Постанова

від 21.07.2021 по справі 547/1204/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 547/1204/18 Номер провадження 22-ц/814/1275/21Головуючий у 1-й інстанції Коновод О. В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі: Коротун І. В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник позивача - адвокат Павелко Р.С.

представник відповідача - адвокат Білокінь О.О.

переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 05 березня 2021 року, ухвалене суддею Коноводом О.В., повний текст рішення складено - 15 березня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Семенівської районної державної реєстрації (адміністрації) Полтавської області, ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та скасування запису про право власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В :

07 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Семенівської районної державної реєстрації (адміністрації) Полтавської області, ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та скасування запису про право власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що у квітні 2010 року, визначивши відсутність власника та взагалі будь яких правовстановлюючих документів на нежитлове приміщення, її донька, а потім і вона почали користуватися нежитловим приміщенням АДРЕСА_1 . Вказане приміщення нею було пристосоване під магазин. Вона провела світло, зробила ремонт, встановила вхідні двері та користувались ним до 21.10.2018 року. 21.10.2018 року відповідач ОСОБА_2 самовільно, без її дозволу зайняв вказане приміщення та заварив зварювальним апаратом її вхідні двері до приміщення магазину. Вона звернулася з даного приводу до Семенівського відділення поліції. У подальшому стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 виконав незаконні дії на підставі наданого Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію вказаного приміщення магазину на себе, як його власника. Право власності на магазин зареєстрував реєстратор Семенівської районної державної адміністрації Маньківський І.І., який нині звільнений з даної посади. Згідно Витягу (індексний номер 93075952) право власності за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано на підставі неіснуючого договору купівлі-продажу від 23.07.1993 року. По даному факту Семенівським відділенням поліції було порушене кримінальне провадження за №12018170320000334 за фактом незаконного внесення в Реєстр вказаного нерухомого майна. При розслідуванні вказаного факту стало відомо, що у реєстраційній справі відсутні будь-які паперові носії, а у електронній системі Реєстру будь-які відскановані копії правовстановлюючих документів, які б підтверджували наявність у відповідача ОСОБА_2 права власності на вказане приміщення АДРЕСА_1 . Факти незаконних дій з приводу реєстрації права власності на вказане майно опосередковано підтверджується і рішенням Семенівського районного суду у справі №547/44/17 та ухвалою Апеляційного суду Полтавської області у даній справі, із змісту яких видно, що позивач ОСОБА_2 спочатку, не дивлячись на те, що ОСОБА_1 є користувачем вказаного приміщення майже 10 років, звертався до суду про встановлення за ним права власності на вказане приміщення і йому було у цьому відмовлено судами двох інстанцій. Згідно рішення суду ОСОБА_2 поясняв, що реєстратором було відмовлено у реєстрації вказаного об`єкту нерухомого майна - магазину. Фактично ж ОСОБА_2 у липні 2017 року, отримавши відмову у визнанні за ним права власності на вказане приміщення від судів двох інстанцій, повторно звернувся до реєстратора Семенівської державної адміністрації Маньківського І.І., який незаконно зареєстрував вказане приміщення без жодних правовстановлюючих документів, а відповідач ОСОБА_2 викидає позивача, як користувача, на вулицю. Позивач ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними дії державного реєстратора Семенівської районної державної адміністрації Маньківського І.І. щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на магазин площею 59,5 м. кв., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати запис про право власності від 24.07.2017 р. за №93075952 на вказаний магазин.

