Рішення

від 22.07.2021 по справі 920/949/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.07.2021 Справа № 920/949/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 920/949/19

за первісним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (40030, м. Суми, вул. Друга Залізнична, 10, ідентифікаційний код 33698892),

до відповідача за первісним позовом: акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, ідентифікаційний код 05747991),

про стягнення 22325848,74 грн,

за зустрічним позовом: акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, ідентифікаційний код 05747991),

до відповідача за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (40030, м. Суми, вул. Друга Залізнична, 10, ідентифікаційний код 33698892),

про стягнення 1780838,49 грн.

представники сторін:

позивача за первісним позовом - адвокат Дубовик В.В.,

відповідача за первісним позовом - адвокат Сафронов М.А.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Сумської області надійшла позовна заява, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 22325848,74 грн. заборгованості за договором про надання послуг транспортування теплової енергії № 89 від 07.12.2017, укладеного між сторонами, з яких: 18593681,61 грн основного боргу, 3039850,75 грн пені, 259952,65 грн 3 % річних, 432363,73 грн інфляційного збільшення, а також судовий збір у розмірі 334887,73 грн.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 16.09.2019 відкрито провадження у справі № 920/949/19 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.10.2019.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву № 18-7/900 від 07.10.2019 (вх. № 8249 від 09.10.2019), в якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

09.10.2019 відповідач подав зустрічну позовну заяву № 18-7/899 від 07.10.2019 (вх. № 3172зп від 09.10.2019), в якій просить суд стягнути з позивача за первісним позовом збитки у розмірі 1780838,49 грн. і витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 31.10.2019 провадження у справі № 920/949/19 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов та зупинено до набрання законної сили рішенням господарського суду Сумської області від 17.04.2019 у справі № 920/50/18.

У відповіді на відзив № 4577 від 30.10.2019 позивач зазначає, що на момент подання до суду позовної заяви договір № 89 вже діяв і підлягав обов`язковому виконанню сторонами, умови якого поширюються на правовідносини та зобов`язання, що виникли між позивачем та відповідачем з 10.10.2017, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з транспортування теплової енергії за період з лютого 2018 року по квітень 2019 року за договором № 89, є на думку позивача обґрунтованою, а твердження відповідача про протилежне помилковим.

Ухвалою суду від 07.05.2020 провадження у справі № 920/949/19 поновлено та призначено підготовче засідання на 26.05.2020.

26.05.2020 до суду надійшов відзив № 3004 від 26.05.2020 відповідача за зустрічним позовом, в якому просить суд поновити відповідачу за зустрічним позовом процесуальний строк для подання відзиву та відмовити в задоволенні зустрічного позову.

26.05.2020 представник відповідача за первісним позовом подав до суду заперечення № 18-7/426 від 26.05.2020 на відповідь на відзив за первісним позовом, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 18.06.2020 відкладено підготовче засідання на 16.07.2020.

Однак, 16.07.2020 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. знаходився у відпустці, що унеможливлювало розгляд справи.

Ухвалою суду від 10.08.2020 призначено підготовче засідання на 27.08.2020.

Ухвалою суду від 27.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.09.2020.

Ухвалою суду від 08.09.2020 зупинено провадження у справі № 920/949/19.

Ухвалою суду від 24.05.2021 поновлено провадження у справі № 920/949/19 та призначено розгляд справи по суті на 15.06.2021.

11.06.2021 представник відповідача за первісним позовом подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій просить суд застосувати строк позовної давності до вимог ТОВ «Сумитеплоенерго» та відмовити у задоволенні позовних вимог по первісному позову по справі в частині стягнення пені на загальну суму 2717751,94 грн., інфляційних втрат на загальну суму 418365,70 грн. та 3% річних на загальну суму 232226,16 грн. нарахованих на заборгованість по актам №№ 344, 345, 347 та 349 від 28.02.2018; №№ 529, 530, 531 та 532 від 31.03.2018; №№ 550,551, 552 та 553 від 30.04.2018; №№ 1641, 1642, 1643 та 1644 від 30.11.2018; №№ 1878, 1881, 1882 та 1883 від 31.12.2018; №№ 69, 79, 83 та 85 від 31.01.2019; №№ 290, 291, 292 та 293 від 28.02.2019 у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Ухвалою суду від 15.06.2021 відкладено розгляд справи по суті на 06.07.2021.

У судовому засіданні 06.07.2021 оголошено перерву до 20.07.2021.

У судовому засіданні 20.07.2021 оголошено перерву до 22.07.2021.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створено належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.04.2019 у справі № 920/50/18 визнано укладеним між ТОВ Сумитеплоенерго (позивач за первісним позовом - теплотранспортуюча організація) та ПАТ Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання (відповідач за первісним позовом - теплогенеруюча організація) договір № 89 від 07.12.2017 про надання послуг транспортування теплової енергії в редакції ТОВ Сумитеплоенерго з дати підписання, залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020.

Згідно з п. 1.1. договору теплотранспортуюча організація зобов`язується в опалювальний період надавати послуги з транспортування теплової енергії, яка виробляється теплогенеруючою організацією і постачається споживачам зони теплопостачання теплогенеруючої організації, тепловими мережами, які перебувають у користуванні тепло транспортуючої організації, а теплогенеруюча організація зобов`язується оплачувати послуги транспортування теплової енергії.

Відповідно до п. 1.2. договору прогнозний обсяг теплової енергії, що буде транспортуватися теплотранспортуючою організацією визначається на підставі Річного плану виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на відповідний рік, затвердженого сторонами (додаток № 1 до договору).

Пунктом 7.3. передбачено, що умови, визначені цим договором, також поширюються на зобов`язання, що виникли до укладання цього договору, оскільки в період з 10 жовтня 2017 року та до моменту укладання цього договору теплотранспортуюча організація фактично здійснювала транспортування теплової енергії, яка виробляється теплогенеруючою організацією тепловими мережами, які перебувають в користуванні теплотранспортуючої організації.

У відповідності до п. 4.2. договору ціна договору складається із сум вартості місячного транспортування теплової енергії теплогенеруючої організації мережами теплотранспортуючої організації.

На підставі п. 4.4. договору теплотранспортуюча організація протягом 4 календарних днів після отримання форми № 2-НКП-тепло(місячна) направляє теплогенеруючій організації акт про надання послуг транспортування теплової енергії, складений за формою, наведеною у додатку 4 до договору. Теплогенеруюча організація протягом 4 календарних днів розглядає акт про надання послуг транспортування теплової енергії за звітний місяць, підписує його із своєї сторони та один примірник надає теплотранспортуючій організації або у цей же строк надає обґрунтовані заперечення з урахуванням п. 3.2.3. договору.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що ціна договору складається із сум вартості місячного транспортування теплової енергії теплогенеруючої організації мережами теплотранспортуючої організації.

Згідно з пунктами 4.3, 4.4. договору теплогенеруюча організація зобов`язана до 20 числа місяця наступного за звітним місяцем надавати копію форми № 2-НКП-тепло(місячна), що подається до НКРЕКП, завірену уповноваженою особою та печаткою, а теплотранспортуюча організація протягом 4 календарних днів після отримання форми № 2-НКП-тепло(місячна) направити теплогенеруючій організації акт про надання послуг транспортування теплової енергії.

Теплогенеруюча організація протягом 4 календарних днів повинна розглянути акт про надання послуг транспортування теплової енергії, підписати та один примірник надати теплотранспортуючій організації або у цей же строк надати обґрунтовані заперечення з урахуванням п. 3.2.3. договору.

Відповідно до умов п. 4.5. договору теплогенеруюча організація зобов`язалась до 15 числа місяця наступного за місяцем, в якому надавалися послуги транспортування теплової енергії, сплачувати теплотранспортуючій організації 50% від вартості прогнозного обсягу теплової енергії, передбаченого п. 1.2. договору. Теплогенеруюча організація зобов`язана здійснити остаточну оплату за надані за відповідний місяць послуги транспортування теплової енергії протягом 5 календарних днів з моменту підписання сторонами акту про надання послуги транспортування теплової енергії протягом 5 календарних днів з моменту підписання сторонами акту про надання послуг транспортування теплової енергії. Сторони погодили, що у випадку непідписання акту про надання послуг транспортування теплової енергії з будь-яких причин, остаточний розрахунок за надані послуги транспортування теплової енергії за звітний місяць повинен бути здійснений теплогенеруючою організацією не пізніше останнього числа місяця, наступного за звітним на підставі тарифу на транспортування теплової енергії, передбаченого п. 4.1. договору, та кількості теплової енергії у відповідному місяці, визначеної відповідно п. 4.7. договору або п. 4.10. договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом зазначає, що ним на виконання умов договору № 89 від 07.12.2017 протягом лютого 2018 - квітня 2019 року надано відповідачу за первісним позовом послуги транспортування теплової енергії, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), рахунками на оплату, копії яких додано позивачем до позовної заяви, проте відповідач за первісним позовом не виконав свої зобов`язання за договором та не оплатив надані позивачем за первісним позовом послуги.

Згідно з пунктом 3.1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308, суб`єкти господарювання, що здійснюють господарську діяльність з виробництва теплової енергії, повинні дотримуватися вимог законів України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг , Про теплопостачання , інших актів законодавства, якими регулюється діяльність у сфері природних монополій та у сфері теплопостачання.

Основні принципи діяльності господарювання у сфері теплопостачання визначені статтею 19 Закону України Про теплопостачання .

За ст. 1 Закону України Про теплопостачання сфера теплопостачання - сфера діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплоносій - рідка або газоподібна речовина, що циркулює у трубах або каналах і передає теплову енергію в системах теплопостачання, опалення, вентиляції та технологічних установках; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до приписів статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

На підставі частини першої статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст. 901 ЦК України).

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Факт надання послуг позивачем за первісним позовом у лютому 2018 року на суму 2714330,60 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме: актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 344 від 28.02.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 345 від 28.02.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 347 від 28.02.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 349 від 28.02.2018; рахунком на оплату № 36 від 28.02.2018; рахунком на оплату № 37 від 28.02.2018; рахунком на оплату № 38 від 28.02.2018; рахунком на оплату № 39 від 28.02.2018; листом № 1470 від 14.03.2018; листом № 21/199 від 27.03.2018.

Факт надання послуг позивачем у березні 2018 року на суму 2750226,51 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме: актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 529 від 31.03.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 530 від 31.03.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 531 від 31.03.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 532 від 31.03.2018; рахунком на оплату № 62 від 31.03.2018; рахунком на оплату № 63 від 31.03.2018; рахунком на оплату № 64 від 31.03.2018; рахунком на оплату № 65 від 31.03.2018; листом № 2097 від 11.04.2018.

Факт надання послуг позивачем у квітні 2018 року на суму 701862,63 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме: актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 550 від 30.04.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 551 від 30.04.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 552 від 30.04.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 553 від 30.04.2018; рахунком на оплату № 82 від 30.04.2018; рахунком на оплату № 83 від 30.04.2018; рахунком на оплату № 84 від 30.04.2018; рахунком на оплату № 85 від 30.04.2018; листом № 2542 від 05.05.2018; листом № 21/347 від 13.06.2018.

Факт надання послуг позивачем у листопаді 2018 року на суму 2034780,27 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме: актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1641 від 30.11.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1642 від 30.11.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1643 від 30.11.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1644 від 30.11.2018; рахунком на оплату № 373 від 30.11.2018; рахунком на оплату № 374 від 30.11.2018; рахунком на оплату № 375 від 30.11.2018; рахунком на оплату № 376 від 30.11.2018; листом № 6523 від 13.12.2018.

Факт надання послуг позивачем у грудні 2018 року на суму 2846709,80 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме: актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1878 від 31.12.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1881 від 31.12.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1882 від 31.12.2018; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1883 від 31.12.2018; рахунком на оплату № 397 від 31.12.2018; рахунком на оплату № 398 від 31.12.2018; рахунком на оплату № 399 від 31.12.2018; рахунком на оплату № 400 від 31.12.2018; листом № 129 від 11.01.2019.

Факт надання послуг позивачем у січні 2019 року на суму 2706440,82 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме: актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 69 від 31.01.2019; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 79 від 31.01.2019; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 83 від 31.01.2019; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 85 від 31.01.2019; рахунком на оплату № 15 від 31.01.2019; рахунком на оплату № 16 від 31.01.2019; рахунком на оплату № 13 від 31.01.2019; рахунком на оплату № 14 від 31.01.2019.

Факт надання послуг позивачем у лютому 2019 року на суму 2283777,61 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме: актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 291 від 28.02.2019; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 293 від 28.02.2019; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 290 від 28.02.2019; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 292 від 28.02.2019; рахунком на оплату № 38 від 28.02.2019; рахунком на оплату № 39 від 28.02.2019; рахунком на оплату № 40 від 28.02.2019; рахунком на оплату № 41 від 28.02.2019.

Факт надання послуг позивачем у березні 2019 року на суму 1959451,19 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме: актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 327 від 31.03.2019; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 328 від 31.03.2019; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 329 від 31.03.2019; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 330 від 31.01.2019; рахунком на оплату № 55 від 31.03.2019; рахунком на оплату № 56 від 31.03.2019; рахунком на оплату № 57 від 31.03.2019; рахунком на оплату № 58 від 31.03.2019.

Факт надання послуг позивачем у квітні 2019 року на суму 596201,81 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме: актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 473 від 30.04.2019; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 474 від 30.04.2019; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 475 від 30.04.2019; актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 476 від 30.04.2019; рахунком на оплату № 73 від 30.04.2019; рахунком на оплату № 74 від 30.04.2019; рахунком на оплату № 75 від 30.04.2019; рахунком на оплату № 76 від 30.04.2019; листом № 2151 від 15.05.2019.

Акти виконаних робіт (надання послуг) за період лютий 2018 - квітень 2019 років підписані уповноваженими особами позивача і відповідача, не містять будь-яких зауважень, заперечень чи відмови від прийняття послуг.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що заборгованість відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за договором № 89 від 07.12.2017 про надання послуг транспортування теплової енергії складає 18593681,61 грн., а також те, що факт надання послуг позивачем відповідачу з транспортування теплової енергії за період з лютий 2018 - квітень 2019 років за вищезазначеним договором повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 18593681,61 грн. на підставі статей 526, 629, 692, 712 ЦК України.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем за первісним позовом нараховано відповідачеві пеню в сумі 3039850,75 грн., 3% річних в сумі 259952,65 грн. та інфляційні втрати в сумі 432363,73 грн.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.3. договору визначено, що у разі невиконання своїх грошових зобов`язань теплогенеруюча організація зобов`язана сплатити теплотранспортуючій організації пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч.1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У відповідності до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку, пеня нарахована з лютого 2018 року по квітень 2018 року в розмірі 1076417,23 грн., з листопада 2018 року по квітень 2019 року в розмірі 1963433,52 грн., що в загальному розмірі становить 3039850,75 грн. Враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем строків оплати послуг за договором, суд визнає зазначені вимоги законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Отже, загальний розмір пені, який підлягає стягненню становить 3039850,75 грн.

Враховуючи, що факт прострочення відповідачем зобов`язання по договору встановлений судом, - вимога позивача про стягнення з відповідача 259952,65 грн. 3 % річних та 432363,73 грн. інфляційних втрат є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач за первісним позовом надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач за первісним позовом не надав суду доказів сплати заборгованості за договором про надання послуг транспортування теплової енергії № 89 від 07.12.2017.

Відповідачем за первісним позовом подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності, відповідно до якої, просить суд застосувати строк позовної давності до вимог ТОВ Сумитеплоенерго у справі № 920/949/19 та відмовити у задоволенні позовних вимог по первісному позову у справі в частині заборгованості за актами приймання-передачі виконаних робіт №№ 344, 345, 347 та 349 від 28.02.2018 на суму 2714330,60 грн.; №№ 529, 530, 531, 532 від 31.03.2018 на суму 2750226,51 грн.; №№ 550,551,552, 553 від 30.04.2018 на суму 701562,63 грн.; №№ 1641, 1642, 1643, 1644 від 30.11.2018 на суму 2034780,27 грн.; №№ 1878, 1881, 1882, 1883 від 31.12.2018 на суму 2846709,80 грн.; №№ 69, 79, 83, 85 від 31.01.2019 на суму 2706440,82 грн.; №№ 290, 291, 292, 293 від 28.02.2019 на суму 2283777,61 грн у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

В обґрунтування заяви, відповідач за первісним позовом посилається на ч. 5 ст. 315 ГК України, якою передбачено, що для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Суд вважає її необґрунтованою та безпідставною з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір № 89 надання послуг транспортування теплової енергії, предметом якого є надання послуг з транспортування теплової енергії, яка виробляється теплогенеруючою організацією і постачається споживачам зони теплопостачання теплогенеруючої організації, тепловими мережами, які перебувають у користуванні теплотранспортуючої організації.

Отже зазначений договір за своєю правовою природою не містить ознак договору перевезення вантажів, а є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ч. 5 ст. 315 Глави 32 Правове регулювання перевезення вантажів Господарського кодексу України, для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Оскільки, як встановлено вище судом, договір № 89 від 07.12.2017 за своєю правовою природою є договором про надання послуг, підстави для застосування до правовідносин сторін положень ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України відсутні. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за надані послуги з транспортування теплової енергії надані у лютому 2018 - квітні 2019 роках в межах визначеного ст. 257 ЦК України загального строку позовної давності.

З огляду на викладене, враховуючи підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача перед позивачем, суд дійшов висновку задовольнити первісний позов.

Стосовно зустрічних позовних вимог відповідача за первісним позовом суд зазначає наступне.

АТ Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання (позивач за зустрічним позовом) подано до ТОВ Сумитеплоенерго (відповідач за зустрічним позовом) зустрічний позов про стягнення збитків у сумі 1780838,49 грн., завданих неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом своїх обов`язків з транспортування теплової енергії у лютому 2018 року, що в свою чергу призвело до понаднормативних втрат теплової енергії.

Згідно з п. 2.1. договору № 89 від 07.12.2017 межі експлуатаційної відповідальності між теплогенеруючою організацією та теплотранспортуючою організацією визначаються у відповідності з актом розмежування експлуатаційної відповідальності між теплогенеруючою організацією та теплотранспортуючою організацією, який є додатком 5 до цього договору. Транспортування теплової енергії здійснюється від теплової камери ТК 605, ТК 605-1 до зовнішньої стіни будинків/споруд, перелік яких наведений у додатку 2 цього договору, в зоні надання послуг теплогенеруючої організації, визначених в ТК 314, ТК 440, ТК 434, ТК 601, ТК 617. Перелік ТК є додатком 3 до цього договору. Теплогенеруюча організація зобов`язується оплатити вищезазначені послуги в порядку та у строк, що передбачений цим договором, та забезпечити подання теплової енергії належної якості (тиск та температура). Якість теплової енергії, що транспортується визначається на підставі показників сертифікованих та повірених засобів вимірювальної техніки, встановлених на межі розмежування експлуатаційної відповідальності.

Відповідно до п. 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 централізоване постачання гарячої води та централізоване опалення - це послуги, спрямовані на задоволення потреб споживача у гарячій воді та у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири/будинку, які надаються виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання та внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Позивач за зустрічним позовом є виконавцем послуг з поставки теплової енергії та поставки гарячої води (у період до 18.06.2019 - виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання) на території обслуговування у місті Суми відповідно до рішень виконавчого комітету Сумської міської ради № 322 від 20.05.2011, № 322 від 18.06.2019 та ліцензій Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Фактично теплова енергія позивача за зустрічним позовом транспортується від теплової камери ТК 605, ТК 605-1 до зовнішньої стіни будинків/споруд в зоні надання послуг теплогенеруючої організації, визначених ТК 314, ТК 440, ТК 434, ТК 601, ТК 617.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку управитель багатоквартирного будинку - фізична особа-підприємець або юридична особа суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Отже управитель багатоквартирного будинку відповідає за ремонт теплових мереж, які знаходяться в багатоквартирному будинку.

Згідно з підпунктом 1 пункту 22 Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2003 № 630 точками розподілу, в яких здійснюється передача послуг від виконавця споживачеві, є: 1) у багатоквартирному будинку послуги з: централізованого опалення - відгалуження від стояків у межах квартири; постачання холодної та гарячої води - після першої водозапірної арматури на відгалуженні від стояка у квартирі споживача.

Здійснюючи розрахунок збитків позивач за зустрічним позовом брав не розмір фактичних понаднормативних втрат в магістральних теплових мережах, а порахував понаднормативні втрати теплової енергії як величину втраченої, недовідпущеної (непоставленої) продукції, у чому і полягають збитки. Збитки виникли внаслідок недовідпуску теплової енергії споживачам, тобто у разі відсутності понаднормативних втрат (тобто належного виконання зобов`язання без нормативних втрат), ця продукція була б відпущена споживачам (отримана споживачем) і відповідно ними сплачена, однак споживачі цієї продукції не отримали, вона втрачена при транспортуванні.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. При цьому для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, завдання збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Проте, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів протиправної поведінки відповідача за зустрічним позовом, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, не надано доказів вини, також не доведено завдання збитків саме відповідачем за зустрічним позовом.

Листом № 1474 від 15.03.2018 відповідач за зустрічним позовом повідомив позивача за зустрічним позовом про те, що не погоджується з вказаними в акті приймання-передачі теплової енергії за лютий 2018 року втратами теплової енергії в об`ємі 8222,366 Гкал, що у відсотках становить 19,17 %. Оскільки, відповідно до тарифів, затверджених Національною комісією що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, нормативні втрати теплової енергії в теплових мережах в межах території обслуговування ТОВ Сумитеплоенерго в зоні обслуговування споживачів котельня ППВ ПАТ Сумське НВО складають 33988,67 Гкал в рік або 14,6 %, в тому числі 5126,95 Гкал (12,7%) в лютому місяці 2018 року. Враховуючи наведене, ТОВ Сумитеплоенерго прийнято до розрахунків за лютий 2018 року: спожиту споживачами ПАТ Сумське НВО теплову енергію в кількості 34671,094 Гкал; фактичні втрати теплової енергії на рівні нормативних в кількості - 5126,95 Гкал; про транспортовану теплову енергію мережами ТОВ Сумитеплоенерго в кількості 39798,044 Гкал.

Житлові будинки в зоні відповідальності ПАТ Сумське НВО не оснащені приладами обліку теплової енергії 100 %, а отримують теплову енергію в будинках, які обладнано приладами обліку лише приблизно на 70%, визначити фактичні теплові втрати в тепловій мережі ТОВ Сумитеплоенерго неможливо.

Отже, зважаючи на безоблікове споживання теплової енергії, невизначеність втрат у внутрішньобудинкових мережах в зоні споживачів позивача за зустрічним позовом та у відомчих теплових мережах, які не належать відповідачу за зустрічним позовом, посилання позивача за зустрічним позовом на те, що фактичні втрати теплової енергії виникли у теплових мережах належних на праві користування ТОВ Сумитеплоенерго та з його вини є безпідставним.

Крім того, є безпідставними посилання позивача за зустрічним позовом, що кількість теплової енергії, що була передана до перевезення ТОВ Сумитеплоенерго підтверджується показниками лічильника, які були відображені у Зведеній відомості, оскільки у Зведеній відомості, наданої позивачем за зустрічним позовом, не має жодних даних щодо показань лічильників.

Також, позивач за зустрічним позовом зазначає, що вартість теплової енергії у теплових мережах позивача, що була втрачена при транспортуванні у лютому 2018 року понад нормативом, складає 1780838,49 грн. (у відповідності до тарифів на теплову енергію, затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, дійсних у лютому 2018 року). Проте, позивач за зустрічним позовом не надав суду доказів того, що підтверджує фактичні втрати та обсяг понаднормативних втрат саме у теплових мережах, що перебувають в оренді ТОВ Сумитеплоенерго та таких, що виникли на ділянці від ТК 605, ТК 605-1 до зовнішньої стіни будинків/споруд в зоні надання послуг теплогенеруючої організації, визначених в ТК 314,3 ТК 440, ТК 434, ТК 601, ТК 617, а також не зазначено дати та номерів постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо встановлення тарифів на теплову енергію по яким розрахована сума збитків у розмірі 1780838,49 грн.

Відповідно до п. 2.6 Постанови НКРЕКП Про затвердження порядку формування тарифу на теплову енергію № 377 втрати теплової енергії в процесі її транспортування тепловими мережами здійснюються в установленому законодавством порядку відповідно до методик та інших нормативних документів з нормування втрат. Оскільки визначити фактичні втрати теплової енергії в тепловій мережі неможливо - приймаються розрахункові втрати теплової енергії ТОВ Сумитеплоенерго .

Ураховуючи наведене, оскільки відсутні засоби обліку для встановлення фактичних втрат в теплових мережах відповідача за зустрічним позовом, відсутні докази порушення відповідачем за зустрічним позовом умов договору № 89, що призвели до понаднормативних втрат, також те, що до розрахунку збитків включено не фактичні втрати та обсяг понаднормативних втрат теплової енергії в теплових мережах, в межах відповідальності відповідача за первісним позовом, а величину втраченої, недовідпущеної (непоставленої) продукції, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими і безпідставними.

Відповідно до розділу ІІ Порядку урахування втрат теплової енергії в теплових мережах у тарифах на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 01.07.2016 № 1214, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за № 1124/29254, урахування втрат теплової енергії в теплових мережах у тарифах на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання здійснюється шляхом визначення в річному плані ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії та подальшого використання в розрахунках тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання на плановий період згідно з вимогами Порядку формування тарифів із визначенням та використанням в розрахунках тарифів відповідного показника Втрати теплової енергії в теплових мережах на рівні:

- розрахункових втрат теплової енергії в теплових мережах на плановий період - ліцензіатам, які не мають перевищення або мають перевищення до 0,5 відсоткового пункту включно фактичних втрат теплової енергії в теплових мережах за базовий період (у відсотках) від розрахункових втрат теплової енергії в теплових мережах на плановий період (у відсотках), та ліцензіатам, які мають таке перевищення понад 0,5 відсоткового пункту, але не схвалили в НКРЕКП Програму;

- фактичних втрат теплової енергії в теплових мережах за базовий період у відсотках, зменшених на 0,5 відсоткового пункту, - ліцензіатам, які мають перевищення від 0,5 до 10 відсоткових пунктів включно фактичних втрат теплової енергії в теплових мережах за базовий період (у відсотках) від розрахункових втрат теплової енергії в теплових мережах на плановий період (у відсотках) та яким НКРЕКП схвалила Програму до початку прогнозного періоду.

Отже, позивач за зустрічним позовом мав право, як ліцензіат, розрахувати нормативні фактичні (якщо позивач за зустрічним позовом стверджує про їх наявність) втрати в теплових мережах, урахувати втрати в тарифах на теплову енергію і подати їх для затвердження уповноваженому органу Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики послуг. Натомість позивач за зустрічним позовом не скористався наданим йому правом.

Тому, на думку суду, позивач за зустрічним позовом не довів суду належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні статей 76-78 ГПК України, факту та розміру завданих йому збитків.

Зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості зустрічних позовних вимог відповідача за первісним позовом, а відтак зустрічні позовні вимоги відповідача за первісним позовом не підлягають задоволенню.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що первісний позов задоволено повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 334887,73 грн. за подання первісного позову покладається на відповідача за первісним позовом, а витрати по сплаті судового збору щодо подання зустрічного позову повністю покладаються на відповідача за первісним позовом у зв`язку з відмовою в задоволенні його зустрічних позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» до акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» задовольнити повністю.

2. Стягнути з акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, ідентифікаційний код 05747991) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» (40030, м. Суми, вул. Друга Залізнична, 10, ідентифікаційний код 33698892) 18593681,61грн. (вісімнадцять мільйонів п`ятсот дев`яносто три тисячі шістсот вісімдесят одна гривня 61 копійка) основного боргу, 3039850,75 грн. (три мільйони тридцять дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 75 копійок) пені, 259952,65 грн. (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві гривні 65 копійок) 3 % річних, 432363,73 грн. (чотириста тридцять дві тисячі триста шістдесят три гривні 73 копійки) інфляційного збільшення, 334887,73 грн. (триста тридцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят сім гривень 73 копійки) витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні зустрічного позову акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» до товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 27.07.2021.

Суддя В.В. Яковенко