Ухвала

від 29.07.2021 по справі 813/4940/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 липня 2021 року

Київ

справа №813/4940/15

адміністративне провадження №К/9901/25651/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Желєзного І.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року

у справі №813/4940/15

за позовом ОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство "Енергобанк"

про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором № ДФ - 122644-1302 про строковий банківський вклад з виплатою відсотків в кінці строку, укладеного 26 січня 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Енергобанк" в особі представника відділення № 1 в м. Жидачів на користь третьої особи ОСОБА_1 в сумі вкладу 4456 доларів США та відсотків за вкладом;

зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором № ДФ - 122637-1302 про строковий банківський вклад з виплатою відсотків в кінці строку, укладеного 26 січня 2015 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Енергобанк" в особі представника відділення № 1 в м. Жидачів на користь третьої особи ОСОБА_1 в сумі вкладу 4796 доларів США та відсотків за вкладом.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2016 року, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду 21 січня 2020 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, за результатами нового розгляду справи у задоволенні позову відмовлено.

08 липня 2021 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі №813/4940/15.

14 липня 2021 року до Суду надійшло клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження в якому зазначено, що копію оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції отримано електронною поштою 08 червня 2021 року, що підтверджується відповідними доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення, оскільки відповідач звернувся з касаційною скаргою у строк, що не перевищує 30 днів з моменту отримання ним копії оскаржуваного рішення.

Також, 14 липня 2021 року до Суду надійшло клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

З огляду на такі доводи колегія суддів зазначає наступне.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності врегульовані положеннями Закону України "Про захист прав споживачів", який установлює права споживачів, який визначає механізм їхнього захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22).

Тобто в контексті вимог Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про захист прав споживачів", вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їхнім виконавцем, який відповідає за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Крім того, у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц Велика Палата Верховного Суду встановила, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Фонду майнової відповідальності за договором банківського вкладу позивач як споживач фінансових послуг звільняється від сплати судового збору за ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях процесу.

З огляду на це вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, через неналежне виконання договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Суд зауважує, що дія наведеної норми поширюється також і на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат від шкодувань за вкладами на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/649/16 (провадження № 11-1032апп18) і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від вказаного правового висновку.

З цих міркувань Суд доходить висновку, що скаржник звільнений від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги.

Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам КАС України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до положень п. 8 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 ст. 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами пп. 1-4 ч. 4 ст.328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Пунктом 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

В касаційній скарзі позивач посилається на те, що дана справа підлягає касаційному оскарженню на підставі пп. "а", "в" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.

Також в касаційній скарзі позивач посилається на те, що оскаржуване судове рішення не відповідає правовим позиціям Верховного Суду, які висловлені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі №826/12238/15, від 30 вересня 2019 року у справі №821/596/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №813/4434/15, від 21 січня 2020 року у справі №813/4940/15, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1136/17, від 08 липня 2020 року у справі №826/7530/17, від 03 вересня 2020 року у справі №810/851/17.

Наведені скаржником аргументи потребують ретельної перевірки та вивчення матеріалів справи, чого не можна виконати на стадії відкриття касаційного провадження, тому проаналізувавши підставу на якій подано касаційну скаргу у цій справі, колегія суддів погоджується, з доводами скаржника про наявність обставин, з якими законодавець обумовлює здійснення касаційного перегляду рішення суду.

Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, подана з дотриманням установленого процесуальним законом строку на касаційне оскарження, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, відсутні.

Керуючись статтями 328, 330, 334, 338 КАС України,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі №813/4940/15.

Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі №813/4940/15.

Витребувати з Львівського окружного адміністративного суду справу №813/4940/15.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів. Учасникам справи встановити строк для подачі відзиву на касаційну скаргу у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали та роз`яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді Я. О. Берназюк

С. М. Чиркін