14 листопада 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.1993 року набув у власність об`єкт нерухомого майна - магазин загальною площею 59,5 м. кв. за адресою АДРЕСА_1 . Договір купівлі - продажу вказаної будівлі було укладено, зареєстровано на товарній біржі згідно з приписами закону України Про товарну біржу . Положеннями ст. 15 вище наведеного Закону передбачено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, а також те, що угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. 24 липня 2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності за № 21601265, згідно з яким гр. ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 23 липня 1993 року є власником магазину площею 59,5 м. кв. за адресою АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,035 га, номер кадастровий ділянки 5324582403:03:001:0088 (форма власності приватна, розмір частки - 1/1). Державну реєстрацію права власності здійснено державним реєстратором Маньківським І.І., Семенівська районна державна адміністрація, Полтавська область. Вказані вище обставини підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 липня 2017 року за №93075952. Укладений на товарній біржі договір купівлі-продажу від 23.07.1993 року спірної будівлі магазину ОСОБА_2 втрачено (загублено) 23 квітня 2019 року, про що розміщено відповідні оголошення з проханням повернути за винагороду у Віснику Семенівщини за 26 квітня 2019 року та за 10 травня 2019 року. Отже, за відсутності (втрати) оригіналу, оформленого в документарній формі договору купівлі-продажу від 23.07.1993 року, ОСОБА_2 не може реалізовувати повноваження власника будівлі магазину. ОСОБА_2 просив суд визнати за ним, як фізичною особою, право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - магазин загальною площею 59,5 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 82-84).

Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 10.01.2020 року прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано зустрічний позов в одне провадження з первісним позовом (т.1 а.с. 206-207).

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 05 березня 2021 року первісний позов ОСОБА_1 до Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області, ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та скасування запису про право власності на нерухоме майно - задоволено.

Визнано незаконними дії державного реєстратора Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області Маньківського Ігоря Івановича щодо реєстрації за ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , права власності на магазин, площею 59,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано запис про право власності від 24.07.2017 року за номером 93075952 на магазин, площею 59,5 кв.м., розташований за адресою : АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна - відмовлено.

Додатковим рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 19 травня 2021 року стягнуто з відповідачів Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області, ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 704,80 грн. пропорційно, тобто 352,40 грн. з кожного (т.3 а.с. 1-2).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладаючи договір купівлі - продажу від 23.07.1993 року, ОСОБА_2 отримав обмежене речове право, за яким він, як власник цього права, наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому. Беручи до уваги, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке ОСОБА_2 на спірний магазин не набуте, вимоги ОСОБА_2 , як правонаступника, про визнання його власником будівлі магазину не ґрунтуються на законі. Оскільки позивач ОСОБА_2 не є і не був власником спірної будівлі, і навіть не є власником майнових прав на цю будівлю, суд прийшов до висновку, що він не може вважатися власником зазначеної будівлі та відповідно звертатися із позовом з такими вимогами як визнання за ним права власності. Також суд визнав за необхідне визнати незаконними дії державного реєстратора Семенвської районної державної адміністрації Полтавської області Маньківського І.І. щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на магазин, площею 59,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 . та скасувати запис про право власності від 24.07.2017 року за номером 93075952 на магазин, площею 59,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки перед проведенням реєстрації державний реєстратор Семенівської державної адміністрації Маньківський І.І. не встановив відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно (ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-ІV), а саме правом позивача на підставі зареєстрованого права власності користуватися спірним нерухомим майном.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісних вимог ОСОБА_1 і про задоволення його зустрічних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з документів, доданих до позовної заяви, та з матеріалів справи в цілому не вбачається даних про те, яке саме право належить ОСОБА_1 , коли воно у неї виникло, чи існувало таке право станом на юридично значиму дату, за яку слід приймати дату державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , у чому саме полягає порушення прав позивача внаслідок реєстрації, яку вона оскаржила до суду, та якими доказами підтверджуються такі обставини. Звертає увагу, що у матеріалах справи наявна довідка сільського голови про те, що особа ОСОБА_3 дійсно здійснювала підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_1 із липня 2010 року. Проте, із змісту даної довідки не вбачається, по який саме момент у часі ця особа ОСОБА_3 здійснювала торгівлю за вказаною вище адресою та на якій правовій підставі. Крім того, суд не звернув увагу, що за вказаною адресою знаходиться не лише будівля магазину, а й земельна ділянка. При цьому, ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17.07.2017 року встановлено, що відповідно до договорів оренди землі, укладених із Заїчинською сільською радою 14.02.2006 року, 15.02.2007року та 12.10.2015 року, ОСОБА_2 користується земельною ділянкою під вказаною будівлею та прилеглою територією . Вважає, що ОСОБА_1 могла розраховувати на судовий захист виключно у разі доведення належності їй речового права на будівлю магазину або на земельну ділянку та порушення такого права внаслідок державної реєстрації права власності на такий об`єкт за ОСОБА_2 . Не доведення ж стороною позивача вказаних обставин є самостійною та достатньою підставою для відмови судом у задоволенні первісних позовних вимог. Зазначає, що згідно обставин справи фактично мова йде про перешкоди позивачу ОСОБА_1 , на її думку, у користуванні приміщенням. Вимог про усунення перешкод у користуванні майном, витребування майна, про визнання права користування чи права власності на будівлю, тобто тих вимог, які могли б ефективно відновити права позивача ОСОБА_1 у разі їх дійсного порушення, нею заявлено не було. У доповненнях до апеляційної скарги, що подані в строки, визначені ст.ст. 354, 364 ЦПК України, ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 у своєму позові не заявляла вимог про визнання недійсним та/або про скасування рішення від 27 липня 2017 року державного реєстратора Маньківського І.І., тобто суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив ст. 13 ЦПК України. Крім того, звертає увагу, що державні реєстратори прав на нерухоме майно та державні районні державні адміністрації, як суб`єкти державної реєстрації прав поряд із Міністерством юстиції України та його територіальними органами є окремими самостійними ланками в організаційній системі державної реєстрації прав. Прийняття рішень та внесення записів до державного реєстру є виключними повноваженнями державних реєстраторів, а не суб`єктів державної реєстрації прав - районних державних адміністрацій. Таким чином, Семенівська районна державна адміністрація, як суб`єкт державної реєстрації прав, на відміну від державного реєстратора прав на нерухоме майно не наділена повноваженнями відновлення права позивача ОСОБА_1 . Вважає, що задовольняючи первісні позовні вимоги, суд не послався на жодну конкретну норму права, яка була б правовою підставою для скасування запису про право власності у разі, якщо реєстраційна справа в електронному вигляді не містить того чи іншого сканованого документа.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Павелко Р.С. просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що у квітні 2010 року, визначивши відсутність власника та взагалі будь яких правовстановлюючих документів, на нежитлове приміщення донька позивача, а потім і позивач почали користуватись нежитловим приміщенням АДРЕСА_1 . Вказане приміщення позивачем було пристосоване під магазин. Позивач провела світло, зробила ремонт, встановила вхідні двері та користувались ним до 21.10.2018 року.

21.10.2018 року відповідач ОСОБА_2 самовільно, без дозволу позивача зайняв вказане приміщення та заварив зварювальним апаратом її вхідні двері до приміщення магазину.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 93075952 від 27.07.2017 р., прийняте державним реєстратором Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області Маньківським І.І., на підставі якого до Державного реєстру прав внесено запис про реєстрацію права власності на магазин, об`єкт не житлової нерухомості, загальною площею 59,5 кв.м., за ОСОБА_2 , суперечить Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015р. (відповідно до редакцій, що діяли на час реєстрації) (т.1 а.с. 8).

З цього приводу Семенівським відділенням поліції за фактом незаконного внесення в реєстр вказаного нерухомого майна порушене кримінальне провадження за №12018170320000334. При розслідуванні вказаного факту стало відомо, що у реєстраційній справі відсутні будь-які паперові носії, а у електронній системі реєстру - будь-які відскановані копії правовстановлюючих документів, які б підтверджували наявність у відповідача ОСОБА_2 права власності на вказане приміщення АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 9).

Факти незаконних дій з приводу реєстрації права власності на вказане майно опосередковано підтверджується і рішенням Семенівського районного суду від 18.05.2017 р. у справі №547/44/17 та ухвалою Апеляційного суду Полтавської області у даній справі, із змісту яких видно, що позивач ОСОБА_2 звертався до суду про визнання за ним права власності на вказане приміщення і йому було у цьому відмовлено судами двох інстанцій (т.1 а.с. 10-13,14-17).

Перед проведенням реєстрації державний реєстратор Семенівської державної адміністрації Маньківський І.І. не встановив відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно (ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-ІV), а саме правом позивача на підставі зареєстрованого права власності користуватися спірним нерухомим майном.

З урахуванням викладених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку за необхідне визнати незаконними дії державного реєстратора Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області Маньківського І.І. щодо реєстрації за ОСОБА_2 , права власності на магазин, площею 59,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 . та скасувати запис про право власності від 24.07.2017 року за номером 93075952 на магазин, площею 59,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В частині зустрічного позову суд першої інстанції встановив, що на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.1993 року ОСОБА_2 набув у власність об`єкт нерухомого майна - магазин загальною площею 59, 5 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 . Договір купівлі - продажу вказаної будівлі було укладено, зареєстровано на товарній біржі згідно з приписами закону України Про товарну біржу .

До майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпорядження майном (наприклад: спадкові права; права вимоги особи за зобов`язаннями, за якими вона є кредитором; виключні права автора і под.), право вчиняти дії щодо оформлення права власності на майно.

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-168цс12 зроблено висновок, що майнове право, яке можна визначити як право очікування , є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Беручи до уваги, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке ОСОБА_2 на спірний магазин не набуте, вимоги ОСОБА_2 як правонаступника про визнання його власником будівлі магазину не ґрунтуються на законі.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18.02.2015 р. у справі №6-244цс14, а також у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 р у справі №761/23860/15-ц.

Для отримання права власності ОСОБА_2 саме на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів.

Такі факти вказані діючим законодавством щодо порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та такими фактами, зокрема, є документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; договір купівлі-продажу майнових прав.

Оскільки ОСОБА_2 не є і не був власником спірної будівлі, і навіть не є власником майнових прав на цю будівлю, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_2 не може вважатися власником зазначеної будівлі та відповідно звертатися з позовом про визнання права власності, тому суд першої інстанції прийшов до висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_2 та відмовив у їх задоволенні.

Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом первісного позову ОСОБА_1 є визнання незаконними дії державного реєстратора Семенівської районної державної адміністрації Маньківського І.І. щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на магазин площею 59,5 м. кв., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та скасування запису про право власності від 24.07.2017 р. за №93075952 на вказаний магазин.

Предметом зустрічного позову ОСОБА_2 є визнання за ним, як фізичною особою, права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - магазин загальною площею 59,5 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 .

Судом першої інстанції встановлено, що 24 липня 2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності за № 21601265, згідно з яким ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 23 липня 1993 року є власником магазину площею 59,5 м. кв. за адресою АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,035 га, номер кадастровий ділянки 5324582403:03:001:0088 (форма власності приватна, розмір частки - 1/1). Державну реєстрацію права власності здійснено державним реєстратором Маньківським І.І., Семенівська районна державна адміністрація, Полтавська область, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 липня 2017 року за №93075952.

Пред`являючи первісний позов, ОСОБА_1 вказала у ньому, що визначивши відсутність власника та взагалі будь-яких правовстановлюючих документів на нежитлове приміщення, її донька, а потім і вона почали користуватися нежитловим приміщенням АДРЕСА_1 . Вказане приміщення нею було пристосоване під магазин. Вона провела світло, зробила ремонт, встановила вхідні двері та користувались ним до 21.10.2018 року.

Виходячи зі змісту первісного позову, позивач ОСОБА_1 не має правовстановлюючих документів на своє ім`я про право приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 не надала суду належні та допустимі докази щодо права її приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна - магазин, загальною площею 59,5 м.кв., за адресою АДРЕСА_1 .

Пред`явлені вимоги первісного позову ОСОБА_1 про визнання незаконними дії державного реєстратора щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на магазин та про скасування запису про право власності за ОСОБА_2 на вказаний магазин спрямовані на захист порушеного права власності власника об`єкту нерухомого майна, якою не є позивач ОСОБА_1 , оскільки вона не має права приватної власності на спірний об`єкт, а її право не є порушеним та не підлягає судовому захисту, тобто вона не має процесуального права звернення до суду з даним позовом, т.я. не є власником спірного майна.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 316 ЦК України, яка визначає поняття права власності, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1,2 ст. 321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, урегульовані Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-ІV).

Згідно п.1.2 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , який є чинним з 03.08.2004 р., державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно п.п.1,2,4 ч. 1,2 ст. 3 вказаного Закону загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 12 цього Закону, зокрема, державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно ст. 15 цього Закону реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону.

За визначенням, наведеним у п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-ІV, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Відповідно ст. 11 Закону № 1952-ІV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ухвалюючи судове рішення у справі, суд першої інстанції не встановив чи має право власності позивач ОСОБА_1 на спірне майно, чим це підтверджується і чи має вона право звертатися до суду з даним позовом на захист порушеного, як вона вважає, права.

У суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 пояснила, що вона не має права приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна - магазин, проте, вона понад 10 років ним користується і мала на меті набути на нього право власності за набувальною давністю.

Оскільки по справі вбачається, що позивач ОСОБА_1 не має права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - магазин, загальною площею 59,5 м.кв., за адресою АДРЕСА_1 , то не має процесуального права звернення до суду з даним позовом, що суд першої інстанції залишив поза увагою, тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у його задоволенні.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що первісний позов пред`явлено до відповідача Семенівської районної державної реєстрації ? (у назві вказаного відповідач можливо допущена описка, але вона у належний спосіб не виправлена). Позов до державного реєстратора Маньківського І.І. не пред`являвся, хоча він є належним відповідачем у даній категорії справ.

В частині відмови у задоволенні зустрічного позову, то суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 не є власником спірного майна, тому не має права звертатися до суду з позовом про визнання за ним права власності на нього.

Проте, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку в цій частині, при вирішенні зустрічного позову допустив протиріччя, залишив поза увагою той факт, що право приватної власності ОСОБА_2 на спірне майно: об`єкт нерухомого майна - магазин, загальною площею 59,5 м.кв., за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано 24.07.2017 року, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності за № 21601265, розташованого на земельній ділянці площею 0,035 га, номер кадастровий ділянки 5324582403:03:001:0088 (форма власності приватна, розмір частки - 1/1), державну реєстрацію права власності здійснено державним реєстратором Маньківським І.І. Семенівської районної державної адміністрації Полтавської області.

Отже, право приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна значиться зареєстрованим за ОСОБА_2 .

Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно п.п. 4,55,56,57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, за змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин у цій справі, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. Такого способу захисту як визнання договору підряду укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Цивільного процесуального кодексу України) в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З урахуванням викладеного, колегія суддів в частині зустрічної вимоги відповідача ОСОБА_2 приходить до висновку про те, що оскільки згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 значиться власником спірного майна, право приватної власності у відповідності до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням та підтвердженням державою факту набуття ним цього права шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та збереження цих відомостей, це право захищене відповідним Законом, тому відсутні підстави для задоволення зустрічної позовної вимоги відповідача про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, а сам факт звернення позивача ОСОБА_1 з первісним позовом не є підставою для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 . При цьому, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову з підстав того, що ОСОБА_2 не є власником спірного майна.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , до якої пред`явлено зустрічний позов про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, не перебуває у цивільно-правових відносинах ні з відповідачем ОСОБА_2 (вона не співвласник, ні спадкоємець тощо), ні з предметом спору - об`єктом нерухомого майна (не є його власником), тому від неї не залежать правовідносини щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на нього, отже вона є неналежним відповідачем за зустрічним позовом.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним , як фізичною особою, права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - магазин загальною площею 59,5 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у її задоволенні з підстав, викладених вище.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції не грунтуються на вимогах матеріального права, має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення у справі про відмову у задоволенні позовів, а питання розподілу судових витрат не вирішується, оскільки вони покладаються на кожну із сторін у разі відмови у позовах.

Оскільки додаткове рішення суду від 19.05.2021 року, яким вирішено питання про стягнення судового збору, є похідним від основного рішення суду, тому воно також підлягає скасуванню.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 3,4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 3,4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 05 березня 2021 рокута додаткове рішення цього ж суду від 19 травня 2021 року - скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Семенівської районної державної реєстрації (адміністрації) Полтавської області, ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та скасування запису про право власності на нерухоме майно- відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна- відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 липня 2021 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов