Ухвала

від 23.07.2021 по справі 1-15/2005

БУЧАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1-15/2005

Провадження № 1-в/595/19/2021

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2021 року

м.Бучач

Бучацький районний суд Тернопільської області

в складі: Одноособово суддею ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

з участю прокурора ОСОБА_3 ,

засудженого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_4 про звільнення від подальшого відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі або заміни покарання більш м`яким,

В С Т А Н О В И В:

До Бучацького районного суду Тернопільської області надійшло клопотання, за підсудністю, засудженого ОСОБА_4 в якому він просить звільнити його від подальшого відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі або замінити покарання більш м`яким.

У вказаному клопотанні засуджений просить замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке покарання, посилаючись на те, що його подальше тримання під вартою є порушенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зазначив, що відповідно до рішень ЄСПЛ, зокрема, у справі «Петухов проти України», довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання, та перспектив можливого звільнення суперечить Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

В судовому засіданні засуджений просив клопотання задовольнити, з підстав вказаних у ньому.

Прокурор в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання засудженого, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості заміни невідбутої частини покарання більш м`яким для довічно засуджених.

Заслухавши думку учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно п.3 ч.1 ст.537КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.

З матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_4 відбуває покарання, призначене вироком Апеляційного суду Львівської області від 01.07.2005 року, яким його засуджено за п.п.9,13, ч.1,2 ст.115, ч.1 ст.185, ч.2 ст.15, ч.2 ст.194 КК України (в редакції 1960 року) та призначено, з урахуванням ч.2 ст.70 КК України, остаточне покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Ухвалою Верховного Суду України від 27.09.2005 року вирок Апеляційного суду Львівської області від 01.07.2005року - залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 червня 2016 року ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 25.03.2016 року про відмову зарахування засудженому ОСОБА_4 строку попереднього ув`язнення у строк покарання залишено без змін.

Так, згідност. 152 КВК України, підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.

Кримінальним кодексом України, передбачені окремі види покарань, які утворюють певну їх систему, яка закріплені уст.51 КК Україниу формі встановленого законом і обов`язкового для суду вичерпного переліку видів покарань, які розташовані у певному порядку - відповідно до ступеня їх суворості. Так,статтею 51 КК Українивизначено серед інших видів покарань визначені два види покарання у виді позбавлення волі: позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.

У відповідності зіст. 64 КК України, довічне позбавлення волі є безстроковим основним видом покарання, яке встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Згідност. 4 КВК України, підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Виходячи ізкримінального процесуального кодексу України, можливість звільнення від відбування покарання може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк. Разом з тим, законодавство України про кримінальну відповідальність передбачено механізм захисту прав осіб, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, шляхом помилування.

Таким чином, можливість заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, передбаченаст. 82 КК України, та може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, заміна невідбутої частини покарання більш м`яким до засуджених до довічного позбавлення волі законодавством України не передбачена.

Згідно ч. 1, ч. 2ст. 87 КК України, помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років.

Засудження до довічного позбавлення волі, як і до позбавлення волі на певний строк, передбачає конкретне визначення початку відбування цих покарань. Упродовж відбування довічного позбавлення волі законодавством установлені конкретні часові показники, сплив яких змінює правовий статус засудженого до цього покарання. Йдеться, зокрема, про виникнення у засудженого до довічного позбавлення волі права на подання клопотання про помилування - «після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання (частина сьомастатті 151 КВК України).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року є міжнародним договором в розумінні пункту (а) частини першої статті першої Віденської конвенції про право міжнародних договорів.

Згідност.6 Конституції Українидержавна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої,

виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цієюКонституцієюмежах і відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Українисуд зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Порядок кримінального провадження визначений законодавцем уст. 1 КПК України, згідно якої, на території України порядок кримінального провадження визначаєтьсяКонституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, кримінальним процесуальним законом та іншими законами України.

Норми кримінального процесуального закону України зобов`язують суддю діяти виключно в межах своїх повноважень, передбачених процесуальним законом, та приймати рішення керуючись загальними приписамист. 370 КПК України.

Оскільки ніКК України, ніКПК Українине передбачено порядку та процедури розгляду суддею заяви засудженого про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, тому суд не вправі перебирати на себе повноваження, що не властиві суду, на даний час відсутні підстави для заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.

Лише за умови внесення змін до національного законодавства щодо можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавленням волі на певний строк, вирішення таких питань можливо судом в порядку діючих статей537,539 КПК України.

У своїй постанові від 15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 12 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Петухов проти України» («Petukhov v. Ukraine», заява № 41216/13). У цьому рішенні ЄСПЛ визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить статті 3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоб дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачати, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ (§ 194).

Таким чином, на думку суду, на даний час відсутні підстави для заміни засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі іншим покаранням. Лише за умови внесення змін до національного законодавства щодо можливості дострокового звільнення засуджених від покарання у виді довічного позбавлення або заміни такого покарання на більш м`яке вирішення таких питань можливе в порядку діючих статей537,539 КПК України.

За даних обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 про звільнення від подальшого відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі або заміни покарання більш м`яким, слід відмовити.

Керуючись ст. ст.537,539 КПК України,ст. 82 КК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 про звільнення від подальшого відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі або заміни покарання більш м`яким - відмовити.

Особову справу № 7д-І-15 на засудженого ОСОБА_4 повернути до ДУ «Чортківська УВП № 26».

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду через Бучацький районний суд Тернопільської області протягом семи днів з моменту її проголошення.

Суддя ОСОБА_1