ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 160/2560/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Мельника В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 в адміністративній справі №160/2560/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРА ГРУП" до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ :

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРА ГРУП" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в якій позивач просить:

скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.10.2019 р. №000420511 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем на податок на додану вартість у сумі 1873281,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Головним управління ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзної перевірку ТОВ "ІМПЕРА ГРУП" (код за ЄДРПОУ 38677154) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ТК "ФЕНІКС" (код ЄДРПОУ 41988308) за період з 01.01.2019 по 31.01.2019 року, ТОВ "ХАНТЕР-ЛТД" (код ЄДРПОУ 42024049) за період з 01.11.2018 по 30.11.2018 року та з 01.01.2019 по 31.01.2019 року, ТОВ "ЕНГУС ГРУП" (код ЄДРПОУ 42442527) за період з 01.12.2018 по 31.01.2019 року, за результатами якої складено акт від 23.08.2019 р. №47887/04-36-14-11/38677154. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 21.10.2019 р. №000420511. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №000420511 від 21.10.2019 року, що винесено Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.

Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, Головним управління ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзної перевірку ТОВ "ІМПЕРА ГРУП" (код за ЄДРПОУ 38677154) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ТК "ФЕНІКС" (код ЄДРПОУ 41988308) за період з 01.01.2019 по 31.01.2019 року, ТОВ "ХАНТЕР-ЛТД" (код ЄДРПОУ 42024049) за період з 01.11.2018 по 30.11.2018 року та з 01.01.2019 по 31.01.2019 року, ТОВ "ЕНГУС ГРУП" (код ЄДРПОУ 42442527) за період з 01.12.2018 по 31.01.2019 року.

Перевіркою встановлено порушення:

п.44.1 ст.44, п.198.1, п. 198.3. п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 1248854 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за листопад 2018р. на суму 101575 грн., грудень 2018р. на суму 323262 грн., січень 2019 р. на суму 788340 грн., травень 2019р. на суму 35677 грн.

За результатами перевірки складено Акт від 23.08.2019 р. №47887/04-36-14-11/38677154 на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 21.10.2019 р. №000420511 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем на податок на додану вартість у сумі 1 873 281,00 грн., з яких 1248854,00 грн. податкові зобов`язання зі сплати податку на додану вартість та 624427,00 грн. штрафні санкції.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "ТОРГОВА КОМПАНІЯ ФЕНІКС "ФЕНІКС" та ТОВ "ІМПЕРА ГРУП" був укладений Договір поставки №30/10-18 від 30.10.2018 р.

Згідно умов договору поставки ТОВ "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "ФЕНІКС" - Постачальник, ТОВ "ІМПЕРА ГРУП" - Покупець. Пунктом 1.1. Договору поставки №30/10-18 від 30.10.2018 р. передбачено, що Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю зазначену в видаткових накладних продукцію, а Покупець зобов`язується прийняти дану продукцію та оплатити її на умовах, обговорених у договорі.

Згідно специфікацій від 22.01.2019 р., 25.01.2019 р., 31.01.2019 р. ТОВ "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "ФЕНІКС" було зобов`язана поставити ТОВ "ІМПЕРА ГРУП" гарячеоцинковану сталь в рулонах та прокат плоский з вуглецевої сталі в рулонах на загальну суму 1102300,00 грн.

Транспортування здійснювалось перевізником TOB "СТОРТРАНС СЕРВІС", що підтверджується товарно-транспортними накладними. Поставлений ТОВ "ТОРГОВА КОМПАНІЯ "ФЕНІКС" товар оплачений в повному обсязі, що підтверджується наданими платіжними дорученнями від 22.01.2019 р. на суму 302950,00 грн, від 25.01.2019 р. на суму 299300,00 грн. та від 07.02.2019 р. на суму 500050,00 грн.

Так, сторонами оформлено податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товаро-транспортні накладні, які підтверджують виконання умов договору поставки №30/10-18 від 30.10.2018 р.

Між ТОВ "ХАНТЕР-ЛТД" та ТОВ "ІМПЕРА ГРУП" укладений Договір поставки №11589-18 від 01.10.2018р. та Договір поставки від 03.01.2019 р. № 11600-19.

Згідно умов договорів поставки ТОВ "ХАНТЕР-ЛТД" - Постачальник, ТОВ "ІМПЕРА ГРУП" - Покупець. Відповідно до умов Договору поставки №11589-18 від 01.10.2018 р. та Договору поставки від 03.01.2019р. № 11600-19 Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо- технічного призначення, а Покупець прийняти і оплатити його.

Згідно специфікацій ТОВ "ХАНТЕР-ЛТД" зобов`язано поставити ТОВ "ІМПЕРА ГРУП" товар в асортименті на загальну суму 1714202,94 грн. Товар був поставлений в повному обсязі, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними.

Транспортування здійснювалось перевізником TOB "СТОРТРАНС СЕРВІС", що підтверджується товарно-транспортними накладними. Поставлений ТОВ "ХАНТЕР-ЛТД" товар оплачений в сумі 607826,69 грн.

Так, сторонами оформлено податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товаро-транспортні накладні, які підтверджують виконання умов договору поставки від 03.01.2019 р. № 11600-19.

Між ТОВ "ЕНГУС ГРУП" та ТОВ "ІМПЕРА ГРУП" укладений Договір поставки №0112-18 від 01.12.2018 р. та договір поставки №0101-19 від 02.01.2019 р. Згідно умов договору поставки ТОВ "ЕНГУС ГРУП" - Постачальник, ТОВ "ІМПЕРА ГРУП" - Покупець. Відповідно до умов Договору поставки №0112-18 від 01.12.2018 р. та договору поставки №0101-19 від 02.01.2019 р. Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець прийняти і оплатити його.

Згідно специфікацій ТОВ "ХАНТЕР-ЛТД" зобов`язано поставити ТОВ "ІМПЕРА ГРУП" товар в асортименті на загальну суму 4676617,99 грн. Товар був поставлений в повному обсязі, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними.

Транспортування здійснювалось перевізником TOB "СТОРТРАНС СЕРВІС" та ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується товарно-транспортними накладними. Поставлений ТОВ "ХАНТЕР-ЛТД" товар оплачений в сумі 3324424,01 грн.

Так, сторонами оформлено податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товаро-транспортні накладні, які підтверджують виконання умов договору поставки №0112-18 від 01.12.2018 р..

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням від 21.10.2019 р. №000420511 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем на податок на додану вартість у сумі 1873281,00 грн та їх чинністю, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Колегія суддів, дослідивши встановлені по справі обставини, зазначає наступне.

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. а) п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, серед іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.138.2 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов`язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас в силу норм п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За змістом частин 1 та 2 ст. 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис (852-15), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У свою чергу, згідно ч. 3 ст. 9 цього Закону інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Зі змісту наведених норм можна дійти висновків про те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Дані висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладену у постановах від 19.03.2019 року у справі №826/9534/17 та від 26.02.2019 року у справі №826/1536/18.

Факт здійснення реальної господарської операції між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, які відображають зміст та обсяг цих господарських операцій, а також свідчать про зміни в майновому стані позивача, що відбувалися у зв`язку із здійсненням оплати за отриманий товар/послуги.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладеними вказаних правочинів. Також відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності означених договорів, безтоварності господарських операцій, відсутності зв`язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Зміст укладених позивачем угод не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Крім того, колегія суддів зазначає, що не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його безпосереднім контрагентом. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Навіть у разі якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування податку на додану вартість за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані товари і послуги і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платників податків - одержувачів товарів - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

У свою чергу, статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії , у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Згідно зі ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення ведення податкового обліку.

Відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Вказана позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.08.2018 справі №1570/4299/12.

В силу норм статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Також ч. 1 і 2 ст. 73 та ч. 2 ст. 74 зазначеного Кодексу визначено, що належними є саме докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У свою чергу ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, належним доказом порушення платником податкового законодавства України може бути вирок суду, в якому досліджено та надано оцінку діяльності підприємства.

В даному випадку, за відсутності вироку суду, що набрав законної сили, яким би встановлювалася фіктивність контрагентів в кримінальному провадженні не є належними доказами у справі та не спростовують висновків суду про реальність господарських операції позивача.

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства, а тому необхідно встановлення фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та його контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями контрагентів.

Враховуючи положення частини 2 статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи, діюче законодавство України, так само як Податковий кодекс України не передбачає відповідальності у виді донарахування податкових зобов`язань, застосування штрафних санкцій або не підтвердження права на податковий кредит на господарюючого суб`єкта за можливі неправомірні дії свого контрагента; окрім того, не передбачає обов`язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість іншого платника податку, або на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

У податковому праві визнається критерій добросовісності платника податків, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, порушення допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 даної статті встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Якщо податковим органом встановлено неналежне виконання контрагентом позивача своїх податкових обов`язків, відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання повинно нести саме це підприємство.

Лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним податкового обліку.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 року в адміністративній справі №160/2560/20 -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.В. Мельник

Дата ухвалення рішення 12.11.2020
Зареєстровано 23.07.2021
Оприлюднено 23.07.2021

Судовий реєстр по справі 160/2560/20

Проскрольте таблицю вліво →
Рішення Суд Форма
Постанова від 12.11.2020 Третій апеляційний адміністративний суд Адміністративне
Ухвала від 21.10.2020 Третій апеляційний адміністративний суд Адміністративне
Ухвала від 21.10.2020 Третій апеляційний адміністративний суд Адміністративне
Ухвала від 24.09.2020 Третій апеляційний адміністративний суд Адміністративне
Ухвала від 01.09.2020 Дніпропетровський окружний адміністративний суд Адміністративне
Рішення від 23.07.2020 Дніпропетровський окружний адміністративний суд Адміністративне
Ухвала від 10.03.2020 Дніпропетровський окружний адміністративний суд Адміністративне

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Перевірити компанію

Додайте Опендатабот до улюбленного месенджеру

Вайбер Телеграм

Опендатабот для телефону