Постанова

від 11.06.2021 по справі 415/6637/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 415/6637/20

Провадження № 22-ц/810/362/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.

суддів:Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сінько А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 10 березня 2021 року ухвалене судом у складі: судді Калмикової Ю. О. в приміщенні того ж суду

у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Акціонерне товариство "Лисичанськвугілля" в особі ВП "Шахта ім. Д.Ф.Мельникова"

встановив:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, який мотивований тим, що з 27 січня 2016 по 24 жовтня 2019 рік позивач працював прохідним підземним у відокремленому підрозділі "Шахта ім. Д.Ф.Мельникова" ПАТ "Лисичанськвугілля" в шкідливих умовах праці, внаслідок чого отримав професійне захворювання. З 27.07.2020 року позивачу встановлено III групу інвалідності та протипоказана робота в умовах дії пилу, подразнюючих речовин, фіз. навантаження, рекомендовано диспансерний огляд у невролога, ЛОР, сімейного лікаря, і встановлено первинно 65% втрати працездатності.

Позивач вважає, що з вини підприємства відповідача, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, і йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 200 000 гривень, яка виразилась у необхідності додавати додаткові зусилля для організації свого життя, постійно лікуватися, тощо.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 10 березня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди завданої професійними захворюваннями 40 000 (сорок тисяч) гривень.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

За доводами апеляційної скарги, судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовано всі обставини справи та не взято до уваги характер правопорушення, глибину його фізичних та душевних страждань, ступінь погіршення його здібностей та ступінь позбавлення його можливості їх реалізації та необґрунтовано зменшено розмір заявленого ним відшкодування моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду та необґрунтованість доводів скарги, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судове засідання учасники справи не з`явились, що відповідно до частини 2 статті 372 Цивільного процесуального кодексу України не перешкоджає апеляційному розгляду справи з огляду на те, що вони належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1,ч.2, ч.5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд вважав доведеними підстави позову і виходячи з принципу розумності та справедливості, враховуючи стан здоров`я позивача, втрату ним професійної працездатності, ту обставину, що він є особою, яка має інвалідність, вину підприємства відповідача в заподіянні шкоди останньому, характер та об`єм його фізичних, душевних страждань внаслідок професійного захворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв`язків, і дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 40 000 гривень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свогожиття, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника абоуповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що сторони з 27 січня 2016 по 24 жовтня 2019 року перебували у трудових відносинах.

Позивач ОСОБА_1 з 27 липня 2020 року є особою з інвалідністю третьої групи, ступень втрати професійної працездатності первинно встановлено 65%.

Хронічне професійне захворювання ОСОБА_1 виникло за тих обставин, що прохідник ОСОБА_1 тривалий час працював в умовах недосконалості технології, механізмів, наявності конструктивних недоліків обладнання, відсутності та невикористання засобів індивідуального захисту, як результат, порушення роботодавцем правил охорони праці та гігієни праці. В підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосуванню. Причиною виникнення професійного захворювання є багаторазова тривала дія вуглепородного пилу, шуму, важкості праці з перевищенням ГДР під час роботи, що підтверджується Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 09.07.2020 року .

Згідно з інформаційною довідкою про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання (отруєння) №01-16/3726 від 25.11.2019 року, ОСОБА_1 працював на Відокремленому підрозділі Шахта ім. Д.Ф. Мельникова Публічного акціонерного товариства Лисичанськвугілля на посаді прохідник підземний 5 розряду з повним робочим днем під землею, умови праці згідно ДСНП №248 відносяться до 3.4 класу ( Шкідливі ).

Отже, роботодавець Акціонерне товариство "Лисичанськвугілля" в особі ВП "Шахта ім.Д.Ф.Мельникова" під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та важкої праці, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України Про охорону праці .

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Стаття 4 Закону України Про охорону праці передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних,безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодуванняшкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодженняздоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника стосовно розміру стягнутої судом моральної шкоди, який на думку колегії суддів відповідає засадам розумності та справедливості.

Зокрема, судом першої інстанції враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, його роботу на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан його здоров`я.

Визначений судом розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам справедливості, законності та співмірності.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Доказів які б спростували висновки суду скаржником не надано.

Отже, доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 10 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова Луганського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Дата складення повної постанови - 14 червня 2021 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

М.В. Назарова