Постанова

від 20.07.2021 по справі 752/23561/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 752/23561/17

провадження № 22-ц/824/6328/2021

головуючий у суді І інстанції Колдіна О.О.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики в сумі 1 6237 779 гривень 50 копійок, з яких сума основного боргу - 7 557 060 гривень, проценти за користування коштами - в розмірі 7062001 гривня 76 копійок, 3% річних - в розмірі 1 618 717 гривень 74 копійки.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 22 червня 2010 року позивач передала відповідачу в позику грошові кошти в розмірі 300 000 доларів США, а відповідач зобов`язався їх повернути до 31 грудня 2010 року, однак у визначений строк свої зобов`язання не виконав. 05 березня 2013 року відповідач підтвердив свої зобов`язання перед позивачем за розпискою від 22 липня 2010 року.

10 лютого 2016 року відповідач в рахунок часткового виконання зобов`язань за договором позики передав чоловіку позивачки - ОСОБА_3 , грошові кошти в сумі 15 000 доларів США. Факт передачі зазначених коштів був засвідчений розпискою, підписаною ОСОБА_3 та відповідачем.

Оскільки на момент звернення до суду відповідач не повернув суму позики позивач з урахування заяви про зміну розміру позовних вимог просила стягнути з відповідача суму заборгованості за договором позики, яка станом на 15 липня 2020 року становить 20213509,93 гривні, з яких: сума основного боргу - 7557060 гривень, проценти за користування коштами - в розмірі 10239274,70 гривень, 3% річних - в розмірі 2238309 гривень 23 копійки.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи та недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими, із допущенням порушення норм процесуального права, внаслідок чого висновки суду, викладені в рішенні (зокрема про те, що позивачем був пропущений строк позовної давності), не відповідають дійсним обставинам справи.

Зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення суд зробив висновок про відсутність обставин, які переривають строк позовної давності, однак ці висновки не відповідають обставинам справи, оскільки належними доказами у судовому засіданні було доведено, що відповідач протягом всього періоду з 2010 року визнавав свій борг і частково його погашав.

До матеріалів справи було надано в якості доказів: копію розписки від 5 березня 2013 року про отримання чоловіком позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_1 та визнання суми боргу в розмірі 300 000 доларів США; копію й оригінал розписки від 10 лютого 2016 року про отримання чоловіком ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , 15 000 доларів США в рахунок погашення боргу, однак вказані розписки не були прийняті судом першої інстанції до уваги, що призвело до висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи.

Звертає увагу суду, що розписка від 2013 року не була прийнята судом першої інстанції до уваги з тих мотивів, що позивачем не був наданий її оригінал, а відповідач заперечує факт складання такої розписки. При цьому, судом не було враховано, що вказана розписка 2013 року була складена в єдиному екземплярі та передана відповідачу в якості підтвердження отримання від нього вказаних в розписці сум коштів, і відповідно, не могла бути у позивача.

Вказує, що відповідач в ході судового розгляду справи неодноразово змінював свою позицію щодо обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів. Застосування строку позовної давності було заявлене вже після отримання результатів експертизи.

Також вказує, що судом першої інстанції не було повідомлено позивача про прийняття судом відмови відповідача від визнання обставин, зафіксованих розпискою від 2013 року, і не було встановлено строк для надання інших доказів таких обставин (визнання боргу відповідачем) у зв`язку з прийняттям відмови сторони, що є порушенням норм процесуального права, викладених зокрема у ст. 89, ч. 6 ст. 83 ЦПК України. Наведене обґрунтовує поважність причин неподання доказів до суду першої інстанції.

12 квітня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Южди С.М., в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що в підтвердження переривання строку позовної давності позивачем було надано суду розписки від 05 березня 2013 року про сплату процентів у розмірі 3 000 доларів США та від 10 лютого 2016 року про погашення боргу в розмірі 15 000 доларів США. Судом першої інстанції було належним чином досліджено надані позивачем розписки в підтвердження переривання строку позовної давності та надано їм належну правову оцінку, що такі розписки не можуть свідчити про визнання відповідачем боргу перед позивачем та не можуть бути підставою для переривання строку позовної давності.

Розписка від 5 березня 2013 року не містить посилань на розписку від 22 червня 2010 року та написана ОСОБА_3 , який не є стороною спірних правовідносин позики, та не є уповноваженою особою позивача на прийняття повернення позики. Крім того, розписка від 5 березня 2013 року не може прийматись судом як доказ, оскільки на вимогу суду позивачем не було надано її оригіналу.

Розписка від 10 лютого 2016 року не є та не може бути належним доказом у справі, оскільки з тексту розписки вбачається, що вона не містить інформації щодо предмету доказування та на її підставі не можливо встановити дійсні обставини справи.

