Постанова

від 22.07.2021 по справі 826/13914/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 липня 2021 року

Київ

справа №826/13914/16

адміністративне провадження №К/9901/9292/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,

представників позивача Козленко М.С., Щербини А.І., Мініна О.А. ,

представників відповідача Кальковця В.Л. , Демченка С.В., Цісар Г.І.,

представника третьої особи Стаднюк В.А.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Ейвон Косметікс Юкрейн на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Добрівської Н.А. від 17 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І. від 26 лютого 2019 року у справі за позовом Дочірнього підприємства Ейвон Косметікс Юкрейн до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, третя особа-Головне управління ДПС у Київській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Предметом розгляду судів у цій справі (з урахування заяви про зменшення позовних вимог) були позовні вимоги Дочірнього підприємства Ейвон Косметікс Юкрейн (далі - позивач, Підприємство) до Офісу великих платників податків ДФС (правонаступник - Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган), третя особа - Бориспільське відділення Бориспільської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Київській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України; далі - третя особа) про: 1) визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у невчиненні дій, направлених на повернення Підприємству суми надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 21753418,00 грн. на підставі заяви від 28 грудня 2015 року за №6642 та листа від 29 березня 2016 року за №1166; 2) зобов`язання відповідача подати висновок про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 21753418,00 грн. на поточний рахунок Підприємства в Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області.

Обґрунтовуючи позовну заяву, з урахування заяви про зменшення позовних вимог, зазначало, що протягом 2013-2014 років сплатило до державного бюджету авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів та щомісячні авансові внески з цього податку. Оскільки утворилась переплата з податку на прибуток, яка після неодноразових звернень до контролюючого органу із заявами про повернення надмірно сплачених грошових зобов`язань та всупереч статті 43 Податкового кодексу України (далі - ПК України) залишилась неповернутою в розмірі 21753418,00 грн., просило зобов`язати відповідача подати до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок про повернення відповідної суми коштів на поточний рахунок Підприємства.

Суди встановили, що Підприємство на протязі 2013-2014 років було платником щомісячних авансових внесків по податку на прибуток підприємства відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України.

Відповідно до показників декларації позивача за 2013 рік позивачем самостійно нараховано (узгоджено) податкові зобов`язання за 2013 рік у розмірі 32508459,00 грн.; у 2013 році сплачено 48410172,00 грн. щомісячних авансових внесків з податку на прибуток підприємств (рядок 13.7 ЗП декларації за 2013 рік); також, окрім сплати власне щомісячних авансових внесків, Підприємством протягом 2013 року сплачено авансових внесків при виплаті дивідендів у сумі 21660000,00 грн. (рядок 13.5.1 додатка ЗП декларації за 2013 рік). Відтак за підсумками 2013 року різниця між сплаченими авансовими внесками з податку на прибуток при виплаті дивідендів, щомісячними авансовими внесками з цього податку та нарахованою сумою грошових зобов`язань за звітний період склала 37561713,00 грн.

У січні-березні 2014 року Підприємством сплачено 10895362,00 грн. щомісячних авансових внесків з податку на прибуток підприємств (рядок 13 ЗП декларації за 2014 рік). Оскільки за підсумками підприємницької діяльності за 2014 рік позивачем отримано збитки, то сума надмірно сплачених грошових зобов`язань у звітному періоді склала 10895362,00 грн.

Частину суми переплати з податку на прибуток, сформовану за результатами 2014 року, позивач використав в рахунок погашення податкових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями від 09 вересня 2014 року №0000992240 та від 10 вересня 2014 року №0005672210, №0005672210, №0005682200.

Таким чином, залишок переплати, сформованої за результатами декларування 2014 року після погашення грошових зобов`язань, склав 10191705,00 грн. Сукупно за результатами декларування 2013-2014 років різниця між сплаченими авансовими внесками з податку на прибуток при виплаті дивідендів, щомісячними авансовими внесками з цього податку та нарахованою сумою грошових зобов`язань склала 47753418,00 грн.

У грудні 2015 року змінено основне місце обліку Підприємства як великого платника податків шляхом його переведення з Бориспільської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на облік до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників, правонаступником якого є відповідач.

28 грудня 2015 року позивач звернувся до третьої особи із заявою (вих.№6642) про повернення сум надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 47753418,00 грн. на поточний рахунок в установі банку, однак листом від 11 січня 2016 року фіскальним органом повідомлено Підприємство про те, що з 01 січня 2016 року останнє зареєстровано як платник податків за неосновним місцем обліку, інтегровані картки платника з податку на прибуток передано до відповідача.

29 березня 2016 року позивач звернувся до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників із листом (вих.№1166) (отримано 04 квітня 2016 року), у якому повідомив, що згоден не порушувати питання перевищення законодавчо встановленого строку виконання заяви в разі, якщо Міжрегіональним головним управлінням - Центральним офісом з обслуговування великих платників буде надано висновок про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань за заявою №6642 від 28 грудня 2015 року не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня отримання цього листа.

Листом від 14 квітня 2016 року за №8165/10/28-10-42-2-11 Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників повідомило, що за результатами аналізу наявних баз даних обліковується переплата з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у розмірі 29159561,50 грн, а заявлена позивачем до відшкодування сума у розмірі 47753418,00 грн. за даними інтегрованої картки платника не обліковується; запропоновано провести звіряння розрахунків з бюджетом з вищевказаного податку.

06 лютого 2017 року на підставі поданої Підприємством заяви та на виконання отриманого від контролюючого органу висновку Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві перерахувало на рахунок позивача частину надмірної сплати податку на прибуток в розмірі 26000000,00 грн.

Втім решта суми сплачених позивачем у 2013-2014 роках грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 21753418,00 грн. не повернута Підприємству.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 17 жовтня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року, позов задовольнив частково; визнав протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невчиненні дій, направлених на повернення Підприємству суми надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в частині 159561,50 грн. на підставі заяви від 28 грудня 2015 року №6642 та листа від 29 березня 2016 року №1166; зобов`язав відповідача подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновок про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 159561,50 грн. на поточний рахунок Підприємства; у задоволені решти позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про наявність у позивача права на повернення суми надміру сплаченого податку у розмірі 159561,50 грн., залишок якої обліковується після перерахування частини надмірної сплати цього податку в розмірі 26000000,00 грн. й не заперечується відповідачем, позивачем виконано усі умови, необхідні для її повернення, однак контролюючий орган не діяв у спосіб, передбачений законодавством, чим порушив право позивача на отримання таких коштів.

Водночас, відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що сума авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів, сплачена позивачем у 2013 році, зараховується у зменшення сум нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток (з урахуванням зарахованого авансового внеску відповідно до статті 57 ПК України) у декларації за підсумками звітного періоду з перенесенням суми перевищення до складу наступних податкових періодів; при цьому сума неврахованого у зменшення податкових зобов`язань з податку на прибуток залишку авансових внесків з цього податку при виплаті дивідендів у звітному періоді не формує надміру сплачену суму грошових зобов`язань у звітному періоді згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 та підпунктом 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 ПК України, а акумулюється у декларації звітного періоду та переноситься на зменшення податкових зобов`язань з податку на прибуток наступних податкових періодів, відповідно, поверненню не підлягає.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Підприємство подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти у відповідній частині нове рішення, яким задовольнити позов, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у невчиненні дій, направлених на повернення Підприємству суми надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 21753418,00 грн. на підставі заяви від 28 грудня 2015 року за №6642 та листа від 29 березня 2016 року за №1166 та зобов`язання відповідача подати висновок про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 21593856,50 грн. на поточний рахунок Підприємства в Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області.

