Ухвала

від 27.07.2021 по справі 566/1441/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Рівненський апеляційний суд

У Х В А Л А

Іменем України

27 липня 2021 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:

Суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

За участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне кримінальне провадження № 12017180000000152 стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, за участю учасників судового провадження: прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника адвоката ОСОБА_7 , потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , -

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Млинівського районного суду Рівненської області від 30 серпня 2019 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, з призначенням покарання у виді позбавлення волі строком на сім років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

Прийнято рішення рахувати строк відбуття покарання ОСОБА_5 з моменту його затримання після звернення вироку до виконання.

Судом вирішено питання щодо речових доказів у справі та постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь виконавчого комітету Млинівської районної ради Рівненської області в особі КЗ Млинівська центральна районна лікарня 543,70 грн витрат на лікування ОСОБА_10 ; на користь виконавчого комітету Луцької міської ради в особі КЗ Луцька міська клінічна лікарня 18765 грн на лікування ОСОБА_10 ; на користь НДЕКЦ МВС України 6331,28 грн процесуальних витрат, пов`язаних із залученням експертів.

Як визнав доведеним суд, ОСОБА_5 13 липня 2017 року о 06.55 год, керуючи автомобілем марки ВАЗ 2106 реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Центральній в с. Велика Городниця Млинівського району Рівненської області (автодорога Демидівка-Велика Городниця-на Орлику) зі сторони с. Залав`я в напрямку с. Яловичі з швидкістю приблизно 55-60 км/год, в порушення вимог підпунктів 2.3 б), 12.3 Правил дорожнього руху проявив неуважність до дорожньої обстановки, при виникненні перешкоди для руху пішохода ОСОБА_11 , яка йшла по смузі його руху та яку він об`єктивно міг виявити, заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу не вжив, та допустив наїзд на останню, після чого виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з автобусом ПАЗ 32054 р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_12 , який рухався у зустрічному напрямку.

У результаті ДТП пішохід ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, пасажири автомобіля ВАЗ 2106 р.н. НОМЕР_1 - ОСОБА_13 загинув на місці події, а ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в медичному закладі.

У поданих апеляційних скаргах:

Обвинувачений ОСОБА_5 та захисник-адвокат ОСОБА_14 , покликаючись на незаконність і необґрунтованість вироку суду першої інстанції, доводять, що суд обґрунтував оскаржуваний вирок висновками, які не відповідають фактичним обставинам справи, сумнівними і недопустимими, на їхню думку, доказами, а також неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність. Вказують, що в процесі дослідження висновку експерта ОСОБА_15 та його допиту виявлено ряд дефектів якості надання медичної допомоги потерпілому ОСОБА_10 , зокрема, невчасне виявлення та відсутність хірургічного втручання в зв`язку з травматичним розривом селезінки, не встановлення діагнозу двохсторонньої посттравматичної пневмонії легень, що могло вплинути на стан здоров`я ОСОБА_10 та настання його смерті. Зазначають, що судом безпідставно відхилено ряд клопотань, що стосувалися з`ясування питань впливу на настання смерті ОСОБА_10 дефектів надання медичної допомоги, що має істотне значення для ухвалення законного та справедливого рішення. Також вважають, що висновок експерта від 15.09.2017 року є недопустимим доказом, оскільки вихідні дані для вказаного висновку, зокрема, конкретну видимість пішохода ОСОБА_11 , було отримано під час проведення слідчого експерименту від 17.08.2017 року за участі ОСОБА_5 , як свідка, у зв`язку з чим даний протокол слідчого експерименту, який був проведений без врахування всіх обставин та погодніх умов, які мали місце в час скоєння ДТП, теж вважають недопустимим. Зазначають, що ОСОБА_5 не роз`яснено право, як особи, яка вчинила ДТП, відмовитися від дачі показань, не відповідати на запитання, чим порушено таку засаду кримінального провадження, як свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім`ї.

Просять вирок скасувати із закритттям кримінального провадження щодо ОСОБА_5 .

Потерпіла ОСОБА_9 , не оспорюючи фактичних обставин даного кримінального провадження, доведеності вини ОСОБА_5 у скоєному та правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК України, доводить, що судом, на її думку, призначено надто суворе покарання без врахування її доводів та висновку досудової доповіді органу пробації про можливість застосування щодо ОСОБА_5 міри покарання, яка б не була пов`язана з ізоляцією від суcпільства, а також усіх даних про особу обвинуваченого, який скоїв ДТП з необережності, позитивно характеризується за місцем проживання та знаходився у добрих стосунках із загиблими, у звязку з чим просить вирок в частині призначення покарання змінити та призначити ОСОБА_5 покарання, яке не пов`язане з позбавленням волі.

Іншими учасниками судового розгляду вирок в апеляційному порядку не оскаржено. Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_7 та потерпілу ОСОБА_9 на підтримання апеляційних скарг, думку прокурора та потерпілої ОСОБА_8 щодо залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника підлягають задоволенню частково.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджується сукупністю доказів, розглянутих в судовому засіданні, яким дана правильна юридична оцінка, і є обґрунтованим.

