Постанова

від 21.07.2021 по справі 915/1731/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1731/19 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №6

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Діброви Г.І.,

Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання - Бебик А.М.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Хекало О.О., за ордером;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське»

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 07 квітня 2021 року (повний текст складено 20.04.2021р.)

по справі №915/1731/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Високий врожай»

до відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське»

про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 403 849,32 грн. основного боргу, 40 877,08 грн. інфляційних втрат та 13 020,35 грн. 3% річних, -

суддя суду першої інстанції: Ткаченко О.В.,час та місце винесення рішення: 07.04.2021р., м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 21.07.2021р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Високий врожай» (позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства (ПСП) «Козирське» (відповідач) про стягнення основного боргу у розмірі 403 849,32 грн., інфляційних втрат у розмірі 40 877,08 грн. та 3% річних у сумі 13 020,35 грн. за порушення строків оплати поставленого товару.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов договору поставки від 11.01.2018р. №1-11/01/18 шляхом лише часткової оплати поставленого товару, з огляду на що утворилась заборгованість в розмірі 403 849,32 грн., на яку позивачем було нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021р. у справі №915/1731/19 (суддя Ткаченко О.В.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Високий врожай» до Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» задоволені у повному обсязі; стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Високий врожай» заборгованість за поставлений товар у розмірі 403 849,32 грн., а також, 40 877,08 грн. інфляційних втрат та 13 020,35 грн. 3% річних.

У вказаному рішенні суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджується наявність поставки за договором та факт прострочення відповідачем оплати за отриманий товар, що є підставою для нарахування штрафних санкцій.

Також, перевіривши розрахунки позивача щодо сум пені, 3% річних та інфляційних, суд встановив, що вони є арифметично правильними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне сільськогосподарське підприємство «Козирське» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021р. у справі №915/1731/19 та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Зокрема, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ПСП Козирське , посилаючись на приписи Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерського обліку, затвердженого наказом міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зазначає, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій ТОВ «Високий врожай» надав до суду копії податкових накладних та документи нібито про перевезення товару, але, податкові накладні можуть бути складені лише у випадку здійснення реальних господарських операцій. За відсутності змін (руху активів) в бухгалтерському обліку первинні документи не можуть братись до уваги та відображатися в обліку.

Апелянт наполягає на тому, що серед документів про перевезення товару взагалі відсутні товарно-транспортні накладні, які є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку по дорозі їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного і бухгалтерського обліку.

Крім того, відповідач зауважує, що надані позивачем документи не дають змоги ідентифікувати, що саме перевозилось транспортною компанією.

Водночас, апелянт стверджує, що надані позивачем видаткові накладні не містять посади, прізвища та ініціалів особи, що їх підписала за сторони отримувача товару, що унеможливлює ідентифікацію особи, відповідальної на вчинення господарської операції.

Також скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі товару та інші докази, які б дозволили зробити висновок про фактичне постачання товару на адресу відповідача. Сукупність наведених обставин свідчить, що позивачем не доведено факт поставки та передачі товару відповідачу.

Більш детально доводи Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021р. у справі №915/1731/19, розгляд справи призначено на 21 липня 2021р.

У зв`язку з перебуванням суддів Головея В.М. та Разюк Г.П. у відпустці, на підставі розпорядження керівника апарату суду №188 від 15.07.2021р. та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2021р., ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2021р. прийнято справу №915/1731/19 до провадження зміненим складом суду: головуючим суддею Савицьким Я.Ф., суддями: Дібровою Г.І., Принцевською Н.М. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника ТОВ «Високий врожай» щодо участі останнього у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв`язку « EasyCon» .

У судове засідання 21.07.2021р. представник ПСП "Козирське" не з`явився, водночас, до початку судового засідання до суду апеляційної інстанції від Приватного сільськогосподарського підприємства "Козирське" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в обґрунтування якого відповідач посилається на те, що його представник знаходиться на лікарняному.

Розглянувши у судовому засіданні вказане клопотання, колегія суддів зазначає про відмову у задоволенні останнього, з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч. 11, 12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що причини наведені в клопотанні для відкладення розгляду справи є неповажними, оскільки діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб.

Крім того, до відповідного клопотання не долучено жодного доказу у підтвердження наведених відповідачем обставин щодо неможливості участі його представника у судовому засіданні.

