Рішення

від 14.07.2021 по справі 161/13888/20

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/13888/20

Провадження № 2/161/924/21

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Кирилюк В.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Самолюк І.М.,

представника відповідача ТОВ Україна-Баїв Штихалюк Л.П.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кріс-Віт Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю Україна-Баїв , ОСОБА_1 про стягнення збитків,

В С Т А Н О В И В:

31 серпня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Кріс-Віт Україна (далі - позивач, ТОВ Кріс-Віт Україна ) звернулося в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Україна-Баїв (далі - відповідач-1, ТОВ Україна-Баїв ), ОСОБА_1 (далі - відповідач-2, ОСОБА_1 ) про стягнення збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 11 березня 2011 року орендує у відповідача-2 земельну ділянку площею 2,4793 га, кадастровий номер 0722884300:04:000:1508.

На початку 2016 року позивачу стало відомо, що 17 лютого 2015 року відповідач-2 уклала з відповідачем-1 ще один договір оренди цієї ж земельної ділянки, у зв`язку з чим позивач був позбавлений можливості користуватися нею та здійснювати свою основну господарську діяльність.

Позивач вказує, що за 2016-2017 роки він зазнав збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 14980,32 грн., що підтверджується відповідним висновком судового експерта.

Покликаючись на викладені обставини, позивач просить суд стягнути з відповідачів солідарно 14980,32 грн. збитків.

Представник позивача подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні та в письмовому відзиві позовні вимоги не визнала та пояснила, що відповідачі не чинили позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а сам позивач не сплачував оренду плату у 2016-2017 роках. Вказує також на недоліки в оформленні та змісті висновку судового експерта. Крім того, зробила заяву про застосування до вирішення спору позовної давності. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач-2 у судове засідання не прибула, свого представника не направила, письмового відзиву на позов не подала, хоча про дату, час і місце судового розгляду повідомлялася належним чином.

В якості представника відповідача-2 суд не допустив громадянку ОСОБА_2 , оскільки всупереч положенням ч.1 ст.60 ЦПК України, вказана особа не має статусу адвоката, а тому представляти інтереси фізичної особи у цивільній справі, яка розглядається в порядку загального позовного провадження, вона права не має.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

З пояснень представників сторін, матеріалів справи, судом встановлено, що 11 березня 2011 року в с. Одеради Луцького району Волинської області між позивачем (орендар) та відповідачем-2 (орендодавець) був укладений договір оренди землі №42, відповідно до умов якого, орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського виробництва, площею 2,4793 га., кадастровий номер 0722884300:04:000:1508. Вказаний договір у встановленому порядку був зареєстрований 11 липня 2011 року у Луцькому районному відділі ДП Центр ДЗК , номер запису НОМЕР_1 (т.1 а.с.11-13).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2017 року у цивільній справі №161/2206/16-ц, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 16 квітня 2018 року, визнано недійсним договір оренди землі №905, укладений 17.02.2015 (щодо земельної ділянки площею 2,4793 га, кадастровий номер 0722884300:04:000:1508, адреса - с. Одеради Луцького р-ну Волинської обл.), сторонами якого є ОСОБА_1 , як орендодавець і ТзОВ Україна-Баїв , як орендар, та скасовано державну реєстрацію цього договору (запис про речове право №8927724 від 03.03.2015) (т.1 а.с.16-46).

З тексту цього судового рішення слідує, що відповідач-2 повторно передала ту саму земельну ділянку з кадастровим номером 0722884300:04:000:1508 в оренду відповідачу-1, що і стало підставою для визнання недійсним відповідного договору, адже вона вже перебувала в оренді позивача.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне .

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В свою чергу, частинами третьою та четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З аналізу вищенаведених положень цивільного та цивільно-процесуального законодавства слідує, що тягар доказування наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення (делікту), окрім вини, лежить саме на потерпілій особі, яка має належними та допустимими доказами довести суду:

1) факт наявності шкоди;

2) протиправність діяння (дії чи бездіяльності) особи, яка завдала шкоди;

3) причинний зв`язок між завданою шкодою та протиправним діянням особи, яка завдала шкоди.

В свою чергу, враховуючи наявний у цивільному законодавстві принцип презумції вини завдавача шкоди, відповідач повинен довести суду відсутність своєї вини у скоєному цивільному правопорушенні.

Потерпіла сторона може зазнати шкоди не тільки у формі реальних збитків, але і у формі упущеної вигоди (п.2 ч.2 ст.22 ЦК України).

Для доведення чи спростування цих обставин чинним цивільним процесуальним законодавством сторонам надані дієві процесуальні механізми, як то витребування доказів (ст.84 ЦПК України), призначення судової експертизи судом (ст.103 ЦПК України) чи на замовлення учасників справи (ст.106 ЦПК України).

При цьому, суд, зберігаючи безсторонність, не може у цивільному процесі вчиняти відповідні процесуальні дії за власною ініціативою, а лише за відповідними клопотаннями учасників справи.

В розглядуваному випадку позивач належними та допустимими доказами довів наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення (делікту), а саме наявність завданої шкоди у формі упущеної вигоди, протиправність діяння з боку відповідачів, а також причинний зв`язок між завданою шкодою та протиправним діянням особи, яка завдала шкоди.

Так, факт наявності шкоди у формі упущеної вигоди в наслідок неможливості використання земельної ділянки за призначення у 2017 році підтверджується виконаним на замовлення позивача висновком судової-економічної експертизи від 09 жовтня 2020 року, який підготовлений судовим експертом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області Кочетовою І.Ю. (т.2 а.с.7-68).

Суд погоджується з використаною судовим експертом методологією визначення збитків у формі упущеної вигоди, яка полягає у визначенні наступних показників:

1) ймовірну собівартість 1 тонни культури, якою б засівалась земельна ділянка;

2) ймовірний дохід від реалізації культури;

3) розмір втрат урожаю.

Для визначення першого з цих показників (собівартості 1 тонни культури) експертом мотивовано взято до уваги первинні документи ТОВ Кріс-Віт Україна , зокрема наказ №4 від 05 січня 2017 року Про затвердження посівів в розрізі сільськогосподарських культур на полях у 2017 р. , адже позивач користувався цією земельною ділянкою і до його незаконної передачі в оренду відповідачу-1, а тому у своїй діловій практиці та господарській діяльності обґрунтовано міг виробити відповідну структуру посівів. В даному випадку у 2017 році на земельній ділянці відповідача-2 планувалося засіювання соєю.

Для розрахунку ймовірних витрат на вирощування 1 тонни бобів сої у 2017 році експерт посилається на Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , а також первинні документи позивача - звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду ТОВ Кріс-Віт Україна станом на 01 грудня 2017 року та визначає прямі матеріальні витрати на 1 т бобів сої у розмірі 2 782,31 грн. на тонну. Аналогічно експертом, шляхом дослідження первинних документів позивача, було визначено прямі витрати на оплату праці, витрати на соціальне відрахування, орендну плату, оплату послуг сторонніх організацій, амортизація необоротних активів, решта загальновиробничих витрат та визначено виробничу собівартість 1 т бобів сої за 2017 рік у розмірі 6 281,95 грн.

Суд також знаходить обґрунтованим підхід судового експерта для визначення урожайності бобів сої в розрахунку на 1 га, а також визначення її закупівельної ціни, для чого були використані дані про ціни станом на 2017 року від Волинської торгово-промислової палати, ТОВ Волинь-зерно-продукт , ТОВ Традекс .

Внаслідок визначення вищенаведених показників, враховуючи площу земельної ділянки відповідача-2, судовий експерт обґрунтовано визначив розмір збитків у формі упущеної вигоди внаслідок неможливості у 2017 році використання земельної ділянки у розмірі 14980,32 грн., а саме як чистий дохід, яке підприємство могло отримати внаслідок збору та реалізації урожаю 2017 року.

Суд відхиляє доводи представника відповідача-1 про те, що вищенаведений висновок судової експертизи є неналежним та недопустимим доказом, оскільки експертиза проводилася лише один день, адже з матеріалів справи слідує, що первісно позивач долучив цей самий висновок економічного експертного дослідження під час звернення до суду у серпні 2020 року (т.1 а.с.58-126). Цей висновок був датований 31 липням 2020 року, а звернувся позивач до експерта 06 липня 2020 року. Цього періоду було цілком достатньо для здійснення відповідних досліджень та складення висновку. В подальшому, реагуючи на зауваження відповідача-1 про відсутність у висновку посилань для підготовки його для суду, а також попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, позивач замовив його доопрацювання, яке оформлено висновком судового експерта від 09 жовтня 2020 року, в якому містилися всі необхідні реквізити, для визнання його висновком судової експертизи в розумінні ст.102 ЦПК України, а сам текст залишився незмінним.

Також є безпідставними твердження представника відповідача-1 про те, що у судовому висновку не зазначено відомостей про всі надані матеріали та кількість аркушів, не зазначено спосіб доставки та вид упаковки, оскільки відомості про досліджувані документи були зазначені як в тексті висновку, так і в додатках до нього. Будь-яких матеріальних об`єктів судовий експерт не досліджував, а тому наводити відомості про їх пакування та спосіб доставки не було необхідним.

Суд відхиляє доводи представника відповідача-1 про те, що у вступній частині висновку зазначено про його проведення за матеріалами судових справ, адже судова експертиза проводилася не за ухвалою суду, а за замовленням учасника справи, що допускається ст.102 ЦПК України. Текст висновку не містить жодних посилань на конкретні матеріали судових справ, а тому помилкове зазначення у вступній частині експертом судових справ не вплинуло на його зміст та обґрунтованість.

Посилаючись на невірно розраховану загальну площу земельних ділянок, які вказані у висновку, відповідач-1 не вказує, в чому саме полягає така невірність і яка справжня, за його версією, загальна площа земельних ділянок, і як це могло вплинути на визначення упущеної вигоди за земельною ділянкою конкретно відповідача-2.

Посилання представника відповідача-1 на Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року №963 суд знаходить недоречним, адже у ній йдеться мова про орієнтований порядок визначення шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, який не враховує випадки, коли така ділянка вже використовувалася у виробничій діяльності потерпілої особи і вибула з її володіння, тим самим спричинивши збитки у формі упущеної вигоди. На думку суду, таку методику доцільно було б використати, якщо земельна ділянка не використовувалася власником (державою, територіальною громадою, особою) за призначенням, адже в такому випадку неможливо визначити ймовірну упущену вигоду, бо відсутні вихідні дані у вигляді показників господарської діяльності власника землі. Саме для визначення шкоди у таких випадках була розроблена вищенаведена методика, в якій, зокрема наводяться середньорічний дохід від використання земель за цільовим призначенням, який має орієнтовне значення та для визначення показників упущеної вигоди реально діючого підприємства братися не може, адже це суперечить приписам ч.3 ст.22 ЦК України стосовно повного відшкодування завданої шкоди, а також правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року №3-463гс17, постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року №127/27155/16-ц, яка полягає у тому, що норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов`язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики.

Твердження відповідача-1 про те, що розмір збитків повинен обов`язково визначатися комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, як це передбачено Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284, суд визнає помилковим, адже визначення розміру шкоди у такому порядку є однією з форм досудового вирішення спору між землекористувачем та особою, яка самовільно зайняла його земельну ділянку, а сама потерпіла особа, доводячи розмір завданих збитків, не може бути обмежена виключно рішенням відповідної комісії, оскільки це, як вже зазначав суд вище, суперечить приписам ч.3 ст.22 ЦК України стосовно повного відшкодування завданої шкоди, а також правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року №127/27155/16-ц, яка полягає у тому, що норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов`язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Порядку.

Суд звертає увагу, що ч.3 ст.124 Конституції України передбачено, що законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. У частині першій статті 16 ЦПК України передбачено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Однак, главами 24-25 Земельного кодексу України, які регулюють порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також вирішення земельних спорів, не передбачено обов`язкового досудового урегулювання спору шляхом звернення до комісії з визначення розміру шкоди, тому позивач, користуючись своїми цивільно-процесуальними правами мав можливість безпосередньо звернутися до суду для вирішення цього земельного спору.

Посилання представника відповідача-1 на судову практику Верховного Суду, зокрема на постанови у цивільних справах №№144/485/16, 359/9892/17, 431/1161/17, 728/847/17 суд вважає помилковим, оскільки в цих судових рішеннях не робилося правових висновків про те, що виключно акт комісії, створеної відповідно до постанови КМУ від 25 липня 2007 року №963 є належним та допустимим доказом розміру завданої шкоди землекористувача. Верховний Суд у цих справах звернув увагу на те, що розмір завданої шкоди був визначений самостійно позивачем за власними розрахунками, які не підтверджені іншими доказами, зокрема і відповідним актом комісії. Оскільки інших доказів розміру понесеної шкоди надано не було, зокрема і висновку судової експертизи, Верховний Суд зробив висновок про безпідставність та передчасність позовних вимог. У розглядуваній справі позивач обґрунтовує розмір завданої шкоди не власними розрахунками, а висновком судової експертизи, що є відмінним від обставин, встановлених у наведених для прикладу представником відповідача-1 цивільних справах.

Посилання відповідача-1 на неточність у цитуванні судовим експертом розміру орендної плати в натуральному вигляді (810 кг пшениці в договорі замість 850 кг, як зазначено у висновку) не супроводжуються відповідним контррозрахунком та поясненням, яким чином ця неточність могла вплинути на визначений розмір упущеної вигоди, і який розмір збитків, за версією відповідача-1, має бути в такому випадку.

Доводи представника відповідача-1 про несплату у 2017 році позивачем на користь відповідача-2 орендної плати, жодним чином не впливає на обґрунтованість висновку судового експерта, оскільки у ньому використовувалися не реальні значення прямих витрат на оренду плату, а ймовірні (розрахункові).

Також представник відповідача-2 не пояснила, яким чином на розрахунок розміру упущеної вигоди впливають її твердження про те, що соя не могла реалізовуватися у 2018 році, адже, як про це вже зазначав суд, для розрахунку ринкової (закупівельної) вартості сої використовувались саме показники 2017 року (інформація від Волинської торгово-промислової палати, ТОВ Волинь-зерно-продукт , ТОВ Традекс ). Експерт лише зробив припущення, що соя могла реалізовуватися і в подальших роках, в тому числі 2018 році, але на показники ймовірного обсягу урожаю 2017 року, та закупівельні ціни 2017 року, це ніяким чином не впливає.

Крім того, з поданих позивачем банківських виписок та видаткових накладиних за 2018 рік вбачається, що реалізація сої відбувалася в тому числі в квітні 2018 року.

Посилаючись на помилкове визначення ринкової ціни 1 т сої станом на 2017 рік, середньої урожайності сої на 1 га, собівартості 1 т бобів сої, відповідач-1, знову ж таки, не надає суду свого контррозрахунку та свою версію цього показника, і яким чином це могло вплинути на обґрунтованість здійсненого судовим експертом розрахунку.

Інші доводи представника відповідача-1, зокрема про те, що експерт надавав правову оцінку діям сторін у спорі, використовував для розрахунку сайти іноземних країн, не спростовують обґрунтованість висновку судового експерта, а самі такі доводи є надуманими.

Суд підкреслює, і це було встановлено під час судового розгляду, що сторона відповідача-1 володіла всім обсягом первинних документів, на підставі яких був зроблений висновок судового експерта. Провадження у справі триває із серпня 2020 року і за цей час відповідач-1 був здатен, обґрунтовуючи інший розмір упущеної вигоди, здійснити судову експертизу на власне замовлення та підтвердити суду свої доводи про помилковість висновку судової експертизи, яка була здійснена на замовлення позивача. Оскільки цього зроблено не було, а всі доводи відповідача-1 зводяться не до встановлення обґрунтованих показів упущеної вигоди, а до намагання уникнути цивільно-правової відповідальності за вчинений делікт.