Додатково на забезпечення більш ефективного захисту порушеного права та з огляду на правову позицію, висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі №826/7380/15, просить вийти за межі позовних вимог та з власної ініціативи стягнути на користь позивача через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області суму надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 21593856,50 грн. Також просить вирішити питання про стягнення (відшкодування) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступає відповідачем у справі, судових витрат позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, а також витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в судах першої та касаційної інстанцій.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на неправильне застосування судами пункту 57.1 статті 57 та пункту 153.3 статті 153 ПК України, наслідком чого стала помилкова кваліфікація ними надмірно сплачених грошових зобов`язань у розмірі 21660000,00 грн. як залишку авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів, а не щомісячних авансових внесків з цього податку, адже такий висновок не ґрунтується на положеннях законодавства. Стверджує, що позивач використав сплачені ним у 2013 році авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів у повному обсязі в результаті застосування підпункту 153.3.3 пункту 153.3 статті 153 ПК України, відобразивши відповідну суму у рядку 13.5.1 додатку ЗП до декларації за 2013 рік, а тому наявна у Підприємства переплата з податку на прибуток, що утворилася за наслідками діяльності у 2013-2014 роках, повністю складається із сум сплачених щомісячних авансових внесків з цього податку й обмежень щодо повернення таких грошових зобов`язань ПК України не містить. Також вважає, що судами неправильно застосовано положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та безпідставно відмовлено у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін в частині відмови у задоволенні позовних вимог, - обґрунтованими та законними.

У відповіді на відзив позивач не погоджується із доводами відповідача, вважаючи їх такими, що ґрунтуються на неправильному застосуванні законодавчих норм.

Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні представники позивача підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити; представники відповідача та третьої особи проти доводів та вимог останньої заперечили, вважаючи їх безпідставними, надавши відповідні пояснення.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На момент спірних правовідносин, що є розглядом у цій справі, механізм ведення обліку сплати податків було встановлено Порядком ведення органами Міністерства доходів і зборів оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженим Наказом №765 від 5 грудня 2013 року Міністерства доходів і зборів України (який був чинним до 10 червня 2016 року) (далі - Порядок №765) .

Відповідно до положень пункту 1 розділу ІІ Порядку №765 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску територіальними органами Міндоходів відкриваються інтегровані картки платників за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками, а для обліку сум передоплати - за кожним платником.

Пунктом 13 розділу ІІ Порядку №765 встановлено, що занесення/перенесення, виключення/включення операцій в інформаційній системі проводяться структурними підрозділами територіальних органів Міндоходів, на які покладено функції з введення відповідної інформації. Контроль за достовірністю та повнотою відображення інформації в інформаційній системі забезпечується структурними підрозділами, на які покладено функції з введення відповідної інформації.

За змістом пункту 5 розділу IV Порядку №765 дані про надходження податків, зборів, митних платежів, передоплати та єдиного внеску відображаються територіальним органом Міндоходів, на який покладено функції з ведення обліку відповідного платежу, в інтегрованій картці платника і в реєстрі надходжень та повернень у день отримання від органів Державної казначейської служби відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів.

Отже відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відомості, внесені податковим органом до баз даних, є податковою інформацією, що повинна відповідати принципу достовірності та відображати дійсний стан розрахунків платника з бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа №825/999/17), від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а) та від 25 березня 2020 року (справа №826/9288/18).

Як вже зазначалося вище, у ході розгляду справи встановлено, що відповідно до показників декларації позивача за 2013 рік позивачем самостійно нараховано (узгоджено) податкові зобов`язання за 2013 рік у розмірі 32508459,00 грн.; у додатку ЗП до рядка 13 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік позивачем зменшено податок на прибуток як на суму авансового внеску у зв`язку із виплатою дивідендів у розмірі 21660000,00 грн. (рядок 13.5.1 додатка ЗП), так і на суму щомісячних авансових внесків, нарахованих відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України, у розмірі 48410172,00 грн. (рядок 13.7 додатка ЗП), усього на суму 70070172,00 грн. (рядок 13 додатка ЗП). В результаті наведеного була задекларована переплата з податку на прибуток (рядок 14 декларації) в сумі 37561713,00 грн.

Правильність розрахунку суми авансових внесків у зв`язку із виплатою дивідендів та факт сплати її позивачем до бюджету відповідачем не заперечується та визнається.

При цьому судами встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами відсутність податкового боргу у позивача, а також наявність переплати з податку на прибуток підприємств за підсумками діяльності у 2013 році у розмірі 37561713,00 грн. Проте 11 березня 2014 року контролюючим органом у зв`язку із застосуванням алгоритму , який опубліковано у листі Міністерства доходів і зборів України №3194/7/99-99-19-03-01-17 від 07 лютого 2014 року Про подання податкової звітності з податку на прибуток за 2013 рік , було внесено до інтегрованої картки платника податків за результатами річного декларування дані щодо переплати не у відповідності до рядка 14 декларації -37561713 , а -15901713 , що на 21660000 грн. менше показника, зазначеного в податковій декларації.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у контролюючого органу не було передбачених чинним на момент спірних відносин податковим законодавством підстав для невідображення вказаної суми переплати в інтегрованій картці платника податків, однак вказали на те, що остання не формує надміру сплачену суму податку, а акумулюється у декларації звітного періоду та переноситься на зменшення податкових зобов`язань з податку на прибуток наступних податкових періодів, оскільки, як визначили суди, це сума авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів.

Так, згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) надміру сплачені грошові зобов`язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Згідно з підпунктом 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Статтею 43 ПК України передбачено умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань.

За приписами пунктів 43.1 - 43.3 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Згідно з пунктом 43.4 статті 43 ПК України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

За приписами пунктів 43.5, 43.6 статті 43 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів (пункт 87.1 статті 87 ПК України).

Згідно з підпунктом 57.1 статті 57 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов`язань.

Відповідно до підпункту 153.3.1 пункту 153.3 статті 153 ПК України у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 152 цього Кодексу, чи ні.

Підпунктом 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Обов`язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, є такий емітент або отримувач дивідендів платником податку чи має пільги зі сплати податку, надані цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена в пункті 151.1 статті 151 цього Кодексу (крім платників цього податку, які підпадають під дію статті 156 цього Кодексу).

За правилами, установленими підпунктами 153.3.3, 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 ПК України, платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв`язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 153.3.2 цього пункту. У разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов`язань підприємства - емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов`язань наступного податкового періоду, а при отриманні від`ємного значення об`єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов`язань майбутніх податкових періодів.

Авансовий внесок із податку, сплачений у зв`язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід`ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється при репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) (підпункт 153.3.8 пункту 153.3 статті 153 ПК України).

Зі змісту названих вище положень випливає, що платник податків, обчисливши суму нарахованого податку на прибуток за звітний період, повинен зменшити його на суму сплачених авансових внесків у зв`язку з нарахуванням дивідендів. У разі отримання від`ємного значення (сума авансових внесків у зв`язку з виплатою дивідендів перевищує суму нарахованого податку на прибуток платник податків має право перенести цю різницю на зменшення податкових зобов`язань у наступних звітних періодах.

Відтак, відобразивши у рядку 13.5.1 додатку ЗП до рядка 13 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік суму авансового внеску у зв`язку із виплатою дивідендів у розмірі 21660000,00 грн., позивач використав сплачені ним у 2013 році авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів у повному обсязі в результаті застосування підпункту 153.3.3 пункту 153.3 статті 153 ПК України, а тому наявна у Підприємства переплата з податку на прибуток, що утворилася за наслідками діяльності у 2013-2014 роках, повністю складається із сум сплачених щомісячних авансових внесків з цього податку й обмежень щодо повернення таких грошових зобов`язань ПК України не містить.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №804/67/17.

Висновок же судів про те, що сума авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів, сплачена позивачем у 2013 році, зараховується у зменшення сум нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток, з урахуванням зарахованого авансового внеску відповідно до статті 57 ПК України, у декларації за підсумками звітного періоду з перенесенням суми перевищення до складу наступних податкових періодів не ґрунтується на правильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права та обставинах даної справи, наслідком чого стала помилкова кваліфікація ними надмірно сплачених грошових зобов`язань у розмірі 21660000,00 грн. як залишку авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів, а не щомісячних авансових внесків з цього податку. У даному випадку сума авансового внеску, попередньо сплаченого позивачем протягом 2013 року при виплаті дивідендів (21660000,00 грн.), не перевищувала суму податкових зобов`язань Підприємства такого звітного періоду (32508459,00 грн.), тому підстав для застосування положень підпункту 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 ПК України, у відповідності до якого сума перевищення переноситься у зменшення податкових зобов`язань майбутніх податкових періодів, не було.

З огляду на обставини справи та нормативне регулювання, зумовлене фактичною правовою природою цих обставин, Верховний Суд вважає, що податковий орган як суб`єкт владних повноважень, безпосереднім обов`язком якого є контроль за правильністю нарахування та сплати податків і зборів суб`єктами господарювання, неправомірно відмовся зарахувати зазначену переплату з авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів в рахунок нарахованого податку на прибуток за 2013 рік, що призвело до неправильного подальшого відображення стану розрахунків із бюджетом та виникнення цього судового спору.

При цьому не є прийнятними посилання контролюючого органу на застосування алгоритму , який опубліковано у листі Міністерства доходів і зборів України №3194/7/99-99-19-03-01-17 від 07 лютого 2014 року, що спричинило зникнення з інтегрованої картки позивача суми переплати, оскільки такі дії не узгоджуються із вимогами законодавства, наведеними вище.

Оскільки між сторонами відсутній спір про фактичну сплату до Державного бюджету України щомісячних авансових внесків з податку на прибуток протягом 2013-2014 років у розмірі 47753418,00 грн., дотримання Підприємством строку, визначеного пунктом 43.3 ПК України для подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань, беручи до уваги перерахування на рахунок позивача частини надмірної сплати податку на прибуток в розмірі 26000000,00 грн. після звернення до суду із цим позовом та відкриття провадження у справі, а також часткове задоволення судом позовних вимог та зобов`язання відповідача подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновок про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 159561,50 грн., рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Офісу великих платників податків ДФС, що полягає у невчиненні дій, направлених на повернення Підприємству суми надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 21593856,50 грн., та зобов`язання відповідача подати висновок про повернення вказаної суми надміру сплачених грошових зобов`язань підлягають скасуванню із прийняття у цій частині нового рішення про задоволення позову.

При цьому відносно порушеного позивачем у касаційній скарзі питання щодо виходу за межі позовних вимог та стягнення на користь Підприємства через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області суми надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 21593856,50 грн., то у відповідності до приписів статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги й не приймає і не розглядає вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Що ж стосується питання про стягнення (відшкодування) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступає відповідачем у справі, витрат на професійну правничу допомогу, понесених Підприємством, слід зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до пунктів 1, 2, 5 частини першої статті 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно положень частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктами 1, 2 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зі змісту наведених вище правових норм вбачається, що КАС України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам (засадам) адміністративного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 10 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За змістом статей 3, 6, 7, 8, 9 КАС України при вирішенні адміністративного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, враховує завдання адміністративного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Згідно частини першої статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини сьомої статті 134 КАС України, відповідно до яких обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже при вирішенні питання про стягнення на користь Підприємства витрат на професійну правничу допомогу суд повинен був надати оцінку тим обставинам, щодо яких відповідач мав заперечення, однак, відмовляючи повністю у задоволенні клопотання позивача про відшкодування таких витрат, суд першої інстанції так і не з`ясував позицію Офісу великих платників податків ДФС щодо співмірності судових витрат, про відшкодування яких просить позивач, із заявленими позовними вимогами та не витребував у відповідача відповідних доказів. Вказуючи на відсутність в матеріалах справи належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, проте, не визначив фактичний обсяг правової допомоги, необхідний при супроводі даної справи, як і власне не спростував безпосередню участь адвоката(тів) при розгляді спору, як наслідок, передчасно дійшов висновку про відсутність у позивача права на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу як таких.

Суд же апеляційної інстанції на такі обставини уваги не звернув.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають частковому скасуванню, а справа в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Що ж стосується витрат позивача, понесених у зв`язку із сплатою судового збору, то матеріали справи свідчать про те, що Підприємством при зверненні з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 2756,00 грн., апеляційною скаргою - 4134,00 грн. та касаційною скаргою - 5512,00 грн., а загалом у розмірі 12402,00 грн.

Так, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3674-VI Про судовий збір (далі - Закон №3674-VI).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3674-VI (у редакції, чинній на час подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Позовна заява у цій справі подана юридичною особою у 2016 році, а спір у справі носить немайновий характер і фактично заявлена одна позовна вимога (визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії як похідна від попередньої).

За змістом підпунктів першого, другого та третього пункту третього частини другої статті 4 Закону №3674-VI (у редакції, чинній на час подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг) ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою, становила 1 розмір мінімальної заробітної плати; апеляційної скарги на рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви; касаційної скарги на рішення суду - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2016 рік з 01 січня 2016 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі встановлено 1378,00 грн.

Отже розмір судового збору за подання позивачем до суду позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у цій справі у відповідності із вимогами Закону №3674-VI повинен був становити загалом 6201,00 грн. (1378,00 грн. - за подання позовної заяви, 2067,00 грн. - за подання апеляційної скарги та 2756,00 грн. - за подання касаційної скарги).

Враховуючи викладене, обставини часткового задоволення касаційної скарги Підприємства, а також беручи до уваги стягнення Окружним адміністративним судом міста Києва на користь позивача суми судового збору у розмірі 1388,06 грн., судові витрати, понесені позивачем зі сплати судового збору у зв`язку із розглядом справи, підлягають присудженню на його користь саме у розмірі 4812,94 грн., який відповідає вимогам Закону №3674-VI.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 356 КАС України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається, зокрема, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 353, 355, 360 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Ейвон Косметікс Юкрейн задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльності Офісу великих платників податків ДФС, що полягає у невчиненні дій, направлених на повернення Дочірньому підприємству Ейвон Косметікс Юкрейн суми надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 21593856,50 грн. (двадцять один мільйон п`ятсот дев`яносто три тисячі вісімсот п`ятдесят шість гривень п`ятдесят копійок) на підставі заяви від 28 грудня 2015 року за №6642 та листа від 29 березня 2016 року за №1166; зобов`язання Офісу великих платників податків ДФС подати висновок про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 21593856,50 грн. (двадцять один мільйон п`ятсот дев`яносто три тисячі вісімсот п`ятдесят шість гривень п`ятдесят копійок) на поточний рахунок Дочірнього підприємства Ейвон Косметікс Юкрейн в Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області - скасувати.

Прийняти у вказаній частині позовних вимог нове рішення, яким позов Дочірнього підприємства Ейвон Косметікс Юкрейн задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, що полягає у невчиненні дій, направлених на повернення Дочірньому підприємству Ейвон Косметікс Юкрейн суми надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 21593856,50 грн. (двадцять один мільйон п`ятсот дев`яносто три тисячі вісімсот п`ятдесят шість гривень п`ятдесят копійок) на підставі заяви від 28 грудня 2015 року за №6642 та листа від 29 березня 2016 року за №1166.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, подати висновок про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток в розмірі 21593856,50 грн. (двадцять один мільйон п`ятсот дев`яносто три тисячі вісімсот п`ятдесят шість гривень п`ятдесят копійок) на поточний рахунок Дочірнього підприємства Ейвон Косметікс Юкрейн (ЄДРПОУ 24924140, адреса: 08325, Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Харківське шосе, будинок 5; р/р НОМЕР_1 в ПАТ СІТІБАНК , МФО 300584) в Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року у частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути на користь Дочірнього підприємства Ейвон Косметікс Юкрейн (ЄДРПОУ 24924140, адреса: 08325, Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Харківське шосе, будинок 5) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43141471, адреса: 04119, м.Київ, вул. Дегтярівська, 11 г) понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційних скарг у розмірі 4812,94 грн. (чотири тисячі вісімсот дванадцять гривень дев`яносто чотири копійки).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду