Постанова

від 22.07.2021 по справі 472/751/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 472/751/18

провадження № 61-22849св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - приватне акціонерне товариство Миколаївське ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Миколаївське на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2019 року у складі судді Орленко Л. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Серебрякової Т. В., Галущенка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулося до суду з позовом до приватного акціонерного товариства Миколаївське (далі - ПрАТ Миколаївське ), яке є правонаступником сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Миколаївське , про стягнення заборгованості з орендної плати та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позов, із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, мотивовано тим, що 15 березня 2007 року між її батьком ОСОБА_2 та сільськогосподарським закритим акціонерним товариством Миколаївське укладено договір оренди землі № 191, згідно із яким ОСОБА_2 передав відповідачу в оренду строком на п`ять років земельну ділянку площею 3,87 га ріллі, у тому числі 3,41 га зрошувальної, що розташована на території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, кадастровий номер: 4821780600:01:000:0108, який зареєстровано у Державному реєстрі земель 06 червня 2008 року за № 040801000963.

Договором № 1 про внесення змін до договору оренди землі, укладеного сторонами 15 квітня 2008 року та зареєстрованого в Державному реєстрі земель 10 серпня 2009 року за № 040901000931, строк оренди землі продовжено з п`яти до десяти років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 20 липня 2017 року прийняла зазначену земельну ділянку у спадщину.

05 жовтня 2017 року ОСОБА_1 повідомила відповідача про те, що до неї, як спадкоємця, перейшли права на спірну земельну ділянку, та вказала реквізити для перерахування орендної плати за 2016 та 2017 роки. Відповідь на зазначену заяву відповідачем не надано, а орендну плату не сплачено.

Із урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з орендної плати у розмірі 8 698,00 грн, із яких: 8 403,70 грн - заборгованість з орендної плати із урахуванням індексу інфляції та 294,31 грн - 3% річних від простроченої суми.

У листопаді 2018 року ПрАТ Миколаївське подало до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки договір № 1 про внесення змін до договору оренди землі зареєстровано 10 серпня 2009 року, то право оренди ПрАТ Миколаївське діє до 10 серпня 2019 року.

Витребування земельної ділянки за наявності діючого договору оренди не ґрунтується на вимогах, передбачених статтями 210, 640 ЦК України, статті 125 ЗК України та статті 18 Закону України Про оренду землі .

Також за умовами укладеного сторонами договору оренди землі, розмір орендної плати за рік користування земельною ділянкою становить 1,5 % від нормативної грошової оцінки землі. У той же час за період дії зазначеного договору орендодавцем отримано орендну плату на 4 544,15 грн більше, аніж це передбачено договором.

Посилаючись на викладене та положення частини першої статті 1212 ЦК України, ПрАТ Миколаївське просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь безпідставно отримані кошти у розмірі 4 544,15 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2019 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ПрАТ Миколаївське повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:01:000:0108 загальною площею 3,87 га ріллі, розташовану в межах Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Стягнуто з ПрАТ Миколаївське на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати з урахуванням індексів інфляції у розмірі 8 403,70 грн, 3 % річних від простроченої суми - 294,31 грн, а усього - 8 698,00 грн, та 1 409,60 грн судового збору.

У зустрічному позові ПрАТ Миколаївське до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки договір оренди набрав чинності з моменту його державної реєстрації, а саме з 06 червня 2008 року, строк дії договору оренди землі сплив 06 червня 2018 року, будь-яких доказів про його пролонгацію або про повернення земельної ділянки орендодавцю після закінчення строку дії договору відповідачем не надано, позовна вимога про зобов`язання повернути позивачці земельну ділянку підлягає задоволенню.

Спосіб нарахування позивачем за первісним позовом орендної плати за 2016-2018 роки з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних у розмірі 8 698,00 грн є обґрунтованим, оскільки відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору оренди землі.