Покликання захисника-адвоката ОСОБА_14 в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також доводи щодо недопустимості ряду доказів, які пов`язані із смертю потерпілого, як на підставу визнання незаконним прийнятого рішення, не є переконливими.

Як в ході досудового розслідування, так і під час судового слідства обвинувачений ОСОБА_5 визнав факт скоєння дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 13 липня 2017 року, внаслідок якої загинуло двоє осіб, з приводу чого щиро розкаявся, зазначивши при цьому, що визнає заявлений цивільний позов. При цьому зазначив, що їхав з безпечною швидкістю та вжив всіх заходів для уникнення дорожньо-транспортної пригоди, в тому числі, і наїзду на пішохода ОСОБА_11 .

Із змісту апеляційних вимог захисника вбачається, що він, фактично, порушує питання про недотримання органом досудового розслідування під час розслідування кримінального провадження вимог КПК України, вказуючи, що докази, на яких ґрунтується обвинувальнийвирок щодо ОСОБА_5 , є недопустимими, оскількибули отримані в період досудового розслідування, коли останній перебував у статусі свідка, що потягло у свою чергу, на його думку, порушення прав людини і основоположних свобод. Це, зокрема, стосується відомостей про обставини дорожньо-транспортної пригоди, наданихним, як свідком під час проведення слідчого експерименту від 17.08.2017 року. Зазначенідокази були використані, як вихідні дані, при проведенні експертиз, що, на його думку, суперечить положенням ст. 87 КПК України. Крім того, вважає, що у вироку відсутня належна оцінка щодо доводів про своєчасність надання медичної допомоги потерпілому ОСОБА_10 , у якого було діагностовано двохсторонню посттравматичну пневмонію легень.

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а, натомість, надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченомуст. 89 КПК.

Відповідно доч.1ст.87КПК України, ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 1 ст. 18 КПК України,жодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення, а відповідно до вимог частини другої цієї статті - кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

Тобто,законодавцем заборонено стороні обвинувачення вчиняти дії, спрямовані на примушування будь-якої особи до визнання винуватості, або говорити з приводу підозри чи обвинувачення, а вчинення дій всупереч цій забороні має визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Так, п. 6 ч. 2ст. 87 КПКУкраїни (в редакції від 13 квітня 2012 року) передбачено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод діяння з отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, колина час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї.Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що відомості про ДТП доЄРДР були внесені за фактом вчинення кримінального правопорушення, а не щодо особи ОСОБА_5 . Останній, викладаючи власну версію щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, ствердив, що аби уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_11 , яка стояла на його смузі руху, він пригальмував, однак, враховуючи, що проїздна частина була мокрою, оскільки йшов сильний дощ, його занесло на зустрічну смугу, на якій рухався автобус. Такі твердження слідчий, відповідно до вимог ч.2 ст. 9 КПК України, зобов`язаний був всебічно, повно і неупереджено дослідити та у разі їх підтвердження прийняти процесуальне рішення про закриття цього кримінального провадження за реабілітуючими обставинами.

А тому, з метою перевірки й уточнення наданих ОСОБА_5 відомостей щодо обставин ДТП за його згодою та за участю потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , статистів і понятих був проведений слідчий експеримент. Його проведенню передувало роз`яснення ОСОБА_5 права не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.Під час цієї слідчої дії ОСОБА_5 була надана можливість висловити свою власну точку зору причин травмування пішохода та загибелі двох осіб і в такий (законний) спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що не суперечить засаді верховенства права.

Матеріали кримінального провадження не містять даних, які б давали підстави вважати,що при проведенні слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи ОСОБА_5 ,або слідчий у будь-якій формі примушував би ОСОБА_5 до визнання своєї винуватості уДТП. Не було у слідчого й достатніх даних вважати, що надалі ОСОБА_5 буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим.

Тільки після отримання висновку експерта № 3.1-652/17 від 15.9.2017 року, відповідно до якого надані відомості щодо обставин ДТП визнані неспроможними з технічної точки зору, ОСОБА_5 було оголошено про підозру, а в подальшому ці наведені ним, як свідком, дані не були покладені в обґрунтування його винуватості за обвинувальним вироком суду, про що не заперечив і сам обвинувачений.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 86 КПК України,доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом.

Таким чином судом, на думку колегії суддів, правомірно покладено в основу обвинувального вироку протокол проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_5 разом із планом-схемою та ілюстративною таблицею ( т. 1 а.с. 87-93), який проведено у порядку, визначеномуКПК України, а, відтак, відсутні підстави вважати недопустимими доказами відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, надані ОСОБА_5 , як свідком під час проведення слідчого експерименту.

Під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_5 вказав, як і за яких обставин стався наїзд на пішохода ОСОБА_11 та зіткнення із автобусом ПАЗ 32054 р.н. НОМЕР_2 на зустрічній смузі руху, що узгоджується і з висновками ряду експертиз.

Із висновку інженерно-транспортної експертизи № 3.1-652/17 від 15.09.2017 року (т. 1 а.с. 162-168), в основу якого покладено вихідні дані, отримані в ході проведення огляду місця ДТП та слідчих експериментів, слідує, що дії водія автомобіля марки ВАЗ 2106 реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_5 не відповідають вимогам п.п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, а невідповідність його дій вимогам п.12.3 ПДР України, з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що, вирішуючи питання про наявність прямого причинного зв`язкуміж діяннями, пов`язаними з порушеннямиправил безпеки руху, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що отримання ОСОБА_11 тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості та іншими потерпілими тілесних ушкоджень, що призвели до смерті, пов`язано саме з порушеннями правил безпеки руху, допущеними водієм ОСОБА_5 .

Об`єктивно обставини ДТП підтверджені також протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зі схемою до нього від 13.07.2017 року ( т. 1 а.с. 10-17), а висновки судових експертиз щодо механізму ДТП не суперечать встановленим в судовому засіданні обставинам ДТП.

Що ж стосується доводів захисника, який не погоджується із встановленою судом причиною смерті потерпілого ОСОБА_10 , то такі доводи, на думку колегії суддів, є необґрунтованими та спростовуються дослідженими доказами, зокрема, висновком судово-медичного експерта № 294 від 23.07-19.10.2017 року, підтвердженим безпосередньо в суді першої інстанції судовим експертом ОСОБА_15 .

Враховуючи, що зазначені вище докази були отримані відповідно до положень кримінально-процесуального законодавства України, узгоджуються між собою і не суперечать один одному, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги досліджені докази, підстав для визнання яких неналежними чи недопустимими не вбачається, і вірно прийшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.п. 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) „Про практику призначення судами кримінального покарання, судам, з врахуванням ступеня тяжкості злочину, даних про особу ( поведінку до вчинення злочину, як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле ( зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї ( наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), матеріальний стан, тощо, належить обговорювати питання про призначення менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочин, і тим, які активно сприяли розкриттю злочину, тощо.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд, при призначенні покарання ОСОБА_5 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який, згідно ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, особу винного, який виключно позитивно характеризується за місцем проживання, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має сім`ю, в якій утримує двох дітей, одна з яких є малолітньою, і обрав ОСОБА_5 за скоєне максимально наближене до граничної межі покарання у виді позбавлення волі.

Однак, при апеляційному розгляді встановлено, що ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, скоїв злочин вперше, з необережності, у ДТП загинув його рідний брат ОСОБА_13 та односелець - ОСОБА_10 , з якими перебував у родинних та дружніх стосунках, що знайшло своє підтвердження при апеляційному розгляді, розкаявся у вчиненому, до адміністративної відповідальності не притягувався, негативних характеризуючих даних про його особу матеріали справи не містять, і таких даних не надано колегії суддів.

Також з висновку органу пробації вбачається, що ОСОБА_5 позитивно характеризується за місцем проживання, скарг на його поведінку не надходило, проживає разом із дружиною та двома дітьми, працьовитий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, щиро кається та шкодує про вчинене, у зв`язку з чим орган пробації вважає, що виправлення цієї особи можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк.

Протягом чотирьох років, з моменту вчинення злочину, ОСОБА_5 інших правопорушень не вчиняв, до адміністративної відповідальності не притягувався, що не знайшло заперечень з боку учасників провадження.

Вказані обставини, на думку колегії суддів, дають підстави для пом`якшення покарання ОСОБА_5 в межах санкції ч. 3 ст. 286 КК України і зміни вироку, відповідно до положень ч. 2 ст. 409 КПК України.

Поряд з цим, відповідно до положень ст. 75 КК України, звільнення від відбування покарання можливе тоді, коли суд дійде висновку про виправлення засудженого без відбування покарання лише за наявності цілого комплексу обставин, що пом`якшують покарання.

Як в суді першої інстанції, так і при апеляційному розгляді кримінального провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 , керуючи автомобілем у населеному пункті, порушив Правила дорожнього руху, що призвело до отримання потерпілою ОСОБА_11 тілесних ушкоджень середньої тяжкості та смерті двох осіб, життя яких, згідно Конституції України, є найвищими цінностями, а тому твердження потерпілої ОСОБА_9 щодо можливості застосування положень ст. 75 КК України відносно ОСОБА_5 не можна визнати переконливими.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги задовольнити частково.

Вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 30 серпня 2019 року щодо ОСОБА_5 в частині призначення покарання змінити.

Призначити ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 286 КК України покарання п`ять років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду засудженим протягом трьох місяців з дня вручення йому копії судового рішення, а іншими учасниками судового провадження - в цей же строк з дня його проголошення.

Повний текст ухвали буде проголошено о 16 год. 00 хв. 29 липня 2021 року

С У Д Д І :

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3