Постанова

від 21.07.2021 по справі 242/6338/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/1158/21

242/6338/19

Єдиний унікальний номер 242/6338/19

Номер провадження 22-ц/804/1158/21

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

21 липня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Биліни Т.І.,

суддів Баркова В.М., Пономарьової О.М.,

за участю секретаря Сидельникової А.В.

учасники справи:

позивач - Селидівська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 травня 2020 року у складі суду Коліщук З.М., повний текст якого складено 20 травня 2020 року, по цивільній справі про стягнення збитків (неодержаного доходу, упущення вигоди), завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, -

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

04 листопада 2019 року позивач Селидівська міська рада звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення збитків (неодержаного доходу, упущення вигоди), завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Позовна заява, мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна (пекарня-склад, магазин з ганком та майстерня, житловий будинок), розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності земельної ділянки за зазначеною адресою належить Селидівській міській раді.

Рішенням виконавчого комітету Селидівської міської ради № 129/3 від 31.07.2019 року затверджено акт комісії про визначення збитку в розмірі 233756,62 грн., заподіяного ОСОБА_1 . Селидівській міській раді використанням земельної ділянки за вказаною адресою без укладення договору оренди землі за період з 01.10.2016 року по 30.06.2019 року.

Вказаний акт, з метою досудового врегулювання спору, було направлено ОСОБА_1 , проте, останній до Селидівської міської ради з заявою вирішення питання про передачу йому в оренду земельної ділянки для обслуговування будівель торгівлі без зміни її цільового призначення, не звертався та продовжує використання земельної ділянки без оформлення належних документів.

У зв`язку з вказаним, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Селидівської міської ради Донецької області збитки, завдані використанням без правовстановлюючих документів земельної ділянки, яка розташована за вказаною адресою у розмірі 233756,62 грн. та судовий збір у розмірі 3506,34 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 20 травня 2020 року позов Селидівської міської ради Донецької області задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Селидівської міської ради Донецької області збитки, завдані використанням без правовстановлюючих документів земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 233.756,62 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення відповідачем вимог земельного законодавства, внаслідок тривалого використання земельної ділянки без договору оренди, є підставою для нарахування збитків.

Причинний зв`язок між збитками і протиправною поведінкою відповідача ґрунтується на використанні відповідачем земельної ділянки без належного оформлення, що позбавило позивача, як власника землі, права отримувати дохід у вигляді орендної плати.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи

Не погодившись з даним рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що за приписами ЦПК України суд першої інстанції мав винести ухвалу про залишення справи без розгляду, у зв`язку з несплатою позивачем судового збору при поданні позову.

Позивач у своїй позовній заяві не довів факт оформлення належним чином відносин із попереднім власником нерухомого майна, тому спонукання відповідача оформити договір оренди є незаконним.

Позивачем не доведено розмір заявлених у позові збитків, оскільки вони нараховані за умови, що площа спірної земельної ділянки становить 0,2011 га.

З поданих відповідачем заперечень вбачається, що існує дві ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , із різними кадастровими номерами, одна - 1413800000:03:018:0192, площею 0,2011га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Під обслуговування житлового будинку, об`єкту житлової нерухомості, пекарні-складу, магазину з ганком та майстерні, та друга - 1413800000:03:018:0179, площею 0,1га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Згідно заперечень відповідача ділянка із кадастровим номером 1413800000:03:018:0192 містить в собі ділянку із кадастровим номером 1413800000:03:018:0179. На ділянці із кадастровим номером 1413800000:03:018:0179 стоїть житловий будинок.

Селидівська міська рада з вказаним твердженням не згодна, не приймає фактично офіційні документи, стверджуючи, що існує тільки одна ділянка, розміром 0,2011га і відмовляється виділити йому іншу частку розміром 0,1га із ділянки розміром 0,2011га, що призвело до не правильного розрахунку втрат, збільшивши їх неодноразово.

Доводи і заперечення інших учасників справи

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , в суді апеляційної інстанції підтримали доводи апеляційної скарги, просили їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення не відповідає в повній мірі, обставини судом першої інстанції встановлено не повно, висновки зроблено не у відповідності до вимог законів, які регулюють спірні відносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 28.09.2016 року є власником житлового будинку загальною площею 41,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , крім того є власником нерухомого майна: пекарня - склад площею 192,78 кв.м, магазин площею 46,6 кв.м з ганкою площею 6,8 кв.м; майстерня площею 47,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22.05.2019 року № 167532719 власником земельної ділянки площею 0.2011 га за адресою: АДРЕСА_1 - є Селидівська міська рада(а.с.11-13).

Грошова оцінка квадратного метру земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за інформацією Міжміського управління у містах Селидовому та Новогродівці Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, від 27.05.2015 року становить: 2016 рік - 450,75 грн.; 2017 рік - 477,79 грн.; 2018 рік - 716,69 грн.; 2019 рік - 1260,29 грн.( а.с.15).

З акту про визначення збитків власнику землі від 18.07.2019 року, затвердженого рішенням виконкому міської ради 31.07.2019 року за № 129/3 вбачається, що комісія по розгляду питань земельного законодавства Селидівської міської ради провела обстеження земельної ділянки за вказаною адресою та підрахувала збитки, завдані внаслідок ухилення власника будівлі від укладання договору оренди землі, які становлять 233756,62 грн.( а.с.6-10).

02.08.2019 року Селидівською міською радою на адресу ОСОБА_1 направлено копію акту про визначення розміру суми збитків заподіяних власнику землі та копію рішення виконавчого комітету міської ради від 31.07.2019 року з пропозицією інформувати у письмовій формі про результати розгляду акту для врегулювання спору у досудовому порядку(а.с.16).

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України(далі - ЗК України) суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтями 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У статті 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, в якому згідно з частиною першою статті 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктом д частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Звертаючись до суду позивач послався на статтю 1166 ЦК України, якою передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини.

Відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Проте, в чому полягала шкода, яка йому спричинена, позивач не зазначив.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Згідно позиції висловленій в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Доводи апеляційної скарги, що позивачем не доведено розмір заявлених у позові збитків, оскільки вони нараховані за умови, що площа спірної земельної ділянки становить 0,2011 га не обґрунтовані.

Відповідач не спростував наведений позивачем розрахунок та на надав належних та переконливих доказів, про існування двох ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , із різними кадастровими номерами. Навіть при наявності належним чином підтвердженої вказаної обставини відповідач не довів, що якась із ділянок, у вказаний позові період часу, ним не використовувалася, або використовувалася на правовій підставі не зазначеній позивачем.

Доводи апеляційної скарги, що земельна ділянка із кадастровим номером 1413800000:03:018:0192 містить в собі ділянку із кадастровим номером 1413800000:03:018:0179 - необґрунтовані.

Посилання відповідача в додаткових поясненнях на пропущення строку позовної давності неспроможні, оскільки відповідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, відповідно положень ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи, а саме із заяви про перегляд заочного рішення не вбачається клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За вказаних обставин доводи відповідача про незаконність судового рішення є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції, відповідачем не надано.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й необґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено згідно вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Повний текст постанови виготовлено 23 липня 2021 року.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 20 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді: В.М. Барков

О.М. Пономарьова