Далі, повертаючись до складу цивільного правопорушення (делікту), суд вважає, що позивач довів належними та допустимими доказами і факт неправомірних дій з боку відповідача-1 та відповідача-2, які полягали у незаконному укладенні договору оренди, який визнаний судом недійсним, а також захопленні відповідачем-1 земельної ділянки у 2017 році, що зумовлювало неможливість користуватися нею позивачем за призначенням. Вказане підтверджується рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2017 року у цивільній справі №161/2206/16-ц, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно кримінального провадження №12016030130000253, протоколом допиту свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (т.1 а.с.171-180). Посилання відповідача-1 на недопустимість цих доказів суд знаходить надуманими, оскільки ці докази були отримані під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, містять у собі фактичні дані стосовно об`єкту доказування у даній цивільній справі та можуть оцінюватися судом в сукупності з іншими доказами.

Причинний зв`язок між завданою шкодою та протиправними діями відповідачів для суду є очевидним, оскільки внаслідок укладення незаконних договорів оренди, а також захоплення земельної ділянки у 2017 році, позивачу, який до того обробляв цю земельну ділянку та використовував у своїй господарській діяльності, очевидно була завдана шкоди у формі упущеної вигоди.

Відповідачі відсутність своєї вини у вчиненому цивільному правопорушенні жодними доказами не спростували.

Отже, оскільки судом встановлений весь склад цивільного правопорушення (делікту), а саме факт наявності шкоди у формі упущеної вигоди, її розмір, протиправність дій відповідачів, причинний зв`язок між шкодою та протиправними діями, а також вина відповідачів, позовні вимоги слід задовольнити повністю та стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача збитки у формі упущеної вигоди у розмірі 14980,32 грн.

Присуджуючи стягнення шкоди у солідарному порядку суд виходить з приписів статті 541 ЦК України відповідно до яких, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

В даному випадку обидва відповідачі не могли не усвідомлювати протиправність своїх дій, які полягали в повторному переданні в оренду земельної ділянки, яка вже надана в оренду та використовується позивачем в господарській діяльності. При цьому ступінь участі кожного з них у цих винних діях неможливо встановити у відповідному процентному співвідношенні, а тому шкоду слід стягнути саме солідарно, на підставі приписів ст.541 ЦК України.

Що стосується зробленої представником відповідача-1 заяви про застосування строку позовної давності, суд зазначає таке.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Одночасно, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В Україні карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) був встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 з 12 березня 2020 року і він діяв на момент звернення позивача до суду 31 серпня 2020 року.

Таким чином, в даному випадку, зважаючи на приписи п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, загальний трьохрічний строк позовної давності слід обраховувати до 12 березня 2020 року, адже після цієї дати він продовжувався у зв`язку з введенням карантину, аж до звернення позивача до суду 31 серпня 2020 року. Такий строк почав свій відлік з 12 березня 2017 року.

Зважаючи на те, що позивач просив суд стягнути збитки завдані внаслідок неможливості збору та реалізації ним урожаю у 2017 році, суд дійшов висновку, що строк позовної давності у даному випадку не пропущений, адже очевидним є те, що термін збору урожаю сої не може настати раніше осені 2017 року. Доказів протилежного відповідачі суду не надали, а тому суд вважає, що позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності.

На підставі ст.141 ЦПК України, у зв`язку із повним задоволенням позову, з відповідачів на користь відповідача слід стягнути судовий збір, сплачений позивачем під час звернення до суду, а саме у розмірі по 1 051,00 грн. з кожного.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.141, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю Україна-Баїв , ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Кріс-Віт Україна збитки у розмірі 14 980,32 грн. (чотирнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят грн. 32 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Україна-Баїв на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Кріс-Віт Україна 1 051,00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня) в рахунок відшкодування судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Кріс-Віт Україна 1 051,00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня) в рахунок відшкодування судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю Кріс-Віт Україна , м. Луцьк, вул. Ковельська, 13, оф.41, код ЄДРПОУ 36716840.

Відповідачами у справі є:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю Україна-Баїв , Волинська область, Луцький район, с. Баїв, вул. Перемоги, 1, код ЄДРПОУ 38815285;

2) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2021 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.Ф. Кирилюк