Також, колегія суддів враховує, що відповідач є апелянтом у справі, а отже, в апеляційній скарзі ним викладені доводи, з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції. Необхідність надання додаткових доказів, клопотань або інших заяв, які він не мав можливості своєчасно подати суду, які могли б вплинути на встановлені судом першої інстанції обставини, ПСП Козирське не заявляло, а відтак, у даному випадку неможливість явки представника відповідача не позбавляє суд права вирішити спір.

Водночас, представник відповідача не був позбавлений права прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв`язку « EasyCon» .

При цьому, відповідно до ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2021р., присутність сторони в судовому засіданні не визнавалась обов`язковою.

У ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, судова колегія відзначає, що відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не наведено жодних об`єктивних причин, які унеможливлюють розгляд справи за відсутності його представника, а юридична особа не позбавлена права направити в суд іншого представника.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія враховує, що у відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Сторони зобов`язані демонструвати готовність брати участь у справі на всіх етапах розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду прав людини від 07.07.1989 року у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії ).

Враховуючи те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, а також враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком, з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 21.07.2021р., яке проводилось у режимі відеоконференції, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2018р. між ТОВ «Високий врожай» (продавець) та ПСП «Козирське» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №1-11/01/18 (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов`язався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах дійсного договору (п.п. 1.1. Договору).

За передбаченими пунктами 1.3., 1.4. умовами Договору найменування, асортимент та кількість товару визначені у додатках до даного Договору, які є його невід`ємною частиною.

У відповідності до п.п. 2.1., 2.2. Договору, ціна за одиницю товару та загальна сума Договору визначається у Додатках до Договору, які є невід`ємною складовою частиною даного Договору.

Згідно п. 3.1 Договору, розрахунок за отриманий товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця таким чином: 20% протягом 10 днів після отримання товару, 80% протягом 90 днів після отримання товару.

Передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті поставки. Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством (п.п. 4.4., 4.5.Договору).

Умовами п. 5.1. Договору сторони погодили, що за порушення умов Договору, винна сторона відшкодовує завданні такими порушеннями збитки на користь постраждалої сторони, в порядку, передбаченому діючим законодавством України.

У відповідності до п.п. 7.1., 7.2. Договору його умови є незмінними, але у виключних випадках будь-які зміни і/або доповнення до цього Договору дійсні лише в разі, коли вони здійснені у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін.

За п.п. 8.1., 8.2. Договору, останній укладено до 31 грудня 2018 року, вступає в силу після його підписання сторонами та діє до кінцевого виконання сторонами умов Договору.

Договір підписано обома сторонами без зауважень та скріплено печатками підприємств.

Відповідно до наявних у матеріалах справи додатків (т.1 а.с. 12-17), сторонами погоджено, що товар за вказаним Договором - це агрохімікати та регулятори росту. Також, цими додатками сторони погодили кількість, ціну та загальну вартість товару, а саме:

- за Додатком №1 від 20.02.2018р. здійснювалась поставка Агростимуліну+Cu (1 каністра 10л) на суму 169 065,00 грн.;

- за Додатком №2 від 20.02.2018р. здійснювалась поставка Трептолему+В (1 каністра 10л) та Трептолему+В (1 каністра 1л) на суму 78 522,14 грн.;

- за Додатком №3 від 20.02.2018р. здійснювалась поставка ЕмістимуС+В (1 каністра 10л), ЕмістимуС+В (1 каністра 1л) та Агростимуліну+Мо (1 каністра 10л) на суму 18 000,44 грн.;

- за Додатком №4 від 07.05.2018р. здійснювалась поставка Вегестиму (1 каністра 5л), ЕмістимуС+NPK (1 каністра 10л) та Зеастимулін+Zn (1 каністра 10л) на суму 125 689,50 грн.;

- за Додатком №5 від 07.05.2018р. здійснювалась поставка Вегестиму (1 каністра 5л), ЕмістимуС+NPK (1 каністра 10л) та Агростимуліну+Мо (1 каністра 10л) на суму 28 534,50 грн.;

- за Додатком №6 від 07.05.2018р. здійснювалась поставка Вегестиму (1 каністра 5л), Агростимуліну+Cu (1 каністра 10л), ЕмістимуС+NPK (1 каністра 10л) та ЕмістимуС+NPK (1 каністра 5л) на суму 14 037,74 грн.

Як зазначає позивач, на виконання зобов`язань за Договором та Додатків до нього, відповідачу було поставлено вищевказаний товар на загальну суму 433849,32 грн., що підтверджується видатковими накладними (т.1 а.с. 18-23):

- №19 від 20.02.2018р. на суму 169 065,00 грн.,

- №20 від 20.02.2018р. на суму 78 522,14 грн.,

- №21 від 20.02.2018р. на суму 18 000,44 грн.,

- №160 від 07.05.2018р. на суму 125 689,50 грн.,

- №161 від 07.05.2018р. на суму 28 534,50 грн.,

- №162 від 07.05.2018р. на суму 14 037,74 грн.

Водночас, на усіх видаткових накладних в графі «Отримав(ла)» при наявних відтиску печатки та підписі відсутні відомості про посаду, прізвище, ім`я та по-батькові особи, що отримала товар.

Матеріали справи свідчать, що за вказаними операціями поставки позивачем були оформлені відповідні податкові накладні (т.1 а.с. 24-36): №20021 від 20.02.2018р., №20022 від 20.02.2018р., №20023 від 20.02.2018р., №7051 від 07.05.2018р., №7052 від 07.05.2018р., №7053 від 07.05.2018р., які відповідно до листа Очаківського відділу ГУ ДПС у Миколаївській області від 03.09.2020р. за №241/9/14-29-53-04-07 включені ПСП Козирське до податкових декларацій з податку на додану вартість за лютий та травень 2018 року.

На підтвердження факту поставки товару відповідачу ТОВ «Високий врожай» посилається на:

- стосовно перевезення товару, що переданий відповідачу 20.02.2018р.: заявку-договір від 20.02.2018р. №1856 щодо експедиційного обслуговування, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21.02.2018р. №50/1856, рахунок-фактуру від 21.02.2018р. №50/1856, платіжне доручення від 22.02.2018р. №119 з відміткою банку про оплату (т.1 а.с. 71-74);

- стосовно перевезення товару, що переданий відповідачу 07.05.2018р.: заявку-договір від 04.05.2018р. №18129 щодо експедиційного обслуговування, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 08.05.2018р. №130/18129, рахунок-фактуру від 08.05.2018р. №130/18129, платіжне доручення від 10.05.2018р. №293 з відміткою банку про оплату (т.1 а.с. 75-78).

Згідно зі вказаними документами, ТОВ Високий врожай доручив ТОВ Р.К. ГРУП як експедитору перевезення товару, зокрема, ПСП Козирське . В подальшому, позивач у даній справі прийняв надані транспортно-експедиційні послуги по маршруту м.Київ - с.Козирка та розрахувався з ТОВ Р.К. ГРУП за останні.

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється ПСП Козирське , що 04.05.2018р. відповідач (покупець) перерахував на рахунок ТОВ Високий врожай 30 000,00 грн., про що свідчить копія банківської виписки (т.1 а.с. 37).

Таким чином, зазначаючи про часткову оплату товару з боку відповідача, позивач стверджує, що заборгованість ПСП Козирське перед позивачем за поставлений товар становить 403 849,32 грн.

З метою отримання грошових коштів за поставлений товар, позивач направив на адресу відповідача претензію від 03.10.2018р. за вих.№110 з вимогою погасити заборгованість (а.с.41).

ПСП Козирське відповіді на претензію не надало, грошові кошти за поставлений товар у сумі 403 849,32 грн. не сплатило, що стало підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості.

При цьому, апеляційна колегія суддів звертає увагу, що з матеріалів справи вбачається визнання відповідачем отримання товару лише видатковою накладною №21 на суму 18000,44 грн.

Крім того, в процесі розгляду справи, за відповідним клопотанням ПСП «Козирське» судом першої інстанції у справі №915/1731/19, було призначено судову технічну та судову почеркознавчу експертизи, проведення яких було доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експертів суд поставив наступні питання:

1) Чи виконані підписи у видаткових накладних №19 від 20.02.2018р., №20 від 20.02.2018р., №160 від 07.05.2018р., №161 від 07.05.2018р., №162 від 07.05.2018р. у графах «Отримав» гр. ОСОБА_1 особисто чи іншою особою?

2) Чи виконані підписи у видаткових накладних №19 від 20.02.2018р., №20 від 20.02.2018р., №21 від 20.02.2018р., №160 від 07.05.2018р., №161 від 07.05.2018р., №162 від 07.05.2018р. у графах «Отримав» однією особою чи різними особами?

3) Чи нанесено відтиск печатки у видаткових накладних №19 від 20.02.2018р., №20 від 20.02.2018р., №21 від 20.02.2018р., №160 від 07.05.2018р., №161 від 07.05.2018р., №162 від 07.05.2018р. у графах «Отримав» печаткою ПСП «Козирське» , експериментальні та вільні зразки відтисків, якої надані для порівняльного дослідження?

Однак, наведені експертні дослідження проведені не були, у зв`язку з нездійсненням оплати вартості судової експертизи з боку заявника останньої - Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» .

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

За положеннями ч.1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, що кореспондується з частиною першою ст. 193 Господарського кодексу України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Приписами ст.ст. 530, 610 - 612 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Судова колегія звертає увагу, що укладення між сторонами Договору купівлі-продажу апеляційною скаргою не оспорюється.

Водночас, апеляційний суд наголошує, що у ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Так, згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 року у справі №916/401/17).

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за частиною 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, обов`язок доказування та подання доказів відповідно до вищенаведених, норм Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відтак, відповідно до правил доказування саме позивач має довести обставину поставки та передачі товару відповідно до умов укладеного Договору належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У даному випадку апеляційний суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.03.2021 року зі справи №908/1879/17, згідно з якою: "із внесенням 17.10.2019 року змін до Господарського процесуального кодексу України його ст. 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Іншими словами тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були".

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведення факту отримання відповідачем товару, з огляду на те, що постачальником не надано належних доказів первинного-бухгалтерського обліку, які б свідчили про поставку товару.

Відповідно до визначень термінів, що міститься в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень п. п. 2.1 ч. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату здійснення спірної поставки Товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, первинний документ при здійсненні постачання-придбання товарів/послуг (проведенні за них безготівкових розрахунків) повинен об`єктивно визначати основні дані щодо взаємопов`язаних двосторонніх (односторонніх - при списанні коштів з банківського рахунка) дій підприємства і його контрагента та осіб, відповідальних за їх вчинення (тобто, мати достовірні дані);

Накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04.06.2019р. у справі №915/905/16.

Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у пункті 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, судова колегія зазначає, що подані позивачем в якості доказу здійснення господарської операції видаткові накладні, в розумінні положень чинного законодавства, є первинними документами.

За своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов Договору. При цьому, наявність певних дефектів у накладній за наявності інших визначених Законом обов`язкових реквізитів не спричиняє їх недійсність.

Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Накладні №19 від 20.02.2018р. на суму 169 065,00 грн., №20 від 20.02.2018р. на суму 78 522,14 грн., №21 від 20.02.2018р. на суму 18 000,44 грн., №160 від 07.05.2018р. на суму 125 689,50 грн., №161 від 07.05.2018р. на суму 28 534,50 грн., №162 від 07.05.2018р. на суму 14 037,74 грн. містять такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; кількість та ціни; підписи осіб, які відповідальні за оформлення господарської операції, прізвище особи, яка поставила підпис з боку позивача, а також штампи підприємств постачальника та отримувача.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, за наведеними видатковими накладними було частково оплачено поставлений товар на суму 30 000,00 грн. При цьому, апелянт не заперечує про отримання товару за видатковою накладною від 20.02.2018р. №21 на суму 18000,44 грн., яка жодним чином не відрізняється за своїм змістом та оформленням від інших видаткових накладних, які оспорюються ПСП «Козирське» саме з підстав невідповідності їх оформлення вимогам Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", а саме: відсутністю зазначення посади, прізвища та ініціалів особи, що отримала товар.

Також, на підтвердження факту реальності здійснення господарської операції, у матеріалах справи наявна первинна документація щодо транспортування товару до місця призначення, яка складена між позивачем та ТОВ «Р.К.ГРУП» , як перевізником, що здійснював доставку товару на адресу відповідача.

Водночас, згідно з нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , операції обліковуються відповідно до їх сутності (абз. 7 ст. 4 Закону), що в свою чергу, передбачає наявність факту здійснення господарської операції, правильне визначення її змісту і обсягу та відповідного дебітора або кредитора, а отже виключає можливість відображення у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку нереальних операцій з псевдо контрагентами.

Операція з постачання-придбання (отримання) товарів/послуг, будучи дією (подією) у взаємовідносинах між підприємством і його відповідним контрагентом, що викликає зміни в структурі активів та зобов`язань обох сторін, які брали участь у її здійсненні, є господарською операцією, а підставою для її відображення в облікових регістрах є первинний документ (наприклад, видаткова накладна, акт або інший документ, що містить відомості про дії з передачі-приймання товару/послуги, платіжне доручення) (абз. 5, 11 ст. 1 та ч. 1 ст. 9 Закону).

Господарська операція у тому звітному періоді, в якому вона була фактично здійснена, підлягає відображенню (на підставі первинного документа) в облікових регістрах, відповідальність за достовірність даних яких несе особа, яка їх склала і підписала (ч. 5 ст. 9 Закону).

Відтак, судова колегія цілком погоджується з апелянтом, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, згідно з абз. 1 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Правила формування податкових зобов`язань і податкового кредиту з ПДВ та складання податкової накладної регулюються статтями 187, 198 і 201 Кодексу і регламентуються Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015р. №1307, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.01.2016р. за №137/28267.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений термін.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню…; дата відвантаження товарів (п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.

Аналізуючи наведені норми законодавства, судова колегія вказує, що місцевий господарський суд цілком правильно визначив, що суми ПДВ відносяться до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, складених і зареєстрованих в ЄРПН особою (платником ПДВ), яка постачає товари/послуги, на особу, якій постачаються такі товари/послуги, за умови, що така господарська операція мала місце або було здійснено перерахування авансу в рахунок оплати вартості товарів/послуг, постачання яких буде здійснено у майбутніх звітних (податкових) періодах.

Отже, податкові накладні у сукупності з іншими доказами, зокрема, видатковими накладними, додатково підтверджують факт здійснення поставки товару відповідачу у кількості та за ціною, що вказана у цих накладних.

Апеляційний суд враховую, що за вищевказаними господарськими операціями поставки позивачем були оформлені податкові накладні №20021 від 20.02.2018р., №20022 від 20.02.2018р., №20023 від 20.02.2018р., №7051 від 07.05.2018р., №7052 від 07.05.2018р., №7053 від 07.05.2018р., які відповідно до листа Очаківського відділу ГУ ДПС у Миколаївській області від 03.09.2020 року №241/9/14-29-53-04-07 включені відповідачем - ПСП «Козирське» до податкових декларацій з податку на додану вартість за лютий та за травень 2018 року, податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних від контрагента-постачальника ТОВ «Високий врожай» .

Тобто, відповідач, включивши податкові накладні позивача до своєї податкової декларації, фактично підтвердив факт отримання товару від позивача згідно всіх видаткових накладних.

Окремо судова колегія враховує, що місцевий господарський суд, з огляду на твердження відповідача щодо неналежності підписів на видаткових накладних та заперечення факту отримання товару, задовольнив клопотання Приватного сільського сподарського підприємства Козирське про призначення у справі судової технічної та судової почеркознавчої експертиз.

Однак, останні не були проведені, у зв`язку з нездійсненням відповідачем оплати вартості експертиз (т. 2 а.с. 54), що дає підстави вважати про відсутність у відповідача зацікавленості довести належними доказами правоту своєї позиції.

З урахуванням викладеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази на підтвердження позиції кожної із сторін у справі в їх сукупності, судова колегія зазначає, що ТОВ «Високий врожай» доведено факт передачі товару відповідачу за всіма спірними видатковими накладними.

Враховуючи лише часткову оплату отриманого товару з боку Приватного сільськогосподарського підприємства Козирське , відсутність у матеріалах справи доказів щодо повної оплати товару, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 403 849,32 грн.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Положеннями ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань (якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону).

Так, частиною 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У частині 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Приписи ст. 625 Цивільного кодексу стосовно розміру відсотків, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних, тобто, коли в договорі не зазначено розміру процентів, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов`язання настає на підставі вимог закону, а саме ст. 625 Цивільного кодексу.

При зверненні до суду позивачем було заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних за загальний період з 03.03.2018р. по 03.07.2019р. (з врахуванням дат отримання товару та здійсненої відповідачем часткової оплати), розмір яких становить 13 020,35 грн., а також втрати від інфляції за березень 2018 року - травень 2019 року у сумі 408 77,08 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення цих вимог, оскільки розрахунки 3% річних та втрат від інфляції за визначені періоди є арифметично правильними, таким, що відповідають вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку, що судом попередньої інстанції було надано скаржникові вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Отже, наведені Приватним сільськогосподарським підприємством «Козирське» в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення і ухвалення нового рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021р. у справі №915/1731/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021р. у справі №915/1731/19 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.07.2021р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Принцевська Н.М.

У зв`язку з припиненням відправлення поштової кореспонденції у Південно-західному апеляційному господарському суді, копії даної постанови поштою не надсилаються.

Надіслати копії цієї постанови від 21.07.2021р. у справі №915/1731/19 на електронні адреси, зазначені учасниками справи.