Крім того, оскільки податковим агентом зі сплати податків та інших обов`язкових платежів з доходу орендодавця у виді орендної плати за землю виступає ПрАТ Миколаївське як орендар земельної ділянки, то сума заборгованості з орендної плати за 2016-2018 роки підлягає стягненню з відповідача із вирахуванням із суми 8 698 гривень податків та інших обов`язкових платежів.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що договірні відносини виникли між сторонами на підставі договору оренди земельної ділянки № 191 від 15 березня 2007 року, яким регламентовано порядок, умови, строки нарахування та виплати орендної плати,що виключає застосування правового механізму до стягнення надмірно виплаченої орендної плати на підставі статті 1212 ЦК України. Крім того судом не встановлено фактів звернення ПрАТ Миколаївське з вимогами до ОСОБА_2 про стягнення надмірно сплачених коштів за його життя або пред`явлення вимоги про стягнення кредитором спадкодавця таких коштів у порядку статті 1281 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ Миколаївське залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі доказів, які досліджено судом, правильно встановив обставини справи, а його висновки є обґрунтованими та узгоджуються із матеріалами справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ПрАТ Миколаївське звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ПрАТ Миколаївське про стягнення заборгованості з орендної плати і зобов`язання повернути земельну ділянку відмовити повністю, а зустрічний позов ПрАТ Миколаївське до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року ПрАТ Миколаївське надано строк для усунення недоліку.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

У лютому 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що строк дії договору оренди землі закінчився 06 червня 2018 року, а державний реєстратор помилково зареєстрував у Державному реєстрі речових прав строк речового права товариства починаючи не з дати реєстрації договору, а з дати реєстрації додаткової угоди до нього.

У серпні 2018 року земельна ділянка фактично звільнена орендарем, після чого ПрАТ Миколаївське не проводило будь-яких робіт щодо обробітку вказаної земельної ділянки. Із цього часу ОСОБА_1 безперешкодно користується земельною ділянкою, а товариство не здійснює будь-яких перешкод у цьому.

Акт-прийому передачі (повернення) земельної ділянки між сторонами не укладався, оскільки умови повернення земельної ділянки за договором оренди землі не передбачають його укладення.

У той же час за деякі роки користування орендованою земельною ділянкою орендодавцем отримано плату у розмірі більшому, аніж передбачено умовами договору.

Договором оренди землі не передбачено заборони дострокового виконання обов`язку орендарем, позивач, отримуючи від товариства орендну плату наперед, вчиняв дії, що свідчать про прийняття ним дострокового виконання, а отже, на думку відповідача за первісним позовом, зобов`язання ПрАТ Миколаївське з виплати орендної плати, у тому числі за 2018 рік, яке товариство виконало достроково, є припиненим.

Із розрахунків, наведених у касаційний скарзі, слідує, що навіть із урахуванням орендної плати за 2018 рік, має місце переплата у розмірі 2 615,85 грн (4 544,15 грн - 1 928,30 грн), а відтак для задоволення вимог по стягнення орендної плати немає підстав. Оскільки вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є похідними від вимог про стягнення орендної плати, вони також не підлягають задоволенню.

Орендодавець не виявила бажання продовжити договірні відносини, підстава отримання орендної плати відпала 06 червня 2018 року внаслідок закінчення строку дії договору, відтак сума переплати є безпідставно отриманою та підлягає поверненню орендарю відповідно до положень частини першої статті 1212 ЦК України починаючи із 06 червня 2018 року.

На момент настання строку вимоги, а саме 06 червня 2018 року, усі права та обов`язки за договором оренди землі перейшли до ОСОБА_1 , а тому строк звернення до неї як спадкоємця, у тому числі передбачений статтею 1281 ЦК України, на думку товариства, не пропущено.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що доводи, викладені у касаційній скарзі, є тотожними доводам, наведеним у апеляційній скарзі та які вже були предметом оцінки апеляційним судом.

Крім того, відповідач за первісним позовом змінив свою правову позицію, визнавши, що строк дії договору оренди землі закінчився 06 червня 2018 року, тоді як з 06 червня 2018 року та протягом судового розгляду наполягав на своєму праві оренди до 10 серпня 2019 року, перешкоджаючі їй як власнику у користуванні земельною ділянкою.

За даними державного реєстру право оренди ПрАТ Миколаївське на вказану земельну ділянку не зареєстровано взагалі.

Твердження товариства про звільнення ним земельної ділянки у серпні 2018 року не підтверджено жодним доказом та спростовуються матеріалами справи, зокрема заявами-відзивами, у яких відповідач за первісним позовом висловлює намір продовжувати використання земельної ділянки.

Оскільки після закінчення строку дії договору ПрАТ Миколаївське продовжувало користуватися земельною ділянкою, провело дискування та підготовчі дії до наступного засівання, позивачка за первісним позовом звернулася до правоохоронних органів, а до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про самоуправство з боку товариства за статтею 356 КК України.

ОСОБА_1 неодноразово намагалася повернути земельну ділянку, у тому числі пропонувала укласти мирову угоду щодо повернення земельної ділянки у стані, у якому її передано орендарю, але товариство відмовилося від цього.

Відповідачем за первісним позовом не оскаржується розрахунок та встановлений судом розмір заборгованості з орендної плати на користь ОСОБА_1 .

Водночас товариство не пред`являло будь-яких вимог про повернення надмірно сплаченої орендної плати на підставі статті 1212 ЦК України до ОСОБА_2 , хоча йому відомо про це з 2013 року, а тому строк позовної давності сплив, про що письмово заявлено суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що 15 березня 2007 року між батьком позивачки за первісним позовом ОСОБА_2 та сільськогосподарським закритим акціонерним товариством Миколаївське укладено договір оренди землі № 191, згідно із яким ОСОБА_2 передав відповідачу в оренду строком на п`ять років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку площею 3,87 га ріллі, що розташована на території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, кадастровий номер: 4821780600:01:000:0108, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 06 червня 2008 року за № 040801000963.

15 квітня 2008 року між сторонами укладено договір № 1 про внесення змін до договору оренди землі, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 10 серпня 2009 року за № 040901000931, згідно із яким пункт 8 первісного договору викладено у новій редакції: Договір укладено на 10 років . Усі інші положення вказаного договору залишено без змін.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 липня 2017 року прийняла у спадщину орендовану земельну ділянку.

05 жовтня 2017 року вона повідомила відповідача про те, що її батько помер та до неї, як спадкоємця, перейшли права на спірну земельну ділянку, а також вказала реквізити для перерахування орендної плати за 2016 та 2017 роки.

Листом від 21 березня 2018 року позивачка за первісним позовом вимагала від відповідача сплатити заборгованість по орендній платі та повернути їй земельну ділянку після закінчення строку дії договору (06 червня 2018 року), а 14 червня 2018 року направила відповідачу лист-повідмолення із запереченнями у поновленні договору оренди землі та вимогою повернути земельну ділянку, які позивачем залишено поза увагою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частини перша та друга статті 792 ЦК України). Це положення кореспондується зі статтею 13 Закону України Про оренду землі .

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів, встановлюються законом (частини перша та друга статті 210 ЦК України).

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частини перша та четверта статті 182 ЦК України).

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації (частина третя статті 640 ЦК України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Договір оренди землі від 15 березня 2007 року № 191, згідно із яким ОСОБА_2 передав відповідачу в оренду земельну ділянку площею 3,87 га ріллі, що розташована на території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, кадастровий номер: 4821780600:01:000:0108, зареєстровано у Державному реєстрі земель 06 червня 2008 року за № 040801000963.

Пунктом 43 цього договору передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (а. с. 6, т. 1).

Згідно із договором від 15 квітня 2008 року № 1 про внесення змін до договору оренди землі, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 10 серпня 2009 року за № 040901000931, та який є невід`ємною частиною договору оренди землі від 15 березня 2007 року № 191, строк оренди земельної ділянки становить десять років (а. с. 8, т. 1).

Отже право оренди земельної ділянки виникло у ПрАТ Миколаївське 06 червня 2008 року, про що і зазначено відповідачем за первісним позовом у касаційній скарзі, а строк дії договору оренди землі припинився 06 червня 2018 року.

Згідно із частиною першою статті 34 Закону України Про оренду землі у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (частина перша статті 34 Закону України Про оренду землі ).

Пунктом 21 договору оренди землі також передбачено, що після припинення його дії орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно із тим, у якому він одержав її в оренду (а. с. 5, т. 1).

21 березня 2018 року, тобто фактично за три місяця до припинення строку дії договору оренди землі, ОСОБА_1 , яка набула право власності на орендовану земельну ділянку згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом серії НМЕ № 150420, пред`явила ПрАТ Миколаївське вимогу про повернення орендованої земельної ділянки у останній строк дії договору оренди та виплату їй орендної плати за 2016-2017 роки та за період з 01 січня 2018 року по 06 червня 2018 року із урахуванням індексу інфляції (а. с. 10 - 12, т. 1), а 14 червня 2018 року направила відповідачу лист-повідмолення із запереченнями у поновленні договору оренди землі та вимогою повернути земельну ділянку, які позивачем залишено поза увагою.

Як установлено судом першої інстанції, будь-яких доказів про пролонгацію або про повернення земельної ділянки орендодавцю після закінчення строку дії договору відповідач за первісним позовом суду не надав. Натомість він не визнавав позов та висловлював свою правову позицію про закінчення строку дії договору не 06 червня 2018 року, а 10 серпня 2019 року (а. с. 241-242, т. 1).

У матеріалах справи також міститься заява від 19 липня 2018 року про кримінальне правопорушення, у якій ОСОБА_1 просить внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за ознаками статті 356 КК України, оскільки ПрАТ Миколаївське не повернув належну їй земельну ділянку, продовжує її обробляти та здійснювати підготовку до використання на наступний рік (а. с. 55, т. 1), а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію кримінального провадження (а. с. 88, т. 1).

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 як завчасно, так і після закінчення строку дії договору оренди зверталася із вимогою про повернення належної їй земельної ділянки, а на момент пред`явлення позову до суду ПрАТ Миколаївське продовжувало утримувати земельну ділянку у своєму користуванні, чим порушував її законні права та інтереси, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення земельної ділянки позивачці за первісним позовом.

При вирішенні позову в частині стягнення заборгованості по орендній платі суди виходили із того, що оскільки до складу спадкового майна позивачки за первісним позовом увійшла земельна ділянка її батька, то відповідно до статті 1218 ЦК України вона набула також право на орендну плату за вказану земельну ділянку.

Відповідно до пунктів 9-11 договору оренди землі позивачка за первісним позовом до 10 грудня поточного року повинна була отримувати орендну плату за користування земельною ділянкою за 2016, 2017, 2018 роки у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за землею здійснюється з урахуванням індексів інфляції (а. с. 7, т. 1).

Із відомостей, що містяться у розрахунку, наданого позивачем за зустрічним позовом у зустрічному позові, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 159 693,73 грн (а. с. 111, т. 1).

Виходячи із цього, суди вважали обґрунтованим спосіб нарахування позивачем за первісним позовом орендної плати за 2016-2018 роки із урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних у розмірі 8 698,00 грн, наведеним у розрахунку заборгованості (а. с. 157, т. 1), оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору оренди.

Крім того, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, оскільки податковим агентом зі сплати податків та інших обов`язкових платежів з доходу орендодавця у виді орендної плати за землю виступає ПрАТ Миколаївське як орендар земельної ділянки, то сума заборгованості з орендної плати за 2016-2018 роки підлягає стягненню з відповідача із вирахуванням із суми 8 698,00 грн суми податків та інших обов`язкових платежів.

Водночас, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили із того, що оскільки договірні відносини виникли між ОСОБА_2 та ПрАТ Миколаївське на підставі договору оренди землі від 15 березня 2007 року № 191, яким регламентовано порядок, умови, строки нарахування та виплати орендної плати, застосування правового механізму для стягнення надмірно виплаченої товариством орендної плати на підставі статті 1212 ЦК України є неможливим.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) констаовано, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Таким чином, суди із дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 надмірно виплаченої товариством орендної плати.

Інші доводи касаційної скарги також не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні ПрАТ Миколаївське норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржені прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду- без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Миколаївське залишити без задоволення.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська