Ухвала

від 15.07.2021 по справі 1-5/10

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 1-5/10 Номер провадження 11-кп/814/653/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у письмовому провадженні у м. Полтава матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука від 17 березня 2021 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Даною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування арешту нерухомого майна.

Мотивуючи своє рішення суддя вказав, що заявники ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в межах кримінального провадження на стадії виконання обвинувального вироку суду не довели наявність у них рішення суду про підтвердження їх титульного права власності на майно, яке виникло до арешту слідчим цього майна з метою забезпечення цивільних позовів в межах кримінального провадження. Відповідно не довели, що їх права порушені і вони мають право на звернення до суду з клопотанням про скасування накладеного в кримінальному провадженні арешту майна засудженого, тому суд не знайшов підстав для задоволення клопотання ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про скасування арешту нерухомого майна.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі просять ухвалу скасувати, клопотання про зняття арешту задовольнити, скасувати обмеження у виді арешту ј квар АДРЕСА_1 нчуці, накладеного 08.12.2008 року,

На обґрунтування вимог апеляції вказують, що рішення суду про визнання права власності за заявниками на ј частину квартири вже існує, але зареєструвати це право в Єдиному Державному реєстрі нерухомості неможливо саме із за накладеного обтяження по кримінальній справі. Саме рішення про набуття права власності на нерухоме майно, а саме на ј частину квартири прийняте до постановлення вироку по кримінальній справі.

Апелянти зазначають, що вироком Крюківського районного суду м. Кременчука від 03.12.2010 року у справі №1 ОСОБА_8 да Олексійовича додаткова міра покарання у виді конфіскації майна засудженого не застосовувалася, жоден із заявлених цивільних позовів заявлених потерпілими в рамках кримінальної справи не вирішувався, а отже суд повинен був вирішити питання про зняття арешту, з ј квартири накладеного постановою слідчого від 16.12.2008 року.

Апелянти зазначають, що в ухвалі суд першої інстанції допустив значну п ОСОБА_8 ши, що Запухлий Л.О. помер, що не відповідає дійсності, оскільки останній є живим на даний час.

На адресу ОСОБА_5 ел ОСОБА_7 о ОСОБА_6 Г.Г., Дубрової М.Л. та їх представника надійшла заява про розгляд кримінального провадження за їх відсутності.

Дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що Головко А.Л. ОСОБА_10 нє ОСОБА_7 ух ОСОБА_6 о Г.Г., Дуброва М.Л. ОСОБА_10 дн ОСОБА_11 ища Запухла, Головко) звернулися до суду з клопотанням про скасування арешту майна, а саме АДРЕСА_1 ної Сотні) в м. ОСОБА_8 о належить Запухлому Л.О.

В обґрунтування клопотання зазначено, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 03.03.1993 року УЖКГ адміністрації міської Ради наро АДРЕСА_1 летарській в м. Кременчук була спі ОСОБА_8 в ОСОБА_7 ух ОСОБА_12 ов ОСОБА_13 ухлого А.Л., Запухлої М.Л.

На підставі постанови старшого слідчого п ОСОБА_14 м. Кременчука Цирфи К.А. від 08.12.2008 року було накладено аре АДРЕСА_1 . Пролетарські ОСОБА_8 ук, що належить Запухлому Л.О., номер запису обтяження 23774258 від 16.12.2008 року, що підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 24.09.2020 року №2225496575.

Разом з тим ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17.09.2009 року №2-4102/2009, яка набрала закон ОСОБА_7 спра ОСОБА_8 Головко Г.Г. до Запухлог ОСОБА_5 част ОСОБА_15 б Головка А.Л. та Головко М.Л., про стягнення аліментів на утримання повнолітніх доньки та сина на період навчання, було затвердже ОСОБА_7 оду між позивачем ОСОБА_5 , тр ОСОБА_15 и Головко А.Л. та Гол ОСОБА_8 днієї сторони та Запухлим Л.О ОСОБА_8 орони про те, що Запухлий ОСОБА_5 у власніст ОСОБА_15 ко А.Л. та доньці Головко М.Л. на АДРЕСА_1 о вул. Пролетарській в м. Кременчук в рахунок аліментів на їх утримання на пер АДРЕСА_1 о вул. Пролетарській в м. Кременчук належить на ОСОБА_7 ої часткової в ОСОБА_5 овко Г.Г. ОСОБА_15 Головку А.Л. 3/8 частини, Головко М.Л. 3/8 частин.

Вироком Крюківського районного суду м. Кременчука ОСОБА_8 10 року у справі №1-5/2010 Запухлий Л.О. був засуджений за скоєння злочинів, передбачених ч.1 ст.357, ч.3 ст.357, ч.1 ст.364, ч.3, ч.4 ст.27 та ч.1 ст.366, ч.1 ст.366, ч.3 ст.358, ст.70 КК України, до обмеження волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на строк 3 роки. Цивільні позови потерпілих залишені без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 04.10.2011 року скасовано вирок Крюківського районного суду м. Кременчука від 03.12.2010 року в частині залишення цивільних позовів без розгляду, справу направлено на новий розгляд в частині цивільних позовів. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

В межах кримінальної справи цивільні позови не ви ОСОБА_8 призначалося засудженому Запухлому Л.О. додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Проте, 03.12.2010 року при постановленні вироку судом не було вирішено питання про скасування обтяже АДРЕСА_1 инку №51 по вул. Пролетарській в м. Кременчук, яка після затвердження судом мирової угоди ОСОБА_8 9 року не належала засудженому Запухлому Л.О., а на ОСОБА_5 аві спільної частково ОСОБА_10 сті ОСОБА_7 . ОСОБА_6 різвище Запухлий), Го ОСОБА_10 .Г ОСОБА_11 ові М.Л. (попередні прізвища Запухла, Головко).

Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

ОСОБА_6 Головко А.Л., Дуброва М.Л. та Головко Г.Г. пред`являють позов не у зв`язку з завданням їм матеріальної шкоди обвинуваченим, а з підстави необґрунтованого обмеження їхнього права власності постановою слідчого.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року у справі N 6-26цс13 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі N 2-3392/11 (провадження N 14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі N 372/2904/17-ц (провадження N 14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі N 911/1247/18 (провадження N 12-99гс19) .

У частинах першій і третій статті 2ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Аналогічна норма міститься у статті 3ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства. Аналогічне положення міститься й у статті 19 чинного ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на спірне майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214КПК України1960року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт на спірне майно було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу XI"Перехідніположення"КПК України2012року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Вироком Крюківського районного суду м. Креме ОСОБА_8 12.2010 року у справі №1-5/2010 Запухлий Л.О. був засуджений за скоєння злочинів, передбачених ч.1 ст.357, ч.3 ст.357, ч.1 ст.364, ч.3, ч.4 ст.27 та ч.1 ст.366, ч.1 ст.366, ч.3 ст.358, ст.70 КК України, до обмеження волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на строк 3 роки. Цивільні позови потерпілих залишені без розгляду. Конфіскація майна засудженого не застосовувалась.

При цьомуу м ОСОБА_5 ль ОСОБА_6 що р ОСОБА_7 я,Головко А.Л.,Дуброва М.Л.та ГоловкоГ.Г.не набувалипроцесуального становищапідозрюваних,обвинувачених чи іншого.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після вступу вироку у законну силу, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України1960року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Як вбачається з матеріалів кримінального п ОСОБА_5 су ОСОБА_6 анці ОСОБА_7 и Головко А.Л., Дубровій М.Л. та Головко Г.Г. в задоволенні клопотання про скасування арешту нерухомого майна, порушив їхнє процесуальне право на вирішення даного питання.

Положеннями статті 124Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (Bezymyannaya v. Russia) (заява N 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони".

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Відповідно до п.21.1 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року / провадження № 14-516 цс19 / спір щодо звільнення майна з під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року та завершеного у порядку КПК України 1960 року. Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

З ухвали суду першої інстанції вбачається, що ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчук Полтавської області від 17.09.2009 року, яка набрала законної сили АДРЕСА_1 у № 51 по вул. Пролетарській / нині Небесної сотні/ нале ОСОБА_7 ві ОСОБА_5 стко ОСОБА_15 і Головко Г.Г., Г ОСОБА_6 та Головко М.Л. / в даний час Дуброва М.Л./

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в мотивувальній частині ухвали обгрунтовано визнав, що наведені обставини вказують про виникнення спору про право цивільне, повязане з належністю майна, на яке накладено арешт та прийшов до правильного висновку про необхідність розгляду даного клопотання в порядку цивільного судочинства.

Разом з цим, суд першої інстанці ОСОБА_7 ивн ОСОБА_5 хвали ОСОБА_6 Головко Г.Г., Головку А.Л. та Дубровій М.Л. у скасуванні арешту на спірну частину квартири, чим фактично розглянув клопотання по суті та відмовив у задоволенні клопотання по суті спору.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне ухвалу суду скасувати та постановити ОСОБА_7 , ОСОБА_5 нятті ОСОБА_6 Головко Г.Г., Головка А.Л. та Дубровій М.Л. про зняття арешту з частини спірної квартири в порядку кримінального судочинства відмовити.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне довести до відома апелянтів їх право на вирішення даного спору в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст.405, 407, 419 КПК України колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

ОСОБА_5 к ОСОБА_6 Головка А.Л. Дубрової М.Л., Головко Г.Г. задовольнити частково.

Ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 березня 2021 року про

Постановити нову ухвалу.

ОСОБА_5

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

С У Д Д І:

ОСОБА_2 class=rvps17>