Вказує, що факти виконання відповідачем зобов`язань за договором позики, тобто факт вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, не можуть підтверджуватись показаннями свідків. Посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17.

Також вказує, що зі змісту розписки від 22 червня 2010 року слідує, що між сторонами не було обумовлено проценти за користування грошовими коштами, отже у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Южда С.М. просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 просили задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

20 липня 2021 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Южди С.М. надійшло клопотання про відкладення судового засідання з необхідністю здобуття нових доказів, зокрема отримання інформації щодо перебування у зареєстрованому шлюбі позивача та її чоловіка - ОСОБА_3 станом на 10 лютого 2016 року, тобто на дату складання ОСОБА_3 розписки від 10 лютого 2016 року, та призначення почеркознавчої експертизи для спростування обставини щодо підписання ним розписки від 10 лютого 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи з наведених підстав апеляційний суд визнав таке клопотання безпідставним, оскільки стороною відповідача не надані докази існування об`єктивних причини, що перешкоджали здобути ці докази у суді першої інстанції.

Крім того, у справі було призначено судом першої інстанції експертизу для встановлення обставини щодо підписання відповідачем розписки від 10 лютого 2016 року, однак експертиза не була оплачена відповідачем та не була проведена експертною установою.

Також колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Дана справа не знаходить свого вирішення близько чотирьох років, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам.

Також, відхиляючи клопотання про відкладення справи суд враховує, що відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому ґрунтовно і змістовно виклав свою позицію.

З огляду на викладене та з метою дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже кожна сторона самостійно обирає право на вчинення чи невчинення процесуальних дій та несе ризик настання наслідків, що випливають з таких дій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність вимог позову щодо наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у зв`язку з невиконання зобов`язань по поверненню позичених коштів.

Судом встановлено, що 22 червня 2010 року ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 300 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2010 року.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч.2 ст.1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

На підставі ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України).

Відповідно до положень ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від Позикодавця до позичальника.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц та у постанові Верховного Суду від 8 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц), що були правильно застосовані судом першої інстанції.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розписка від 22 червня 2010 року, що була надана позивачем в оригіналі, містить підтвердження про отримання відповідачем грошових коштів від позивача та зобов`язання повернути їх у визначений в розписці строк та правильно встановив, що відповідач не виконав свої зобов`язання у визначений в розписці строк.

Судом першої інстанції також враховано висновок експертів за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи від 23.01.2020 року №19799-9801/19-32, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_2 , що міститься в розписці від 22.06.2010 року виконаний самим ОСОБА_2 .

Оскільки відповідачем частково було погашено заборгованість у сумі 15 тисяч доларів США, тому заборгованість складає 285 тисяч доларів США.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Висновок суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення суми позики та 3% річних ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють даний вид правовідносин, є правильним.

Позивачем до стягнення заявлено суму нарахованих ним за період з 01.01.2011 року по 15.07.2020 року 3% річних від розміру невиконаного зобов`язання у розмірі 2 238 309,23 грн. Однак позовні вимоги в цій частині у повному обсязі не можуть бути задоволені.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц зазначено, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), а тому дата остаточного погашення заборгованості і є датою, коли зобов'язання відповідача перед позивачем мають бути припинені. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим. Тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Цивільний кодекс України не пов`язує наслідки спливу строку позовної давності з припиненням зобов`язання.

У позовних вимогах позивачем заявлено про стягнення на підставі ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних у період із 1 січня 2011 року і до 15 липня 2020 року. Однак право позивача, як кредитора, на отримання 3% за порушення відповідачем грошового зобов`язання обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову та за час розгляду справи з урахуванням заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог до 15 липня 2020 року. Тому кількість днів прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем становить 2070 дні, а тому 3 % річних буде складати 1 316 167,14 грн.

Таким чином, оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання за договором позики від 22 червня 2010 року, то позивач має право на отримання неповернутої суми позики у розмірі 7 557 060 грн та 3% річних від розміру невиконаного зобов`язання у розмірі 1 316 167,14 грн.

Звертаючись до суду першої інстанції позивач просила стягнути не лише суму боргу за договором позики, але і проценти за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ.

Судом правильно встановлено, що предметом договору позики від 22 червня 2010 року є грошові кошти у іноземній валюті - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV Про Національний банк України облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.

Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Частиною другою статті 46 вказаного Закону передбачено, що НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 389 визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.

Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв`язки з Україною тощо.

Тобто, облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Відповідні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, також правильно застосовані судом першої інстанції.

Отже вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами на підставі ст.1048 ЦК України є необґрунтованими.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо застосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності колегія апеляційного суду дійшла наступного.

Із матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 звернулась із позовом до Голосіївського районного суду м. Києва 14 листопада 2017 року.

Встановивши, що ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом з пропуском позовної давності, про застосування якого відповідачем подано письмову заяву, суд першої інстанції застосував передбачені ч. 4 ст. 267 ЦК України наслідки та відмовив у позові у зв`язку із пропуском позовної давності.

В той же час, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦПК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оцінка того чи є підстави для поновлення позивачеві позовної давності залежить від сукупності всіх обставин справи, включаючи тривалість часу коли позивач перебував в умовах, за яких не міг, на його думку, захистити своє право. При цьому повинні враховуватись конкретні твердження, зроблені позивачем, які повинні бути підтверджені відповідними доказами. В силу принципу змагальності тягар доказування підстав позовних вимог покладається на позивача, а заперечення - на відповідача, вольова діяльність яких становить основу всієї процесуальної діяльності щодо доказування.

Відтак, тягар доказування стороною вважається виконаним, якщо суд може констатувати, що стверджуване стороною на підтримання своєї позиції є більше можливим, аніж заперечення проти цього.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності позивач зазначала, що між сторонами існували дружні стосунки, тому позивач вірив усним завірянням відповідача про повернення заборгованості.

Крім того, позивач посилається також на загально відомі події, які існували починаючи з кінця 2013 року для мешканців Донецької області та продовжують діяти до тепер.

Позивач так само, як і відповідач є переселенцями з Донецької області, яка вимушена була суттєво змінити своє звичне життя, переїжджати на нові місця, знімати житло, рятувати близьких.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів, з урахуванням обставин справи вважає, що причини, за яких було пропущено строк позовної давності, мають бути визнані поважними.

Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги як обставини, що переривають строк позовної давності, розписку від 5.03.2013 року з огляду на відсутність її оригіналу та розписку від 10.02.2016 року з огляду на те, що ця розписка не містить посилання на виконання зобов`язання за спірною борговою розпискою, та будь-яка передача коштів у цей день не відбулася. Тому, на переконання суду першої інстанції розписка від 10.02.2016 року не може свідчити про визнання боргу відповідачем, а отже не може бути підставою для переривання строку позовної давності.

В той же час судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що розписка була відібрана з метою підтвердження виконання ОСОБА_2 в подальшому своїх зобов`язань.

Стороною відповідача не надано доказів існування інших боргових зобов`язань, як перед позивачем ОСОБА_1 так і перед її чоловіком ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку Згідно частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16 та у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 753/13696/15-ц.

З тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника), що свідчать про визнання боргу. До таких може відноситися лист, зміст якого свідчить, що боржник визнає існування боргу і бажає відновити погашення боргу.

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що "до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій".

У постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що "відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

З урахуванням змісту розписки від 10 лютого 2016 року колегія апеляційного суду погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що її зміст є наслідком звіряння сторонами розміру виконаних боргових зобов`язань. Із пояснень позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , наданих ними у якості свідків вбачається, що указана розписка була складена у присутності трьох сторін та підписана була самим відповідачем, що відповідачем не заперечувалось. Стороною відповідача також не спростовано підстави засвідчення відповідачем розписки від 10.02.2016 року шляхом проставлення на ній власного підпису.

Відтак з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання указаної розписки як доказу визнання боргу відповідачем, та як наслідок відсутності підстав для переривання строку позовної давності, колегія апеляційного суду погодитись не може.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи наведене, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на її користь з відповідача ОСОБА_2 7 557 060 грн суми основного боргу та 1 316 167,14 грн суми 3% річних

Відповідно до частини 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У суді першої інстанції заявлено позов на загальну суму 20 213 509, 93 грн, із яких задоволенню підлягають 8 873 227,14 грн, що складає 43,89 % від суми позовних вимог.

При поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 8 000 грн, при поданні апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 12 000 грн (8 000+12 000) =20 000 грн, з яких 43,89% становить 8 778 грн.

Також за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню позивачеві витрати на проведення почеркознавчої експертизи у розмірі 10 048 грн.

Тому за розгляд позову у суді першої та апеляційної інстанції підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача 8 778 грн (43,89 %) судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, за подання позовної заяви, апеляційної скарги та проведення експертизи (8 778 +10 048=13 188,07).

Керуючись ст.ст. 367,369,374,376,381,382,389 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 7 557 060 (сім мільйонів п`ятсот п`ятдесят сім тисяч шістдесят) грнсуми основного боргу; 1 316 167 (один мільйон триста шістнадцять тисяч сто шістдесят сім) грн 14 коп. суми 3% річних.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 13 188 (тринадцять тисяч сто вісімдесят вісім) грн 07 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба