служби доставки GrandEх (а.с.221-223 т.1).

За змістом статтей 526, 611 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту п. 5.2.4 Договору іпотеки, у разі порушення умов Основного зобов`язання та/або умов цього Договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцеві письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом установленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення , іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки, відповідно до цього Договору та Закону України Про іпотеку .

Оскільки ОСОБА_1 не виконала умови договору позики та на звернення ОСОБА_2 не відреагувала, а саме не повернула отриманих у борг коштів, ОСОБА_2 звернулася до реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, де державним реєстратором Приваловою Є.Є. на виконання вимог ст. 33, 35, 37 Закону України Про іпотеку та положень п .п. 5.2.3, 5.2.7, 5.2.9, 5.3 договору Іпотеки від 10 липня 2013 року із відповідними змінами до вказаного договору від 06 листопада 2013 року здійснено реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 226,227 т.1).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем позовних вимог в частині порушення державним реєстратором вимог Закону України Про іпотеку та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Доводи апелянта про те, що державним реєстратором при реєстрації права власності на предмет іпотеки не перевірено чи отримував іпотекодавець- ОСОБА_1 письмову вимоги про виконання взятого зобов`язання, яке забезпечено іпотекою, а також чи надано іпотекодержателем висновок про оцінку предмету іпотеки на час подання заяви про реєстрацію права власності на предметі іпотеки, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону).

Державний реєстратор, яким може бути і нотаріус (пункт 2 частини першої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ): 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункти 1-2 частини третьої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини другої статті 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Так, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зокрема, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі (пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки тільки після направлення іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення, та не усунення іпотекодавцем порушення у тридцятиденний строк з моменту отримання такої вимоги, а державна реєстрація права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, здійснюється державним реєстратором після надання доказів про направлення такої вимоги іпотекодавцю та завершення тридцятиденного строку з моменту отримання такої вимоги.

Як вбачається із матеріалів справи, державним реєстратором зазначені вимоги Закону перевірені та дотримані.

Щодо перевірки вимог в частині надання іпотекодержателем висновку про вартість предмета іпотеку, то діючим законодавством на час реєстрації права власності за ОСОБА_2 не було передбачено подачі вказаного висновку, як обов`язкового документа.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що відповідачка у справі ОСОБА_2 у встановленому чинним законодавством порядку набула права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1,2 ст. 319 ЦК України).

Набувши у встановленому порядку право власності на вищезазначену квартиру ОСОБА_2 правомірно розпорядилася нею - продавши її ОСОБА_3 , а останній таким же чином відчужив її відповідачу у справі ОСОБА_4 .

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції, встановивши, що умовами договору іпотеки від 10 липня 2013 року передбачено іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, сторони визначили можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, що є підставою для реєстрації за ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки, позивач належних та допустимих доказів того, що рішення державного реєстратора, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , є незаконним та підлягає скасуванню, не надала, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а також обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про витребування вказаного майна у ОСОБА_4 як власника вказаного майна на час звернення до суду із вказаним позовом.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив доводи позивачки про те, що підпис на зворотньому повідомленні служби доставки GRANDEX від 14 жовтня 2013 року їй не належить є безпідставними, оскільки у встановленому порядку (призначенням та проведенням почеркознавчої експертизи) зазначені обставини позивачкою не доведенні.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення ( ч.1 ст. 374 ЦПК України).

Згідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 374, 375, 381, 383-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 вересня 2021 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв