Постанова

від 20.07.2021 по справі 479/392/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 479/392/20

Провадження № 22-ц/801/1570/2021

Категорія: 53

Головуючий у суді 1-ї інстанції Климчук С. В.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 рокуСправа № 479/392/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання Лучицького А.О .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 20 травня 2021 року, ухвалене суддею Оратівського районного суду Вінницької області Климчуком С.В.,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2020 року ПП Вінавтозапчастина звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП .

Позовна заява мотивована тим, що ПП ВІНАВТОЗАПЧАСТИНА є власником автомобіля MERCEDES BENZ SPRINTER, д.н.з НОМЕР_1 , 2013 року випуску. 05.12.2019 відповідач ОСОБА_2 вказаним автомобілем перевозив вантаж за маршрутом м. Одеса, вул. Дальницька, 46, де отримав вантаж від ТОВ АТЕЛЬЕ КЕРАМІК , до місця отримання вантажу: м. Київ, вул. Панельна, 1.

Позивач вказує, 05.12.2019 відповідач, рухаючись на автомобілі на автодорозі М-05 283 км +200 м, не вибрав безпечну швидкість руху, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну та допустив зіткнення з напівпричепом ВLUMGARDNд.н.з. НОМЕР_2 та автомобілем DAF д.н.з. НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження автомобіля MERREDES BENZ SPRINTER д.н.з НОМЕР_4 .

На місце скоєння ДТП виїхали працівники патрульної служби, які склали протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП , відповідно до якого водій транспортного засобу MERCEDES BENZ SPRINTER, д.н.з НОМЕР_1 , ОСОБА_2 порушив п.п. 2.3б, 12.1, 13.1 ПДР.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.03.2020 встановлено, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки порушення вимог п. 2.36, 12.1, 13.1 ПДР України, а тому дії останнього охоплюються складом правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Разом з тим, справа була закрита у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Дана обставина не є реабілітуючою, а лише звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП. Відповідно до протоколу, внаслідок ДТП автомобіль MERCEDES BENZ SPRINTER д.н.з НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження.

Висновком експертного автотоварознавчого дослідження №213Е-12/19 від 13.12.2019 встановлено, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля MERCEDES BENZ SPRINTER 516, д.н.з НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження під час ДТП, в цінах станом на час виконання дослідження, складає 434 188,51 грн. (чотириста тридцять чотири тисячі сто вісімдесят вісім гри. 51 коп.).

Враховуючи викладені обставини, позивач посилаючись на ст. 1166, ч.2 ст. 1187 ЦК України просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь майнову шкоду в розмірі 434 188,51 грн.

Відповідач на позовну заяву подав відзив, в якому вказує, що позовні вимоги не визнає та просить відмовити у позові, посилаючись на те, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення потерпілим у справі є ОСОБА_3 , а не позивач у справі - ПП Вінавтозапчастина , а тому вимоги позову є безпідставними та незаконними та норми статей 1166, 1187, 1192 ЦК України до даних правовідносин не можуть бути застосовані. Також зазначає, що позивач не оформив його належним чином на роботу, хоча він фактично перебував в трудових відносинах з ним, та без належного оформлення передав автомобіль, а тому безпідставно вимагає відшкодування шкоди.

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 20 травня 2021 року задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП Вінавтозапчастина майнову шкоду в розмірі 434 188,51 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволені позову.

В якості основного доводу посилається на те, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відсутність існування трудових відносин між сторонами.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, де погоджується з висновками суду. Вважає рішення законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне .

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду відповідає.

Судом встановлено, що в ході розгляду адміністративної справи Вінницьким міським судом Вінницької області встановлено : 05.12.2019 о 19 год. 30 хв. на автодорозі М-05 283 км +200 м, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем MERCEDES BENZ SPRINTER 516 д.н.з НОМЕР_1 , був неуважним, не вибрав безпечну швидкість руху, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення з напівпричепом ВLUMGARDNд.н.з. НОМЕР_2 та автомобілем DAF д.н.з. НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.3 6 , 12.1, 13.1 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП (Т.1 а.с.8).

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.03.2020 провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Постанова набула законної сили. Разом з тим, в постанові зазначено, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки порушення вимог п. 2.36, 12.1, 13.1 ПДР України, а тому дії останнього охоплюються складом правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (Т.1 а.с. 7).

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження №213Е-12/19, складеного 08.01.2020 рок ПП ЕНДЦ Експертиза , вартість матеріального збитку, заподіяного з технічної точки зову власнику автомобіля MERCEDES BENZ SPRINTER 516, д.н.з НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , внаслідок його пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, в цінах станом на час виконання даного дослідження, складає 434 188,51 грн. (Т.1 а.с. 9-36).

Власником автомобіля MERCEDES BENZ SPRINTER 516, д.н.з НОМЕР_1 , є ПП ВІНАВТОЗАПЧАСТИНА , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 (Т.1 а.с. 37, 43).

Відповідно до Полісу № АО/3180368 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхувальник ПП ВІНАВТОЗАПЧАСТИНА застрахувало автомобіль марки MERCEDES BENZ SPRINTER 516, д.н.з НОМЕР_1 . У п. 2 Полісу зазначено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом) (Т.1 а.с. 44).

З товарно-транспортної накладної № 11083 від 05.12.2019 слідує, що водій автомобільного перевізника ЛАІ ТРАНС ТОВ Хомячук О. здійснював автоперевезення вантажу за маршрутом м. Одеса, вул. Дальницька, 46, де отримав вантаж від ТОВ Ательє Кераміки , до місця отримання вантажу в м. Київ, вул. Панельна, 1 (Т.1 а.с. 45).

З книги реєстрації наказів по особовому складу ПП Вінавтозапчастина , розпочатої 27.04.2011 не вбачається наявність записів стосовно ОСОБА_1 (Т.1 а.с. 214-218).

Відповідно до відомостей про нарахування та виплату винагороди за договором ЦПХ за листопад 2019 року, ОСОБА_1 на підставі договору № 30-К від 01.11.2019 отримав винагороду в розмірі 4300,00 грн. (Т.1 а.с. 207). Інформація стосовно винагороди, яка було виплачена ОСОБА_1 у розмірі 4300,00 грн., також вбачається з звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування за листопад 2019 року та податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утримання з них податку (Т.1 а.с. 170-175).

В матеріалах справи відсутні докази про відрахування з заробітної плати відповідача , як страхувальника, відповідних внесків до Пенсійного фонду України.

Цивільно-правовий договір № 30-к від 01.11.2019, укладений між ОСОБА_1 та ПП Вінавтозапчастина в особі директора Редько В.М., який наявний в матеріалах справи, строком дії до 30.11.2019 року, та акт № 1 здачі-прийняття робіт (наданих послуг - експедиційних послуг загальною вартістю 4300,00 грн.) ОСОБА_1 не підписувався (Т.1 а.с. 189-190).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, свій висновок мотивував тим, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за статтею 124 КУпАП повністю підтверджена матеріалами справи, зокрема постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.03.2020, а тому останній несе відповідальність за завдану позивачу шкоду. В свою чергу, як правильно зробив висновок суд, відповідач не довів, а матеріали справи не містять належних доказів , які б підтверджували перебування сторін у трудових відносинах згідно вимог ст. 24 КЗпП України.

Також суд вірно виходив із того, що саме на відповідача покладений обов`язок доказування факту відсутність своєї вини у спричиненні майнової шкоди позивачу, завданої внаслідок ДТП за його участю.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком, оскільки він зроблений з дотриманням норм матеріального та процесуального права із правильним застосуванням правових висновків.

Між сторонами виникли правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої майну юридичної особи, внаслідок ДТП.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки №4 від 01.03.2013 розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.03.2020, яка набрала законної сили, встановлено, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки порушення вимог п. 2.36, 12.1, 13.1 ПДР України, а тому дії останнього охоплюються складом правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Разом з тим, не дивлячись на той факт, що вина ОСОБА_4 у скоєному ДТП судом була встановлена, справа була закрита у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Дана обставина не є реабілітуючою, а лише звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 124 КУпАП.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини , встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

Вина відповідача у скоєнні ДТП підтверджена постановою суду та не підлягає доведенню.

Сторонами не оспорюється факт дорожньо-транспортної пригоди та право власності ПП Вінавтозапчастина на автомобіль марки MERCEDES BENZ SPRINTER 516, д.н.з НОМЕР_1 , правомірність керування ним у момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що відповідач є особою, яка завдала позивачеві майнової шкоди, і як наслідок має нести цивільну відповідальність.

З таким висновком цілком погоджується Вінницький апеляційний суд.

Щодо посилання відповідача на обставини, що на момент вчинення ДТП він перебував у трудових відносинах із позивачем, колегія суддів вказує на наступне.

Згідно ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, -також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вказаних норм вбачається, що трудовий договір-це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 вересня 2016 року.

З метою встановлення факту перебування в трудових відносинах з ПП Вінавтозапчастини ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду, однак рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.05.2021 позивачу було відмовлено. Рішення не набуло законної сили.

Відповідачем не доведено факт перебування з позивачем у трудових відносинах на момент вчинення ДТП.

Тому на позивача не розповсюджуються норми КЗпП, що регулюють порядок відшкодування працівником шкоди, завданої підприємству, установі, організації.

За завдану позивачу шкоду відповідач несе відповідальність встановлену нормами ст.ст. 1166 та 1192 ЦК України.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не заперечує факту заподіяння майнової шкоди позивачу та його вини у заподіяні такої шкоди і розміру майнової шкоди.

Враховуючи те, що під час розгляду справи відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами його вини у спричинені шкоди позивачу, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 434 188,51 грн.

Відтак, суд першої інстанції, встановивши факт не перебування відповідача із позивачем у трудових відносинах згідно вимог ст. 24 КЗпП, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування майнової шкоди. З чим погоджується апеляційна інстанція.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач без відповідної правової підстави керував належним позивачу автомобілем не приймаються судом до уваги, адже дана обставина не була доведена відповідачем у встановленому ЦПК порядку.

Вирішуючи спір, суд правильно застосував норми права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами ст.ст .1166, 1187 ЦК України, та обґрунтовано зазначив про те, що з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Позивач надав суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження заявлених ним вимог, які в своїй сукупності є достатніми для прийняття обґрунтованого та вмотивованого рішення, яке і було ухвалене судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального та матеріального права.

Доводів , які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Доводи апеляційної скарги дублюють відзив відповідача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд, та є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

За таких обставин, інші наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Апеляційна скарга не містить обставин, які б спростовували висновки суду і свідчили б про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення та додаткового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 20 травня 2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови .

Повний текст постанови складено 21 липня 2021 року.

Головуючий М.М. Якименко

Судді: О.В. Ковальчук

М.В. Матківська